Вирок від 23 березня 2026 р. у справі №405/4060/25 — Подільський районний суд міста Кропивницького

Справа № 405/4060/25

Провадження № 1-кп/405/195/25

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 березня 2026 року

Подільський районний суд міста Кропивницького у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

при секретарях ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кропивницький кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025121010001604, у відношенні:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Павлівка, Верхньорогачицького району, Херсонської області, українця, громадянина України, працюючого, не одруженого, малолітніх та неповнолітніх дітей на утриманні не має, не є особою з інвалідністю, має повну середню освіту, без місця реєстрації, останнє відоме фактичне місце проживаючого: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 186 КК України,

за участю:

прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

потерпілого ОСОБА_8 ,

малолітнього потерпілого ОСОБА_9 ,

законного представника

малолітнього потерпілого ОСОБА_10 ,

захисника – адвоката ОСОБА_11 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

встановив:

ОСОБА_4 вчинив відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений в умовах воєнного стану, за наступних обставин:

Так, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ на території України введено воєнний стан. Указом Президента України строк дії воєнного стану на території України продовжено з 09 травня 2025 на 90 діб.

13 червня 2025 року, близько 16 годин 30 хвилин, ОСОБА_4 , будучи обізнаним про введення та продовження на території України воєнного стану та усвідомлюючи те, що потерпілий ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з огляду на його зовнішній вигляд та поведінку є малолітньою дитиною, перебуваючи неподалік недобудови, яка розташована за адресою: м. Кропивницький, вул.Архангельська, біля багатоповерхового житлового будинку №11, маючи на меті відкрите викрадення чужого майна, з корисливих мотивів, під приводом здійснення телефонного дзвінка, шляхом зловживання довірою малолітнього потерпілого ОСОБА_9 , отримав від останнього мобільний телефон марки SAMSUNG S20 FE, темно - синього кольору ІМЕІ: НОМЕР_1 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , вартість якого складає 6 533 гривні 00 копійок, який був фактичному володінні ОСОБА_9 .

У подальшому, не реагуючи на вимогу неповнолітнього потерпілого зупинитись та віддати телефон, усвідомлюючи суспільно небезпечний та відкритий характер своїх дій, ОСОБА_4 телефон власнику не повернув, зник з місця вчинення злочину та розпорядився викраденим майном на власний розсуд, заподіявши таким чином потерпілому ОСОБА_9 матеріальну шкоду на суму 6 533,00 гривень.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, за обставин, викладених у обвинувальному акті та вироку суду, визнав частково, а саме висловив незгоду із кваліфікацією його дій, зазначивши, що вони повинні бути кваліфіковані за ч.1 ст.190 КК України, так як він вважає, що неповнолітній потерпілий не знав, що він хотів забрати у нього телефон та потерпілий добровільно його передав.

Так, обвинувачений дав показання в судовому засіданні про те, що подія сталася в один із днів літа 2025 року, в другій половині дня, точніше не пам`ятає. Він йшов біля недобудови, побачив діда, який сидів в телефоні та двох хлопців. Побачив, як ці хлопці залізли до недобудови. Спочатку хотів попросити телефон у діда, який там був поряд, а коли побачив хлопців, то підійшов до них та запитав чи можна взяти в них зателефонувати. Один з них відповів, що ні, тому що в нього розряджений телефон, а другий погодився дати. Почекав поки цей другий хлопчик вилізе з недобудови, взяв у нього телефон, декілька секунд набирав номер телефону, але до кінця його не добрав, сказав «дякую» та почав тікати. Хлопчик сам, добровільно, дав телефон, жодних погроз чи грубих дій з боку обвинуваченого не було. Біг в напрямку вокзалу. Нащо він це вчинив – він не знає. Був впевнений, що він швидший за хлопців, тому його не зможуть наздогнати. Хлопчик, який передав йому телефон, почав його наздоганяти та кричати: « ОСОБА_12 телефон!». Обвинувачений пробіг метрів 20-30, після чого цей хлопчик відстав – це він помітив, так як обертався головою назад. Пішов на зупинку, яка знаходиться біля заправки ОККО. Потім під`їхала поліція та вилучила телефон. У нього був старий телефон, а у хлопця був телефон кращий, тому вирішив телефон залишити собі. Розумів, що забирає чужу річ. Чому не зупинився, не повернув – обвинувачений не зміг відповісти суду ОСОБА_4 . Зазначив жалкує про свої дії, раніше такого не вчиняв й надалі не збирається.

Після зміни обвинувачення, обвинувачений ОСОБА_4 зазначив, що він підтримує раніше надані ним показання в суді, та не бажає давати повторно показання, так як додати йому нічого. Крім того, обвинувачений на запитання додав, що по вигляду потерпілого ОСОБА_9 і розмові з ним розумів, що хлопчик, у якого він забрав телефон є малолітньою особою, тобто дитиною до 14 років. Також зазначив, що працює та проживає на даний час в м. Рівне, однак не зазначив повну адресу місця проживання.

Вина ОСОБА_4 в інкримінованому кримінальному правопорушенні підтверджується крім частково власних показів обвинуваченого, дослідженою судом сукупністю доказів, які не викликають жодних сумнівів у своїй достовірності, належності та допустимості:

-показаннями потерпілого ОСОБА_8 , який у судовому засіданні заначив, що точну дату події не пам`ятає. Це було в один з днів влітку 2025 року. Прийшов син до дому приблизно о 14:00-15:00 годині та сказав, що у нього вкрали телефон. Син коротко розказав, що відбулося: син сидів, спілкувався з друзями в недобудованій споруді диспансеру, підійшов обвинувачений, попросив зателефонувати, постояв поклацав в телефоні, а потім різко почав тікати. Син намагався його наздогнати, але не зміг, повернувся назад та разом з другом викликали поліцію. Сказав, що бачив годинник на руці обвинуваченого. Поки син зустрічав поліцію, їздив з нею та розповідав їй що і як відбулося, батько був вдома і згадав, що на телефоні сина стоїть батьківський контроль, тому він дистанційно заблокував телефон. Через деякий час син з поліцією приїхав назад, батько спустився до них та на своєму телефоні побачив, що телефон сина вже включений та рухається. Він разом з поліцією сів до авто та за даними, які показав телефон, поїхали на те місце, де показало місцезнаходження телефону сина – це була зупинка в районі автовокзалу в м. Кропивницький. Коли приїхали на місце, він сидів у авто, а працівники поліції вийшли й самі займались пошуками місця знаходження телефону. Потім поліція показала вилучений у обвинуваченого телефон та самого обвинуваченого. Телефон – Samsung S20 FE, з темно-синьою кришкою, приблизно 2020-2021 року, раніше цим телефоном користувався ОСОБА_8 та зараз віддав сину. Телефон повернуто не було, оскільки останній є речовим доказом. Претензій до обвинуваченого на даний час потерпілий не має, покарання просив визначити на розсуд суду. Під час цих подій син був збентежений та трохи наляканий, але він має бойовий характер та намагався вирішити питання. Потерпілий підтвердив, що обвинувачений вибачився перед ним, сином та його дружиною. Син (неповнолітній потерпілий) обвинуваченого вибачив, зла не тримає. При розмові з обвинуваченим останній причини свого вчинку не пояснив;

