Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №211/826/26 — Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/826/26

Провадження № 2/211/2806/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області за головуванням судді Н.О. Сарат, з участю секретаря судового засідання С.М. Зоріної, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представник позивачів адвокат Умріхін Олександр Віталійович до ОСОБА_4 , третя особа Криворізька універсальна товарна біржа про визнання біржового договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним , -

встановив:

позивачі звернулись до Довгинцівського районного суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача ОСОБА_4 , третя особа Криворізька універсальна товарна біржа про визнання біржового договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним, а саме просили визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 06.06.2000 року Криворізькою універсальною товарною біржею між продавцем ОСОБА_4 та між покупцями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діяла за себе та як законний представник своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_1 ,а саме двокімнатної квартири, загальною площею 51,00 кв.м. , жилою площею 29.50 кв.м., м, яка знаходиться адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого Криворізькою універсальною товарною біржею, реєстраційний номер 003/307-Н.

В обгрунтування позову вказали, що 06 червня 2000 року у місті Кривому Розі, на Криворізькій універсальній товарній біржі було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна , реєстраційний номер 003/307-Н ; Предметом купівлі-продажу була двокімнатна квартира, загальною площею 51,00 квадратних метри, житловою площею 29,50 квадратних метри, яка розташована за адресою : АДРЕСА_1 . Продавцем квартири був власник квартири ОСОБА_4 , який проживав за адресою АДРЕСА_1 . Вказана квартира належала Продавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19 листопада 1999 року, зареєстрованого в Криворізькому БТІ 19.11.1999 року за № НОМЕР_1 ; Покупцями квартири були ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка діяла за себе і як законний представник своєї доньки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто власниками квартири стали три особи, які набули квартиру у спільну власність відповідно до статті 112 ЦК України 1963 року без визначення часток (сумісна власність).

Вказаний біржовий договір від 06.06.2000 року був підписаний Продавцем і Покупцями : ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , які на момент вчинення правочину були членами ОСОБА_7 (п.10 договору). Відповідно до ст.227 Цивільного Кодексу України 1963 року вказаний біржовий договір було зареєстровано у Криворізькому БТІ 04.08.2000 року , де право власності на двокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1 було зареєстровано за наступними особами : ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 . Наведене доводиться доданою до позову копією Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 06.06.2000 року № 003/307-Н ; Із факту реєстрації біржового договору в Криворізькому БТІ вбачається, що позивачка є законним співвласником частини вказаної двокімнатної квартири на праві спільної власності відповідно до статті 112 ЦК УРСР 1963 року (спільна власність без визначення долей). Позивачка постійно проживала у вказаній квартирі , користуючись житлом і сплачуючи житлово-комунальні послуги. Позивачка, діючи як співвласниця нерухомого майна, звернулася до приватного нотаріуса Болозенко Т.О. із заявою про посвідчення договору дарування своєї частини квартири в спільній сумісній власності на квартиру. Постановою від 09.12.2025 року нотаріус відмовила позивачу у вчиненні цієї нотаріальної дії з наступних підстав : Зазначено нотаріусом у постанові, що укладання угоди на товарній біржі можливо лише фізичними особами , які є членами біржи та здійснюють виробничу та комерційну діяльність. В біржовому договорі від 06.06.2000 року зазначено, що членами біржи могли бути лише покупці ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в той час як покупець ОСОБА_1 не була та не могла змоги бути членом біржи, оскільки на час здійснення правочину у відповідності статті 14 Цивільного кодексу УРСР була малолітньою особою (договір помилково містить зазначення її як неповнолітньої особи). Таким чином, наданий ОСОБА_1 договір купівлі –продажу нерухомого майна не відповідає вимогам законодавства України, яке діяло на момент укладання договору. У постанові нотаріуса зазначено також, що вказаний біржовий договір не може підтверджувати право власності ОСОБА_1 на належну їй за таким договором частку в квартирі, тому нотаріус відмовила позивачу у нотаріальному посвідченні договору дарування; У постанові нотаріуса зазначено, що вказаний біржовий договір не відповідає вимогам законодавства України, отже, не може бути прийнятий як документ, що підтверджує право власності ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 на частину квартири. Із наведеного вбачається , що позивачка позбавлена законного права власника, а саме права розпорядження своїм майном, що є порушенням її законного права та інтересу.

