Рішення від 15 березня 2026 р. у справі №629/8830/25 — Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/8830/25

Провадження № 2/629/349/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого судді Ткаченко Н.В., за участю секретаря Андрієнко С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа виконавчий комітет Лозівської міської ради, як орган опіки та піклування, про встановлення факту, що має юридичне значення, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 з 20.02.2020 року. Від даного шлюбу мають малолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З серпня 2024 року зв`язок з відповідачкою відсутній, а донька постійно проживає разом з ним та перебуває повністю на його утриманні. Тобто всі питання щодо утримання та виховання дитини вирішуються ним самостійно без участі та підтримки відповідачки. Як наслідок, мати участі у вихованні та матеріальному забезпеченні доньки участі не приймає. У зв`язку з вищезазначеними обставинами, він звертався з позовом до суду та рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 06.11.2025 р. розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 й визначено місце проживання дитини з батьком. ОСОБА_2 не приймає ніякої участі у вихованні дитини, не спілкується з донькою, не відвідує її, не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі, не виявляє інтересу до внутрішнього світу дитини, не допомагає матеріально, а отже не несе жодних зобов`язань з виховання та матеріального утримання доньки. Чим фактично самоусунулась від процесу утримання та виховання дитини й повністю ігнорує її інтереси. А тому, в разі його мобілізації, дитина залишиться без батьківського піклування, що є недопустимим, буде порушувати права, інтереси малолітньої дитини. Встановлення факту самостійного виховання ним його малолітньої дитини - ОСОБА_3 , необхідно для забезпечення захисту прав та інтересів його дитини, а також його прав та інтересів, як батька, що самостійно займається вихованням та утриманням дитини, подальшого оформлення документів для допомоги на дитину, а також для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на підставі ч.1 ст.23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Позбавляти ОСОБА_2 батьківських прав підстав не має, оскільки вона перебуває в складних життєвих обставинах, у зв`язку з чим, має матеріальні та соціальні труднощі. На підставі викладеного просить встановити факт самостійного виховання та утримання ним, як батьком, його малолітньої дитини - ОСОБА_3 .

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 16.12.2025 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків заяви.

На виконання ухвали суду від 16.12.2025 року позивачем подано заяву про усунення недоліків від 25.12.2025 року.

29.12.2025 року ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області провадження у справі відкрито та призначено до розгляду в загальному позовному провадженні.

19.01.2026 року представником виконавчого комітету Лозівської міської ради, як органу опіки та піклування надано до суду пояснення, в яких зазначила, що спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з питань виховання малолітньої дитини та виконання батьківських обов`язків одним з батьків на даний час не існує.

27.01.2026 року ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач в судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог, з викладених у ній підстав.

Відповідачка в судове засідання не з`явилася, про час та день розгляду справи повідомлялася своєчасно та належним чином, ніяких заяв та відзиву по даній справі не надала.

Представник виконавчого комітету Лозівської міської ради, як органу опіки та піклування в судовому засіданні просила відмовити у задоволенні позову, оскільки в даній справі відсутні спір про право. Виховування дитини позивачем це є його прямий батьківський обов`язок.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час і місце судового засідання і від якого не надійшло повідомлення про поважність причин неявки, відповідач не подав відзив, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників процесу, судом було встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження батьками малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с.7.зв.).

Заочним рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 06.11.2025 року розірвано шлюб між громадянином України ОСОБА_1 та громадянкою України ОСОБА_2 , який було зареєстровано 20.02.2020 року Лозівським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), актовий запис 31. Залишено проживати малолітню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком - ОСОБА_1 (а.с.93-94)

На підтвердження витрат на дитину позивачем надано до позовної заяви чеки з оплати продуктів харчування та товарів для догляду за дитиною, а також з оплати комунальних послуг (а.с.9-90).

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки.

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

З настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються відповідними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або у певному обсязі припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).

Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість повної відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Звертаючись до суду із позовною заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, ОСОБА_1 просив суд встановити факт самостійного виховання та утримання ним, як батьком, його малолітньої дитини - ОСОБА_3 . Метою встановлення факту заявник визначив –забезпечення захисту прав та інтересів дитини, а також його прав та інтересів, як батька, подальшого оформлення документів для допомоги на дитину, а також для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, про що було зазначено в позовній заяві.

