Рішення від 02 березня 2026 р. у справі №216/4947/25 — Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/4947/25

провадження 2/216/550/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

03 березня 2026 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді Кузнецова Р.О.,

за участю секретаря судового засідання Шакули Є.О.,

заочно розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань №4 приміщення суду у м. Кривому Розі, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 із залученням до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - виконкому Центрально-Міської районної у місті ради про позбавлення батьківських прав,-

встановив:

Позивач звернулася до суду з вищевказаним позовом. В обґрунтування позову зазначила, що її донька - ОСОБА_5 перебувала у шлюбних відносинах з відповідачем. Від шлюбних відносин народились діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які на теперішній час проживають разом з позивачем. Фактично шлюбні відносини між донькою позивача та відповідачем припинено з 2014 року. Донька позивача є обвинуваченою у вчинені злочинів, передбачених ч. 115, ч. 2 ст. 115 КК України, а відповідач жодним чином не виявляє зацікавленості у житті дітей, не підтримує зв`язок ні з дітьми, ні з позивачем, має заборгованість зі сплати аліментів та ухиляється від їх сплати, відносно останнього внесено відомості до ЄРДР з цього приводу. Позивач вважає, що є всі підстави для позбавлення батьківський прав відповідача, щодо його неповнолітніх дітей, тому звернулась до суду з вказаним позовом.

У судове засідання позивач не з`явилась, надала заяву про розгляд справи без її участі, позов підтримує та наполягає на його задоволенні, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, проте до суду не з`явився, причини неявки не повідомив. Відзив, або будь-які пояснення по суті позову до суду не надав.

Представник третьої особи до суду не з`явився, надав заяву про розгляд справи без участі представника виконкому, при винесенні рішення просить врахувати висновок виконкому, як органу опіки та піклування.

У зв`язку з такими обставинами судом ухвалено здійснювати заочний розгляд справи без участі відповідача, відповідно до ст.ст. 279-281 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, дійшов наступного висновку.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому, згідно з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

З урахуванням встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Сімейним кодексом України та Конвенцією про права дитини від 20.11.1989.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась ОСОБА_6 , батьками якої у свідоцтві про народження зазначено ОСОБА_5 та відповідача ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_1 від 15.11.2012.

18.01.2013 між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 15.09.2020.

ІНФОРМАЦІЯ_2 народилась ОСОБА_7 , батьками якої у свідоцтві про народження зазначено ОСОБА_8 та відповідача ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_3 від 26.05.2021.

Рішенням Артеміського міськрайонного суду Донецької області від 12.03.2021 (справа №219/11959/20) шлюб між ОСОБА_8 та відповідачем ОСОБА_4 - розірвано, прізвище ОСОБА_8 змінено на дошлюбне - « ОСОБА_9 ».

Позивач та діти ОСОБА_6 , ОСОБА_7 мають статус ВПО та фактично проживають за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідними довідками.

На підставі судового наказу Артеміського міськрайонного суду Донецької області від 14.01.2021 у справі №219/11951/21 з відповідача на користь матері дітей - ОСОБА_8 , на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнуто аліменти в розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з 23.12.2020 та до її повноліття, що підтверджується копією судового наказу.

Згідно з повідомленням Криворізького РУП ГУНП в Дніпропетровській області від 27.05.2025 відносно ОСОБА_10 20.12.2021 внесено відомості до ЄРДР за ознаками ч. 1 ст. 164 КК України (ухилення від сплати аліментів).

Малолітня ОСОБА_6 , 10.11.2012 навчається в 6 класі Криворізької гімназії №2 КМР, що підтверджується довідкою №22 від 23.04.2025.

