Вирок від 18 березня 2026 р. у справі №442/1968/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 442/1968/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/988/25 Доповідач: ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2026 року м. Львів

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові кримінальне провадження №12025141110000042 за апеляційними скаргами заступника керівника Львівської обласної прокуратури ОСОБА_6 , захисника-адвоката ОСОБА_7 на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07.10.2025, стосовно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця міста Дрогобич, Львівської області, з вищою освітою, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , не працевлаштованого, не одруженого, на утриманні малолітніх/неповнолітніх дітей немає, військовозобов`язаного, не адвокат, не депутат, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,

з участю:

прокурора - ОСОБА_9 ,

потерпілого - ОСОБА_10 ,

представника потерпілого - адвоката ОСОБА_11 ,

захисника - адвоката ОСОБА_7 ,

обвинуваченого - ОСОБА_8 ,

встановила:

Прокурор та захисник обвинуваченого подали апеляційні скарги на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07.10.2025, яким визнано ОСОБА_8 винним у вчинені кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 286 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51000 гривень, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.

Стягнуто з ОСОБА_8 вартість проведення експертиз в сумі 19 897,50 грн. в користь держави.

Позовну заяву потерпілого ОСОБА_12 до ОСОБА_8 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди завданої вчиненням кримінального правопорушенням задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_12 відшкодування майнової шкоди. в розмірі 8 008 гривень 57 копійок.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_12 відшкодування моральної шкоди в розмірі 75 000 гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Позовну заяву потерпілого ОСОБА_10 до ОСОБА_8 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди завданої вчиненням кримінального правопорушенням задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 відшкодування в розмірі 339 586 гривень 32 копійки майнової шкоди, заподіяної відшкодування транспортного засобу.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 відшкодування в розмірі 8000 гривень 00 копійок, витрат на проведення авто-товарознавчої експертизи.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_10 відшкодування моральної шкоди в розмірі 25 000 гривень 00 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Скасовано заходи по забезпеченню кримінального провадження, вжиті на підставі ухвали слідчого судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15.01.2025 року, та знято арешти на вилучене майно, а саме:

на автомобіль марки «Mercedes-Benz» моделі «Sprinter», р.н. НОМЕР_1 , білого, власником якого є ОСОБА_13 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 та

на автомобіль «Peugeot», модель «Partner», номерний знак НОМЕР_2 , сірого, накладений у кримінальному провадженні № 12025141110000042 від 11.01.2025 року ухвалою слідчого судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15.01.2025 року, власником якого є ОСОБА_10 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_3

Вирішено питання з речовими доказами в порядку ст. 100 КПК України.

На вирок суду першої інстанції прокурор подав апеляційну скаргу, у якій просить вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, та призначити покарання у виді штрафу, визначивши його згідно з вимогами ч. 2 ст. 53, п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України, в розмірі 347 595 гривень.

У решті вирок залишити без змін.

Прокурор, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації дій обвинуваченого, вважає, що вирок суду підлягає скасуванню у зв`язку із неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Апелянт свої вимоги мотивує тим, що при визначенні розміру покарання у виді штрафу, судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного вироку не дотримано правил призначення покарань, передбачених ч. 2 ст. 53, ч. 1 ст. 65 КК України. А саме те, що за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, або отриманого внаслідок вчинення кримінального правопорушення доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, та даним кримінальним правопорушенням завдав майнової шкоди потерпілому ОСОБА_12 в розмірі 8008,57 гривень та потерпілому ОСОБА_10 в розмірі 339 586,32 гривень.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження та оскаржуваного вироку, судом при вирішенні позовних заяв потерпілих визнано обґрунтованими та доведеними їх вимоги про відшкодування заподіяної кримінальним правопорушенням майнової шкоди та прийнято рішення про їх повне задоволення, а саме матеріальної шкоди, заподіяної потерпілому ОСОБА_10 у зв`язку із пошкодження транспортного засобу в розмірі 339586,32 гривень та заподіяної потерпілому ОСОБА_12 матеріальної шкоди ушкодженням здоров`я в розмірі 8008,57 гривень, а всього на загальну суму 347 594, 89 гривень.

Санкцією ч. 1 ст. 286 КК України передбачено покарання у виді штрафу від трьох тисяч до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

Таким чином, ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, а саме, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження

На вирок суду першої інстанції захисник обвинуваченого подала апеляційну скаргу, у якій просить вирок щодо ОСОБА_8 змінити в частині призначеного покарання, а саме призначити ОСОБА_8 покарання, за ч.1 ст. 286 КК України, у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 3000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн. без позбавлення права керувати транспортними засобами.

Вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 7 жовтня 2025 року відносно ОСОБА_8 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, змінити в частині задоволення цивільного позову, а саме відмовити у задоволенні позову ОСОБА_10 , ОСОБА_12 .

Свої вимоги мотивує тим, що судом першої інстанції необґрунтовано не застосовано обставину, яка пом`якшує вину ОСОБА_8 , як щире каяття та активне сприяння у розкритті кримінального правопорушення.

Слід врахувати, що ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, відповідно до вимог ст.12 КК України, відноситься до нетяжких злочинів, а кримінальне правопорушення за ч.1 ст. 286 КК України вчинено з необережності.

На думку сторони захисту, призначення обвинуваченому ОСОБА_8 покарання у виді штрафу без позбавлення права керувати транспортними засобами відповідатиме вимогам ст.50 КК України, буде необхідним і достатнім для його виправлення.

Судом першої інстанції встановлено, що 11 січня 2025 року приблизно о 07 годині 50 хвилин ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Mercedes-Benz» моделі «Sprinter», р.н. НОМЕР_1 , рухаючись вулицею Пилипа Орлика неподалік будинку №21А в напрямку вул. Володимира Великого, в місті Дрогобич, Львівської області, на ділянці дороги із заокругленням праворуч по напрямку його руху, проявив неуважність до дорожньої обстановки, не врахував стан дорожнього покриття та не зреагував на зміну дорожньої обстановки у зв`язку із засніженням, опадами та низьким температурним режимом, не вибрав безпечної швидкості руху в умовах, що склалися, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним в межах своєї смуги руху, без причин технічного характеру, здійснив виїзд в стані заносу на смугу зустрічного руху, де зіткнувся з автомобілем марки «Peugeot» моделі «Partner», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався із пасажиром ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зустрічному напрямку в межах своєї смуги руху, в напрямку до села Рихтичі.

У результаті цієї дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля марки «Peugeot» моделі «Partner», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому дев`ятого-дванадцятого ребер зліва по задньому контуру із забоєм лівої легені, травматичним гемопневмотораксом; садна в ділянках лівого надпліччя із переходом на ділянку ключиці, в ділянках обох колінних суглобів, правої гомілки, які по ступеню тяжкості відносяться до середнього ступеня тілесних ушкоджень, як такі що викликають тривалий розлад здоров`я.

У даній дорожній обстановці, що призвела до дорожньо-транспортної пригоди, водій автомобіля марки «Mercedes-Benz» моделі «Sprinter», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_8 , керуючи технічно справним автомобілем, грубо порушив вимоги Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (із змінами та доповненнями), зокрема:

Розділу 1 пункту:

- 1.5: «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;

-1.10: «безпечна швидкість - швидкість, за якої водій має змогу безпечно керувати транспортним засобом та контролювати його рух у конкретних дорожніх умовах»

«дорожня обстановка - сукупність факторів, що характеризуються дорожніми умовами, наявністю перешкод на певній ділянці дороги, інтенсивністю і рівнем організації дорожнього руху (наявність та стан дорожньої розмітки, дорожніх знаків, дорожнього обладнання, світлофорів), які повинен ураховувати водій під час вибору швидкості, смуги руху та прийомів керування транспортним засобом»;

Розділу 2 пункту 2.3 підпунктів:

- «б - бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;

- «д - не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху»;

Розділу 12 пункту:

«12.1 - під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним».

«12.3. - у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.»

Допущені ОСОБА_8 порушення вимог вищевказаних Правил дорожнього руху перебувають у прямому причинному зв`язку із виникненням дорожньо-транспортної пригоди і настанням шкідливих наслідків у вигляді заподіяння потерпілому ОСОБА_12 середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.

По даній справі Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області були винесені ухвали 07.10.2025, 23.10.2025 про виправлення виявлених описок, які враховуються судом апеляційної інстанції.

Потерпілого ОСОБА_12 , судом апеляційної інстанції було належним чином повідомлено про розгляд справи, однак в суд апеляційної інстанції він не прибув, його брат та представник просили слухати справи за його відсутності.

Заслухавши доповідача, думку прокурора ОСОБА_9 просила задовольнити апеляційні вимоги сторони обвинувачення та залишити без задоволення апеляційну скаргу сторони захисту; думку представника потерпілого – адвоката ОСОБА_11 , підтриману потерпіли ОСОБА_10 , які просили задовольнити апеляційну скаргу прокурора та відмовити в задоволенні апеляційної скарги захисника обвинуваченого, думку захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_7 , підтриману обвинуваченим ОСОБА_8 , які, кожен окремо, просили задовольнити апеляційні вимоги сторони захисту та відмовити у задоволення апеляційної скарги прокурора, обговоривши наведені в апеляційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження,перевіривши вирок суду першої інстанції в межах апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Статтею 55 Конституції України гарантовано кожному право на оскарження до суду будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч.1 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Відповідно до ч.5 ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Висновок суду про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні зазначеного у вироку суду кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, відповідає фактичним обставинам справи і є обґрунтованим.

