Рішення від 23 березня 2026 р. у справі №748/3775/25 — Чернігівський районний суд Чернігівської області

Провадження №2/748/369/26

Єдиний унікальний № 748/3775/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" березня 2026 р.м. Чернігів

Чернігівський районний суд Чернігівської області у складі

головуючого судді Костюкової Т.В. ,

за участю секретаря судового засідання Гофрик К.С.

представника позивача - адкоката Марченко Н.І.

представника відповідача - адвоката Пирог Л.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігова цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інтереси якого представляє законний представник: ОСОБА_3 , треті особи: служба у справах дітей Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, Киселівська сільська рада в особі виконавчого комітету

у с т а н о в и в :

13 листопада 2025 року, засобами поштового зв`язку, позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із вищезазначеним позовом, в якому просить: усунути перешкоди у користуванні та розпорядженні її власністю шляхом визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивачка ОСОБА_1 є власницею житлового будинку АДРЕСА_1 . 01.06.2017 року ОСОБА_1 враховуючи ту обставину, що її син ОСОБА_4 не мав власного житла, надала згоду на реєстрацію місця проживання сина у належному їй житлі. Одночасно з реєстрацією місця проживання її син на підставі наданого йому законом права зареєстрував у даному житловому будинку і місце проживання членів своєї сімї, а саме дружини ОСОБА_3 , а також спільного з нею їх сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , який доводиться онуком позивачки. Життя сина з ОСОБА_3 не склалося і шлюб між ними на підставі рішення суду був розірваний. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за обопільною згодою визначили місце проживання дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір`ю з ОСОБА_3 . Враховуючи вказані обставини позивачка 15.01.2020 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом. Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 02 березня 2020 року у справі № 748/84/20, яке набрало законної сили 07.04.2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщення було задоволено, усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні житловим приміщенням шляхом визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому у квітні 2024 року ОСОБА_3 звернулася до сина позивачки з проханням скласти та передати нотаріально засвідчену заяву про те, що її син, батько дитини не заперечує щодо виїзду ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 за кордон у Канаду разом матір`ю. 09.04.2025 року її син надав нотаріально засвідчену згоду на виїзд за кордон дитини. ІНФОРМАЦІЯ_4 помер син позивачки ОСОБА_4 , а відповідно відповідач ОСОБА_2 12.01.2016 року не є членом сім`ї позивачки, а є лише близькою їй особою, який отримав право користування житловим будинком на підставі встановленого позивачкою для його батька особистого житлового сервітуту , його право користування житловим будинком припинилося у зв`язку зі смертю його батька , а також у зв`язку уз виїздом його за межі України, без наміру повернення до зареєстрованого в Україні місця проживання. Позивачка вказує, що житловий будинок належить їй на праві приватної власності , утримується нею одноосібно, що є надмірним тягарем для неї, вона має намір здійснити відчуження житла, однак здійснити вказаний намір є проблематичним з огляду на те, що потенційні покупці нерухомого майна висувають вимогу щодо зняття відповідача з зареєстрованого місця проживання Вказані обставини слугували підставою звернення до суду.

Чернігівським районним судом Чернігівської області ухвалою від 19 листопада 2025 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження в цій справі. Вказаною ухвалою суду судом надано доручення органу опіки та піклування Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області надати висновок щодо розв`язання спору.

Ухвалою суду від 28 січня 2026 року підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інтереси якого представляє законний представник: ОСОБА_3 , треті особи: служба у справах дітей Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, Киселівська сільська рада в особі виконавчого комітету було закрито та призначено справу до судового розгляду.

До початку судового розгляду , законним представником відповідача ОСОБА_3 поданий відзив на позов, який суд враховує з огляду на ту обставину, що відповідач повідомлявся про розгляд справи через офіційний веб-портал «Судова влада» і лише 04 березня 2026 року представник відповідача - адвокат Чикилевська О.В. отримала ухвалу про відкриття провадження по справі з копією позовної заяви з додатками суді ( а.с 56).

