Суд: Житомирський районний суд Житомирської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення
Дата: 22 березня 2026 р.
Справа: №295/10570/24
Суддя: Буткевич М. І.
Справа № 295/10570/24
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 березня 2026 року м. Житомир
Житомирський районний суд Житомирської області в складі головуючого судді Буткевича М.І., за участі секретаря судового засідання Беляєвої А.М., позивачки ОСОБА_1 , її представниці ОСОБА_2 , розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяних кримінальним правопорушенням,
в с т а н о в и в:
Позивачка 10.07.2024 звернулась до суду із вказаним позовом до Богунського районного суду м. Житомира. Позов вмотивовано тим, що відповідач, будучи Віл-інфікованою особою та перебуваючи у зв`язку з цим на відповідному обліку, цю інформацію від позивачки приховав, внаслідок чого вона після укладення із ним шлюбу була інфікована ВІЛ, у зв`язку з чим також перебуває на обліку ВІЛ-інфікованих осіб з 2016 року. За фактом вчинення відносно позивачки відповідачем кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 Кримінального кодексу України, 8.04.2021 внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань. 23.05.2024 ухвалою Богунського районного суду м. Житомира відповідача було звільнено від кримінальної відповідальності за вказане кримінальне правопорушення за закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, а позов позивачки як потерпілої від кримінального правопорушення залишено без розгляду.
Внаслідок протиправних дій відповідача позивачка втратила можливість працювати за спеціальністю кондитер, вимушена приймати ліки, проходити медичне обстеження, у неї розвинулись нервові розлади, вона втратила зв`язок із друзями та знайомими.
У зв`язку з цим просить стягнути з відповідача витрати на лікування в розмірі 7 829 грн 58 коп, а також 1 026 555 грн 52 коп моральної шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням.
25.07.2024 позовну заяву залишено без руху.
31.07.2024 справу передано за підсудністю до Житомирського районного суду Житомирської області.
5.09.2024 позовну заяву залишено без руху.
11.09.2024 відкрито загальне позовне провадження, відповідачу визначено строк для подання відзиву на позовну заяву.
23.10.2024 у зв`язку зі звільненням головуючого у справі відкрито загальне позовне провадження та визначено сторонам строк для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень на відповідь.
27.05.2025 від представника відповідача адвоката Хоменка С.О. надійшов відзив на позовну заяву. Проте суд не бере до уваги доводів відзиву, оскільки його подано із пропущенням встановленого ухвалою суду строку без клопотання про його поновлення.
11.09.2025 підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
Суд, заслухавши пояснення позивачки та її представниці, дослідивши матеріали справи, виходить із наступного.
Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою, зокрема, щодо неї самої.
За загальним правилом, встановленим у ч. 1 ст. 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Також за загальним правилом, встановленим у ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як роз`яснив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 5.12.2022 у справі № 214/7462/20, зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом – моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.
За ч. 4 ст. 82 ЦПК обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно із ч. 6 ст. 82 ЦПК ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої постановлено ухвалу, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
У справі, що розглядається, на сторону позивачки в силу наведеного покладено обов`язок доведення, що їй було спричинено моральну шкоду та якою особою (відповідачем), а на відповідача – довести відсутність протиправності та вини.
З позовної заяви вбачається, що позивачці відповідачем було спричинено моральну шкоду зараженням ВІЛ під час їхнього спільного проживання. На підтвердження цієї обставини позивачкою надано, зокрема:
- копію рішення про розірвання шлюбу між позивачкою та відповідачем від 23.03.2020 (а.с. 12), яким розірвано шлюб між ними, укладений 27.12.2012;
- копію витягу із Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с. 13), згідно із яким 8.04.2021 внесено відомості за ч. 2 ст. 130 Кримінального кодексу України (далі – КК) за фактом зараження позивачки відповідачем ВІЛ під час їхнього шлюбу. При цьому суд відкидає відомості цього витягу як докази, виходячи із наступного. Згідно із ч. 1 ст. 95 ЦПК письмовими доказами є документи, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Проте, згідно із Кримінальним процесуальним кодексом України (ч. 2 ст. 84, ч. 1 ст. 99 КПК) витяг з ЄРДР не є документом, а містить відомості про обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, тобто не є процесуальним джерелом доказів і не посвідчує жодних обставин, окрім певної реєстраційної дії, яка є лише підставою для початку досудового розслідування;
- копію заключення КУ «Обласний медичний центр з надання спеціалізованої допомоги хворим на залежності, ВІЛ/СНІД інфекції та шкіро-венерологічні захворювання» (а.с. 14 зворот), згідно із якою позивачка перебуває на обліку ВІЛ-інфікованих з 2016 року;
- копію ухвали Богунського районного суду м. Житомира від 23.05.2024 у справі № 295/4867/24 (а.с. 16-17, 25-27), за якою ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 130 КК. Суд не бере до уваги відомості цих копій ухвали як докази обставин даної справи, виходячи із наступного. Як зазначалось вище, обставини, встановлені ухвалою про звільнення особи від кримінальної відповідальності, мають преюдиційне значення лише у випадку набрання ухвалою законної сили (ч. 6 ст. 82 ЦПК). Проте з наданих копій вбачається, що ухвала законної сили не набрала, у зв`язку з чим зазначені в ній обставини не мають преюдиційного значення, і мають бути доведені в загальному порядку.
Інші надані суду докази містять інформацію щодо стану здоров`я позивачки та її витрат на обстеження, лікування тощо (а.с. 6-10, 17 зворот – 24, 118-119, 133-140).
Оцінюючи вищенаведені докази від їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивачкою доведено, що вона була заражена невиліковною небезпечною хворобою ВІЛ до 2016 року, у зв`язку із чим їй було спричинено моральну шкоду. Проте позивачкою не доведено (жодних допустимих та достовірних доказів на підтвердження цієї обставини суду не надано), що саме відповідач заразив її цією хворобою, що виключає можливість стягнення з нього компенсації моральної шкоди.
Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 81, 84, 158, 256 ЦПК, суд,
у х в а л и в:
У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяних кримінальним правопорушенням – відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1
Відповідач: ОСОБА_3 , адреса місця реєстрації: А-1621, смт Гуйва Житомирського району Житомирської області, РНОКПП: НОМЕР_2
Повний текст рішення складений 23 березня 2026 року.
Суддя М.І.Буткевич
Оригінал: reyestr.court.gov.ua