Рішення від 23 березня 2026 р. у справі №947/45634/25 — Київський районний суд м. Одеси

Справа № 947/45634/25

Провадження № 2/947/1181/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2026 року

Київський районний суд м. Одеси у складі головуючого судді Луняченка В.О.,

за участю : секретаря судового засідання Макаренко Г.В.

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення франшизи -

ВСТАНОВИВ:

До Київського районного суду м. Одеси 19.12.2025 , за допомогою системи « Електронний суд» надійшла позовна заява яка подана адвокатом Сафронюк Павлом Віталійовичем в інтересах ОСОБА_1 із вимогами про стягнення з ОСОБА_2 франшизи в розмірі 3200 грн а також судових витрат у розмірі 20 000 грн ( судового збору та витрат на правничу допомогу).

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 07.05.2025 в 18:00 годин відбулось дорожньо-транспортна пригода , внаслідок якої транспортний засіб позивача отримав механічні пошкодження , а тому відповідач як особа винна у даному ДТП , повинен на відшкодування заподіяної шкоди сплатити франшизу , узгоджену полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу.

У позові зазначено що представник позивача просить суд розглянути справу у спрощеному провадженні без участі сторони позивача.

Від відповідача, 23.03.2026 надійшла письмова заява у вигляді повідомлення–розпорядження про невизнання та припинення юрисдикції щодо ухвали суду, за змістом якої вбачається невизнання живою істотою у тілі з плоті та крові, проявленою під Кодом Гестації 6-276D, Первинним Кредитором та Єдиним Бенефіціаром (він же :володимир::володимирович::петров) позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи 07.05.2025 року о 18:00 годин на куті вулиць Інглезі та Світанку у м. Одесі, трапилась дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої транспортний засіб HONDA, р/н НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_2 зіткнулась з транспортним засобом, власником якого є ОСОБА_1 - TOYOTA, р/н НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_3 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Київського районного суду м. Одеси від 17.09.2025 року у справі №947/26972/25 провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП закрито у звязку із закінченням строків, передбачених ст. 38 КУпАП.

Згідно відповіді, на запит адвоката Сафронюка П.В., МТСБ (У) від 31.10.2025 та Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» від 22.07.2025 підтверджено, що цивільно-правова відповідальність перед третіми особами власника ( водія) транспортного засобу HONDA, р/н НОМЕР_1 забезпечена відповідно до Договору страхування EP/225130962, укладеного ТДВ «СГ» «Оберіг» за яким узгоджено франшизу у розмірі 3200,00 грн та 13.11.2025 на користь ОСОБА_1 було виплачено страхове відшкодування у сумі 94 887,00 грн.

Цивільний процесуальний кодекс України ( далі ЦПК України ) визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1 ст. 2 ЦПК України ).

Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК України ).

На підставі ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правовідносини пов`язані із відшкодуванням шкоди заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди врегульовані Цивільним кодексом України ( скорочене ЦК України) а питання страхового відшкодування вищевказаної шкоди також Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі — Закон № 1961-IV).

Цивільним кодексом України а також Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не визначено окремого способу захисту цивільних прав у вигляді саме стягнення франшизи, водночас зі змісту заявлених позовних вимог вбачається що вимоги про стягнення франшизи пов`язані із відшкодуванням шкоди завданої внаслідок ДТП, а тому і розгляд заявлених вимог судом відбувається з урахуванням саме вимог про стягнення шкоди , заподіяної майну позивача внаслідок ДТП – зіткнення транспортних засобів – як джерел підвищеної небезпеки.

У постанові від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 — Велика Палата Верховного Суду пояснила, що принцип jura novit curia ( суд знає закон ) зобов`язує суд самостійно перевірити доводи сторін під час розгляду справи.

З`ясувавши ж, що сторона чи інший учасник процесу, обґрунтовуючи свої вимоги або заперечення, послались на неналежні норми права, суд самостійно кваліфікує? спірні відносини та прийняти рішення на основі правильних норм матеріального і процесуального права, тобто застосовує положення, які дійсно регулюють відповідні ?правовідносини.

Окремо зазначено, що «самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту».

Додатково про обов`язок суду застосувати принцип jura novit curia Велика Палата Верховного Суду нагадала в постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц: неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Згідно із частинами першою, другою, п`ятою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (стаття 1192 ЦК України).

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону № 1961-IV визначено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту(пункт 12.1. статті 12 Закону №1961-IV).

Страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування (пункт 36.6 статті 36 Закону №1961-IV).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України оскільки частиною першою даної статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

У відповідності до вимог п.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

У постанові від 04 березня 2020 року у справі № 641/2795/16-ц Верховний Суду зазначив, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність одночасно усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою, а також вини заподіювача шкоди.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності).

Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи

від відповідальності, якщо інше не встановлено законом.

Тлумачення статті 1188 ЦК України свідчать про те, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП – через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 07 лютого

2018 року у справі № 910/18319/16; від 16 квітня 2019 року у справі

№ 927/623/18.

Крім того, не притягнення водіїв до адміністративної відповідальності

за порушення Правил дорожнього руху не може бути підставою для звільнення володільця джерела підвищеної небезпеки від цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду, оскільки вину особи в ДТП може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами, зокрема, висновком судової експертизи тощо.

Таким чином , згідно правових висновків Верховного Суду наявність постанови про закриття провадження, внаслідок спливу терміну притягнення до адміністративної відповідальності , не є реабілітуючим висновком суду але не є ї висновком суду про визнання особи винною у скоєні відповідного правопорушення , так як у подібному випадку вину особи може бути підтверджено чи спростовано іншими належними доказами.

У даному випадку позивач не надано до суду жодного доказу який б дозволив встановити як факт наявності вини відповідача у дорожньо-транспортної пригоді та і взагалі докази заподіяння матеріальної шкоди внаслідок вказаної ДТП та розмір заподіяної шкоди.

Згідно ч.1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Вказаний правовий висновок визначений Верховним Судом у постановах від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, а також від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17 та від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Суд, звертає увагу, що згідно із принципом змагальності та диспозитивності суд розглядає справу на підставі наданих сторонами доказів у межах заявлених вимог а також у відповідності до вимог ч.2 ст. 13 та ч.7 ст. 81 ЦПК України та має право самостійно збирати докази або повідомляти сторони щодо достатності або недостатності наданих доказів.

Відсутність наданих стороною позивача доказів на підтвердження винності відповідача у дорожньо-транспортної пригоді, як і відсутність доказів розміру заподіяної матеріальної шкоди , яка є більшою ніж розмір страхового відшкодування ( саме за таким принципом законодавець визначив черговість відшкодування заподіяної внаслідок ДТП шкоди – спочатку страхова виплата а вже у випадку недостатності даної виплати стягнення різниці з винної особи) дозволяє суду прийти до висновку про недоведеність позовних вимог належними та допустимими доказами що є підставою для відмови у задоволенні заявленого позову.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, у відповідності до вимог ч.3 ст. 133 ЦПК України , належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволення позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача ( ч.1,2 ст. 141 ЦПК України ).

При відмові у задоволені позовних вимог всі судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 258,259, 263-265,268,273,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зазначене місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) про стягнення франшизи ( відшкодування шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди).

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 24.03.2026.

Суддя В. О. Луняченко