Вирок від 18 березня 2026 р. у справі №201/877/26 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/877/26

Провадження № 1-кп/201/42/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд м. Дніпра у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , з секретарем судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12025042110001557 від 10.06.2025 року по обвинуваченню:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, який має вищу освіту, не одружений, працює фізичною особою-підприємцем, на утриманні перебувають батьки похилого віку, зареєстрований і мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

В судовому засіданні приймали участь:

прокурори ОСОБА_4 , ОСОБА_5

обвинувачений ОСОБА_3

захисник ОСОБА_6

ВСТАНОВИВ:

1.Обставини, які встановлені судом

09.06.2025 близько 19 год. 00 хв., водій ОСОБА_3 , керуючи технічно справним транспортним засобом – автомобілем марки «TОYOTA LAND CRUISER», р.н. НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , видане 17.07.2011, власником якого є ОСОБА_7 , їхав проїзною частиною пр. Науки, у бік вул. Сірка у Соборному районі, м. Дніпра.

Під час руху водій ОСОБА_3 , вчинив маневр повороту ліворуч та зупинився, виконуючи вимогу дорожньої розмітки 1.13 ПДР України, надаючи перевагу зустрічному руху транспортних засобів, з метою подальшого проїзду нерегульованого перехрестя з вул. Бронетанкова. В той момент, ОСОБА_3 , проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки та її змінам, порушуючи правила безпеки дорожнього руху, відновив рух та наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу біля буд. № 18 по вул. Бронетанкова, заходів до зменшення швидкості не вжив та не зупинився, щоб надати дорогу малолітньому пішоходу ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , для якого створена небезпека та який перетинав проїзну частину дороги по нерегульованому пішохідному переходу зліва направо, за напрямком руху вищевказаного автомобілю у результаті чого, передньою частиною керованого ОСОБА_3 автомобілю марки «TОYOTA LAND CRUISER», р.н. НОМЕР_1 , скоїв наїзд на малолітнього пішохода ОСОБА_8 .

Унаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди пішоходу ОСОБА_8 спричинені тілесні ушкодження у вигляді: сумісної травми тіла: закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку 1-го ступеню, лінійного перелому потиличної кістки, саден м`яких тканин голови, численних саден обох колінних суглобів, правого плеча та в проекції таза, які за своїм характером відносяться до ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент заподіяння, згідно п.2.1.3-б, «Правил судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України від 17.01.1995 p. № 6.

Порушення правил безпеки дорожнього руху виразилося у тому, що водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілю марки «TОYOTA LAND CRUISER», р.н. НОМЕР_1 , порушив вимоги п. 18.1 Правил дорожнього руху України, який свідчить:

п. 18.1 - «Водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека» невиконання яких перебуває у причинному зв`язку з даною дорожньо-транспортною пригодою та відповідно спричиненням пішоходу ОСОБА_8 , тяжких тілесних ушкоджень.

Дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

2. Позиція обвинуваченого

Під час судового розгляду кримінального провадження ОСОБА_3 визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення повністю та підтвердив його вчинення при викладених вище обставинах, щиро розкаявся у вчиненому, повідомив про добровільне відшкодування шкоди законному представнику малолітнього потерпілого, просив суд його суворо не карати та не позбавляти права керування транспортними засобами, оскільки він працює фізичною особою-підприємцем, основним видом діяльності є роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, а також через те, що у нього на утриманні знаходяться особи похилого віку – його батьки.

3.Позиція законного представника потерпілого

Законний представник малолітнього потерпілого ОСОБА_9 надала заяву, в якій просила розглянути справу без її участі і призначити ОСОБА_3 покарання, яке не пов`язане з реальним позбавленням волі, та не позбавляти його водійського посвідчення.

4. Докази, які були досліджені судом

Прокурор надав усне клопотання про розгляд справи у скороченому провадженні, на підставі частини 3 ст. 349 КПК України, проти якого учасники не заперечували.

На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, враховуючи повне визнання обвинуваченим своєї вини, а також те, що обвинувачений не оспорює всі обставини справи, за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів стосовно тих обставин провадження, які ніким не оспорюються.

Судом з`ясовано, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин, сумніву в добровільності та істинності його позиції немає. Сторонам судового провадження роз`яснено, що в такому випадку вони будуть позбавленні права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку.

При цьому, суд обмежився допитом обвинуваченого, дослідив документи, які характеризують особу обвинуваченого та документи, які підтверджують процесуальні витрати.

Прийняття судом рішення про проведення скороченого судового розгляду свідчить про те, що обставини, які сторони не оспорюють, будуть вважатися встановленими в судовому засіданні і суд буде це враховувати при постановленні вироку.

Крім того, дане рішення повністю узгоджується з вимогами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу III Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи "Відносно спрощеного кримінального правосуддя" та практики Європейського суду з прав людини щодо їх застосування, згідно з якими, суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.

5.Висновок суду про винуватість

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, повністю та об`єктивно доведена.

Суд вважає, що дії ОСОБА_3 кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, вірно.