Відповідно до проданого відзиву відповідач заперечує щодо задоволення позовних вимог та вказує, що неповнолітня дитина ОСОБА_2 12.01.2016 року був зареєстрований у житловому будинку АДРЕСА_1 разом з батьком ОСОБА_4 , який помер . Відповідно до ст 18 ЗУ «Про охорону дитинства» визначено, що діти мають право на житло і проживання разом з батьками. Діти не можуть бути залишені без житла, що забезпечує їх мінімальні життєві потреби. Власник житла, а саме ОСОБА_1 може усувати перешкоди у користуванні майном, але реалізація цього права не може порушувати законні права неповнолітнього ОСОБА_2 . Ст 406 ЦК України прямо передбачає, що право власності може бути обмежене для захисту прав інших осіб, зокрема дітей. Отже у даній справі позов ОСОБА_1 суперечить вказаним нормам, оскільки створює ризик залишити дитину без житла. Батько дитини за життя надав письмову заяву на тимчасовий виїзд дитини за кордон у зв`язку з воєнним станом , що загрожувало життю та здоров`ю дитини. Наразі ОСОБА_3 та її син ОСОБА_2 , відповідач по справі перебуває в Канаді, де отримали тимчасовий прихисток, Через активні бойові дії та загрозу життю та здоров`ю дитини, законний представник обґрунтовано побоюється повертатися на територію України, оскільки це створює реальну небезпеку для безпеки її сину. Задоволення позовних вимог може призвести до того, що дитина залишиться без житла після повернення в Україну. Наголошує на тому, що відсутність особи в житлі без поважних причин понад один рік не є підставою для втрати права на житло, якщо є обставини, що мають істотне значення. Позбавлення дитини права користування житлом фактично призведе до залишення її без гарантованого місця проживання в Україні у разі повернення , що суперечить принципу найкращих інтересів дитини.

Представником позивача подано відповідь на відзив, відповідно до якого сторона позивача вказує, що в даній справі орган опіки та піклування надав письмовий висновок, у якому заперечує проти задоволення позову, посилаючись, зокрема, на статтю 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», однак вказана стаття спрямована на запобігання бездомності та безпритульності дітей, а не на штучне збереження формального права користування житлом, у якому дитина:фактично не проживає; не має реального житлового зв`язку; забезпечена іншим місцем проживання разом із законним представником. Окремо вказують, що рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області у справі № 748/243/20, яке набрало законної сили, у якій приймали участь ці ж сторони, судом уже встановлено преюдиційні обставини (ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України): право користування житловим будинком було похідним від особистого житлового сервітуту, наданого батькові дитини; мати дитини та сама дитина фактично вибули з житла ще з 2019 року та не проживають у ньому;утримання будинку здійснюється виключно власником. Відповідно до ст. 405, 406 ЦК України та правової позиції Верховний Суд, викладеної у постанові від 21.02.2024 у справі № 521/15090/14-ц, особистий сервітут є строго персональним і припиняється, зокрема, у зв`язку зі смертю особи, якій він був наданий. Отже, після смерті батька відповідача: правова підстава користування житлом дитиною припинилася; жодного самостійного речового чи зобов`язального права на житло у відповідача (дитини) не виникло. Згідно з ч. 4, 6 ст. 29 ЦК України та позицією Верховного Суду (постанова від 27.11.2019 у справі № 368/750/16-ц), місцем проживання дитини віком від 14 років є місце проживання того з батьків, з ким вона фактично проживає. Наявними у справі доказами підтверджується, що: дитина з 2019 року не проживає у спірному приміщенні, проживає разом з матір`ю; з 2022 року дитина фактично перебуває/проживає за межами України, виїхавши разом із матір`ю на постійне проживання в Канаду. Просить суд задовольнити позов.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала з підстав викладених у поданих заявах по суті , акцентувавши увагу суду на тому, що дитина виїхала на постійне місце проживання за кордон, про що батько дитини за життя надав відповідну нотаріально посвідчену заяву, на даний час дитина зареєстрована за адресою одна без батьків, так як батько дитини помер, а матір дитини не вжила заходів щодо реєстрації дитини з нею. У звязку зі смертю ОСОБА_4 , батька дитини підстава користування житлом дитиною припинилося, що є підставою для задоволення позову.

Представник відповідача заперечувала щодо задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві, зауваживши, що дійсно на даний час дитина з матір`ю проживають за кордоном у Канаді, куди вони виїхали за для безпеки дитини. На праві власності у ОСОБА_3 житла не має, а відповідно зареєструвати дитину в іншому житлі остання не має можливості. Окремо представник відповідача вказала, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживають в Канаді відповідно до гостьової візи, яка видана строком на 3 роки, після закінчення якої мають намір повертатися в Україну. Просять звернути увагу, що дитина відсутня за місцем реєстрації понад 1 рік з поважних причин, через збройну агресію, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Служба у справах дітей Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області та орган опіки та піклування Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, явку своїх представників в судове засідання не забезпечили в матеріалах справи наявне клопотання про розгляд справи за відсутності їх представника ( а.с 31)

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх взаємозв`язку і сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно від 29.05. 2017 року та відповідно від 19.11.2025 року слідує, що на підставі договору міни №2291 від 29 травня 2017 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 7-7 зворот, 20 -20 зворот).

