Вирок від 23 березня 2026 р. у справі №643/4977/26 — Салтівський районний суд міста Харкова

Провадження № 1-кп/643/718/26

Справа № 643/4977/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.03.2026 м. Харків

Салтівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

прокурорів – ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

законного представника потерпілого – ОСОБА_5 ,

обвинуваченої – ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Салтівського районного суду міста Харкова кримінальне провадження за № 12025221170002013 від 08.07.2025 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Лозова Харківської області, громадянки України, з середньою освітою, в силу ст. 89 КК України не судимої, заміжньої, офіційно не працевлаштованої, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_2 ,

- у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 135, ст. 166 КК України,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_6 , будучи матір`ю малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на яку покладені встановлені законом обов`язки щодо виховання дитини, піклування про її здоров`я, фізичний розвиток, належний нагляд та забезпечення своєчасного звернення за кваліфікованою медичною допомогою, у тому числі відповідно до ст. 51 Конституції України, ст.ст. 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст.ст. 150, 180 Сімейного кодексу України, у період з початку лютого 2025 року по 08.07.2025, проживаючи спільно з малолітнім сином за адресою: АДРЕСА_3 , злісно не виконувала обов`язки по догляду за дитиною.

Так, у період з 2018 по 2021 роки малолітньому ОСОБА_7 у медичних закладах за місцем мешкання в м. Лозова Харківської області були встановлені діагнози: легка розумова відсталість та дитячий аутизм; 02.09.2022 КП «ВОПЛ м. Луцька» підтверджено діагноз дитячий аутизм, та встановлено остаточний діагноз: дитячий аутизм з вираженими порушеннями соціальної взаємодії та комунікації, загальне недорозвинення мовлення 1 рівня. У зв`язку з вказаним ОСОБА_8 були надані рекомендації щодо фізичного, мовленнєвого, когнітивного розвитку та розвитку емоційно-вольової сфери дитини, з якими вона була ознайомлена під підпис, однак остання, свідомо ігноруючи надані рекомендації стосовно догляду та розвитку своєї дитини, не забезпечила систематичного спостереження за малолітнім ОСОБА_7 в медичних закладах за місцем проживання та тимчасового перебування, посягаючи на основні принципи суспільної моральності у сфері виховання дитини, свідомо нехтуючи своїми материнськими обов`язками та всупереч покладеним на неї обов`язкам матері щодо виховання дитини, піклування про її здоров`я, фізичний розвиток, нагляду за дитиною та убезпечення її від різноманітних негативних чинників, а також щодо утримання дитини до досягнення нею повноліття, злісно не виконувала обов`язки щодо догляду за своїм малолітнім сином, що проявилося у залишенні дитини без належного медичного нагляду, ухиленні від догляду та не звернення за медичною допомогою з метою її подальшої госпіталізації, що призвело до тяжких наслідків.

З початку червня 2025 року по 08.07.2025, точний час у ході досудового розслідування та суду встановити не виявилось можливим, ОСОБА_6 , нехтуючи своїми обов`язками не здійснюючи належного догляду та нагляду за малолітнім сином, допустила його падіння на площину зі співударянням правою потиличною ділянкою голови об тупий предмет, внаслідок чого малолітній ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження у вигляді черепно-мозкової травми: забій головного мозку з осередками контузії в лобових частках, крововилив під тверду мозкову оболонку — двобічні субдуральні гематоми, забійна рана в потиличній ділянці праворуч, забійні рани на обличчі ліворуч та лівій вушній раковині. У подальшому вказана травма ускладнилася перетворенням гострих субдуральних гематом у хронічні зі скупченням у субдуральному просторі справа прозорої біло-жовтої рідини орієнтовним об`ємом близько 500 мл (субдуральна гігрома), що призвело до атрофічних змін правої півкулі головного мозку, набряку-набухання з дислокацією (зміщенням) правої півкулі ліворуч, утворенням борозни тиснення на нижній поверхні мозочка і довгастого мозку, а також до порушення мозкового кровообігу з формуванням вторинних крововиливів у міст і підкоркові ядра зліва. За ступенем тяжкості вказана травма голови відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя (згідно з п. п. 2.1.1, 2.1.3, в, г «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995).

