Вирок від 22 березня 2026 р. у справі №688/4650/23 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 688/4650/23

Провадження № 11-кп/820/140/26

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення Хмельницького апеляційного суду у складі:

головуючої судді ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4

прокурора ОСОБА_5

обвинуваченого ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Хмельницькому апеляційну скаргу прокурора Шепетівської окружної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 лютого 2025 року у кримінальному провадженні № 42023242250000072, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 серпня 2023 року, яким ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Шепетівка Хмельницької області, громадянина України, з професійно-технічною освітою, працюючого помічником машиніста тепловозу локомотивного депо АТ "Укрзалізниця", одруженого, має на утриманні 4 неповнолітніх дітей, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , не судимого в силу ст. 89 КК України,визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 382 КК України та виправдано, та

В С Т А Н О В И Л А:

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом обставини

Відповідно до вироку суду, органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачується в умисному невиконанні постанови суду, що набрала законної сили, вчиненому за наступних обставин.

Постановою Шепетівського міськрайонного суду від 08.02.2023 у справі № 688/47/23 ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.129, ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Однак, ОСОБА_6 , достовірно знаючи про наявність вказаної постанови суду, оскільки особисто був присутнім під час судового засідання та отримав її копію, а також те, що вказана постанова набрала законної сили 22.02.2023 та, що його позбавлено права керування транспортними засобами терміном на 1 рік, діючи з прямим умислом, з мотивів зневаги до судового рішення, ігноруючи вищевказану постанову суду, при наявності реальної можливості її виконати, продовжував керувати транспортним засобом.

Так, 16.06.2023 ОСОБА_6 , будучи позбавленим права керувати транспортними засобами, без посвідчення водія керував автомобілем марки «Skoda» моделі «Felicia» реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким рухався по вул. Судилківській в м. Шепетівка Хмельницької області, в зв`язку з чим за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП в 22:24 стосовно нього винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАС № 7178916, згідно якої на нього накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 20400 грн.

Окрім цього, 13.07.2023 близько 22 год. ОСОБА_6 , будучи позбавленим права керувати транспортними засобами, повторно без посвідчення водія керував автомобілем марки «Skoda» моделі «Felicia» реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким рухався по вул. Українській в м. Шепетівка Хмельницької області, у зв`язку з чим був зупинений працівниками відділу реагування патрульної поліції Шепетівського РУП Головного управління Національної поліції у Хмельницькій області, якими стосовно нього складено адміністративні матеріали про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, за результатом розгляду яких постановою Шепетівського міськрайонного суду від 27.07.23 його визнано винуватим та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 40800 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 (п`ять) років.

Дії ОСОБА_6 кваліфіковані органом досудового розслідування за ч.1 ст. 382 КК України.

Вироком Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 лютого 2025 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України та виправдано.

Вироком Хмельницького апеляційного суду від 17 липня 2025 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково. Вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 лютого 2025 року стосовно ОСОБА_6 , якого визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України та виправдано - скасовано.

Визнано винним ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України та призначено покарання у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік, із покладенням обов`язків, відповідно до ст. 76 КК України:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Постановою колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 10 грудня 2025 року касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 задоволено частково, вирок Хмельницького апеляційного суду від 17 липня 2025 року щодо ОСОБА_6 скасовано, призначено новий розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Прокурор, не погодившись із рішенням місцевого суду,подав апеляційну скаргу, в якійпросить вирок суду скасувати та ухвалити новий, яким ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України та призначити покарання у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі.

Вважає, що зазначене судове рішення підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Зазначає, що основним мотивом виправдання обвинуваченого ОСОБА_6 судом першої інстанції стало те, що за фактом керування транспортним засобом після позбавлення права керування він уже був двічі притягнутий до адміністративної відповідальності, а відтак не підлягає повторному притягненню до кримінальної відповідальності. Однак, на думку прокурора, такий висновок є помилковим і суперечить вимогам кримінального та адміністративного законодавства.

Звертає увагу, що зібраними під час досудового розслідування та дослідженими в судовому засіданні доказами, в тому числі показаннями самого обвинуваченого, свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також низкою письмових доказів, беззаперечно підтверджується факт умисного невиконання ОСОБА_6 судового рішення, яким його було позбавлено права керування транспортними засобами.