09.02.2026 року позов при прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд якої ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник позивачів звернувся до суду з заявою, згідно з якої просить проводити розгляд справи за їх відсутності, просили задовольнити у повному обсязі позовні вимоги.

Відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином в порядку, встановленому статтею 128 ЦПК України, не повідомив причини неявки, відзиву не подав.

Третя особа Криворізька універсальна товарна біржа про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена своєчасно та належним чином в порядку, встановленому статтею 128 ЦПК України, не повідомила причини неявки, пояснення у справі не подала.

З огляду на вимоги частин першої та третьої статті 223 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних у справі доказів, оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце цього засідання, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов таких висновків.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч. 1 ст. 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

У судовому засіданні суд встановив обставини та визначив відповідні їм правовідносини.

Так, 06 червня 2000 року у місті Кривому Розі, на Криворізькій універсальній товарній біржі було укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна, реєстраційний номер 003/307-Н .

Предметом купівлі-продажу була двокімнатна квартира, загальною площею 51,00 квадратних метри, житловою площею 29,50 квадратних метри, яка розташована за адресою : АДРЕСА_1 .

Продавцем квартири був власник квартири ОСОБА_4 , який проживав за адресою АДРЕСА_1 . Вказана квартира належала Продавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло від 19 листопада 1999 року, зареєстрованого в Криворізькому БТІ 19.11.1999 року за № 86-255-255 .

Покупцями квартири були ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка діяла за себе і як законний представник своєї доньки ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , тобто власниками квартири стали три особи, які набули квартиру у спільну власність відповідно до статті 112 ЦК України 1963 року без визначення часток (сумісна власність).

Вказаний біржовий договір від 06.06.2000 року був підписаний Продавцем і Покупцями : ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , які на момент вчинення правочину були членами ОСОБА_7 (п.10 договору).

Відповідно до ст.227 Цивільного Кодексу України 1963 року вказаний біржовий договір було зареєстровано у Криворізькому БТІ 04.08.2000 року , де право власності на двокімнатну квартиру за адресою АДРЕСА_1 було зареєстровано за наступними особами : ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Наведене доводиться доданою до позову копією Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 06.06.2000 року № 003/307-Н ;

Із факту реєстрації біржового договору в Криворізькому БТІ вбачається, що позивачка є законним співвласником частини вказаної двокімнатної квартири на праві спільної власності відповідно до статті 112 ЦК УРСР 1963 року (спільна власність без визначення долей).

Позивачка постійно проживала у вказаній квартирі , користуючись житлом і сплачуючи житлово-комунальні послуги.

Позивачка, діючи як співвласниця нерухомого майна, звернулася до приватного нотаріуса Болозенко Т.О. із заявою про посвідчення договору дарування своєї частини квартири в спільній сумісній власності на квартиру.

Постановою від 09.12.2025 року нотаріус відмовила позивачу у вчиненні цієї нотаріальної дії з наступних підстав :

Зазначено нотаріусом у постанові, що укладання угоди на товарній біржі можливо лише фізичними особами , які є членами біржи та здійснюють виробничу та комерційну діяльність. В біржовому договорі від 06.06.2000 року зазначено, що членами біржи могли бути лише покупці ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в той час як покупець ОСОБА_1 не була та не могла змоги бути членом біржи, оскільки на час здійснення правочину у відповідності статті 14 Цивільного кодексу УРСР була малолітньою особою (договір помилково містить зазначення її як неповнолітньої особи). Таким чином, наданий ОСОБА_1 договір купівлі –продажу нерухомого майна не відповідає вимогам законодавства України, яке діяло на момент укладання договору.