6.Мотиви призначення покарання та ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку і положення закону, якими керувався суд

Загальні положення

Під час вчинення кримінального правопорушення, за даним кримінальним провадженням, обвинувачений був осудний у розумінні ст. 19 КК України.

При призначенні покарання обвинуваченому, згідно з вимогами ст.ст.65-67 КК України та роз`ясненнями, що містяться в п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами), суд враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання, а також вимоги ч.2 ст.50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів.

Зазначене узгоджується із положеннями ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 Конституції України, ратифікована Законом від 17.07.1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 Конвенції» і є частиною національного законодавства України, якою встановлено, що кожен (…) при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно із законом.

При цьому, суд враховує позицію ЄСПЛ, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів.

Як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».

Суд, середіншого, враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15рп/2004 у справі № 1-33/2004.

Відповідно до ст. 3 Загальної Декларації прав людини кожна людина має право на життя, свободу та особистунедоторканність. Згідно з положеннями ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на життя є невід`ємним правом людини, яке охороняється законом. Зазначені положення міжнародних правових стандартів мають універсальний характер і відображені в Конституції України. Зокрема, у ст. 3 Конституції України закріплено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до ст. 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, а обов`язок держави - захищати життя людини. Формою державного захисту життя та особистої недоторканності людини є встановлення кримінальної відповідальності за злочини проти життя і здоров`я.

Обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання

Обставинами, які, відповідно до ст. 66 КК України, пом`якшують покарання обвинуваченому, суд визнає щире каяття, оскільки він критично оцінив вчинений ним злочин, своєю поведінкою під час досудового розслідування та судового провадження прагнув зменшити негативні наслідки своєї протиправної поведінки, що проявилось у активному сприянні його розкриттю, в осуді вчиненого, у добровільному відшкодуванні шкоди.

Обставин, які, відповідно до ст. 67 КК України, обтяжують покарання, судом не встановлено.

Призначення покарання

При визначенні виду та міри покарання, яке слід застосувати до обвинуваченого, суд враховує характер та ступінь тяжкості скоєного злочину, вчиненого проти малолітньої дитини, який, виходячи з положень ч. 5 ст. 12 КК України, віднесено законом до категорії тяжкого злочину, однак вчиненого з необережності, його соціальне та матеріальне становище, стан його здоров`я, стать та вік, неперебування на обліку у лікарів нарколога та психіатра, рівень культури та освіти, критичне ставлення до вчиненого ним діяння, позитивну характеристику з місця мешкання, добровільне відшкодування шкоди та щире каяття.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, виходячи з загальних засад призначення покарання, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, який вчинено щодо малолітньої дитини, конкретних обставин його вчинення, наслідків вчиненого, даних про особу обвинуваченого, наявністю пом`якшуючих покарання обставин, необхідним і достатнім для виправлення та попередження нових злочинів є покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, встановлений санкцією ч. 2 ст. 286 КК України.

Застосування положень ст. 75 КК України

Разом з тим, згідно ст. 75 КК України якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

У п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України від 24.10.2003 № 7«Про практику призначення судами кримінального покарання» вказано, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом, в тому числі і менш суворого покарання особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Виходячиз усіх обставин справи, а також думки прокурора, який в судових дебатах просив призначити покарання у виді позбавлення волі із застосуванням вимог ст. 75 КК України, та думки законного представника малолітнього потерпілого, яка просила призначити покарання, яке не пов`язане з реальним позбавленням волі, добровільне відшкодування шкоди, особи винного, який має вищу освіту, не одружений, працює фізичною особою-підприємцем, на утриманні перебувають батьки похилого віку, вчинивзлочин вперше, суд приходить до висновку про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції його від суспільства, а тому вважає, що обвинуваченого слід звільнити від відбування покарання з випробуванням згідно ст. 75 КК України на мінімальний строк з покладенням на нього обов`язків передбачених ст. 76 КК України.

Додаткове покарання

При вирішенні питання про призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом, суд приходить до висновку про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 КК України додаткове покарання у виді позбавлення права займатися певною діяльністю може бути призначено на строк від одного до трьох років.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст. 286 і ст. 287 КК, необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов`язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Порушення ПДР України, допущені обвинуваченим, знаходяться в прямому причинному зв`язку з дорожньо-транспортною пригодою та її наслідками.

Скоєне кримінальне правопорушення, передбачене ст. 286 КК України віднесено до злочинів проти безпеки руху, яке вчинене проти малолітньої дитини, а тому суд вважає необхідним застосувати до ОСОБА_3 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так як даний злочин пов`язаний з експлуатацією транспортного засобу та протиправні дії обвинуваченого пов`язані з нехтуванням Правил дорожнього руху України, призвели до скоєння дорожньо-транспортної пригоди, в наслідок чого малолітньому потерпілому спричинено тяжкі тілесні ушкодження. Це свідчить про відсутність у обвинуваченого належних навиків керування транспортними засобами і застосування до обвинуваченого додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами надасть йому можливість, в разі бажання в подальшому керувати транспортними засобами, додатково вивчити правила дорожнього руху та пройти додаткові навчання у відповідних навчальних закладах щодо покращення навиків керування.