На думку прокурора, вказані дії обвинуваченого відповідають складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, оскільки він, будучи належним чином повідомленим про судове рішення, усвідомлено та умисно його не виконав, що підтверджується неодноразовим керуванням транспортним засобом у період дії заборони, внаслідок чого до нього двічі застосовувались адміністративні стягнення.

У зв`язку з чим вважає, що незважаючи на дослідження судом першої інстанції всіх доказів, вони були безпідставно відкинуті без належної мотивації, що свідчить про необґрунтованість і незаконність ухваленого виправдувального вироку.

На думку апелянта, суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та дійшов необґрунтованого висновку про відсутність у діях ОСОБА_6 складу злочину, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, чим порушив засади забезпечення обов`язковості судового рішення, гарантовані Конституцією України та законами України.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав доводи апеляційної скарги та просив задовольнити їх у повному обсязі й ухвалити щодо ОСОБА_6 обвинувальний вирок, з наведених в апеляційній скарзі підстав, визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України та призначити покарання у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник заперечували проти задоволення вимог апеляційної скарги прокурора, оскільки вважають, що за керування транспортним засобом після позбавлення такого права судом, ОСОБА_6 вже двічі було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.126 КУпАП, а тому він не може повторно притягуватись за це ще і до кримінальної відповідальності. При цьому обвинувачений не заперечує встановлених обставин щодо керування ним транспортним засобом в період, коли був позбавлений права керування транспортними засобами.

Заслухавши суддю-доповідача, обвинуваченого та його захисника, позицію прокурора, повторно дослідивши докази, відповідно до клопотання прокурора, допитавши обвинуваченого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Мотиви суду

Згідно зі статтею 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до статті 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, яке ухвалено згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених діючим законодавством. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ухвалюючи вирок, суд, у відповідності до статті 368 КПК України, серед іншого повинен вирішити питання чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог частини 1 статті 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Частиною 1 статті 373 КПК України передбачені підстави ухвалення виправдувального вироку, у тому числі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.

Вироком Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 лютого 2025 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні злочину, передбаченому ч.1 ст. 382 КК України, та виправдано, в зв`язку з не доведенням вчинення вказаного кримінального правопорушення.

Відповідно до частини 1 статті 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги, але вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.

Вимогами кримінального процесуального закону передбачено, що рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності й обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону, фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.

У поданій апеляційній скарзі прокурор оскаржує висновки суду про недоведеність вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченогочастиною 1 статті 382 КК України та виправдання його, оскільки вважає, що його вина доведена наявними в матеріалах кримінального провадження доказами, яким суд першої інстанції не надав належної оцінки, а також безпідставно визнав низку зібраних доказів недопустимими.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора з наступних підстав.

Виправдовуючи ОСОБА_6 , суд зазначив у вироку, що за керування транспортним засобом після позбавлення такого права судом, ОСОБА_6 вже двічі було притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.126 КУпАП, а тому він не може повторно притягуватись за це ще і до кримінальної відповідальності.

Також суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив, що у законодавстві чітко визначена пряма норма, за якою особа несе відповідальність за керування транспортним засобом у разі позбавлення такої особи права керування транспортними засобами і це адміністративна відповідальність, що передбачена статтею 126 КУпАП, яка і охоплює у своєму змісті невиконання постанови суду про позбавлення права керування транспортним засобом, а тому діяння ОСОБА_6 не підлягають додатковій кваліфікації за частиною 1 статті 382 КК та кримінальній відповідальності за цією нормою Закону.

Судом першої інстанції встановлено, що в основу обвинувачення ОСОБА_6 покладені ті ж факти (керування транспортним засобом 16.06.2023 та 13.07.2023 після застосування адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами), та ті самі докази, на підставі яких до нього були застосовані заходи адміністративної відповідальності. Обвинувачення у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч.1 ст.382 КК України, не містить інших фактів, ніж ті, що були предметом адміністративних правопорушень.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що до обвинуваченого були застосовані адміністративні стягнення у виді штрафу в розмірі 1200 та 2400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що у декілька разів перевищує розмір штрафу, передбачений санкцією статті 382 КК України, тобто призначене йому покарання було досить суворим, за своїм характером відповідало кримінальному покаранню.

Однак, колегія суддів не може погодитися з вказаним висновком суду першої інстанції.