У постанові нотаріуса зазначено також, що вказаний біржовий договір не може підтверджувати право власності ОСОБА_1 на належну їй за таким договором частку в квартирі, тому нотаріус відмовила позивачу у нотаріальному посвідченні договору дарування. У постанові нотаріуса зазначено, що вказаний біржовий договір не відповідає вимогам законодавства України, отже, не може бути прийнятий як документ, що підтверджує право власності ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 на частину квартири.

У статті 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

У статті 16 ЦК України проголошує, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про товарну біржу», товарна біржа є організацією, що об`єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов`язаних з ним торговельних операцій.

У частині 2 ст. 15 Закону України «Про товарну біржу» передбачено, що зареєстровані на біржі угоди не підлягають нотаріальному посвідченню. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі. Крім того, ст. 2 зазначеного Закону, основними принципами діяльності товарної біржі є рівноправність учасників біржових торгів, застосування вільних (ринкових) цін, публічність проведення біржових торгів.

Згідно із ст. 45 ЦК України (в редакції від 1963 року, яка діяла на момент укладення Договору), недодержання форми угоди, яку вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі. Згідно із ч. 2 ст. 47 ЦК України (в редакції від 1963 року), якщо одна зі сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Також, відповідно до ч. 1 ст. 128 ЦК України (в редакції від 1963 року) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачене законом чи договором.

Суд, зважаючи на ч. 2 ст. 219 ЦК України, може визнати правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню перешкоджала обставина, яка не залежить від її волі. При цьому, відповідно до ч.2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд має право визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Також у ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. За договором купівлі-продажу, з урахуванням ст. 655 ЦК України, одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Сторони під час укладення договору купівлі-продажу виконані усі вимоги ст. 655 ЦК України, волевиявлення учасників угоди було вільне, відповідало внутрішній волі сторін; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України , якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

За положеннями частини 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» від 28.07.1978 №3 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 25.12.1992 №13 та від 25.05.1998 №15) було роз`яснено, що з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними тільки ті угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню, зокрема договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу, в тому числі при придбанні на біржових торгах, міни або дарування жилого будинку (квартири) чи його (її) частини. Щоб не допустити неправильного визнання дійсними угод на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК України, суд повинен перевірити, чи підлягала виконана угода нотаріальному посвідченню, чому вона не була нотаріально посвідчена і чи не містить вона протизаконних умов. Якщо така угода виконана повністю або частково однією з сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд, на підставі ч. 2 ст. 47 ЦК, за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною. Однак, це правило не може бути застосовано, якщо сторонами не було досягнуто згоди з істотних умов угоди, або для укладення її були в наявності передбачені законом обмеження.

Таким чином, на спірні правовідносини поширюється дія норм ЦК УРСР 1963 року.

У відповідності до ст. 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу жилого будинку (квартири) повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією зі сторін є громадянин.

Нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу (ч. 1 ст. 47 цього Кодексу).

В той час, відповідно до статті 15 Закону України «Про товарні біржі» не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.

У період укладання спірного біржового договору (06.06.2000 року) купівлі-продажу існувала колізія у чинному законодавстві, оскільки згідно зі статтями 224, 227 ЦК УРСР договір купівлі-продажу житлових квартир повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна зі сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Проте, згідно зі статтею 15 Закону України «Про товарні біржі» біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.

Вище зазначено, що сторонами було виконано обов`язки за договором купівлі-продажу нерухомого майна в повному обсязі, Продавцем було передано у власність Покупців нерухоме майно, а Покупцями було прийнято таке майно та сплачено ціну відповідно до умов вищезазначеного Договору.

Покупці надалі вселились в квартиру і постійно проживали в ній.