Після отримання вказаних ушкоджень у дитини спостерігалися симптоми погіршення стану здоров`я, зокрема зниження апетиту, блювота, витікання рідини з вуха, у подальшому — критичне зниження маси тіла (анорексія) та наявність видимих зовнішніх ушкоджень голови. Незважаючи на це, ОСОБА_6 , усвідомлюючи необхідність негайного звернення за кваліфікованою медичною допомогою, свідомо не зверталася до медичних установ та лікарів, не забезпечила госпіталізацію та проведення діагностично-лікувальних заходів, натомість, не маючи медичної освіти, займалася самолікуванням, у тому числі здійснювала малолітньому ОСОБА_7 внутрішньо м`язові ін`єкції препарату «Метоклопраміду гідрохлорид» з метою припинення блювотного рефлексу.

Внаслідок злісного невиконання ОСОБА_6 встановлених законом обов`язків по догляду за дитиною та не звернення за своєчасною кваліфікованою медичною допомогою настали тяжкі наслідки — смерть малолітнього ОСОБА_7 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3 близько 13:00 годин. Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 20250721030002179 від 09.07.2025 — від правобічної субдуральної гігроми, тривалий перебіг якої призвів до атрофії правої півкулі головного мозку, а у подальшому, внаслідок збільшення об`єму рідини, спричинив гостре порушення мозкового кровообігу з розвитком виразного набряку-набухання головного мозку, дислокаційного синдрому та вторинних крововиливів у міст, довгастий мозок і підкоркові ядра; при цьому відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи № 08-210/2025, своєчасне звернення матері за медичною допомогою та своєчасно, адекватно і в повному обсязі проведені діагностичні й лікувальні заходи могли запобігти настанню смерті дитини.

Окрім того, ОСОБА_6 відповідно до вимог ст. 51 Конституції України, ст. ст. 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст. ст. 150, 180 Сімейного кодексу України, Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, та Конвенції про права дитини, ратифікованої Україною 21.02.1990, була зобов`язана піклуватися про життя і здоров`я своєї дитини, забезпечувати належний догляд, медичний нагляд та у разі необхідності невідкладно звернутись за кваліфікованою медичною допомогою.

У період з початку червня 2025 року по 08.07.2025, більш точний час у ході досудового розслідування та суду встановити не виявилось можливим, ОСОБА_6 , перебуваючи разом із малолітнім сином за адресою: АДРЕСА_3 , достовірно знаючи про малолітній вік дитини, наявність у неї розладів розвитку, зокрема дитячого аутизму з вираженими порушеннями соціальної взаємодії та комунікації, загального недорозвинення мовлення 1 рівня, а також про те, що внаслідок свого віку та стану здоров`я малолітній ОСОБА_7 не міг самостійно вжити заходів до самозбереження, при цьому маючи реальну можливість надати йому допомогу шляхом негайного виклику бригади екстреної медичної допомоги, самостійного звернення до закладу охорони здоров`я та забезпечення госпіталізації, завідомо залишила його без допомоги у небезпечному для життя стані.

Так, ОСОБА_6 , нехтуючи батьківськими обов`язками, проживаючи у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , яка згідно з актом обстеження умов проживання є незадовільною для проживання дитини, з початку червня 2025 року по 08.07.2025, точні дата та час у ході досудового розслідування та суду встановити не виявилось можливим, не здійснюючи належного догляду за дитиною, допустила падіння останнього на площину зі співударянням правою потиличною ділянкою голови об тупий предмет та отримання тілесних ушкоджень малолітнім ОСОБА_7 у вигляді черепно-мозкової травми у формі забою головного мозку з осередками контузії в лобових частках, крововиливом під тверду мозкову оболонку – двобічні субдуральні гематоми, забійної рани в потиличній ділянці праворуч, забійних ран на обличчі ліворуч і лівій вушній раковині. У своєму перебігу вказана травма ускладнилася перетворенням гострих субдуральних гематом у хронічні зі скупченням у субдуральному просторі справа прозорої біло-жовтої рідини в об`ємі орієнтовно 500 мл (як результат інволюції субдуральних гематом до стану гігром), що призвело до атрофічних змін правої півкулі головного мозку, його набряку-набухання з дислокацією (зміщенням) правої півкулі ліворуч, утворенням борозни тиснення на нижній поверхні мозочка і довгастого мозку, порушенням мозкового кровообігу з формуванням вторинних крововиливів у міст і підкоркові ядра зліва.