Оскільки фактичні обставини кримінального провадження ніким не оспорюються, апеляційний суд не проводить їх детальний аналіз і відповідно до ст. 404 КПК України перевіряє вирок суду першої інстанції лише в межах апеляційних скарг.

Доводи прокурора щодо неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність в частині призначення покарання ОСОБА_8 колегія суддів вважає обґрунтованими з огляду на наступне.

Так, поняття суддівського розсуду або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст.66, ст.67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила кримінальне правопорушення, залежно від особливостей цього кримінального правопорушення і його суб`єкта.

Зазначене кореспондується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 22.03.2018 року по справі № 761/34674/15.

Дискреційні повноваження суду також визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду, тощо.

Частина 2 ст.50 КК України передбачає, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, а також відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу.

Суд повинен врахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, за яких вчинений злочин, в тому числі і ті обставини, які пом`якшують покарання. Дотримання цих вимог з приводу загальних засад призначення покарання необхідне, оскільки саме за допомогою них реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.

Судом першої інстанції встановлено в діях ОСОБА_8 наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження.

Вказані обставини ніким не оспорюються та не підлягають оцінці в суді апеляційної інстанції.

Санкція ч.1 ст. 286 КК України передбачає відповідальність у у виді штрафу від трьох тисяч до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

Водночас, при визначенні розміру покарання у виді штрафу, судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного вироку не дотримано правил призначення покарань, передбачених ч. 2 ст. 53, ч. 1 ст. 65 КК України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 53 КК України, розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п`ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу. За вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, або отриманого внаслідок вчинення кримінального правопорушення доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу.

Поряд з цим, згідно з ч. 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 286 КК України, та даним кримінальним правопорушенням завдав майнової шкоди потерпілому ОСОБА_12 в розмірі 8008,57 гривень та потерпілому ОСОБА_10 в розмірі 339586,32 гривень.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження та оскаржуваного вироку, судом при вирішенні позовних заяв потерпілих визнано обґрунтованими та доведеними їх вимоги про відшкодування заподіяної кримінальним правопорушенням майнової шкоди та прийнято рішення про їх повне задоволення, а саме матеріальної шкоди, заподіяної потерпілому ОСОБА_10 у зв`язку із пошкодження транспортного засобу в розмірі 339586,32 гривень та заподіяної потерпілому ОСОБА_12 матеріальної шкоди ушкодженням здоров`я в розмірі 8008,57 гривень, а всього на загальну суму 347594,89 гривень.

Відповідно до правового висновку, викладеного Верховним Судом України, у постанові від 04.04.2011 р. у справі № 5-1 кс, норми Особливої частини КК України мають базуватися на нормах Загальної частини КК України. Це спеціально зазначено законодавцем у ст. 65 КК України, якою встановлено загальні засади призначення покарання. Згідно з частиною першою цієї статті суд призначає покарання не тільки в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, і враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання, але й відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу. Ураховуючи ці положення закону, суд при призначенні покарання має виходити не тільки з меж караності діяння, встановлених у відповідній санкції статті Особливої частини КК України, а й із тих норм Загальної частини КК України, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються інші питання, пов`язані з призначенням покарання, здатні вплинути на вибір (обрання) судом його виду і міри.

Враховуючи викладене, судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного вироку при визначенні розміру призначеного покарання у виді штрафу, незаконно не застосовано вимоги ч. 2 ст. 53, п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України, які носять імперативний характер.

Зазначених обставин суд першої інстанції не врахував, внаслідок чого допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Апеляційні вимоги прокурора знайшли підтвердження в суді апеляційної інстанції .

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню або застосування закону, який не підлягає застосуванню, неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту.

Щодо апеляційних вимог сторони захисту то покликання адвоката ОСОБА_7 про те, що судом першої інстанції не було враховано в повній мірі обставини які пом`якшують покарання призначене обвинуваченого, то не відповідають фактичним обставинам справи та були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Так у вироку суду першої інстанції зазначено, що обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_8 суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Обставини, що обтяжує покарання обвинуваченому ОСОБА_8 згідно ст. 67 КК України, не встановлено.

Судом першої інстанції в повному обсязі проаналізовано, у відповідності до чинного законодавства, позовні вимоги потерпілих, які підтверджені відповідними документами, щодо отриманих потерпілими матеріальної та моральної шкоди, у виді отриманих пошкоджень здоров`ю потерпілого так і транспортного засобу.