За ч.1 ст.382 КК України передбачена кримінальна відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню.

Положеннями ч.1 ст.2 КК України передбачено, що підставою для настання кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого цим Кодексом.

Складом кримінального правопорушення визнається сукупність закріплених у законі України про кримінальну відповідальність ознак, за наявності яких реально вчинене суспільно небезпечне діяння визнається кримінальним правопорушенням.

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, є умисне невиконання судового рішення, що набрало законної сили, і означає повне його ігнорування, та проявляється також і в перешкоджанні виконанню судового рішення, що набрало законної сили, яке полягає в активній протидії його виконанню.

Згідно доктрини кримінального права суб`єкт цього кримінального правопорушення може бути як спеціальним, так і загальним, тому питання про визнання особи суб`єктом цього кримінального правопорушення необхідно вирішувати диференційовано з урахуванням конкретних фактичних обставин кримінального провадження.

Суб`єктом злочину, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України, може бути фізична особа, не на користь якої ухвалено рішення суду та яку зобов`язано вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

Обвинувачений ОСОБА_6 є особою, яка позбавлена права керування транспортними засобами, тобто судом на нього покладено обов`язок утриматись від таких дій (керування транспортними засобами) протягом визначеного судом строку.

Вказана обставина була встановлена як органом досудового розслідування, так і судом першої інстанції, та ніким не оскаржується.

В постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного суду від 27.02.2023 у справі № 450/205/19, Верховний Суд прийшов до переконання, що особа, яку позбавлено права керування транспортними засобами строком на 1 рік, зобов`язана утриматися від керування транспортними засобами протягом визначеного судом строку.

Статтею 9 КУпАП встановлено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління, і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

За вчинення адміністративного правопорушення до особи застосовується адміністративне стягнення, одним із видів якого є позбавлення спеціального права, зокрема, права керування транспортними засобами.

Відповідно до ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Статтею 15 Закону України «Про дорожній рух» забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Таким чином, позбавлення спеціального права, зокрема, права керування транспортними засобами, одночасно припиняє реалізацію вказаного права особою, до якої застосовано цей вид адміністративного стягнення.

Згідно ч.1 п.9 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є, в тому числі обов`язковість судового рішення.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Положеннями ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Положеннями ст. 8 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, який застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Згідно зі статтею 4 Протоколу №7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави.

Згідно з практикою ЄСПЛ, зокрема, у справах «Сергій Золотухін проти Росії», «Ігор Тарасов проти України» (рішення від 10 лютого 2009 року та 16 червня 2016 року), ЄСПЛ констатував, що порушення ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції необхідно розуміти як заборону переслідування або судового розгляду іншого «правопорушення», якщо воно виникає з ідентичних фактів або фактів, однакових по суті, що не було встановлено у даному кримінальному провадженні.

Колегія суддів звертає увагу, що основним безпосереднім об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 382 КК України є інтереси правосуддя в частині забезпечення повного і своєчасного виконання судового рішення.

Об`єктом правопорушення, передбаченого статтею 126 КУпАП, є встановлений порядок отримання права на керування транспортним засобом, а також суспільні відносини у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Таким чином, суспільні відносини, які охороняються законом про кримінальну відповідальність, не є ідентичними.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.317, ч.1 ст.317-1 КУпАП постанова про позбавлення права керування транспортними засобами виконується посадовими особами органів Національної поліції. Виконання постанови про позбавлення права керування транспортним засобом здійснюється шляхом вилучення посвідчення водія на строк позбавлення права керування транспортними засобами та внесення до єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про позбавлення права керування транспортним засобом на строк, визначений постановою, та про вилучення посвідчення водія.

Оцінка обставин у даному кримінальному провадженні по суті стосувалася не тих самих фактів, що досліджувались у провадженнях про адміністративні правопорушення (керування транспортними засобами ОСОБА_6 , до якого застосовано адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами), а його умисне невиконання постанови суду, яка набрала законної сили, що є підставою для притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 382 КК України.

Наведене узгоджується з сталою судовою практикою (постанови Верховного Суду від 27 лютого 2023 року у справі №450/205/19; від 22 травня 2025 року у справі №726/952/24 та інші).