-показаннями малолітнього потерпілого ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , під час допиту в « ОСОБА_13 », які містяться на DVD-R для лазерних систем зчитування марки «MyMEDIA» 4.7 GB 16x 120 min, дослідженими під час судового розгляду, згідно яких останній повідомив, що він навчається в 11 школі, перейшов у 6 клас. Подія сталася близько 16:00. У цей же ж день, приблизно о десятій ранку він зустрівся з ОСОБА_14 . Вони хотіли зайти до магазину подивитися, що там є, навіть змогли скуштувати їжу, яку давали на дегустацію, після чого вирішили піти до заброшки. Заброшка –покинутий колишній туберкульозний диспансер. Це велика споруда з другим поверхом і підвалом, яка знаходиться неподалік від місця проживання ОСОБА_15 велика, поряд є якась споруда – чи то поліція, чи то охорона, вишка та згоріле спорудження. Вони давно там не були, її трішки розгромили інші хлопці. Там часто бувають люди. Вони із ОСОБА_14 пішли туди. Цього, першого разу, до споруди вони не потрапили, бо вхід був закритий листям через те, що там хтось косив косою. Усе заросло деревами, всі отвори, через які можна було б туди потрапити загородили. Потім вони вирішили піти назад і ще раз поїли на дегустації. У них було трохи грошей, вони пішли в «Аврору», купили батончик, щось на кшталт дубайського шоколаду. Дочекалися іншого друга ОСОБА_16 і разом із ним знову пішли туди, до підвалу. Цього, вже, другого разу, вони туди потрапили. ОСОБА_17 у підвал не спускався, стояв «на шухері», хоча в цьому не було необхідності, він просто боявся туди спускатися. Спочатку зайшов ОСОБА_14 , потім ОСОБА_18 . Вони шукали дошки, але не знайшли. Потім ОСОБА_18 виліз, а ОСОБА_14 не зміг підтягнутися й вилізти самостійно, але підставив цеглину під ноги, хлопці йому допомогли, і він врешті теж виліз з підвалу. Вилізли, побули ще трохи на другому поверсі заброшки. Там не дуже небезпечно з його слів, максимум може бути якесь скло. Потім ОСОБА_18 зателефонував ОСОБА_19 , який був при події, сказав, що в нього закінчився масаж і він може йти гуляти. Вони зустрілися біля його дому. Зайшли до магазину, ОСОБА_14 вирішив купити собі їжі, якісь сухарики. Після цього хлопці запропонували знову, вже втретє за день, піти на заброшку. Усі були «за», окрім ОСОБА_14 та ОСОБА_20 . ОСОБА_14 і ОСОБА_17 пішли грати до дому ОСОБА_18 , а сам ОСОБА_18 із ОСОБА_19 пішли на заброшку. Спочатку вони просто пограли на другому поверсі, а потім вирішили піти до підвалу. ОСОБА_19 спочатку боявся, що застрягне там, як і ОСОБА_14 . Під кінець прогулянки, коли вони ще там гуляли, до них підійшов чоловік та став біля стінки, по якій треба вилазити з підвалу. Цей чоловік з`явився неподалік від них і якийсь час просто ходив осторонь перш ніж підійти. Нікіті здалося, що чоловік був у світлих, наче блакитних шортах, але потім на фото він побачив, що той був у сірих шортах. Також він запам`ятав, що чоловік був у світлій футболці, але потім на фото побачив, що той був у чорній футболці та кепці, з невеликою сумкою. Років 20-25, приблизно на голову за нього вищий, середньої статури, з яскраво вираженими вилицями. З татуюванням під годинником. Схожий на звичайного дворового хлопця. Зможу впізнати на фото. Чоловік привітався та запитав, чи є у хлопців зателефонувати. ОСОБА_19 одразу сказав, що немає, телефон розрядився. Нікіта відповів, що так, є, зараз вилізе й дасть телефон. Виліз на траву, розблокував телефон та дав йому. Чоловік приблизно до хвилини щось натискав у телефоні, сказав: «Пока» та почав тікати. Нікіта почав його наздоганяти, при цьому кричав, повернув услід за ним за кут, добіг десь до лікарні, потім втомився й відстав, а чоловік утік. Зрозумівши, що вже не наздожене, повернувся до ОСОБА_19 й побачив, що той майже виліз. Поки хлопці ходили по території, неподалік ходив якийсь ненормальний чоловік. Там були ще інші люди – хтось вигулював собак, якісь діти гралися. Коли наздоганяв крадія, ОСОБА_18 якось не подумав крикнути й покликати людей. Попросив у ОСОБА_19 зателефонувати в 102, той дав. Він набрав 102 і спілкувався з ними, поки йшли додому. Від заброшки до дому приблизно 2 хвилини, але оскільки вони бігли, добігли десь за хвилину. Нікіта зайшов додому, сказав батькам, що сталося. Тато сказав: «Ну розбирайся, а я поки спробую його, може, заблокувати». Приїхала поліція, почали їздити по місту, шукати цього чоловіка. У дорозі поліція зателефонувала татові й повідомила, що ОСОБА_18 катається з ними. Потім поліція повезла ОСОБА_18 до якихось – чи то психологів, чи то психіатрів, які хотіли дізнатися, як усе було. Далі знову поїхали, зупинилися біля «Файно» й пішли в бік заброшки. Спочатку поліція йому не довіряла, бо він переплутав слова «загубили» й «викрали». Він показав місце, де все сталося, його довго розпитували. Потім прийшли друзі ОСОБА_19 та ОСОБА_14 , вони все розповіли й навіть знімали відео «до злочину». Потім батько через батьківський контроль знайшов геолокацію телефону й хотів виїхати на місце, яке показувало. Згодом приїхала поліція. Чоловіка та телефон знайшли. Чоловіка заарештували, почали його розпитувати, він чинив опір. Потім зізнався. Його сфотографували, показали фото – ОСОБА_18 упізнав його. Його телефон був у чохлі дерев`яного дизайну з вовком (т.1 зворот а.с.39);