За ступенем тяжкості вказана травма голови відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя (згідно з п. п. 2.1.1, 2.1.3, в, г «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995).

Після отримання вказаних тілесних ушкоджень приблизно з 20.06.2025 по 08.07.2025, точні дата та час в ході досудового розслідування та суду встановити не виявилось можливим, у малолітнього ОСОБА_7 окрім наявних зовнішніх тілесних ушкоджень на голові, почали проявлятися симптоми, які вказували на погіршення його стану здоров`я, а саме: зниження апетиту, блювота, витікання рідини з вуха, а у подальшому – критичне зниження маси тіла (анорексія), що підтверджується наявними в матеріалах кримінального провадження фотознімками з місця події та даними зовнішнього огляду трупа малолітнього ОСОБА_7 . Вказані симптоми ОСОБА_6 безпосередньо спостерігала протягом вказаного проміжку часу, та, усвідомлюючи, що її рідний син ОСОБА_7 знаходиться у небезпечному для життя стані, та позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство та хворобу, маючи можливість звернутись за кваліфікованою спеціалізованою медичною допомогою до медичного закладу, достовірно знаючи, що батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, усвідомлюючи при цьому суспільно-небезпечний характер своєї бездіяльності, а саме те, що вона залишає його без допомоги у безпорадному стані, замість того щоб вжити можливі заходи для звернення за наданням необхідної кваліфікованої медичної допомоги дитині, завідомо залишила його без допомоги, жодних заходів до збереження життя дитини не вживала, лікарів та швидку допомогу за місцем проживання не викликала, про такий стан дитини органам влади чи правоохоронним органам не повідомила, хоча зобов`язана була піклуватися про свою дитину і мала змогу надати їй допомогу, а натомість, не маючи медичної освіти та спеціальних знань, займалась самолікуванням малолітнього ОСОБА_7 , зокрема здійснювала йому внутрішньом`язові ін`єкції препарату «Метоклопраміду гідрохлорид» з метою припинення блювотного рефлексу у останнього, тим самим завідомо залишила малолітнього ОСОБА_7 без допомоги у небезпечному для життя стані, в результаті чого 08.07.2025 за місцем мешкання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_3 , приблизно о 13:00 годині настала смерть малолітнього ОСОБА_7 .

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 20250721030002179 від 09.07.2025 смерть ОСОБА_7 настала від правобічної субдуральної гігроми, тривалий перебіг якої призвів до атрофії правої півкулі головного мозку і у подальшому, внаслідок збільшення об`єму рідини, загострився розвитком гострого порушення кровообігу головного мозку з розвитком виразного набряку-набухання з дислокаційним синдромом і вторинними крововиливами у міст, довгастий мозок і підкоркові ядра.

Відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи № 08-210/2025 основним в настанні смерті малолітнього ОСОБА_7 слід вважати характер та обсяг черепно-мозкової травми і її ускладнення, своєчасне звернення матері дитини за медичною допомогою та, відповідно, своєчасно, адекватно і в повному обсязі проведені діагностичні й лікувальні заходи могли б сприяти мінімізації клінічних проявів травми, попередженню тяжких ускладнень у вигляді атрофії правої півкулі головного мозку, його набряку-набухання з дислокаційним синдромом і вторинними крововиливами у міст, довгастий мозок і підкоркові ядра та запобігти настанню смерті дитини, відсутність адекватної та своєчасної кваліфікованої медичної допомоги є чинником, який негативно вплинув на перебіг травми. Наявні у малолітнього ОСОБА_9 дитячий аутизм з вираженими порушеннями соціальної взаємодії та комунікації (розумова відсталість), загальне недорозвинення мовлення 1 рівня могли впливати на неможливість своєчасного виявлення симптомів травми та погіршення стану здоров`я, якщо б не було зовнішніх ушкоджень на голові дитини та змін у поведінці при наростанні клінічних проявів черепно – мозкової травми. Витікання рідини з лівого вуха дитини, погіршення апетиту вимагали негайного звернення за медичною допомогою для проведення діагностично – лікувальних заходів, проведення клініко – лабораторних досліджень, хірургічного та медикаментозного лікування черепно – мозкової травми у формі забою головного мозку та субдуральної гематоми.

