Рішення від 23 березня 2026 р. у справі №490/9242/25 — Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/1076/2026 Справа № 490/9242/25

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

іменем України

24 березня 2026 року м. Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Могила Д.І., без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миколаївської територіальної громади в особі Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Денисова Ольга Олександрівна про визнання права властності в порядку спадкування за законом,-

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2025 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання права власності в порядку спадкування за законом, в якому просила визначити ОСОБА_1 додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини, після смерті її бабки ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та для внесення ОСОБА_5 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, як співвласника 59/100 часток житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , терміном 2 місяці з дня набрання рішенням законної сили. Визнати за позивачем право власності на частки померлик співвласників майна 59/100 часток житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , а саме спадкодавців ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Визначити як похідну вимогу частки позивача ОСОБА_1 , та відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 спільній сумісній власнсоті співвласників 59/100 часток житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивачки ОСОБА_6 , який проживав та був зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 . Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої ввійшли: частка в спільній сумісній власності на 59/100 часток житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю на підставі договору міни, посвідченого нотаріально 10.10.1995 року. Інші спадкоємці - дружина померлого ОСОБА_7 та дочка померлого ОСОБА_2 відмовилися від прийняття спадщини , склавши відповідні заяви.

При оформленні спадкової справи нотаріусом виявлено розбіжності у кількості співвласників на житловий будинок у правовстановлюючому документі -у договорі міни шість співвласників : ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ) , та у державній реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 29.10.2021 року, де зазначено п`ять співвласників майна, а саме ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Наведене потягло неможливість визначення нотаріусом за померлим ОСОБА_6 його частик у спільній сумісній власності на 59/100 часток вказаного будинку.

Приватним нотаріусом Денисовою О.О. 22.09.2023 року винесено постанову № 111/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі ОСОБА_1 , свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька.

Згодом позивачка звернулася 24.01.2025 року до того ж нотаріуса з заявою про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка проживала та була зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 . Після її смерті відкрилась спадщина, до складу якої ввійшли: частка в спільній сумісній власності на 59/100 часток житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю на підставі договору міни, посвідченого нотаріально 10.10.1995 року. Інший спадкоємець - дочка померлої ОСОБА_2 відмовилася від прийняття спадщини, склавши відповідні заяви.

З наведених вище обставин, приватним нотаріусом Денисовою О.О. 14.08.2025 року винесено постанову № 89/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі ОСОБА_1 , свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька.

Проте, оскільки Державний реєстр речових прав на нерухоме майно почав функціонувати в 2013 році, а один зі співвласників спірного майна ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 - отже внести про неї відомості було неможливо станом на 2021 рік.

По-друге, враховуючи, що між співвласниками був відсутній будь-який договір, всі вони набули мано у вигляді 59/100 часток вказаного домоволодіння на рівних правах за ст.. 372 ЦК України.

Враховуючи той факт, що всі спадкодавці за час свого життя проживали за однією адресою спадкового майна, що підтверджується записами у будинковій книзі даного будинку, та від якого ніхто зі спадкоємців не відмовлявся, вони фактично вступали у спадщину та успадкували зазначене майно, що залишилося після смерті у свій час від кожного з почергово померлих співвласників, що також відповідає ст.. 396 та 397 ЦК України та ч. 3 ст. 1268 цього кодексу. За відсутності заповіту від ОСОБА_5 її умовна частка перейшла до всіх інших співвласників зазначеного майна в однакових правах (ч.2 ст. 372 ЦК України).

Таким чином, спільна сумісна власність після смерті будь-кого зі співвласників залишається у спільній сумісній власності всіх інших співвласників цього майна та фактично перерозподіляється між ними порівну у відповідності до ч.2 ст. 372 та ст.. 1267 ЦК України.

Отже, нотаріусом помилково було відмолено у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Також зазначає, що після смерті співвласниці ОСОБА_5 ніхто зі співвласників не звернувся до органів нотаріату для заведення спадкової справи, хибно припускаючи, що якщо майно знаходиться у спільній сумісній власності та належить всім співвласників і не залежить від кількості співвласників, тому вчинення його нотаріального успадкування після смерті ОСОБА_5 не є обов`язковим. Крім того, за думкою позивача, таким першочерговим обов`язком звернення до нотаріуса були наділені на той час батьки позивача ОСОБА_6 , та ОСОБА_7 , які на теперішній час вже померли.

Отже, позивач пропустила строк подачі заяви про прийняття спадщини до органів нотаріату з поважної причини , а тому просить суд визначити позивачу додатковий строк для подання вт органи нотаріату заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , яка за родинним зв`язком є рідною бабкою позивачки по лінії матері. Вважає, що без врегулювання цього питання неможливо поадбше врегулювання питання спадкування зазначеного майна від інших спадкодавців.