З огляду на наведене, колегія суддів вважає висновки місцевого суду, що невиконання особою, яка не мала права керування транспортними засобами, постанови суду, що набрала законної сили, про накладення адміністративного стягнення у виді позбавлення такого спеціального права, не утворює складу кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 382 КК України, не обґрунтованими, оскільки в статті 126 КУпАП та статті 382 КК України йдеться про склади правопорушень, які відрізняються не тільки за ознаками об`єкта посягання, а й за ознаками об`єктивної сторони і немає жодних підстав їх ототожнювати у разі, коли йдеться про притягнення особи, позбавленої права керувати транспортним засобом, до відповідальності за частиною 1 статті 382 КК України за умисне невиконання постанови суду про позбавлення права керувати транспортними засобами.

Колегія суддів також звертає увагу, що встановлені факти не призвели до притягнення до відповідальності ОСОБА_6 двічі, оскільки в обґрунтування обвинувачення за ч.1 ст. 382 КК щодо нього покладено лише обставини невиконання судового рішення, що не суперечить приписам ч.3 ст.2 КК України та протоколу № 7 до Конвенції.

Місцевий суд, виправдовуючи ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.382 КК України, не прийняв до уваги досліджені під час судового засідання докази, які мають істотне значення для з`ясування фактичних обставин справи, безпідставно відкинув, не врахувавши норми закону та практику Верховного Суду щодо умов настання кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення, дійшов помилкового висновку, що «сам по собі факт керування ОСОБА_6 транспортним засобом, будучи позбавленим відповідного права постановою суду, не утворює склад інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення».

Враховуючи наведене, колегія суддів повністю погоджується з позицією прокурора про необхідність скасування вироку суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_6 за ч.1 ст.382 КК України та ухвалення нового вироку.

Отже, колегія суддів вважає, що висновки суду, викладені у вироку, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, тобто суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки, що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, чим істотно порушено кримінальний процесуальний закон, що відповідно до вимог ч.1 ст.409 КПК України є безумовною підставою для скасування судового рішення.

Підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є: неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (частина 1 статті 409 КПК України).

При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд апеляційної інстанції має керуватися статтями 410-414 КПК України.

Відповідно до вимог статті 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.

Скасування виправдувального вироку та ухвалення обвинувального вироку з підстави невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження передбачає забезпечення судом апеляційної інстанції безпосереднього дослідження доказів, які стосуються основного (загального) предмету доказування у кримінальному провадженні (обставин, які підлягають доказуванню при вирішенні справи по суті обвинувачення та передбачені, зокрема, статтею 91 КПК України) з відповідною їх оцінкою. Обсяг такого дослідження доказів залежить від кола тих обставин, які суд апеляційної інстанції оцінює іншим чином, ніж це зробив суд першої інстанції, тобто під час апеляційного розгляду має забезпечуватись повнота безпосереднього дослідження доказів лише щодо тих обставин, які встановлюються апеляційним судом іншим чином.

Безпосередність сприйняття доказів дає суду змогу належним чином дослідити й перевірити як кожен доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними в частиною 1статті 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження (постанова ККС у складі Верховного Суду від 21.04.2021 у справі № 712/48/15-к).

Повнота дослідження судом апеляційної інстанції доказів щодо певного факту має бути забезпечена у випадках, коли під час апеляційного розгляду такий факт установлюється в інший спосіб, ніж це було здійснено в суді першої інстанції (постанова Верховного Суду України від 21 січня 2016 року у справі №5-249кс15, постанова ККС у складі Верховного Суду від 10 червня 2020 року у справі №759/11179/18).

Також Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що наявність підстав для зміни вироку або ухвалення апеляційним судом нового вироку не зобов`язує суд досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить доказів, оцінених у суді першої інстанції.

У ч.2 ст.23 КПК України зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах та документах, що не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але у разі, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, апеляційний суд не має потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції (постанова Верховного Суду у провадженнях № 51-1208км18, № 51-297км19, № 51-1139км18).

Зазначене не зобов`язує суд апеляційної інстанції до виконання приписів ч.3 ст.404 КПК України та повторного дослідження всіх доказів у даному кримінальному провадженні. Це кореспондується зі змістом правової позиції Верховного Суду, сформованої 11.11.2020 у справі № 658/278/15-к.