-показаннями малолітнього свідка ОСОБА_21 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , під час допиту в « ОСОБА_13 », які містяться на DVD-R для лазерних систем зчитування марки «MyMEDIA» 4.7 GB 16x 120 min з написом « ОСОБА_22 », дослідженими під час судового розгляду, дослідженими під час судового розгляду, згідно яких останній повідомив, що близько 16 години він зустрівся з ОСОБА_18 . Нікіта запропонував піти на заброшку. Спочатку він відмовився, але ОСОБА_18 сказав, що буде пропонувати піти туди і завтра, і післязавтра, тому він усе ж погодився. Нікіта був із ОСОБА_14 та ще якимось хлопцем, але ті відмовилися йти на заброшку й пішли кудись. Коли вони йшли на заброшку, крадія поруч не було. Він обертався, перевіряв чи ніхто не йде за ними і бачив лише якогось дідуся, який клацав телефон. Біля заброшки є ще одна заброшка, гнилий паркан, а якщо пройти трохи далі — є магазин. На заброшці вони були приблизно 20 хвилин. Коли прийшли, звуків там не було. Заброшка має два поверхи, один недобудований. Щоб вилізти з підвалу, там треба підтягнутися, ця частина вища за його зріст. ОСОБА_23 побачив хлопців раніше, просто ходив на вулиці, проходив повз них. Одягнений чоловік був наче в сині штани із білими смужками та в чорну футболку. Він бачив цього чоловіка тільки до коліна, нижче не було видно. Худорлявий, ні бороди, ні вусів не було, волосся коротко стрижене. Ні шрамів, ні тату не бачив. Бачив у нього невелику сумку. Чоловік підійшов і попросив телефон. Він відповів, що в нього телефон розряджений, а ОСОБА_18 погодився, виліз і дав телефон. Нікіта виліз першим, потім він почав вилазити. Він був у метрі від ОСОБА_18 з чоловіком і спостерігав. Чоловік щось поклацав у телефоні приблизно три секунди й почав тікати з ним. Нікіта почав бігти за ним і кричати останньому, щоб той повернув йому телефон, забіг за кут десь за тим чоловіком, а потім повернувся до нього й підійшов. Після цього по дорозі додому Нікіта зателефонував до поліції (т.1 зворот а.с.52);

-протоколом огляду місця події з ілюстративною таблицею від 13.06.2025, згідно якого оглянуто територія поблизу недобудови – цегляної споруди за адресою: м. Кропивницький по вул. Арсенія Тарковського (т.1 а.с.14-19);

-протоколом огляду предмету від 14.06.2025 з фототаблицею, згідно якого оглянуто долучену потерпілим ОСОБА_8 коробка з під мобільного телефона марки Samsung Galaxy S20 FE. На коробці зверху знаходиться надпис S20 FE. З лівого боку коробки знаходиться надпис SAMSUNG GALAXY S20 FE. На нижній частині коробки знаходиться надпис SM-G780G/DS, Cloud Navy/128GB. SAMSUNG, ІМЕІ1: НОМЕР_3 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 , колір темно-синій, дата виробництва:06.2021. Також оглянуто долучений потерпілим фіскальний чек про купівлю мобільного телефону з надписами Samsung Galaxy S20 FE 6/128 GB Blue, сума 16998.00 грн., документ №4KVG4-0109 за 21.08.21 (т.1 а.с.24-26);

-протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 14.06.2025 та долученою до нього довідкою та фототаблицею, згідно якого неповнолітній потерпілий ОСОБА_9 у присутності понятих, законного представника та психолога серед представлених на фото чотирьох осіб впізнав за зачіскою та формою обличчя на фото №3 ОСОБА_4 , як особу яка 13.06.2025 заволодів належним йому мобільним телефоном SAMSUNG (т.1 а.с.40-45);

-протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 14.06.2025 та долученою до нього довідкою та фототаблицею, згідно якого неповнолітній свідка ОСОБА_21 у присутності понятих, законного представника та психолога серед представлених на фото чотирьох осіб впізнав за зачіскою та формою обличчя на фото №2 ОСОБА_4 , як особу яка 13.06.2025 заволодів належним його товаришу Нікіті мобільним телефоном (т.1 а.с.53-57);

-протоколом особистого обшуку затриманого чи взятого під варту та огляду речей, що знаходяться при ньому від 13.06.2025, згідно якого під час обшуку затриманої особи – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у останнього зокрема виявлено та вилучено мобільний телефон марки «SAMSUNG» темно-синього кольору, який було запаковано до спеціального пакету WAR 1129403 (т.1 а.с.65);

-протокол огляду предмету від 14.06.2025, гідно якого було оглянуто спеціальний пакет WAR 1129403, при відкритті якого в середині виявлено мобільний телефон Samsung Galaxy S20 FE Cloud Navy/128GB (SM-G78DGZBDSEK) прямокутної форми, сенсорний, темно-синього кольору. На зовнішній стороні корпусу виробу знаходиться дисплей, об`єктив фронтальної камери. На поверхні дисплея наклеєне прозоре захисне скло, на якому наявні тріщини та царапини. На зворотній стороні корпусу виробу знаходиться три об`єктиви основної камери, спалах та маркувальні знаки сірого кольору: «…SAMSUNG SM-G780G/DS Made in Vietnam ІМЕІ1: НОМЕР_3 » (т.1 а.с.68,69);

-висновком експерта №СЕ-19/112-25/8634-ТВ від 19.06.2025 з ілюстративною таблицею при проведенні судової товарознавчої експертизи, згідно якої ринкова вартість станом цін на 13.06.2025 представленого на експертизу і бувшого у використанні мобільного телефону Samsung Galaxy S20 FE SM-G780G 6/128 GB Blue (SM-G780GZBD), який на момент крадіжки перебував у технічно-справному, придатному для подальшого використання стані (без пошкоджень), без комплектації та документів, придбаного новим 21.08.2021 складала 6533 (шість тисяч п`ятсот тридцять три) гривень (т.1 а.с.98-106).