Також з метою реалізації законних прав та уникнення порушень прав спадкоємців виникає необхідність виділення зі спільної сумісної власності часток майна померлих співвласників як спадкодавців, для їх подальшого спадкування за законом належними спадкоємцями.

Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 04.11.2025 року справу прийнято до розгляду та призначено підготовче судове засідання .

Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 04.11.2025 року витребувано у приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Денисової Ольги Олександрівни копію спадкової справи №14/2023 після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , та копію спадкової справи після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .

На адресу суду надійшли витребувані судом документи.

Ухвалою суду від 13 січня 2026 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.

Позивач в підготовче судове засідання не з`явилася, її представник адвокат Сердюк С.Р, надав суду заяву, в якій просить розглянути справу у їх відсутність, задовольнити вимоги з викладених у позові підстав.

Від представника Миколаївської міської ради до суду надійшла заява про розгляд справи без участі, рішення прийняти за наявними матеріалами справи.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилися, повідомлялися суджом належним чином, причини неявки суду не повідомили, відзиву на позов не надалии.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК Україниу разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексурозгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 , 1975 року народження, зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 , з 09.12.1995 року і по теперішній час.

Також матеріалами справи підтверджується, що за вказаною адресою з 09.12.1995 року і по день своєї смерті були зареєстровані ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 .

Позивачка є рідною донькою ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , була рідною донькою ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Як підтверджується матеріалами справи, спадкова справа після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , не заводилася.

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідачка ОСОБА_2 , 1965 року народження, є донькою ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , за адресою місце знаходження спірного майна не зареєстрована щонайменше з 1986 року.

На підставі нотаріально посвідченого Договору міни від 10.10.1995 року за реєстровим №2-6927, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , яка діє за себе та своїх неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , набули у власність 59/100 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських та побутових будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 . Право власності було зареєстровано в установленому на той час законом порядку в КП МБТІ 27.10.1995 року.

При укладенні договору частки співвласників визначені не були.

Як вбачається з Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.10.2021 року, за заявою ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 - було зареєстровано право спільної сумісної власності на 59/100 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських та побутових будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 , за співвласниками: ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 .

Постановою приватного нотаріуса Миколаївського МНО Денисової О.О. від 22.09.2023 № 111/02-32 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька ОСОБА_6 . Нотаріусом зазначено, що враховуючи наявні розбіжності у кількості співвласників у правовстановлюючому документі ( договір міни 10.10.1995 року) та у державній реєстрації прав власності (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.10.2021 року), та у зв1язку з тим, що неможливо визначити за померлим ОСОБА_6 його частку у праві спільної сумісної власності на 59/100 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських та побутових будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 - видача Свідоцтва про право на спадщину за законом на вищевказане нерухоме майно є неможливою.

Як вбачається з матеріалів спадкової справи № 14/2023, в установленому порядку з заявою про прийняття спадщини звернулася позивачка, як донька померлого. Інші спадкоємці - дружина померлого ОСОБА_7 , та дочка померлого ОСОБА_2 відмовилися від прийняття спадщини у встановленому законом порядку.

Постановою приватного нотаріуса Миколаївського МНО Денисової О.О. від 14.08.2025 № 89 /02-32 відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_7 . Нотаріусом зазначено, що враховуючи наявні розбіжності у кількості співвласників у правовстановлюючому документі ( договір міни 10.10.1995 року) та у державній реєстрації прав власності (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.10.2021 року), та у зв1язку з тим, що неможливо визначити за померлою її частку у праві спільної сумісної власності на 59/100 часток житлового будинку з відповідною часткою господарських та побутових будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 - видача Свідоцтва про право на спадщину за законом на вищевказане нерухоме майно є неможливою.

Як вбачається з матеріалів спадкової справи № 1/2025, в установленому порядку з заявою про прийняття спадщини звернулася позивачка, як донька померлого. Інший спадкоємець дочка померлої ОСОБА_2 відмовилася від прийняття спадщини у встановленому законом порядку..

Щодо позовних вимог про визначення ОСОБА_1 додатковий строк для внесення ОСОБА_5 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, як співвласника 59/100 часток житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 .

Такі вимоги задоволенню не підлягають, оскільки внесення відомостей про померлу особу як співвласника майна до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно суперечить положенням діючого законодавства України, зокрема положенням ЗУ « Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Щодо позовних вимог про визначення ОСОБА_1 додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини, після смерті її бабки ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном 2 місяці з дня набрання рішенням законної сили.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою, і саме з нього виникає право на спадкування, а місцем відкриття - є останнє місце проживання спадкодавця.

Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Саме спадкування може відбуватися за заповітом або за законом.

В обох випадках спадкоємцями можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини, і, крім того, юридичні особи та інші учасники цивільних відносин.