З метою перевірки доводів апеляційної скарги прокурора, колегією суддів відповідно до частини 3 статті 404 КПК України за клопотанням прокурора повторно досліджено обставини, встановлені під час кримінального провадження, а саме судом повторно допитано обвинуваченого ОСОБА_6 , безпосередньо досліджені процесуальні документи та докази, надані сторонами кримінального провадження - постанова судді Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 08 лютого 2023 року, розписка ОСОБА_6 від 29.03.2023, постанова інспектора Шепетівського районного управління поліції ГУНП в Хмельницькій області ОСОБА_11 від 16.06.2023, постанова судді Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 липня 2023 року.

Допитаний під час апеляційного розгляду обвинувачений ОСОБА_6 вину не визнав та показав, що дійсно двічі керував транспортним засобом, будучи позбавленим права керування, за що на нього було накладено адміністративні стягнення у виді штрафу, які він сплачує на теперішній час шляхом відрахування із заробітної плати. Керував транспортним засобом, тому що їхав по роботі, оскільки має на утриманні 4-х дітей і зобов`язаний працювати для їх забезпечення. Після цих двох випадків притягнення його до адміністративної відповідальності за ст.126 КУпАП він змінив роботу та більше не керував транспортними засобами.

Постановою судді Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 08 лютого 2023 року ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 (сімнадцять тисяч) грн., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік (Т.1 а/п 105-106).

Згідно розписки ОСОБА_6 29.03.2023 отримав постанову Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 08 лютого 2023 року (Т.1 а/п 115).

Постановою інспектора Шепетівського районного управління поліції ГУНП в Хмельницькій області ОСОБА_11 серії ЕАС № 7178916 від 16.06.2023 ОСОБА_6 притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої ч.4 ст.126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 20400 грн. за те, що останній 16.06.2023 о 22:20 в м. Шепетівка по вул. Судилківській керував транспортним засобом, будучи позбавленим права керування (Т.1 а/п 81)

Постановою судді Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 27 липня 2023 року ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 13.07.2023 близько 21:50 по вул. Українська, 12 в м. Шепетівка Хмельницької області повторно протягом року керував транспортним засобом марки «Skoda Felicia», д.н.з. НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами, за що його притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.5 ст.126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі дві тисячі чотириста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 40 800 грн. без оплатного вилучення транспортного засобу (Т.1 а/п 78-79).

Розглянувши справу у межах висунутого обвинувачення, оцінивши кожний досліджений та перевірений у судовому засіданні доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, апеляційний суд вважає доведеною вину обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 382 КК України, який був обізнаний про наявність стосовно нього постанови судді Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 08 лютого 2023 року, якою його було позбавлено права керування транспортними засобами, проте всупереч судовому рішенню продовжував здійснювати керування транспортним засобом і був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст.126 КУпАП 16.06.2023 та 13.07.2023 року, що свідчить про умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

Згідно зі статтею 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Чинний КПК України не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку.

Стаття 94 КПК України визначає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює не тільки кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, але й сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Ухвалюючи свій вирок, суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_6 , будучи постановою Шепетівського міськрайонного суду від 08.02.2023 у справі № 688/47/23 притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.130 КУпАП, якою на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік, достовірно знаючи про наявність вказаної постанови суду, оскільки особисто був присутнім під час судового засідання та отримав її копію, а також те, що вказана постанова набрала законної сили 22.02.2023 та, що його позбавлено права керувати транспортними засобами терміном на 1 рік, діючи з прямим умислом, з мотивів зневаги до судового рішення, ігноруючи вищевказану постанову суду, при наявності реальної можливості її виконати, продовжував керувати транспортним засобом.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.129, ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Разом з тим, 16.06.2023 ОСОБА_6 , будучи позбавленим права керувати транспортними засобами, без посвідчення водія керував автомобілем марки «Skoda» моделі «Felicia» реєстраційний номер НОМЕР_1 по вул. Судилківській в м. Шепетівка Хмельницької області, в зв`язку з чим за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.126 КУпАП в 22:24 стосовно нього винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАС № 7178916 та на нього накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 20400 грн.

Окрім цього, 13.07.2023 близько 22 год ОСОБА_6 , будучи позбавленим права керувати транспортними засобами, повторно без посвідчення водія керував автомобілем марки «Skoda» моделі «Felicia» реєстраційний номер НОМЕР_1 по вул. Українській в м. Шепетівка Хмельницької області, у зв`язку з чим був зупинений працівниками відділу реагування патрульної поліції Шепетівського РУП Головного управління Національної поліції у Хмельницькій області, якими стосовно нього складено адміністративні матеріали про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.5 ст.126 КУпАП, за результатом розгляду яких постановою Шепетівського міськрайонного суду від 27.07.23 його визнано винуватим та накладено адміністративне стягнення у виді 40800 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 5 (п`ять) років.