Більш того, суд наголошує, що життя та здоров`я дитини є найвищою соціальною цінністю, що закріплено ст. 3 Конституції України. У даному випадку потерпілим є малолітній ОСОБА_8 , 2018 року народження, який в силу свого семирічного віку є найбільш вразливим учасником дорожнього руху та потребує підвищеного рівня захисту з боку держави. Заподіяння дитині тяжких тілесних ушкоджень, зокрема закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку 1-го ступеню, лінійного перелому потиличної кістки, свідчить про надзвичайно високу суспільну небезпеку вчиненого правопорушення.

Обвинувачений ОСОБА_3 , керуючи джерелом підвищеної небезпеки – автомобілем із значними габаритами марки «TОYOTA LAND CRUISER» в межах населеного пункту та наближаючись до нерегульованого пішохідного переходу, проявив злочинну самовпевненість та грубу неуважність. Ненадання переваги дитині на нерегульованому пішохідному переході є свідченням того, що водій не усвідомив повною мірою відповідальності, яка покладається на нього під час керування автомобілем. Суд переконаний, що інтереси дитини на безпечне середовище та справедливу відплату за підірване здоров`я суттєво переважають над особистими інтересами обвинуваченого щодо зручності ведення підприємницької діяльності за допомогою автомобіля чи утримання батьків.

При цьому суд враховує правову позицію Верховного суду, яка висловлена у постанові від 25.06.2025 по справі № 147/642/21, яка полягає в тому, що необхідність використання транспортного засобу для сімейних потреб чи роботи не є безумовною підставою для незастосування до винної особи додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

При цьому суд не враховує думку законного представника малолітнього потерпілого про призначення покарання без позбавлення права керування транспортними засобами з огляду на те, що думка потерпілого може враховуватись судом при призначенні покарання в сукупності з іншими обставинами, передбаченими ст. 65 КК України, однак не є вирішальною, і не має над ними пріоритету. Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року (справа № 752/8309/16-к, провадження № 51-284км18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року (справа № 682/956/17,провадження № 13-31кс19).

Позбавлення права керування в даному випадку виконує не лише каральну, а й превентивну функцію, оскільки спрямоване на усунення загрози для інших учасників дорожнього руху, особливо дітей, з боку особи, яка продемонструвала нехтування Правилами дорожнього руху. Таким чином, призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами є справедливим, співмірним тяжкості скоєного та необхідним для захисту публічного інтересу й прав малолітнього потерпілого.

З огляду на вищезазначене, суд вважає за необхідне позбавити ОСОБА_3 права керування транспортними засобами на строк 2 роки.

Підсумок

Призначене покарання, на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Призначаючи обвинуваченому зазначене вище покарання, суд виходить із того, що воно є достатнім для виправлення обвинуваченого і перевиховання, запобігання вчиненню нових злочинів, що відповідає його особі та є достатнім для досягнення передбачених ч. 2 ст. 50 КК України цілей покарання.

Підстав для застосування ст. 69 КК України при призначенні покарання суд не вбачає.

7.Вирішення цивільного позову

Цивільного позову не пред`явлено.

8.Вирішення питання про долю речових доказів

Доля речових доказів підлягає вирішенню в порядку ст. 100 КПК України.

9.Інші рішення щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку

Клопотань про застосування запобіжного заходу не надходило, а тому враховуючи вимоги ст. ст. 131, 132, 177, 178 КПК України і призначене судом покарання, суд не вбачає підстав для його застосування.

У кримінальному провадженні є процесуальні витрати в розмірі 7131,20 грн, у зв`язку із проведенням судових експертиз, які слід стягнути із обвинуваченого (т. 1 а.п. 34, 91).

Керуючисьст. ст. 369-376 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 (два) роки.

Відповідно до положень ст. 75 КК України ОСОБА_3 звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням строком на 1 (один) рік.

На підставі п.п. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 наступні обов`язки: не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця свого проживання, роботи, а також періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати на проведення експертиз в розмірі 7131,20 грн.

Запобіжний захід не застосовувався.

Цивільний позов не заявлений.

Речові докази:

- автомобіль марки «TОYOTA LAND CRUISER», р.н. НОМЕР_1 , який переданий ОСОБА_3 на відповідальне зберігання (т. 1 а.п. 44), залишити останному за належністю, у зв`язку з чим повністю скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Центрального районного суду м. Дніпра від 20.06.2025 року на вказаний автомобіль (справа № 203/3970/25);

Роз`яснити учасникам судового провадження право подати клопотання про помилування, право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана сторонами кримінального провадження до Дніпровського апеляційного суду через Соборний районний суд м. Дніпра протягом тридцяти діб з дня проголошення вироку суду з урахуванням особливостей, передбачених ч. 2 ст. 394 КПК України.

Суддя ОСОБА_1