Відповідно до рішення Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (тридцять шостої сесії восьмого скликання) від 31 січня 2024 року АДРЕСА_2 було перейменовано на Травневу ( а.с 84)

Згідно довідки виконавчого комітету Боромиківської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області № 03-22/448 від 22.06.2017 року за адресою : АДРЕСА_1 , з 1 червня 2017 року за адресою вказаного домоволодіння зареєстровані ОСОБА_4 -1985 р.н, ОСОБА_5 1985 р.е , ОСОБА_2 2016 року народження. Житловий будинок на праві власності належить ОСОБА_1 ( а.с 9)

Згідно з відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Управління ДМС в Чернігівській області ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 02 березня 2020 року у справі № 748/84/20, яке набрало законної сили 07.04.2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні власністю шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщення було задоволено, усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні житловим приміщенням шляхом визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с.10-11).

В матеріалах справи наявна заява ОСОБА_6 батька відповідача від 09.04.2024 року, підпис на якій нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Красногором О.В. про те, що він як батько не заперечує щодо виїзду на постійне місце проживання за кордон свого малолітнього сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а.с 12)

Відповідно до відомостей Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області за №117 від 15.10.2025 року, що надані власнику житлового приміщення ОСОБА_1 про зареєстрованих у житловому приміщенні року слідує, що в житловому приміщенні за адресою : АДРЕСА_1 , з 01.06.2017 року зареєстрований ОСОБА_2 ( а.с 14)

Вказана обставина підтверджується також довідкою Боромиківського старостинського округу Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області за №01-18/152 від 16.11.2025 року, відповідно до якої за адресою : АДРЕСА_1 зареєстрована малолітня дитина без батьків ОСОБА_2 12.01.2016 року, інші особи за даною адресою не зареєстровані ( а.с 35)

Актами про факт не проживання особи за місцем реєстрації від 15.10.2025 року та відповідно від 16.12.2025 року засвідчено, що громадянка ОСОБА_3 знята з реєстрації за адресою : АДРЕСА_1 07.04.2020 року та за вказаною адресою не проживає, ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 за даною адресою зареєстрований , але не проживає , так як знаходиться за межами України разом з матір`ю ОСОБА_3 з березня 2022 року і по даний час ( а.с 15, 34)

З дослідженого в судовому засіданні свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 10.06.2025 року слідує, що ІНФОРМАЦІЯ_6 у віці 40 років помер ОСОБА_4 , про що Чернігівському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зроблено відповідний актовий запис за №37 ( а.с 13)

Відповідно до положень ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області від 22 грудня 2025 року був затверджений висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору, відповідно до якого орган опіки та піклування вважає за недоцільне визнання ОСОБА_2 12.01.2016 року таким, що втратив право користування житловим приміщенням виходячи з того, що органом опіки та піклування було встановлено, що до розлучення вся родина була зареєстрована за однією адресою: АДРЕСА_1 . Після розлучення батьки малолітньої дитини за домовленістю між собою визначили місце проживання дитини з матір`ю. 09.04.2024 року ОСОБА_4 надав нотаріально засвідчену згоду на виїзд своєї малолітньої дитини разом з матір`ю на постійне місце проживання до Канади. З акту про факт не проживання особи за місцем реєстрації від 16.12.2025 року слідує, що у с. Боромики малолітній ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не проживають з березня 2022 року . Батько дитини ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Після смерті батька дитина залишилась зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п.18 постанови КМУ від 07.02.2022 року №265 місце проживання дитини віком до 14 років реєструється виключно за адресою одного з батьків. Оскільки мати наразі перебуває за кордоном і не має можливості перереєструвати дитину , зняття її з реєстрації призведе до порушення закону, так як дитина буди виписана в нікуди. Визнання особи такою, що втратила право користування єдиним житлом, де вона має офіційну реєстрацію, позбавить її соціальних гарантій та законного зв`язку з Україною . Якщо мати з дитиною на даний час перебувають за кордоном, то відсутність малолітньої дитини у будинку з березня 2022 року слід розцінювати як вимушену (через збройну агресію) , що не може вважатися підставою для втрати права на житло. Дитина віком 9 років не здатна самостійно обирати місце проживання, а мати відповідача наразі не має можливості здійснити перереєстрацію дитини, а відтак зняття з реєстрації дитини призведе до того, що дитина залишиться без офіційного місця проживання, що заборонено законом. Враховуючи викладене, з урахуванням інтересів дитини та її віку, орган опіки та піклування вважає за недоцільне визнання ОСОБА_2 12.01.2016 року таким, що втратив право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 оскільки це суперечить інтересам дитини, порушує її житлові права та не гарантує забезпечення іншим постійним житлом ( а.с 32-33)