Таким чином, ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.382 КК України, а саме умисне невиконання постанови суду, що набрала законної сили.

На думку колегії суддів, наявні докази отримані у порядку, встановленому КПК України, та підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, зокрема події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб, наслідки їх вчинення) та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, а тому на підставі положень статей 84, 85, 86 КПК України є належними, допустимими й достовірними доказами та у своїй сукупності доводять винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення поза розумним сумнівом.

Отже, дослідивши під час судового розгляду всі обставини кримінального провадження, оцінивши відповідно до статті 94 КПК України кожний доказ з точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для ухвалення відповідного процесуального рішення, колегія суддів дійшла висновку про доведеність у ході судового розгляду винуватості обвинуваченого ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, дії ОСОБА_6 слід кваліфікувати за частиною 1 статті 382 КК України.

При призначені ОСОБА_6 покарання колегія суддів враховує наступне.

Згідно з вимогами статей 50, 65 КК України, вирішуючи питання про вид та розмір покарання щодо особи, яка визнається винною у вчиненні злочину, суди зобов`язані дотримуватися загальних засад призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання; приймати до уваги ступінь тяжкості вчиненого винною особою злочину, обставини цього злочину, його наслідки, дані про особу винного та обставини справи, що обтяжують чи пом`якшують покарання.

Визначені у статті 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема, у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Колегія судів, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, враховує тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення за частиною 1 статті 382 КК України (нетяжкий злочин), кількість епізодів злочинної діяльності, особу обвинуваченого, якийє не судимим в силу ст. 89 КК України, одружений, має на утриманні 4 неповнолітніх дітей, працює помічником машиніста тепловозу локомотивного депо АТ "Укрзалізниця",на обліках у лікаря-психіатра та нарколога не перебуває, фактично визнав свою вину та розкаюється, що керував транспортними засобами будучи позбавленим права керування транспортними засобами, зробив для себе висновки.

Обставин, що пом`якшують покарання ОСОБА_6 та обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, колегією суддів не встановлено.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за можливе призначити ОСОБА_6 покарання у межах санкції частини 1 статті 382 КК України у виді позбавлення волі строком на 1 рік, оскільки, саме таке покарання, буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Сукупність наведених обставин приводить колегію суддів до переконання, що наявні достатні підстави вважати, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 можливе без відбування покарання у виді позбавлення волі, з застосуванням до нього вимог ст. 75 КК України, тому необхідно його звільнити від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з встановленням іспитового строку на 1 рік та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст.76 КК України, що є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

У відповідності до практики Європейського суду з прав людини, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа«Скополла проти Італії» від 17.09.2009). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий і надмірний тягар для особи (справа Ізмайлов проти Росії від16.10.2008).

Відповідно до вимог п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України в резолютивній частині вироку, у разі визнання особи винуватою, окрім іншого, зазначається рішення щодо речових доказів і документів.

Вирішуючи питання про долу речових доказів, відповідно до вимог статті 100 КПК України, а саме документів, які були визнані речовими доказами у кримінальному провадженні та приєднані до кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку про залишення цих документів в матеріалах кримінального провадження.

На підставі викладених вище обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням нового вироку судом апеляційної інстанції, відповідно до вимог пункту 3 частини 1 статті 420 КПК України, яким ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 382 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч.1 ст.382 КК України, звільнивши від його відбування з випробуванням.

Керуючись статтями 404, 405, 407, 420 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу прокурора Шепетівської окружної прокуратури ОСОБА_8 задовольнити частково.

Вирок Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 21 лютого 2025 року стосовно ОСОБА_6 , якого визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України та виправдано, скасувати.

Ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.382 КК України та призначити покарання у виді 1 (одного) року позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, із встановленням іспитового строку тривалістю 1 (один) рік.

Відповідно до ч.1 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_6 обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Речові докази : 4 оптичні диски формату CD-R, оригінал розписки від 09.02.2023, наявні в матеріалах справи, - залишити в матеріалах справи.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Судді

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3