Згідно з характеристики з місця навчання, родина ОСОБА_11 проживаю в АДРЕСА_1 . У складі родини п`ятеро осіб: батько, ОСОБА_10 , мати, ОСОБА_5 , доньки: ОСОБА_12 (учениця 7 класу КГ №2), ОСОБА_6 (учениця 6 класу КГ №2), ОСОБА_7 ( 4 роки, перебуває вдома). У 2023 році мати, ОСОБА_5 , опинилася під вартою в ДУ «Криворізька установа виконання покарань №3», місце перебування батька невідоме: з родиною не спілкується, вихованням дітей не займається, матеріально не утримує. Вихованням дітей займається бабуся - ОСОБА_1 та її чоловік - ОСОБА_13 . Родина характеризується з позитивної сторони, бабуся та її чоловік приділяють велику увагу вихованню дітей, забезпечують сприятливі умови для їх розвитку та навчання.

Як вбачається з Акту обстеження житлово-побутових умов проживання здобувача освіти від 09.04.2025, складеного за фактом обстеження умов проживання сім`ї ОСОБА_14 проживає в 4-кімнатному житловому будинку, санітарний стан задовільни, в будинку прибрано, прибуток сім`ї складається з соціальних виплат та заробітної плати чоловіка бабусі. Діти мають окремі постійні місця для навчання, відпочинку, спальне місця, необхідні меблі та інше обладнання; забезпечені їжею, одягом за сезоном, шкільним приладдям.

Відповідно до акта про фактичне місце проживання особи за адресою: АДРЕСА_1 проживають: позивач ОСОБА_1 , ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Частинами четвертою-шостою статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Як вбачається з висновку виконкому Центрально-Міської районної у місті ради щодо можливості позбавлення відповідача батьківських прав №8/33-5192 від 08.12.2025, враховуючи встановлені обставини, виконком Центрально-Міської районної у місті ради, як орган опіки та піклування, вважає доцільним позбавити батьківських прав відповідача, відносно його неповнолітніх дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Враховуючи зазначену позицію органу опіки та піклвуання та позицію відповідача, який до суду не з`явився, будь-яких пояснень чи заперечень по суті позову не надав, дослідивши докази по справі надані позивачем, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України).

Згідно з ч. 7, ч. 8 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Згідно з ст.ст. 3, 4, 5, 7 СК України, кожна особа має право на проживання в сім`ї. Сім`я створюється, в тому числі, і на підставі усиновлення. Держава створює пріоритет сімейного виховання дитини. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно з ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

В п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» №3 від 30.03.2007 року зазначено, що позбавлення батьківських прав (тобто права на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

В п. 16 зазначеної Постанови роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний та духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Вказане також узгоджується з позицію ВСУ, викладеної у постанові від 06.05.2020 у справі №753/2025/19, провадження №61-1344св20.

Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.

В рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України» зазначено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов`язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема судове рішення має бути побудоване на з`ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.

Стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява №2091/13).

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц, провадження №14-327цс18.

Враховуючи положення частини 1 статті 3 Конвенції про права дитини, частини 7 статті 7 СК при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.

Судом встановлено, що місце перебування відповідача не відоме, останній, як батько, безвідповідально ставиться до виховання та догляду за своїми дітьми, злісно ухиляється від сплати аліментів на їх утримання та не усвідомлює в повній мірі свого байдужого ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав щодо дітей.

Керуючись ст.ст. 150, 164, 165, 166 СК України, ст.ст. 12, 13, 76-81, 133, 137, 141, 223, 247, 259, 263-265, 279-281, 354-355 ЦПК України суд,-

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 , в інтересах малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 із залученням до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - виконкому Центрально-Міської районної у місті ради про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , щодо його дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень, 20 копійок) судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Після набрання рішенням суду законної сили направити його копію до Центрально-Міського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання (знаходження): АДРЕСА_1 ;

- відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , останнє відоме місце проживання (знаходження): АДРЕСА_2 ;

- третя особа: виконком Центрально-Міської районної у місті ради, код ЄДРПОУ: 04052560, місцезнаходження: Дніпропетровської області, м. Кривий Ріг, вул. Свято-Миколаївська, 27.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Суддя Р.О.КУЗНЕЦОВ