У судовому засіданні були досліджені всі зібрані під час досудового та судового слідства докази, які мали значення для правильного вирішення справи, всім їм дана оцінка.

Сторони захисту та обвинувачення не оспорювали надані суду докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Крім того, суд бере до уваги те, що сторона обвинувачення зазначила, а сторона захисту не заперечувала наявності технічної описки у зміненому обвинуваченні щодо моделі телефона SAMSUNG як «S20» замість «S 20 FE», що не впливає на суть обвинувачення та не змінює фактичних обставин кримінального правопорушення.

Вказана неточність не стосується істотних ознак інкримінованого діяння, не змінює предмет посягання та не впливає на правову кваліфікацію за Кримінальний кодекс України, а тому не свідчить про невизначеність обвинувачення чи порушення права на захист.

Щодо допустимості як доказу вини обвинуваченого відеозаписів допитів малолітнього потерпілого ОСОБА_9 та малолітнього свідка ОСОБА_21 (т.1 зворот а.с.39, зворот а.с.52) суд зазначає наступне.

При встановленні порядку дослідження доказів на початку судового розгляду сторона захисту як і сторона обвинувачення вказали на відсутність необхідності допитувати в судовому засіданні малолітнього потерпілого та малолітнього свідка та зазначили достатнім дослідити під час судового розгляду відеозаписи їх допитів в «Зеленій кімнаті». Після перегляду даних відеозаписів допитів сторони не змінили свою позицію, не заявляли перед судом клопотання про допит зазначених осіб зокрема для забезпечення перехресного допиту зі сторони захисту, та не зазначали про те, що покази даних осіб неповні чи протирічать фактичним обставинам справи. Після зміни прокурором обвинувачення судом було роз`яснено сторонам повторно право заявити клопотання про безпосередній допит малолітнього потерпілого і малолітнього свідка під час судового розгляду, однак сторони зазначили про відсутність необхідності їх безпосереднього допиту в суді.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до положень ч.1 ст.226 КПК України, допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться у присутності законного представника, педагога або психолога, а за необхідності лікаря.

В цьому контексті судвраховує той факт, що проведення допиту малолітньої особи за методикою «Зелена кімната» не знайшов відповідного нормативного регулювання в чинному кримінальному процесуальному законодавстві.

Разом із тим, ст. 24 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, ратифікований УРСР в 1973 році, визначає, що кожна дитина без будь-якої дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, національного чи соціального походження, майнового стану або народження має право на такі заходи захисту, які є необхідними в її становищі, як малолітньої, з боку її сім`ї, суспільства і держави.

Відповідно до положень ст.12 Конвенції ООН про права дитини 1989 року, ратифікованої Україною в 1991 році, держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. 3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Частина 2 ст. 35 Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, ратифікованої Україною в 2012 році, встановлює, що кожна Сторона вживає необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення: а) проведення опитувань дитини без необґрунтованої затримки, відразу після повідомлення фактів компетентним органам; b) проведення опитувань дитини, якщо це необхідно, у спеціально обладнаному та прилаштованому для цих цілей приміщенні; c) проведення опитувань дитини особою, спеціально підготовленою для цих цілей; d) проведення всіх опитувань дитини одними й тими самими особами, якщо це можливо та де це доцільно; e) якомога меншої кількості опитувань і настільки, наскільки це є вкрай необхідним для цілей кримінального провадження; f) можливості супроводження дитини її законним представником або, де це доцільно, дорослим, якого вона сама вибирає, якщо стосовно цієї особи не буде винесено мотивованого рішення про інше.

Кожна Сторона вживає необхідних законодавчих або інших заходів для забезпечення можливості запису на відеоплівку опитування жертви або, де це доцільно, свідка дитини та прийняття таких відеосвідчень як доказу в суді згідно з нормами її національного законодавства.

Згодом, 17.11.2010 Комітет міністрів Ради Європи прийняв Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей (надалі Керівні принципи). В контексті забезпечення прав та інтересів дитини під час її опитування або допиту важливими є наступні пункти зазначених Керівних принципів:

- п. 59, відповідно до якого методи опитування, такі як відео-або аудіо-запис чи попередні закриті судові слухання, повинні використовуватись та розглядатись як допустимі докази;

- п. 62, згідно якого наскільки це доцільно і можливо, кімнати опитування та очікування повинні бути організовані з дружнім до дітей оточенням;

- п. 64, відповідно до якого опитування та збір заяв дітей повинні, наскільки це можливо, проводитись кваліфікованими фахівцями; всі зусилля мають бути направлені на те, щоб діти надавали свідчення у найбільш сприятливому оточенні та за найсприятливіших умов, з урахуванням віку, зрілості та рівня розуміння, а також будь-яких труднощів, які вони можуть мати;

- п. 68, який встановлює, що слід уникати прямого контакту, протистояння або спілкування між дитиною-жертвою або дитиною-свідком з підозрюваним, наскільки це можливо, якщо тільки дитина-жертва не вимагає цього;

- п. 70, відповідно до якого існування менш суворих правил щодо надання свідчень, таких як відсутність вимоги присяги або інших подібних заяв, або інших дружніх до дітей процесуальних заходів, не повинно само по собі зменшувати значення, яке приділяється свідченням або доказам дитини;

- п. 72, згідно якого з урахуванням найкращих інтересів і добробуту дітей, повинна існувати можливість для судді дозволяти дитині не давати свідчення;

- п. 73, який передбачає, що заяви і свідчення дитини не повинні вважатися недійсними або ненадійними тільки з причини віку дитини;

- п. 74, відповідно до якого повинні бути вивчені можливості прийняття заяви дітей-жертв і дітей-свідків у спеціальних, дружніх до дітей приміщеннях і оточенні.