Згідно п. 1.3. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5 (який був чинний на момент виникнення правовідносин), державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснюють підприємства бюро технічної інвентаризації.

На виконання вищезазначеного положення, 04.08.2000 року Комунальним підприємством Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» за реєстраційним номером 255, було зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 .

Відповідно до частини 1 Закону України від 10.12.1991 року № 1956-ХІІ "Про товарні біржі" (в редакції, чинній на момент укладання спірного правочину), товарна біржа є організацією, що об`єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов`язаних з ним торговельних операцій.

Згідно ст. 15 Закону України «Про товарні біржі» біржовою операцією визнається угода, що відповідає сукупності зазначених умов, а саме: якщо вона являє собою куплю-продаж, допущений до обороту на товарній біржі, якщо її учасники - члени біржі, якщо вона зареєстрована на біржі не пізніше наступного за здійсненням угоди дня. Угода вважається укладеною з моменту її реєстрації на біржі.

Угоди, зареєстровані на товарній біржі не підлягають нотаріальному посвідченню. (ч. 2 ст. 15 Закону України "Про товарні біржі").

Тобто, чинне на момент укладання спірного правочину законодавство, а саме ч. 2 ст. 15 ЗУ «Про товарні біржі», дозволяло укладати угоди купівлі продажу нерухомого майна за участю фізичних осіб, без нотаріального посвідчення біржового контракту.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Постанови №14 Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року, в якому роз`яснено, що у випадку наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають юридичну силу, застосуванню підлягає той, що прийнятий пізніше.

Оскільки в даних правовідносинах наявна колізія норм матеріального права, що мають однакову юридичну силу - ст. 15 Закону України "Про товарні біржі" та ст. 277 ЦК Української РСР 1963 року, Закон України "Про товарні біржі" було прийнято в 1991 року, а Цивільний кодекс на момент укладання спірного правочину діяв з 1963 року, тому при вирішенні спору про необхідність чи відсутність необхідності нотаріального посвідчення правочину, укладеного на товарній біржі, вважаємо правомірним застосування до спірного правочину ст. 15 Закону України "Про товарні біржі" (як нормативного акта, прийнятого пізніше), що дозволяв укладати біржові контракти щодо відчуження житлової нерухомості фізичною особою без нотаріального посвідчення.

В даному випадку від імені неповнолітньої ОСОБА_8 діяла її мати ОСОБА_3 . Тобто сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору та в подальшому відбулося повне його виконання, що ніким не спростовується . Крім того, в Договорі визначено, що на момент укладення угоди Продавець і Покупеці є членами Біржі.

Таким чином, сторони виконали всі умови договору купівлі-продажу, у результаті яких наступили юридичні наслідки, а саме одна сторона передала іншій нерухоме майно.

Отже, з огляду на викладене, аналізуючи докази, які містяться в матеріалах справи, суд вважає, що позовні вимоги потрібно задовольнити, тому що право власності на квартиру було набуто відповідно вимог закону та договір купівлі-продажу містив всі істотні умови договору, був направлений на реальне настання наслідків.

Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позивач не вимагає компенсації за понесені судові витрати, пов`язані із зверненням до суду.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 81, 89, 247, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представник позивачів адвокат Умріхін Олександр Віталійович до ОСОБА_4 , третя особа Криворізька універсальна товарна біржа про визнання біржового договору купівлі-продажу нерухомого майна дійсним - задовольнити.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 06.06.2000 року Криворізькою універсальною товарною біржею між продавцем ОСОБА_4 та між покупцями ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка діяла за себе та як законний представник своєї неповнолітньої доньки ОСОБА_1 ,а саме двокімнатної квартири, загальною площею 51,00 кв.м., жилою площею 29.50 кв.м., м, яка знаходиться адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого Криворізькою універсальною товарною біржею, реєстраційний номер 003/307-Н.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 23.03.2026 р.

Суддя: Н. О. Сарат