Допитана у судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_6 свою винуватість у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень визнала у повному обсязі та підтвердила обставини, час, місце, механізм вчинення нею злочинів, як зазначено вище у вироку суду.

Обвинувачена показала, що у неї був син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якому був поставлений діагноз: легка розумова відсталість, дитячий аутизм. З 2022 року вона поїхала з м. Лозова до м. Луцьк, а з 2023 року до м. Харкова, де до лікарів та служб у справах дітей не зверталась, рекомендаціями щодо виховання та навчання сина не займалась, оскільки була в стресі. З 2022 року дитина перестала ходити до дитячого садочку та ніде не навчалась. В червні 2025 року вона разом з малолітнім сином та співмешканцем мешкали в квартирі АДРЕСА_4 . Точну дату вона не пам`ятає, вона пішла за продуктами, повернувшись побачила гематому на потиличній частині голови сина та біля вуха з права. Співмешканець їй повідомив, що її малолітній син бавився та впав, вдарившись головою об тиски, які стояли у кімнаті. Після чого, син почав погано їсти, блювати, був кволим та з вуха у нього текла якась рідина. В свою чергу, вона не зверталася до лікарів, а самостійно намагалася лікувати та годувати сина. Спостерігала у нього зниження ваги, погіршення апетиту, блювання, відсутність комунікації, він багато лежав. Незважаючи на це, вона продовжувала бездіяти, нічого не зробила щодо його професійного лікування, лікарів та швидку допомогу не викликала, незважаючи на те, що син скаржився на біль в області вуха. На час смерті дитини вона разом з ним була вдома. Швидку допомогу виклав її співмешканець після того як вона йому зателефонувала та повідомила про смерть дитини.

ОСОБА_6 зазначила, що у неї була старша донька, стосовно якої вона позбавлена батьківських прав та її вихованням займається батько обвинуваченої.

Обвинувачена у суді зазначила, що розуміє, що скоїла кримінальні правопорушення, причину їх скоєння пояснила як перебування у стресі з 2022 року, щиро розкаялась у вчиненому.

За таких обставин справи, згідно положень ч. 3 ст. 349 КПК України, враховуючи, що проти цього не заперечували учасники судового провадження, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин справи, які ніким не оспорюються. При цьому судом встановлено, що зазначені особи правильно розуміють зміст цих обставин, добровільність їх позицій не викликає сумнівів. Судом роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Згідно ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Суд вважає доведеною винуватість ОСОБА_6 у скоєні нею кримінальних правопорушень, та кваліфікує дії обвинуваченої за ст. 166 КК України, тобто злісне невиконання батьками встановлених законом обов`язків по догляду за дитиною, що спричинило тяжкі наслідки.

Крім того, дії обвинуваченої суд кваліфікує за ч. 3 ст. 135 КК України, тобто завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження через малолітство, хворобу, якщо той, хто залишив без допомоги, зобов`язаний був піклуватися про цю особу і мав змогу надати їй допомогу, що спричинило смерть особи.

При призначенні покарання ОСОБА_6 , суд враховує тяжкість вчинених нею кримінальних правопорушень, які відповідно до ст.12 КК України є нетяжким та тяжким злочинами. Обвинувачена в силу ст.89 КК України не судима, офіційно не працевлаштована, заміжня, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має місце реєстрації та місце фактичного мешкання.

На час мешкання обвинуваченої за адресою: АДРЕСА_3 , відповідно до акту обстеження умов проживання від 10.07.2025, умови проживання не задовільні.

Відповідно до висновку експерта № 75 за результатами судово-психіатричної експертизи від 03.02.2026: ОСОБА_6 на теперішній час хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки не виявляє. Відповідно до свого психічного стану може усвідомлювати свої дії та керувати ними. У період часу, якому відповідає правопорушення, ОСОБА_6 перебувала поза хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Могла усвідомлювати свої дії та керувати ними. ОСОБА_6 на теперішній час, відповідно до свого психічного стану, застосування примусових заходів медичного характеру не потребує.