Основною метою проведення допиту у такій кімнаті є зменшення повторної травматизації дитини у процесі опитування, як завдяки спеціальним методикам та комфортній атмосфері, так і завдяки технічному оснащенню, яке дозволяє вести відеозапис допиту та в подальшому використовувати цей відеозапис для ведення слідства без проведення повторних допитів. Організація роботи здійснюється на основі індивідуального підходу до кожної дитини з урахуванням її віку і ступеня розвитку. Особливо актуальним є проведення допиту дитини у «зеленій кімнаті» у справах щодо сексуального насильства та експлуатації, а також у справах щодо торгівлі дітьми, дитячої проституції та дитячої порнографії.

Так, на підставі аналізу матеріалів провадження вбачається, що малолітній потерпілий ОСОБА_9 та малолітній свідок ОСОБА_21 14.06.2025 допитувались за правилами ст. 226 КПК України, за методикою «Зелена кімната» у приміщенні центру «Барнахус» (тобто у спеціальному, дружньому до дітей приміщенні) за участю законних представників та спеціаліста – практичного психолога КЗ «Гірнича гімназія Кропивницької міської ради» ОСОБА_24 , слідчий повідомила учасників про всі умови проведення допиту, роз`яснила їх права та обов`язки, роз`яснила малолітньому потерпілому та малолітньому свідку їх обов`язок надавати правдиві показання, не попереджуючи при цьому про кримінальну відповідальність за відмову від надання показань та за завідомо неправдиві показання, уточнила анкетні дані потерпілих та їх законних представників, після чого, дійсно, малолітні потерпілі детально розповіли стосовно обставин вчинення кримінального правопорушення психологу, всі слідчі дії фіксувались на відео-запис (т.1, а.с.37-39, 50-52). Дані відеозаписи були оглянуті в судовому засіданні.

При перегляді відеозаписів допитів, суд впевнився, що між психологом і малолітнім потерпілим і малолітнім свідком встановилися довірливі відносини, дитина відчували себе в безпеці у присутності такої особи. Зусилля психолога були направлені на те, щоб діти надавали свідчення у найбільш сприятливому оточенні та за найсприятливіших умов, з урахуванням віку, зрілості та рівня розуміння, а також будь-яких труднощів, які вони можуть мати. Так, діти перед на початку допитів вільно та невимушено розповідали про те, де вони і як навчаються, чим люблять займатись у житті тощо.

Під час допитів малолітньому потерпілому та малолітньому свідку роз`яснювалась та надавалась можливість робити перерви під час допити. Діти не обмежувались у часі в наданні відповідей.

Суд пересвідчився з відеозаписів щодо відсутності випадків того, щоб діти виражали будь-яким чином (вербально чи діями) свою втому чи роздратування від запитань, які їм ставились, діями психолога, або просили припинити їх допит.

Також суд пересвідчився, що малолітній потерпілий ОСОБА_9 та малолітній свідок ОСОБА_21 під час відповідей на поставлені запитання виявили здатність описувати події і свої враження, а також відрізняти правду від брехні (фантазії). Зокрема, вони чітко зазначили на обставини, при яких обвинувачений заволодів телефоном малолітнього потерпілого. Свідок ОСОБА_21 зокрема повідомив, що прохання обвинуваченого дати йому телефон подзвонити викликало у нього недовіру до останнього, тому він вирішив сказати, що у нього розрядився телефон. Потерпілий ОСОБА_9 зазначив, що погодився надати обвинуваченому свій телефон для здійснення дзвінка на прохання останнього. Обвинувачений стояв поряд із ними, та декілька секунд щось набрати в телефоні, а потім різко побіг від них. Як малолітній потерпілий ОСОБА_9 так і малолітній свідок ОСОБА_21 чітко зрозуміли те, що обвинувачений хоче забрати телефон, тому малолітній потерпілий відразу став кричати вслід обвинуваченому, щоб той віддав телефон, та побіг за ним. Обвинувачений з їх слів не відреагував на крики малолітнього потерпілого, не зупинився, не віддав телефон та продовжив бігти від них, знаходячись ще декілька десятків метрів у їх полі зору. Вони обоє зазначили, що після того, як не вдалось наздогнати обвинуваченого відразу зателефонували на «102» та повідомили про даний злочин. Потім відразу направились до дому малолітнього потерпілого, де розповіли про подію батьку потерпілого, який допоміг поліції відслідкувати місце знаходження обвинуваченого з телефоном.

Суд пересвідчився, що в присутності малолітнього потерпілого ОСОБА_9 та малолітнього свідка ОСОБА_21 не велися розмови, які могли вплинути на їх показання, не використовувалися навідні запитання. Опитування було зосереджено на тому, щоб діти розповіли про події і надали деталі таких подій. Також, судом не встановлено впливу на відповіді дітей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення з боку їх законних представників, які перебували в кімнаті при їх опитуванні.

На переконання суду покази малолітнього потерпілого ОСОБА_9 та малолітнього свідка ОСОБА_21 є послідовними та узгоджуються між собою. Їм були задані всі необхідні питання достатні для встановлення дійсних обставин вчиненого кримінального правопорушення відносно малолітнього потерпілого ОСОБА_9 .

Суд відзначає, що показання малолітнього потерпілого ОСОБА_9 та малолітнього свідка ОСОБА_21 щодо обставинах справи мають істотне значення для висновку суду щодо винуватості обвинуваченого наряду із показаннями обвинуваченого ОСОБА_4 , який під час його допиту зазначив ті ж обставини вчинення злочину, що малолітній потерпілий з малолітнім свідком, зокрема підтвердив місце та час вчинення кримінального правопорушення, те, що попросив у хлопців телефон. Зі слів обвинуваченого один з хлопців відмовив надати телефон, а іншій погодився та добровільно свій телефон йому передав. Він знаходячись біля хлопців, через декілька секунд побіг разом із телефоном, при цьому чув, що малолітній потерпілий кричав йому, прохаючи повернути телефон, та деякий час біг за ним, а після цього відстав від нього. Тобто, обвинувачений підтвердив, що знав про те, що його протиправні дії стали явними для малолітнього потерпілого та малолітнього свідка, який був поряд, однак він не реагував на прохання повернути телефон та зник з телефоном малолітнього потерпілого з місця вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно, суд підкреслює, що малолітній потерпілий та малолітній свідок у цій справі були єдиними прямими свідками події, інкримінованої обвинуваченому, але обставини цієї події були доведені також іншими незалежними доказами, зокрема показами самого обвинуваченого.