Відповідно положень ст. 548 -549 ЦК України в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Діями, що свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, визнається:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Особи, для яких право спадкоємства виникає лише у випадку неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, можуть заявити про свою згоду прийняти спадщину протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. Якщо строк, що залишився, менше трьох місяців, він продовжується до трьох місяців.

Статтею 550 ЦК України в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначалося, що строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути продовжений судом, якщо він визнає причини пропуску строку поважними. Спадщина може бути прийнята після закінчення зазначеного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

У цих випадках, якщо спадкове майно було прийняте іншими спадкоємцями або перейшло до держави, спадкоємцеві, що пропустив зазначений строк, передається лише те з належного йому майна, яке збереглося в натурі, а також кошти, виручені від реалізації решти належного йому майна.

Суд зауважує, що відповідно положень ст. 529 ЦК України в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю.

Такі ж положення містяться і в ст. 1261,1266 ЦК України станом на час розгляду справи.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Виходячи з вище викладеного можливо зробити висновок, що прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом є правом спадкоємця й залежить виключно від його власної волі. Вчинення або не вчинення спадкоємцем дій, з якими законодавець пов`язує прийняття спадщини, має визначальне значення для висновку про дотримання тим процедури входження у спадкування і, кінцево, дає відповідь на питання про прийняття спадщини.

Згідно буквального її сприйняття, для придбання спадщини необхідно щоб спадкоємець її прийняв.

Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій.

Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину.

Судом встановлено,що позивач у встановлений законом строк не зверталася до нотаріуса з відповідною заявою про прийняття спадкового майна, більш того і не могла звернутися, оскільки не була спадкоємцем першої черги після смерті бабусі, а спадкоємиця першої черги - її мати ОСОБА_7 , не вчиняла активних дій щодо відмови від свого права спадкування.

Як слідує зі змісту позовної заяви та підтверджується матеріалами справи, на час смерті спадкодавці був живий спадкоємець першої черги - її донька ОСОБА_7 .

Остання була зареєстрована та проживала разом з матір`ю ОСОБА_5 на час смерті останньої, залишилася проживати в цьому будинку і дбати про його збереження, отже в силу положень ст.. 549 ЦК України в редакції станом на 1998 рік, є такою, що фактично прийняла спадщину після смерті матері як така, що фактично вступила в управління або володіння спадковим майном.

Твердження позивача про те, що надання додаткового строку необхідно для «подальшого врегулювання питання спадкування зазначеного майна від інших спадкодавців» є абсолютно хибним, такими, що не ґрунтуються навіть на обставинах справи, які виклала сам ж позивачка, суперечить діючим як на момент виникнення спірних правовідносин, так і на момент розгляду справи нормам цивільного законодавства.

За такого, позовні вимоги в цій частині є безпідставними , такими, що не ґрунтуються на нормах закону, а отже задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про визначення частки позивача ОСОБА_1 та відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 спільній сумісній власності співвласників 59/100 часток житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 5Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» за № 20 від 22 грудня 1995 рокурозглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону «Про власність»,ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`юУкраїни); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім`ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону «Про власність»); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передана при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім`ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

В інших випадках спільна власність громадян є частковою.

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» розглядаючи позови, пов`язані з правом спільної власності, суди повинні виходити з того, що відповідно до ст.368ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Так, спільною сумісною власністю, зокрема, є: майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі; квартира (будинок), житлові приміщення у гуртожитках, передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно в них мешкають, у їх спільну сумісну власність (ст.8 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-XII«Про приватизацію державного житлового фонду»).

Частка суб`єкта права спільної сумісної власності визначається, зокрема, при поділі майна, виділі частки зі спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.

Факт належності спадкодавцям та сторонам у справі вказаного нерухомого майна підтверджується матеріалами справи .

Частиною першою статті 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Частинами першою, третьою статті 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Положеннями статті 370 ЦК України визначено, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Таким чином, оскільки житловий будинок належав на праві спільної сумісної власності шістьом співвласникам, відсутні докази, що участь когось з учасників спільної сумісної власності у надбанні майна була більшою або меншою, відповідачі жодних заперечень проти такого не надали, а тому частки співвласників у вказаному майні є рівними, і становили 59/600 часток у кожного.

Установивши, що частки права власності позивача та відповідачів у спірній квартирі є рівними (по 59/600 частині спірного майна), і, що позивач просить суд здійснити визначення часток у праві спільної сумісної власності сторін на спірне домоволодіння, тобто трансформувати спільну сумісну власність у спільну часткову, суд дійшов висновку про можливість задоволення цієї позовної вимоги у спосіб, який наведено ним у судовому рішенні, і такий спосіб, з огляду на положення статті 16 ЦК України за обставин цієї цивільної справи є належним та ефективним.