Однак, доведення факту самостійного виховання дитини батьком пов`язане з встановленням обставин щодо невиконання матір`ю батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним з батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

В той же час позивачем заявлена самостійна вимога у позовному провадженні без вимоги про спосіб участі батька у вихованні дитини або ж позбавлення матері батьківських прав.

З огляду на наведене, у матеріалах справи відсутні докази існування або настання обставин, в силу яких батьківська правосуб`єктність матері дитини обмежена або припинилася, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дитини, тобто позивачем, малолітньої доньки - ОСОБА_3 .

Натомість найвищим інтересам малолітньої дитини відповідає спільна опіка (виховання та утримання) обома батьками, оскільки у матеріалах справи відсутні докази протипоказань для такого. Обставин невідповідності моральним засадам суспільства також не встановлено.

Правовідносини щодо утримання дітей, є предметом регулювання Сімейного кодексу України.

Статтею 51 Конституції України гарантовано, а ст. 180 СК України передбачено, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Тобто, закон покладає на батьків обов`язок щодо утримання своїх неповнолітніх дітей. Обов`язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття – 18 років.

Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.

Обов`язок по утриманню зберігається також і у випадку позбавлення батьківських прав батьків (ч.2 ст. 166 СК України).

У випадку невиконання батьками обов`язку утримувати неповнолітню дитину добровільно, аліменти можуть стягуватися за рішенням суду. При злісному ухиленні батьків від сплати аліментів вони підлягають притягненню до кримінальної відповідальності, відповідно до ст. 164 КК України.

В той час позивач не звертався до суду із вимогами про стягнення з відповідача аліментів у примусовому порядку, факт ухилення від добровільного виконання нею обов`язку по утриманню дитини не доведений.

Сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини. Відтак факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Такий висновок зроблений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року по справі № 201/5972/22.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази, долучені до матеріалів справи свідчать лише про проживання дитини разом з батьком, що визначено заочним рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 06.11.2025 року, і участь батька у вихованні дитини, проте не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини.

В матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази, що ОСОБА_2 в питанні виховання чи утримання малолітньої дитини умисно ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації прав з даного приводу, позбавлена батьківських прав відносно доньки, а також відсутні докази, що відповідачка не здатна їх виконувати в силу об`єктивних обставин.

Утримання та виховання дітей одним із батьків є його законним обов`язком та не потребує встановлення факту судом з тією метою, про яку зазначив позивач.

При цьому суд враховує, що встановлення факту перебування на утриманні позивача неповнолітньої доньки впливає на права та законні інтереси відповідача, як матері дитини, оскільки у такий спосіб буде засвідчено невиконання чи неналежне виконання нею своїх обов`язків, що є підставою для негативних наслідків, таких як позбавлення батьківських прав та інше.

Крім того, відповідно до приписів ч.1 ст.4 ЦПК України, яка регламентує право на звернення до суду за захистом, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Виходячи із правового аналізу даної норми Закону, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи законних інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, яка звернулась до суду, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

За відсутності між сторонами відповідного спору, суд позбавлений можливості вирішувати такі питання в судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи.

Суд вважає, що заявлені позивачем позовні вимоги є не вимогами до відповідачки щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів позивача, а фактично є вимогами, на підставі яких позивач бажає отримати відстрочку від мобілізації.

З огляду на викладене, поданий ОСОБА_1 позов про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає самостійному розгляду, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні дитини або ж ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків і з урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини, тому питання, заявлене позивачем у цій справі, не може з`ясовуватись самостійно, безвідносно до дій другого з батьків, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні позову.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, у разі відмови в задоволені позову судові витрати по справі залишаються за позивачем.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 247, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа виконавчий комітет Лозівської міської ради, як орган опіки та піклування, про встановлення факту, що має юридичне значення – відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 24.03.2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Треті особи: Виконавчий комітет Лозівської міської ради, як орган опіки та піклування, місцезнаходження за адресою: Харківська область, м.Лозова, вул. Ярослава Мудрого, 1, ЄДРПОУ 04058829.

Суддя Наталія ТКАЧЕНКО