При вирішенні питання про вид та міру покарання ОСОБА_6 , суд враховує його щире каяття, та визнає цю обставину, відповідно до ст. 66 КК України, такою, що пом`якшує його покарання. Обставину, що обтяжує покарання останньої, яка передбачена ст. 67 КК України, суд визнає вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої дитини.

Під час кримінального провадження суд зобов`язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.

Згідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24.10.2003 зі змінами від 06.11.2009, звернута увага судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

З урахуванням викладеного, та враховуючи наявність пом`якшуючої обставини, даних про особу винної, а також те, що, відповідно до ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засудженого, не має за мету спричинити фізичні страждання або принизити людську гідність, приймаючи до уваги позицію сторін обвинувачення, законного представника потерпілого, обвинуваченої висловлені у судових дебатах, суд вважає можливим призначити обвинуваченій покарання за ч. 3 ст. 135, ст. 166 КК України у виді позбавлення волі в межах санкцій статей, за якими кваліфіковані її дії.

Суд на підставі викладеного вважає за необхідне відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, визначити остаточне покарання обвинуваченій шляхом поглинення менш сурового покарання більш суровим у виді позбавлення волі.

В ході досудового розслідування на підставі ухвали слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 20.01.2026 до ОСОБА_6 застосований запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, дію якого продовжено згідно ухвали Салтівського районного суду міста Харкова від 16.03.2026.

Аналізуючи вищенаведене, суд залишає раніше обрану міру запобіжного заходу до набрання вироком чинності стосовно обвинуваченої у вигляді домашнього арешту.

Цивільний позови по справі не заявлений.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 174 КПК України, суд вирішує питання про скасування арешту майна.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст.100 КПК України, процесуальні витрати на залучення експерта по справі відсутні.

Керуючись ст. ст. 369-371, 373, 374, 615 КПК України, суд –

У Х В А Л И В :

ОСОБА_6 , визнати винною у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 135, ст. 166 КК України та призначити їй покарання:

-за ч. 3 ст. 135 КК України у виді 3 (трьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі;

-за ст. 166 КК України у виді 2 (двох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України остаточно призначити покарання ОСОБА_6 за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш сурового покарання більш суровим у виді 3 (трьох) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.

Міру запобіжного заходу відносно ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили залишити раніше обрану у вигляді домашнього арешту.

Початок строк відбуття призначеного покарання ОСОБА_6 обчислювати з моменту її фактичного затримання.

Арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова від 15.07.2025, після набрання вироком законної сили - скасувати.

Речові докази, а саме: шприц 5 мм, голку шприца в колбі, флакон Метоклопраміду гідрохорид 2 мл, які запаковані до паперового конверту та зберігаються в матеріалах кримінального провадження №12025221170002013 від 08.07.2025 – після набрання вироком законної сили знищити; медичну документацію на ім`я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запаковану до полімерного пакету WAR2017318, яка зберігається в матеріалах кримінального провадження № 12025221170002013 від 08.07.2025 – залишити в матеріалах кримінального провадження; медичну картку у формі зошита 2-7-59, амбулаторну історію хвороби Лозівської ЦРЛ (психоневрологічний кабінет) – повернути до КНП «Лозівська ЦРЛ»; медичну картку амбулаторного хворого КНП ХОР «ОПНД» - повернути до КНП ХОР «ОПНД»; медичну картку амбулаторного хворого КП «ВОПЛ м. Луцьк» № 124033, медичну картку стаціонарного хворого КП «ВОПЛ» м. Луцьк» №4123/258, медична картка стаціонарного хворого КП «ВОПЛ м. Луцьк» № 3438/213, які зберігаються в матеріалах кримінального провадження – повернути КП «ВОПЛ» м. Луцька», медичну карту стаціонарного хворого № 4886д 26 КП «Волинське обласне ТМО захисту материнства і дитинства» - повернути КП «Волинське обласне територіальне медичне об`єднання захисту материнства і дитинства».

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених статтею 394 КПК України, до Харківського апеляційного суду через Салтівський районний суд міста Харкова протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення ОСОБА_6 та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1