Щодо позовної вимоги про визнання за позивачем право власності на частки померлих співвласників майна 59/100 часток житлового будинку, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , а саме спадкодавців ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Згідно ст.1216ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ч. 1ст. 1220 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Спадкування здійснюється за заповітом, а в разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини - за законом (ст.ст.1217,1223 ЦК України).

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (ст. 1222 ЦК України).

Відповідно до ст.ст.1268-1270ЦК України для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець прийняв її в шестимісячний строк в порядку, передбаченому законом, зокрема шляхом подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини.

Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (ч.1 ст. 1273 ЦК України).

Згідно ч.ч.2,5 ст. 1274 ЦК України спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Судом встановлено, що позивачка належним чином прийняла спадщину після смерті батьків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

Заява іншої спадкоємиці ОСОБА_2 про відмову від прийняття спадщини після обох батьків в передбаченому законом порядку недійсною не визнана.

Інших спадкоємців, які прийняли спадщину, судом не встановлено.

За змістом частини першої статті 2 ЦПК України метою цивільного судочинства є саме ефективний захист прав та інтересів позивача. Отже, спосіб захисту цивільного права чи інтересу має бути ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див.: mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження №14-144цс18).

Велика Палата Верховного Суду вже зауважувала, що у кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, провадження № 11-416заі20).

Задоволення судом позовної вимоги має, з урахуванням вимог правовладдя (верховенства права), дозволити досягнути мети судочинства, зокрема реально відновити суб`єктивне право, яке порушив, оспорює або не визнає відповідач.

Умовою переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Згідно з частинами першою, другою пункту першого статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, і способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення права власності в нотаріальному порядку (див. постанову Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 450/3258/17 (провадження № 61-13688св21)).

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).

Разом з тим, спадкоємцю може належати в порядку спадкування лише те майно, право на яке за життя набув спадкодавець.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 02 листопада 2022 року у справі № 332/2880/18 (провадження № 61-11768св20).

Таким чином, з огляду на викладене, виходячи з того, що позивачка ОСОБА_1 не має іншої можливості захистити своє право на спадщину, зокрема через органи нотаріату, а тому суд вважає, що її право підлягає захисту шляхом визнання за нею права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом - на 59/600 часток у вищезазначеному домоволодінні після смерті батька ОСОБА_6 та 118/600 часток - після смерті матері ОСОБА_7 , які складаються з 59/600 часток, що належали спадкодавцю на підстав договору міни, та 59/600 часток, що належалі спадкодавцю як успадковані за законом після смерті матері ( іншого співвласника) ОСОБА_5 .

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

У постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20) зазначено, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

У постанові Верховного Суду від 18 грудня 2019 року в справі № 265/6868/16-ц (провадження № 61-34234св18) зроблено висновок про те, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку його відсутності, усунення від права на спадкування, неприйняття ним спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.

Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

Відповідно до частини першої статті 1251 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що належним відповідачем у спорах про визнання права власності на майно у порядку спадкування є спадкоємці, тобто особи, визначені за заповітом або за законом, які звернулися у передбаченому порядку та строки із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті спадкодавця, та прийняли цю спадщину або вважаються такими, які прийняли спадщину. За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 16 лютого 2022 року в справі № 752/3435/16 (провадження № 61-231св20), від 29 червня 2022 року у справі № 175/772/16-ц (провадження № 61-3581св21), від 27 липня 2023 року у справі № 296/8061/19 (провадження № 61-2873св22) та інших.

У цій справі предметом спору є визнання за позивачем в порядку спадкування за законом після смерті батьків права власності на частину нерухомого майна.

Відповідачем за цим позовом ОСОБА_1 визначила Миколаївську міську раду безпідставно, оскільки до складу відповідачів входить і інший спадкоємець, і інші співвласники майна.

За такого, Миколаївська міська рада є неналежним відповідачем у справі, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, заявлених до цього відповідача.

Відповідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір сплачено позивачем при подачі позову, вимог про стягнення судового збору з відповідачів позивачем суду не заявлено.

Керуючись ст.ст.12,13,76-83,259,263- 265,268,272,273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

В задоволенні позовних вимог про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , та для внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно - відмовити.

Визнати за ОСОБА_1 (яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) право власності на 59/600 частки житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнати за ОСОБА_1 ( зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) право власності на 118/600 частки житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Визначити, що частки ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 у спільній власності на частину житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель та споруд, що розташований за адресою АДРЕСА_1 , є рівними і становять по 59/600 часток у праві спільної часткової власності за кожним.

В задоволенні позовних вимог, заявлених до Миколаївської територіальної громади в особі Миколаївської міської ради - відмовити.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Суддя О.А.Гуденко