Відповідно підстав для задоволення апеляційних вимоги захисника про відмову у задоволені цивільних позовів потерпілих немає.

Також немає в суду апеляційної інстанції підстав для задоволення апеляційних вимог сторони захисту не позбавляти обвинуваченого ОСОБА_8 прав керувати транспортними засобами, оскільки на підтвердження таких вимоги захисником не було представлено необхідність у ОСОБА_8 в керуванні транспортними засобами. Ними не надано, наприклад витягу з трудової книжки, що основним засобом заробітку обвинуваченого є керування транспортним засобом.

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Скоппола проти Італіївід 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03), зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.

У п.п. 20, 21 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зазначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

У кожному випадку призначення покарання за частинами 1, 2 ст. 286 і ст. 287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.

Суд першої інстанції в повній мірі дотримався зазначених вимог закону при призначенні покарання.

У зв`язку з необхідністю погіршення становища обвинуваченого, колегія суддів вважає, що вирок в частині призначення покарання підлягає скасуванню із постановленням вироку апеляційним судом.

Призначаючи покарання обвинувачеому ОСОБА_8 , колегія суддів враховує вимоги ч.2 ст. 53 ст. 65 КК України та обставини, встановлені судом першої інстанції при призначенні покарання, які в апеляційній скарзі не оспорюються. Таке покарання буде достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винної, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Такий висновок узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним («Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року).

У суді апеляційної інстанції, при вивченні матеріалів справи, було з`ясовано, що ухвалою суду першої інстанції від 23.10.2025 було виправлено описку у вироку від 07.10.2025, за клопотання представника потерпілого стосовно речового доказу - автомобіля потерпілого ОСОБА_10 та зазначено, що колір автомобіль марки «Peugeot», модель «Partner», номерний знак НОМЕР_2 , є сірого кольору, однак не було виправлено рік випуску даного автомобіля.

Зазначене буде виправлено судом апеляційної інстанції, з врахування даних наявних у матеріалах кримінального провадження, де рік випуску значиться 2011 рік (а.с.43-61,113-117).

Відтак колегією суддів належним чином досліджено матеріали кримінального провадження, при цьому при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 враховуються обставини скоєння кримінального правопорушення, наявність пом`якшуючих обставин: щирого каяття обвинуваченого та активного сприяння розкриттю злочину, відсутність обтяжуючих обставин; думку потерпілих висловлену в суді першої інстанції та апеляційної інстанції, про те, що сторони між собою не примирилися та те, що потерпілий з його представником в суді апеляційної інстанції підтримали апеляційні вимоги прокурора; відсутність обтяжуючих вину обвинуваченого обставин, та дійшла висновку, що вирок суду першої інстанції відносно ОСОБА_8 підлягає скасуванню в частині, яка стосується покарання з постановленням нового вироку в апеляційному порядку.

Керуючись ч.15 ст. 615 ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 420 КПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу заступника керівника Львівської обласної прокуратури ОСОБА_6 – задовольнити.

Апеляційну скаргу захисника- адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.

Вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 07.10.2025, яким ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України - скасувати в частині призначення покарання

Ухвалити новий вирок.

Вважати ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, та призначити покарання у виді штрафу, визначивши його згідно з вимогами ч.2 ст. 53, п.1 ч.1 ст. 65 КК України, в розмірі 347 595 (триста сорок сім тисяч п`ятсот дев`яносто п`ять) гривень.

Скасувати заходи по забезпеченню кримінального провадження, вжиті на підставі ухвали слідчого судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15.01.2025 року, та зняти арешти на вилучене майно, а саме на: автомобіль марки «Mercedes-Benz» моделі «Sprinter», р.н. НОМЕР_1 , білого, власником якого є ОСОБА_13 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 та на автомобіль «Peugeot», модель «Partner», сірого, номерний знак НОМЕР_2 накладений у кримінальному провадженні № 12025141110000042 від 11.01.2025 року ухвалою слідчого судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15.01.2025 року, власником якого є ОСОБА_10 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_3

Речові докази:

- автомобіль марки «Mercedes-Benz» моделі «Sprinter», р.н. НОМЕР_1 , 2005 року випуску, білого кольору, власником якого є ОСОБА_13 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 – повернути ОСОБА_13 .

- автомобіль марки «Peugeot», модель «Partner», номерний знак НОМЕР_2 , 2011 року випуску, сірого кольору, власником якого є ОСОБА_10 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 - повернути ОСОБА_10 .

У решті вирок залишити без змін.

Вирок набирає законної сили негайно та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: