Рішення від 19 березня 2026 р. у справі №686/31381/25 — Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/31381/25

Провадження № 2-а/686/31/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2026 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі головуючого - судді Колієва С.А., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови,

встановив:

До Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області звернувся ОСОБА_1 із позовом в якому просив скасувати постанову №12090 від 07.10.2025 року у справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП та закрити провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07.10.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 було винесено постанову №12090 у справі про адміністративне правопорушення якою він був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу у сумі 17 000,00 гривень. Вказаною постановою він був визнаний винуватим у тому, що при досягнення 25-річного віку не став на облік військовозобов`язаних, чим порушив вимоги абз.1 частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», статті 17 Закону України «Про оборону», пункту 23 постанови КМУ №1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів».

Зазначив, що ним не було порушено вимог Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», він перебував на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 , що відображено у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Він своєчасно оновив свої дані, перебуває на військовому обліку за місцем проживання та пройшов військово-лікарську комісію. Жодних дій, які б порушували вимог абз.1 частини першої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», статті 17 Закону України «Про оборону», пункту 23 постанови КМУ №1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» та які зазначені у відповідній постанові про притягнення його до адміністративної відповідальності він не вчиняв. Крім того просив врахувати, що відповідно до абз. 2 пункту 3 постанови КМУ від 30.12.2022 року №1487 для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки ти використання даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а органом адміністрування цього Реєстру є зокрема територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. 31.07.2025 року постановою КМУ №916 було внесено зміни щодо окремих питань ведення військового обліку та призову громадян під час мобілізації, згідної яких пункт 79 постанови КМУ від 30.12.2022 року №1487 після абзацу 18 доповнено новим абзацем такого змісту: «організовують внесення інформації до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів у тридцятиденний строк після досягнення призовниками 25-річного віку без їх виклику до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки про зняття їх з військового обліку призовників та взяття на облік військовозобов`язаних з одночасним присвоєнням військового звання «солдат (матрос) запасу» та зазначенням другої категорії запасу. За таких обставин вважав, що саме територіальний центр комплектування та соціальної підтримки зобов`язаний був протягом 30 днів після досягнення ним 25 років, внести відповідні зміни.

Відзив на позов відповідачем не подано.

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися. Представник позивача подала клопотання, в якому просила справу розглянути за її відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився.

Дослідивши матеріали справи судом встановлені наступні обставини.

07 жовтня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковником ОСОБА_2 було винесено постанову №12090 у справі про адміністративне правопорушення згідно якою ОСОБА_1 був визнаний винуватим та притягнутий до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у сумі 17 000,00 гривень. Відповідно до вказаної постанови ОСОБА_1 був визнаний винуватим у тому, що він не актуалізував своєчасно свої військово-облікові дані з Єдиним державним реєстром резервістів, військовозобов`язаних та призовників, не став на військовий облік військовозобов`язаних по досягненню 25-річного віку, чим порушив вимоги абз.1 частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ст.17 Закону України «Про оборону» та п.23 Постанови КМУ №1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Предметом вищезазначеного позову є спір про притягнення до адміністративної відповідальності.

Так, відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Згідно ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ст. 283 КУпАП постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Частина 3 статті 210-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію вчиненні під час особливого періоду.

За визначенням у Законі України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває на теперішній час.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначені Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до приписів абзацу першого частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Відповідно до частин 1, 2 та 3 ст.17 Закону України «Про оборону України» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством. Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов`язок у запасі відповідно до законодавства.

Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров`я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації), а також визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном визначений Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів., який затверджений Постановою КМУ №1487 від 30.12.2022 року (далі Порядок).