Окрім того, в цьому контексті окремо слід наголосити на положеннях ч. 1 ст. 23 КПК України, відповідно до яких суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.

Частина 4 ст. 95 КПК України встановлює, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного ст. 615 цього Кодексу.

Відповідно до абз.1 ч.11 ст.615 КПК України показання, отримані під час допиту свідка, потерпілого, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану, можуть бути використані як докази в суді виключно у випадку, якщо хід і результати такого допиту фіксувалися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації.

Суд звертає увагу на те, що під час судового розгляду сторонам кримінального провадження було роз`яснено їх процесуальні права, у тому числі право заявляти клопотання про безпосередній допит потерпілих та свідків у судовому засіданні з метою реалізації права сторони захисту на перехресний допит. Разом з тим ані сторона обвинувачення, ані сторона захисту не наполягали на виклику та допиті малолітнього потерпілого ОСОБА_9 та малолітнього свідка ОСОБА_21 під час судового розгляду, зокрема і після зміни обвинувачення.

Суд також враховує, що сторона захисту не заявляла клопотань про забезпечення перехресного допиту цих осіб та не ставила під сумнів спосіб отримання їхніх показань під час досудового розслідування.

Оцінюючи допустимість використання позасудових показань малолітнього потерпілого та малолітнього свідка, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17.01.2023 у справі № 753/13113/18 (провадження №51-6км21).

Так, у пунктах 36–38 зазначеної постанови Верховний Суд звернув увагу на те, що право обвинуваченого на допит свідків обвинувачення, гарантоване пунктом «d» частини третьої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є складовою права на справедливий судовий розгляд, однак це право не є абсолютним і повинно оцінюватися у контексті справедливості кримінального провадження в цілому.

У пунктах 44–47 постанови Верховний Суд зазначив, що у виняткових обставинах, зокрема у випадках, коли мова йде про малолітніх потерпілих або свідків, відмова від їх повторного допиту під час судового розгляду може бути виправданою необхідністю захисту прав та інтересів такої дитини, у тому числі з метою запобігання її повторній травматизації.

При цьому Верховний Суд дійшов висновку, що сам по собі факт відсутності можливості здійснення стороною захисту перехресного допиту малолітнього потерпілого (або свідка), який надав позасудові показанння, не зумовлює автоматичного визнання таких показань недопустимими доказами, якщо судом забезпечено справедливість кримінального провадження в цілому (пункт 48 постанови).

Крім того, у пунктах 58–68 постанови Верховний Суд, застосовуючи практику Європейського суду з прав людини, зокрема підходи, сформульовані у рішеннях у справах Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom та Schatschaschwili v. Germany, зазначив, що при оцінці допустимості показань свідка, який не був допитаний під час судового розгляду, суд має перевірити:

1.чи існували вагомі причини відсутності такого свідка під час судового розгляду;

2.чи були його показання єдиним або вирішальним доказом, на якому ґрунтується обвинувальний висновок;

3.чи існували достатні врівноважуючі процесуальні гарантії для забезпечення справедливості кримінального провадження в цілому.

Як зазначено Верховним Судом у пункті 65 постанови, навіть у випадку, коли сторона захисту не мала можливості здійснити перехресний допит свідка, використання його позасудових показань може бути допустимим, якщо суд забезпечив належні компенсаторні гарантії для сторони захисту та здійснив оцінку таких показань у сукупності з іншими доказами.

Застосовуючи наведені критерії у даному кримінальному провадженні, суд виходить з такого.

По-перше, вагомою причиною відсутності безпосереднього допиту малолітнього потерпілого та малолітнього свідка під час судового розгляду є їх малолітній вік, що обумовлює необхідність забезпечення особливого захисту прав та інтересів таких осіб у кримінальному провадженні, у тому числі з метою недопущення їх повторної психологічної травматизації під час повторного допиту.

По-друге, показання зазначених осіб були отримані під час досудового розслідування у спеціально обладнаному приміщенні із застосуванням методики опитування малолітніх осіб («Зелена кімната»), у присутності передбачених законом учасників та з повною технічною фіксацією перебігу допиту. Перегляд відеозапису такого допиту надає суду можливість безпосередньо перевірити умови отримання показань, характер поставлених запитань та поведінку допитуваних осіб. При цьому судом під час перегляду відеозапису допиту встановлено, що запитання, які ставилися малолітнім особам, не мали навідного характеру, опитування проводилося у формі вільної розповіді дітей про події, а будь-якого впливу на їх відповіді з боку інших осіб судом не встановлено.

По-третє, суд враховує, що сторона захисту під час судового розгляду не заявляла клопотань про безпосередній допит малолітнього потерпілого та малолітнього свідка, не наполягала на забезпеченні їх перехресного допиту та не ставила під сумнів спосіб отримання їхніх показань. Більше того, під час визначення порядку дослідження доказів сторони кримінального провадження погодилися на дослідження відеозаписів відповідних допитів без виклику цих осіб до суду, а після перегляду таких відеозаписів не наполягали на їх повторному допиті. Такої ж позиції дотримувалась сторона захисту і після зміни обвинувачення.

Оцінюючи наведені обставини у сукупності, суд приходить до висновку, що використання позасудових показань малолітнього потерпілого та малолітнього свідка у даному кримінальному провадженні супроводжується достатніми врівноважуючими процесуальними гарантіями для сторони захисту, а тому саме по собі не порушує права обвинуваченого на справедливий судовий розгляд.

Крім того, показання малолітнього потерпілого та малолітнього свідка не є єдиним доказом у кримінальному провадженні та оцінюються судом у сукупності з іншими дослідженими доказами.

Обставини події, про які повідомили малолітній потерпілий та малолітній свідок під час їх допиту в порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законом, узгоджуються між собою, є послідовними та логічними,та підтверджуються сукупністю досліджених доказів по справі, зокрема знайшли підтвердження у показаннях самого обвинуваченого, наданих ним під час допиту в судовому засіданні.

Так, обвинувачений підтвердив, що підійшов до малолітніх хлопців та попросив у них мобільний телефон для здійснення дзвінка, після чого один із них передав йому телефон. За словами обвинуваченого, отримавши телефон, він певний час тримав його у руках, після чого почав тікати з місця події. При цьому він чув, як малолітній потерпілий кричав йому, вимагаючи повернути телефон, та деякий час намагався його наздогнати, однак обвинувачений продовжив тікати, телефон не повернув та залишив його собі. Обвинувачений також визнав, що усвідомлював, що забирає чужу річ.

