Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №216/5580/24 — Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/5580/24

провадження 2/216/261/26

РІШЕННЯ

іменем України

23 березня 2026 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Цимбалістенко О.В.

за участю секретаря судового засідання Таганської Є.Р.,

розглянувши в приміщенні суду у місті Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі,-

встановив:

Суть справи

Представник позивача, адвокат Касьян М.С., звернувся до суду з вказаним позовом в якому просив стягнути з ТОВ «ДІЄСА» на користь позивача заборгованість по заробітній в сумі 53145,69 гривень.

В обґрунтування позову зазначено, на підставі наказу №0/08/06/001 від 08 червня 2021 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу до товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на посаду начальника регіонального управління №11 філії №2 департаменту з роздрібної торгівлі, з посадовим окладом згідно штатного розпису. На підставі наказу №200/24/08/013 від 25 серпня 2023 року ОСОБА_1 звільнений за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України. Вказані обставини підтверджуються відповідними записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , виданій 01 листопада 2010 року на ім`я ОСОБА_1 . В день звільнення, 25 серпня 2023 року, в порушення вимог передбачених ч 1 ст. 116 КЗпП України, відповідач не видав позивачу письмове повідомлення про нараховані суми заробітної плати та не провів повний розрахунок і не виплатив заборгованість по заробітній платі.

Згідно з розрахунковим листком за серпень 2023 року, виданим ТОВ «ДІЄСА» загальний розмір заборгованості підприємства перед позивачем на момент звільнення складав 53 145, 69 грн. Вказана заборгованість ТОВ «ДІЄСА» погашена не була, таким чином, у відповідача перед ОСОБА_1 утворилась заборгованість по заробітній платі в загальному розмірі 53 145, 69 гривень, без відрахування обов`язкових платежів та внесків з нарахованої заробітної плати, які в позасудовому порядку підприємство сплатити відмовляється. З метою стягнення вищевказаної заборгованості в грудні 2023 року позивач звернувся до Печерського районного суду м. Києва із заявою про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, яку 04 березня 2024 року було задоволено. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальність «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , заборгованість по заробітній платі у розмірі 53 145 грн. 69 коп. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04.06.2024 року по справі №756/16156/23-ц вищевказаний судовий наказ було скасовано. Враховуючи вищевказані обставини та той факт, що відповідач уникає позасудового врегулювання спору, позивач змушений звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Процесуальні дії суду та учасників справи.

Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 06 листопада 2025 року відкрито провадження у справі та витребувано у товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄСА" довідку про розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати позивача станом на день його звільнення, а саме 25 серпня 2023, зазначивши середньоденний заробіток останнього.

19 листопада 2024 року витребувана інформація надійшла.

Відповідач про розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, судом повідомлялася належним чином шляхом поштового відправлення копії ухвали про відкриття провадження та копії позовної заяви поштове відправлення було вручено представнику. Відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦПК України, в установлений судом строк не подав до суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, також не подав до суду відзив на позовну заяву.

Висновки суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому, відповідно до роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що спір у справі виник у зв`язку з невиплатою відповідачем на користь позивача заробітної плати.

Згідно з статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» №95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Статтею 110 КЗпП України передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).

За змістом положень статей 115,116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.

Матеріалами справи встановлено, що згідно з записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 позивач у період з 08.06.2021 по 25.08.2023 перебував у трудових відносинах з відповідачем ТОВ «ДІЄСА».

На підставі наказу №200/24/08/013 від 25 серпня 2023 року ОСОБА_1 звільнений за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України. Вказані обставини підтверджуються відповідними записами в трудовій книжці серії НОМЕР_1 , виданій 01 листопада 2010 року на ім`я ОСОБА_1 .

Згідно з розрахунковим листком за серпень 2023 року, виданим ТОВ «ДІЄСА» загальний розмір заборгованості підприємства перед позивачем на момент звільнення складав 53 145, 69 грн.

Згідно розрахункового листка, який надано відповідачем за червень-серпень 2023 року розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати позивачу станом на кінець місяця становить 53 145, 69 грн.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Як зазначено у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 10.10.2019 у справі №243/2071/18, зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат.

Згідно з частиною першою ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини ст. 83 КЗпП у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, Закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, встановлена ст. 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (наведена позиція викладена в п.п. 67, 69, 70, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Як зазначено у п. 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №905/857/19 виплата заробітної плати працівнику - це обов`язок роботодавця. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано.

Нормами трудового законодавства не передбачено підстав для звільнення роботодавця від виплати працівникові заробітної плати у випадку наявності обставин непереборної сили.

Положення ч. 1 ст. 617 ЦК України не можуть бути підставою для звільнення ТОВ «Дієса» від обов`язку виплатити позивачу невиплачену при звільнені зарплату.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 жовтня 2022 року по справі № 905/857/19.

Відповідно до положень ст.10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 заробітна плата виплачується працівнику на умовах, визначених трудовим договором. Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для забезпечення реалізації права працівників на своєчасне отримання заробітної плати. Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов`язку виплати заробітної плати. У разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк виплати заробітної плати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Конституційний Суд України в Рішенні від 29 січня 2008 року №2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац 2 підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення, Конституційний Суд України виходить з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до частини 3статті 94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який отримав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від03.05.1996, ратифікованої Законом України від 14.09.2006 № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Згідно матеріалів справи, борг роботодавця по заробітній платі перед ОСОБА_1 становить 53145,69 грн.

При цьому, відповідачем ТОВ «ДІЄСА» не спростовано надану позивачем виписку з банку і не надано до суду належних і допустимих доказів сплати заробітної плати.

Доказів про те, що кошти у року були виплачені позивачеві ОСОБА_1 суду не надано.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача нарахованої, але не виплаченої заробітної плати підлягають задоволенню.

При цьому, відповідно ж до пункту 6 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року №13, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Таким чином, суд зазначає у резолютивній частині рішення присудженні до стягнення кошти без утримання податків й інших обов`язкових платежів, передбачених законодавством (тобто суму у 53145,69 грн), оскільки такі відрахування є обов`язком роботодавця.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 11, 15, 16 ЦК України, ст.ст. 5-8, 12-19, 23, 89, 128, 131, 136, 141, 258-259, 263, 265, 268, 354-355 ЦПК України суд,–

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» про стягнення заборгованості по заробітній платі – задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі ку в загальному розмірі 53145,69 грн. (п`ятдесят три тисячі сто сорок п`ять гривень 69 копійок) без утримання податків й інших обов`язкових платежів.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА» в дохід держави 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень, 20 копійок) судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

- позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

- відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю «ДІЄСА», код ЄДРПОУ: 36483471, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 45.

Рішення складено та підписано 23 березня 2026 року.

Суддя О.В.ЦИМБАЛІСТЕНКО