Обґрунтовуючи підстави позову позивачка посилається на те, що наявність реєстрації місця проживання малолітньої особи у належному їй житлі створює позивачці перешкоди у реалізації прав власності на нерухоме майно, а тому відповідач має бути знятий з реєстрації у належному їй житлі

Відповідно до положень ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За змістом ст.ст. 321, 328, 383 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Положення ст.ст. 386, 391 ЦК України визначають, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Отже, Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Згідно ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.

За положеннями ст.ст. 395, 401, 403, 406 ЦК України, речовими правами на чуже майно є: 2) право користування (сервітут). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно. Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 2 ст405 Цивільного кодексу України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до ст 71 Житлового кодексу України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Відповідно до ст. 72 Житлового кодексу України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Судом встановлено, що малолітній на даний час перебуває за кордоном у Канаді. Виїзд за кордон дитини спричинений обстановкою, яка існує в Україні, що пов`язано зі збройною агресією, на чому акцентувала увагу представник відповідача і має тимчасовий характер так як мати з дитиною перебувають у Канаді на підставі гостьової візи, що має строковий характер ( 3 роки)

Отже, судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 знаходиться за кордоном строком більш ніж 1 рік. Водночас, суд зауважує, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відсутній у житловому будинку АДРЕСА_1 понад один рік з поважних причин, так як перебуває за кордоном , що зумовлено дією воєнного стану на території України з метою організації безпекової ситуації умов проживання дитини, що пріорітетом враховуючи найкращі інтереси дитини.

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинно здійснюватися «згідно із законом», воно повинно мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (Serkov v. Ukraine), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

За положеннями ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства»: забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити; охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав;

Статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем. Органи опіки та піклування зобов`язані здійснювати контроль за додержанням батьками або особами, які їх замінюють, майнових та житлових прав дітей при відчуженні жилих приміщень та купівлі нового житла.

За змістом ст.ст. 3, 4, 16 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, визнаних у цій Конвенції. Щодо економічних, соціальних і культурних прав Держави-учасниці вживають таких заходів у максимальних рамках наявних у них ресурсів і при необхідності в рамках міжнародного співробітництва. Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання.

Суд зауважує, що що зняття з реєстрації місця проживання малолітньої дитини призведе до порушення її житлових прав за відсутності відомостей про наявність у дитини іншого житла у власності чи наявності у дитини права користування іншим упорядкованим житлом.

Законодавством захищене не лише право власності, а й право особи на житло і дотримуючись балансу між цими правами та з огляду на необхідність забезпечення якнайкращих інтересів дитини, за встановлених судом обставин, беручи до уваги висновок опіки та піклування, яким встановлено недоцільність зняття малолітнього з реєстрації місця проживання, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 не може бути знято з реєстрації місця проживання задля захисту прав позивачки як власниці квартири.

Враховуючи вказані обставини позов задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні позовних вимог судові витрати слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 141, 178, 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК», суд, -

у х в а л и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інтереси якого представляє законний представник: ОСОБА_3 , треті особи: служба у справах дітей Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, Киселівська сільська рада в особі виконавчого комітету- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач ОСОБА_1 зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2

Відповідач: ОСОБА_2 зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4

Третя особа: Служба у справах дітей Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області місцезнаходження: 15530, Чернігівська область, Чернігівський район, с. Киселівка, вул. Молодіжна, буд. 10, ЄДРПОУ: 44342470

Третя особа: Орган опіки та піклування Киселівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області місцезнаходження: 15530, Чернігівська область, Чернігівський район, с. Киселівка, вул. Молодіжна, буд. 10, ЄДРПОУ: 44342470

Суддя Т.В.Костюкова