Таким чином, показання обвинуваченого фактично підтверджують ключові обставини події, про які повідомляли малолітній потерпілий та малолітній свідок, зокрема спосіб отримання мобільного телефону, подальшу втечу обвинуваченого з місця події разом із телефоном, вимоги потерпілого про його повернення та усвідомлення обвинуваченим протиправності та відкритості своїх дій для малолітнього потерпілого і малолітнього свідка.

За таких обставин показання малолітнього потерпілого та малолітнього свідка не є вирішальним або єдиним доказом винуватості обвинуваченого, а перевірені судом шляхом їх співставлення з показаннями обвинуваченого та іншими доказами у справі, у зв`язку з чим оцінюються судом у їх взаємному зв`язку та сукупності.

За таких умов суд оцінює позасудові показання малолітнього потерпілого та малолітнього свідка з урахуванням справедливості кримінального провадження в цілому та визнає їх допустимими доказами у даній справі.

Також судом були дослідженні надані стороною обвинувачення витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025121010001604 (т.1 а.с.1) та рапорт уповноважених службових осіб про прийняття повідомлення про вчинення кримінального правопорушення (т. 1 а.с.11), які хоча в розумінні ст. 84 КПК України не є доказами, однак вказують на те, що 13.06.2025 близько 16.30 години неподалік недобудови, яка розташована за адресою: м.Кропивницький, вул.Архангельська, біля багатоповерхового житлового будинку №11, мало місце діяння, у вчинення якого обвинувачується ОСОБА_4 .

Щодо незгоди обвинуваченого та захисника з кваліфікацією інкримінованого кримінального правопорушення, та необхідність його перекваліфікації на ч.1 ст.190 КК України, суд вважає дані доводи неспроможними та такими, що не гуртуються на кримінальному законі та не відповідають встановленим під час судового розгляду фактичним обставинам справи, виходячи із наступного.

Так, відповідно до положень ст. 186 КК України, грабіж - це відкрите викрадення чужого майна. При цьому викрадення вважається відкритим, якщо воно вчинюється у присутності потерпілого (власника майна або особи, у віданні чи під охороною якої перебуває майно) та\або інших осіб, які усвідомлюють протиправний характер дій винної особи, котра у свою чергу усвідомлює, що ці особи помітили і розуміють сутність її злочинних дій, спрямованих на відкрите заволодіння чужим майном. Таким чином, основною ознакою об`єктивної сторони грабежу є відкрите викрадення майна.

Грабіж уважається закінченим злочином з моменту заволодіння майном і таким моментом є поява у злочинця реальної початкової можливості розпоряджатися вилученим майном.

Згідно з приписами ст.190 КК України шахрайство - це заволодіння майном або набуття права на нього шляхом обману потерпілого чи зловживання його довірою.

Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов`язковості передачі їй майна або права на майно. Обов`язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.

При цьому шахрайство - це злочин з матеріальним складом, обов`язковою ознакою якого є настання суспільно небезпечних наслідків у виді заподіяної шкоди внаслідок заволодіння майном або придбання права на нього у відповідний спосіб.

Таким чином, шахрайство вважається закінченим злочином, якщо винний заволодіває предметом злочину винятково за допомогою обману або зловживання довірою і після цього має реальну можливість розпорядитися ним як своїм.

Згідно ж з фактичними обставинами кримінального провадження, вчиненийОСОБА_4 злочин дійсно був розпочатий як шахрайство, оскільки потерпілий ОСОБА_9 добровільно передав обвинуваченому свій мобільний телефон внаслідок зловживання його довірою з боку обвинуваченого.

Однак, в подальшому, знаходячись у в декількох метрах від потерпілого на відкритій земельній ділянці,ОСОБА_4 , незважаючи на вимогу потерпілого повернути належний йому мобільний телефон, усвідомлюючи суспільно-небезпечний та відкритий характер своїх дій, телефон потерпілому не повернув та розпорядився викраденим майном на власний розсуд.

Таким чином, зловживання довірою було викрито потерпілим до того, як ОСОБА_4 зміг залишити місце вчинення злочину, де він іще не мав реальної можливості розпорядитися майном, яке йому він передав. При цьому, обвинувачений після того, як його зловживання довірою було викрито, але до того, як злочин, передбачений ст. 190 КК України, було закінчено, продовжив здійснювати дії, спрямовані на заволодіння чужим майном, і ці дії полягали саме у відкритому викраденні чужого майна, факт якого усвідомлювали як сам обвинувачений так і малолітній потерпілий з малолітнім свідком.

За таких обставин, дії, спрямовані на заволодіння майном, які було розпочато ОСОБА_4 як шахрайські, після викриття їх потерпілим та його намагання повернути свій мобільний телефон, на що обвинувачений не реагував, переросли у відкрите викрадення чужого майна.

Показання обвинуваченого з приводу того, що він не знає нащо він почав бігти з телефоном, який взяв у потерпілого, суд приймає критично, та вважає, що вони направлені на намагання ввести суд в оману для перекваліфікації його дій на кримінальне правопорушення, за яке перебачено менш тяжке покарання.

Таким чином, встановивши в порядку ст.91 КПК України обставини, які підлягали доказуванню в кримінальному провадженні, за сукупністю досліджених та наведених доказів, з урахуванням доводів сторони захисту та наведенням мотивів на їх спростування, суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, та кваліфікує його умисні дії за ч.4 ст.186 КК України, а саме: відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений в умовах воєнного стану.

При призначенні обвинуваченому ОСОБА_4 покарання за ч.4 ст.186 КК України суд згідно з вимогами ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого ним кримінальних правопорушення, дані про його особу, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Вчинене ОСОБА_4 кримінальне правопорушення за ч.4 ст.186 КК України відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином.

Обставини, що пом`якшують покарання обвинуваченого, відсутні.

Суд не вбачає підстав для визнання щирого каяття обвинуваченого як обставини, що пом`якшує покарання.

Суд зауважує, що хоча обвинувачений визнав окремі фактичні обставини справи та не заперечував неправомірності своїх дій, він послідовно заперечував спосіб заволодіння майном як відкритий. Таким чином, обвинувачений не визнав істотних ознак інкримінованого кримінального правопорушення, що характеризують його об`єктивну сторону, зокрема відкритий характер заволодіння майном.