Пунктом 23 Порядку, який діяв станом на час виникнення спірних правовідносин, та порушення якого ставиться у провину позивачу, визначено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти в разі зміни адреси їх місця проживання або інших персональних даних зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідним органам, де вони перебувають на військовому обліку, зокрема у випадках, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265 “Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад”, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-комунікаційні системи. Громадяни, які підлягають взяттю на військовий облік та не можуть здійснити електронну ідентифікацію в електронному кабінеті призовника, військовозобов`язаного, резервіста, зобов`язані особисто прибути до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

Приписами пункту 79 вказаного Порядку визначено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки:

організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці;

здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством;

організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них;

організовують внесення інформації до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів у тридцятиденний строк після досягнення призовниками 25-річного віку без їх виклику до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки про зняття їх з військового обліку призовників та взяття на облік військовозобов`язаних з одночасним присвоєнням військового звання “солдат (матрос) запасу” та зазначенням другої категорії запасу;

виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

Згідно оскарженої постанови ОСОБА_1 був визнаний винуватим у тому, що він своєчасно не актуалізував свої військово-облікові дані з Єдиним державним реєстром резервістів, військовозобов`язаних та призовників, не став на облік військовозобов`язаних по досягненню 25-річного віку.

Згідно розширених даних з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який сформований в електронному вигляді в «Резерв+», встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 , дата взяття на облік 18.08.2025 рік.

Разом з цим суд зазначає, що організація внесення інформації до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів у тридцятиденний строк після досягнення призовниками 25-річного віку здійснюється без їх виклику до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки про зняття їх з військового обліку призовників та взяття на облік військовозобов`язаних з одночасним присвоєнням військового звання “солдат (матрос) запасу” та зазначенням другої категорії запасу.

За таких обставин станом на 17.08.2025 рік обов`язок самостійної актуалізації своїх військово-облікових даних та вчинення дій щодо постановники на військовий облік у позивача був відсутній, оскільки такі дії повинні виконуватися районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки самостійно без виклику призовників.

Статтею 251 КУпАП України визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно з ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь.

З огляду на викладене вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, за викладених у постанові про притягнення до адміністративної відповідальності, на переконання суду, відповідачем не доведений.

Зважаючи на відсутність належних доказів, які б підтверджували факт порушення позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію за викладених в оскаржуваній постанові у справі про адміністративне правопорушення обставин, враховуючи те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях та всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, слід визнати, що винесена постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є незаконною, винесена без достатніх доказів, які б підтверджували його вину за ч.3 ст.210-1 КУпАП.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі слід закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

Стаття 132 КАС України визначає, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною 4 ст. 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат, згідно ч. 7 ст. 134 КАС України, покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. При цьому, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Встановлено, що позивач просить стягнути з відповідачів витрати понесені на правову допомогу у розмірі 8 000 грн.

Згідно представленого детального опису юридичних послуг наданих адвокатом встановлено, що до складу таких послуг включено: підготовка позовної заяви 7500,0 гривень (3 години витраченого часу). Відповідно до додатку до Договору про надання правничої допомоги гонорар за цим договором є фіксованим та становить 8000,00 гривень.

Дослідивши зміст наданої адвокатом професійної правничої допомоги, оцінивши поведінку обох сторін, виходячи з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець, тривалість розгляду справи, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання і повідомлення учасників справи, належність зазначеної справи до категорії справ незначної складності, слід дійти висновку, що заявлені витрати на правову допомогу в сумі 8000,00 грн. не є пропорційними до предмета спору, в тому числі з урахуванням значення справи для сторін, для підготовки даного позову немає необхідності у значній кількості часу, дослідженні великого об`єму нормативно-правових актів, збору та аналізу значної кількості документів, а також значного дослідження практики вирішення судами справ даної категорії.

Враховуючи обставини та результат розгляду даної справи, а також зважаючи на опис правової допомоги, яка надана позивачу за договором, суд дійшов висновку, що пропорційним розміром витрат на оплату професійної правничої допомоги до предмета спору та складності справи 2000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 17-20, 69-72, 86, 158-163 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити.

Постанову т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 підполковника ОСОБА_2 №12090 у справі про адміністративне правопорушення від 02.10.2025 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП скасувати, а провадження у даній справі закрити на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 484,48 гривень судового збору, а також 2000,00 гривень витрат на правову допомогу.

Рішення може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено 20.03.2026 року.

Суддя: С.А.Колієв