Рішення від 23 березня 2026 р. у справі №756/4742/25 — Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 756/4742/25

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

24 березня 2026 року місто Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області у складі

судді Карпінської Ю.Ф.,

за участю секретаря Дусанюк Н.О.,

за відсутності учасників справи,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, мотивуючи позовні вимоги тим, що «09.11.2023 між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики. За умовами договору позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти у сумі 15 000 доларів США, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві суму позики у строк, встановлений цим договором. Відповідно до п. 2 договору, на момент укладення цього договору позикодавець передав грошові кошти в сумі 15 000 доларів США позичальнику в повному обсязі. Позикодавець довів до відома позичальника, а позичальник взяв до уваги той факт, що грошові кошти, які є предметом цього договору, не є спільною сумісною власністю подружжя та є його особистою приватною власністю. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику разом з відсотками, що визначені на момент укладення правочину в розмірі 20%, у строк до 10 грудня 2023 року. З метою досудового врегулювання спору та уникнення судових процесів позивачем на відому йому адресу місця проживання відповідача скеровано претензію від 06.02.2025. Про свій обов?язок щодо повернення грошових коштів відповідач обізнана. Крім того, відповідач свідомо уникає їх повернення, що підтверджується витягами переписки з мобільного додатка – месенджера Telegram. Договір позики є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми у розмірі 15 000 доларів США позивачем відповідачу, про що також зазначено в самому договорі позики. Враховуючи, що відповідач не виконала свої зобов?язання щодо повернення грошових коштів в іноземній валюті в сумі 15 000 доларів США, а наявність оригіналу договору позики у позивача підтверджує невиконання боргового зобов?язання відповідачем, є підстави для стягнення вказаної суми коштів у судовому порядку. Виходячи з відомостей офіційного курсу валют Національного банку України станом на 04.04.2025 – дати направлення позову до суду, офіційний курс долару США відносно гривні становить 41,3426 грн за один американський долар. Отже, основна сума боргу 15 000 доларів США у гривневому еквіваленті станом на 04.04.2025 становить 620 139 грн. Просить задовольнити позовну заяву та стягнути з відповідача ОСОБА_2 грошові кошти за договором позики від 09.11.2023 у сумі 15 000 доларів США, а також судові витрати, понесені на сплату судового збору».

19.05.2025 до Вінницького районного суду Вінницької області на підставі ухвали судді Оболонського районного суду міста Києва від 15.04.2025 передано за підсудністю дану цивільну справу.

Вінницький районний суд Вінницької області ухвалою судді від 20.05.2025 відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання.

Вінницький районний суд Вінницької області ухвалою від 22.12.2025 закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті.

Судовий розгляд відкладався з поважних причин.

У судове засідання 23.03.2026 учасники справи не з`явились, хоч про день, час та місце розгляду справи повідомлялись судом в установленому законом порядку.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Ступка Н.П. попередньо подала до суду клопотання, у якому просить розгляд справи провести за відсутності представника позивача за наявними у матеріалах справи доказами у зв`язку із постійною неявкою відповідача без поважних причин та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У частині третій статті 211 ЦПК України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з`явилася без повідомлення причин, хоч про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася судом у встановленому законом порядку за адресою зареєстрованого місця проживання, заяв про розгляд справи без її участі або про відкладення розгляду справи до суду не подавала. Відзив на позовну заяву відповідачем у запропонований судом строк до суду не подано.

Крім того, інформація щодо розгляду справи міститься на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет (вебадреса сторінки – http://vnr.vn.court.gov.ua).

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За відсутності заперечень сторони позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням статті 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання 23.03.2026 за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Оглянувши письмові докази у справі та надавши їм належну правову оцінку, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Судом установлено, що 09.11.2023 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір, за умовами якого позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти в сумі 15 000 доларів США, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві суму позики у строк, встановлений цим договором; на момент укладання цього договору позикодавець передав грошові кошти в сумі 15 000 доларів США позичальнику в повному обсязі; позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику разом із відсотками, що визначені на момент укладання правочину в розмірі 20% у строк до 10 грудня 2023 року; за домовленістю сторін повернення позики повинна підтверджуватися позикодавцем відповідними розписками про одержання грошей, що підтверджується копією такого договору (а.с. 13-14).

06.02.2025 ОСОБА_2 надіслано лист про необхідність повернення коштів за договором позики від 09.11.2023, що підтверджується копією такого листа (а.с. 15).

На підтвердження позовних вимог до позову долучено скріншоти переписки у застосунку «Telegram» (а.с. 21-47).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У статті 631 ЦК України визначено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частині першій статті 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У частині першій статті 1049 ЦК України зазначено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Верховний Суд у постанові від 22.08.2019 (справа № 369/3340/16-ц) вказав, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.

У постанові Верховного Суду від 18.07.2018 (справа №143/280/17) додатково звернута увагу судів на те, що поясненнями сторони та показаннями свідка не може доводитися факт виконання зобов`язання за договором позики. Наявність у позивача боргового документа – розписки відповідача свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов`язань.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргової розписки у позивача підтверджує наявність боргу (постанова Верховного Суду від 26.09.2018 у справі № 483/1953/16-ц).

У статті 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому, Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ч. 2 ст. 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто, відповідно до чинного законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

У статті 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

У частинах першій та другій статті 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта, є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти – фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 (справа № 761/12665/14-ц), від 16.01.2019 (справа № 373/2054/16-ц), від 11.09.2024 (справа №500/5194/16).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 (справа № 761/12665/14-ц) зазначає, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.

Установлено, що 09.11.2023 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір, за умовами якого позикодавець передає у власність позичальникові грошові кошти у сумі 15 000 доларів США, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві суму позики у строк, встановлений цим договором.

Зазначеним договором, який підписано відповідачем ОСОБА_2 власноручним підписом, сторони визначили, що на момент укладання цього договору позикодавець передав грошові кошти у сумі 15 000 доларів США позичальнику в повному обсязі.

Згідно з укладеним договором від 09.11.2023, за домовленістю сторін повернення позики повинно підтверджуватися позикодавцем відповідними розписками про одержання грошей.

Відсутність розписок про одержання ОСОБА_1 грошових коштів у сумі 15 000 доларів США свідчить, що боргові зобов`язання відповідачем ОСОБА_2 не виконані, грошові кошти ОСОБА_1 не повернуті.

Відповідач ОСОБА_2 жодних доказів на спростування доводів позивача або ж сплати нею боргу у визначеному в договорі розмірі суду не надала.

Враховуючи викладене, а також те, що борговий документ – письмовий договір від 09.11.2023 підтверджують факт укладання договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а відтак і отримання коштів ОСОБА_2 , та виникнення у неї обов`язку щодо їхнього повернення, який, в свою чергу, нею не виконано, оскільки оригінали договору знаходяться у позивача, тому судвважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що слід задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, доказів на спростування встановлених судом обставин не надала.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10.02.2010, заява № 4909/04).

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи повне задоволення позовних вимог позивача, у порядку, передбаченому статтею 141 ЦПК України, судовий збір у сумі 6 201,39 грн слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 10, 12, 19, 81, 141, 211, 247, 258-260, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики– задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) заборгованість за договором від 09.11.2023 у загальному розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) понесені судові витрати на сплату судового збору у сумі 6 201 (шість тисяч двісті одну) грн 39 коп.

Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо таку заяву подано протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подано заяву про перегляд заочного рішення або апеляційну скаргу, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Позивач ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_2 .

Дата складення повного судового рішення – 24.03.2026.

СУДДЯ