Відповідно часткове визнання фактичних обставин справи та незаперечення протиправності поведінки саме по собі не свідчить про щире каяття.

Разом з тим суд враховує, що викрадений мобільний телефон було вилучено у обвинуваченого в день вчинення кримінального правопорушення та долучено до матеріалів кримінального провадження як речовий доказ. Вказані обставини свідчать про фактичне припинення протиправного володіння майном, однак таке припинення відбулося внаслідок дій правоохоронних органів, а не добровільних дій обвинуваченого, спрямованих на відшкодування шкоди.

Обставина, що обтяжує покарання обвинуваченого, судом визнається вчинення кримінального правопорушення щодо малолітньої особи (п.6 ч.1 ст.67 КК України). Так, обвинувачений в судовому засіданні підтвердив, що зрозумів по вигляду потерпілого ОСОБА_9 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та розмові з ним, що останній є малолітньою дитиною, тобто дитиною, якій не виповнилось 14 років.

Обвинувачений раніше не судимий, з середньою освітою, працюючого в ТОВ «Рівне Корм» на посаді апаратника комбікормового виробництва, позитивно характеризується по місцю роботи, неодруженого, який не має утриманців, на обліку у лікаря нарколога чи психіатра не перебуває, однак одноразово (29.03.2023) був освідчений в кабінеті КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня КОР» на стан сп`яніння, виявленя марихуани.

Також, при призначені покарання суд бере до уваги позицію потерпілих та законного представника, які у своїх заявах підтримавши змінене обвинувачення, просили призначити покарання обвинуваченому на розсуд суду.

Відповідно до положень ст.ст.50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Призначене покарання за своїм видом та розміром повинно бути відповідним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

З огляду на вищенаведене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що покарання обвинуваченому слід призначити в межах санкції ч.4 ст.186 КК України у виді позбавлення волі в розмірі, який наближений до мінімального.

За обставинами цієї справи призначення покарання у виді позбавлення волі в більшому розмірі буде неспівмірним власне суті покарання і не буде відповідати вимогам необхідності, достатності для виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень такого роду.

Підстав для застосування ст.ст. 69, 75 КК України судом не встановлено.

Суд вважає, що у даному випадку досягнуто справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, а також враховано інтереси усіх суб`єктів кримінально-правових відносин.

Відповідно саме таке покарання буде найбільше відповідати принципам та цілям призначення покарань і буде необхідним, і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.

У строк покарання у виді позбавлення волі на підставі ч.5 ст.72 КК підлягає зарахуванню строк попереднього ув`язнення, враховуючи час затримання обвинуваченого –13.06.2025 та 14.06.2025, що підтверджується протоколом затримання від 13.06.2025 та ухвалою слідчого судді від 14.06.2025 про застосування запобіжного заходу в рамках даного кримінального провадження (т.1 а.с. 61-64, 90).

Запобіжний захід у відношенні обвинуваченого в межах даного кримінального провадження на день винесення вироку відсутній. Беручи до уваги, що обвинувачений підлягає відбуванню покарання у виді позбавлення волі, суд вважає клопотання прокурора про обрання відносно обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою обґрунтованим, тому вважає за необхідне до набрання вироком законної сили обрати стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Цивільний позов не заявлявся.

Документально підтверджені процесуальні витрати (т.1 а.с.97) на залучення експерта для проведення судової товарознавчої експертизи (висновок експерта №СЕ-19/112-25/8634-ТВ від 19.06.2025) в сумі 2674 грн 20 коп. згідно із ст.124 КПК України слід стягнути з обвинуваченого.

Для вирішення питання щодо долі речових доказів підлягає скасуванню арешт накладений ухвалою слідчого судді Фортечного районного суду м. Кропивницького від 17.06.2025 у справі №404/6213/25 (провадження №1-кс/404/2093/25) на телефон марки Samsung (ІМЕІ1: НОМЕР_3 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 ).

Долю речових доказів належить вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст.373, 374, ч.15 ст.615 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 7 (сім) років 1 (один) місяць.

У строк покарання у виді позбавлення волі на підставі ч.5 ст.72 КК зарахувати строк попереднього ув`язнення, враховуючи час затримання обвинуваченого (13.06.2025 та 14.06.2025), тобто 2 (два) дні.

Обрати ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили запобіжний захід у виді тримання під вартою, взявши його під варту в залі суду негайно.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з 24.03.2026.

Скасувати арешт накладений ухвалою слідчого судді Фортечного районного суду м. Кропивницького від 17.06.2025 у справі №404/6213/25 (провадження №1-кс/404/2093/25) на телефон марки Samsung (ІМЕІ1: НОМЕР_3 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 ).

Речові докази:

- коробку з під мобільного телефона марки Samsung Galaxy S20 FE, фіскальний чек про купівлю мобільного телефону з надписами Samsung Galaxy S20 FE (документ №4KVG4-0109 за 21.08.21), які передані на зберігання потерпілому ОСОБА_8 (т.1 а.с.27), – після набрання вироком законної сили залишити потерпілому ОСОБА_8 ;

- мобільний телефон марки Samsung (ІМЕІ1: НОМЕР_3 , ІМЕІ2: НОМЕР_2 ), який передано на зберігання до кімнати зберігання речових доказів Кропивницького РУП ГУНП в Кіровоградській області (т.1 а.с.70, 107), – після набрання вироком законної сили повернути потерпілому ОСОБА_9 .

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати на залучення експерта для проведення в кримінальному провадженні судової товарознавчої експертизи (висновок експерта №СЕ-19/112-25/8634-ТВ від 19.06.2025) в сумі 2674 (дві тисячі шістсот сімдесят чотири) гривні 20 копійок.

Відповідно до ст.532 КПК України вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок суду згідно зі ст.ст. 395, 396 КПК України може бути оскаржений до Кропивницького апеляційного суду через Подільський районний суд м. Кропивницького протягом 30 діб з моменту його проголошення, а особою, яка тримається під вартою, з дня вручення копії вироку.

Згідно зі ст. 376 КПК України копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в Подільському районному суді м. Кропивницького копію цього вироку, подавши відповідну заяву.

Суддя Подільського районного суду

міста Кропивницького ОСОБА_25