Постанова від 10 березня 2026 р. у справі №363/6560/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 11.03.2026 Справа № 363/6560/24

Запорізький Апеляційний суд

ЄУН 363/6560/24 Пр. № 22-ц/807/127/26Головуючий у 1-й інстанції: Телегуз С.М. Повний текст рішення складено 14.08.2025 року Суддя-доповідач: Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Кухаря С.В., Полякова О.З.

за участі секретаря Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференціїї апеляційну скаргу ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 04 серпня 2025 року у справі за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» (надалі – ТОВ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС») до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних за користування коштами

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року ТОВ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» звернулося до Вишгородського районного суду Київської області з вищезазначеним позовом (т.с. 1 а.с.1-5), в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором кредиту №28-В/08 від 07.04.2008 року у розмірі 515510,27 грн., з яких: 365101,20 грн. – інфляційне збільшення, 150409,07 грн. – 3% річних за користування грошовими коштами, від сплати якої відповідач на користь позивача у добровільному порядку ухиляється.

В обґрунтування свого позову позивач зазначав, що 07.04.2008 року між АБ «Факторіал-Банк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту № 28-В/08, за змістом якого Банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 102000 доларів США строком до 06.04.2015 року. ПАТ «Фідобанк» є правонаступником всіх прав та обов`язків АБ «Факторіал-Банк» та АБ «Приват-Ексел». У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору утворилася заборгованість, у зв`язку з чим кредитор звернувся до суду з позовом. 26.10.2015 року рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 334/3297/15-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Фідобанк» заборгованість за кредитним договором №28-В/О8 від 07.04.2008 року станом на 01.04.2015 року у розмірі 2047173,47 грн.; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Фідобанк» витрати по сплаті судового збору в сумі 3654 грн. Судове рішення не оскаржувалось та набрало законної сили. У зв`язку з невиконанням ОСОБА_1 в добровільному порядку рішення суду останнє було пред`явлено на примусове виконання. З постанови про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №50198200 від 30.05.2017 року вбачається, що залишок боргу за виконавчим документом становить 1669687,11 грн. 03.02.2021 року між ПАТ «Фідобанк» та ТОВ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» укладено договір № GL1N019277_205/1 про відступлення прав вимоги, згідно якого до ТОВ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» перейшло право вимоги за кредитним договором № 28-В/08 від 07.04.2008 року. Отже, ПАТ «Фідобанк» вибув як Кредитор із зобов`язань, що виникли на підставі кредитного договору, а новим кредитором є ТОВ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС». 01.12.2021 року ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області замінено стягувача ПАТ «Фідобанк» на його правонаступника - ТОВ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» у справі № 334/3297/15-ц. На сьогодні, грошове зобов`язання є невиконаним у повному обсязі, позичальник ухиляється від повернення залишку кредитних коштів, тому у ТОВ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» виникло право на стягнення інфляційних витрат та 3% річних, передбачене ст.625 ЦК України. Подаючи позовну заяву, позивач враховував строки позовної давності: позивач здійснює розрахунок заборгованості на грошову суму в розмірі 1669687,11 грн. за період з 23.02.2019 року до 23.02.2022 року. Зазначили, що орієнтовний розрахунок суми судових витрат складає 21186,12 грн., з яких 6186,12 грн. - судовий збір та 15000 грн. - витрати на правову допомогу.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 24 січня 2025 року (т.с. 1 а.с.44) цивільну справу за позовною заявою ТОВ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» до ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат, 3 % річних за користування коштами передано за підсудністю на розгляд Ленінського районного суду м. Запоріжжя.

В автоматизованому порядку для розгляду даної справи визначено суддю суду першої інстанції Телегуз С.М. (т.с. 1 а.с.56). Ухвалою суду першої інстанції справу прийнято до провадження, відкрито провадження у цій справі в порядку загального позовного провадження (т.с.1 а.с.58).

25 квітня 2025 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменування місцевих загальних судів" № 4273-IX, за змістом якого: - внесено до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» такі зміни: «1. Пункт 3-1 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено підпунктом 3 такого змісту: «3) змінити найменування місцевих загальних судів, перелік яких визначається додатком до цього Закону. Зміна найменування місцевого загального суду не призведе до його реорганізації чи ліквідації або утворення нового суду»; Доповнено додатком такого змісту: «Додаток до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ Перелік місцевих загальних судів, що перейменовуються Змінити найменування таких місцевих загальних судів… 7) у Запорізькій області: Куйбишевський районний суд Запорізької області на Кам`янський районний суд Запорізької області; Жовтневий районний суд Запорізької області на Олександрівський районний суд м. Запоріжжя; Ленінський районний суд м. Запоріжжя на Дніпровський районний суд м. Запоріжжя; Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя на Вознесенівський районний суд м. Запоріжжя…». Державна реєстрація змін до відомостей про місцеві загальні суди, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, які випливають із цього Закону, здійснена 30 квітня 2025 року.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 04 серпня 2025 року (т.с. 1 а.с. 149-153) в задоволенні позову ТОВ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» у цій справі відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції у цій справі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, ТОВ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» у своїй апеляційній скарзі (т.с. 1 а.с.158-168) просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» задовольнити в повному обсязі, вирішити питання про судові витрати.

В автоматизованому порядку 20.08.2025 року для розгляду цієї справи визначено колегію суддів Запорізького апеляційного суду: головуючого суддю (суддю-доповідача) Гончар М.С., суддів Кухаря С.В та Полякова О.З. (т.с. 1 а.с.184). Ухвалою апеляційного суду від 21.08.2025 року (т.с. 1 а.с.185) витребувано у суду першої інстанції справу, яка надійшла до апеляційного суду 04.09.2025 року (т.с. 1 а.с.187). Ухвалою апеляційного суду (т.с. 1 а.с.188) апеляційну скаргу у цій справі залишено без руху, з наданням строку для усунення недоліків апеляційної скарги, які апелянтом усунуті (т.с. 1 а.с.191-194). Ухвалою апеляційного суду апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито 15.09.2025 року (т.с. 1 а.с.195), дану справу за апеляційною скаргою призначено до апеляційного розгляду (т.с. 1 а.с.196), з урахуванням відповідного навантаження судді-доповідача і колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, які за рішенням загальних зборів суддів Запорізького апеляційного суду з липня 2021 року також приймають участь у розгляді кримінальних проваджень, штату суддів Запорізького апеляційного суду (10) взагалі.

Відповідач не скористався своїм правом на подачу відзиву на вищезазначену апеляційну скаргу позивача у цій справі. Однак, в силу вимог ст. 360 ч. 3 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції апеляційним судом.

Ухвалою апеляційного суду (т.с. 1 а.с. 233) розгляд цієї справи було призначено в режимі відеоконференції в порядку задоволення клопотання представника позивача (апелянта) – адвоката Башука Д.С. (т.с. 1 а.с. 218-232).

Розгляд цієї справи, призначений апеляційним судом на 10.12.2025 року (т.с. 2 а.с. 236), не відбувся та був відкладений в порядку задоволення клопотання представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Гусєва С.І. про його відкладення через його перебування у службовому відрядженні за кордоном, де він не матиме фізичної можливості бути присутнім у судовому засіданні, з додаванням доказів на підтвердження останнього (т.с. 1 а.с. 225-232), з урахуванням відпустки судді-доповідача у період з 16.02.2026 року по 02.03.2026 року (т.с. 2 а.с. 16).

Ухвалами апеляційного суду (т.с. 2 а.с. 9, 14, 23) розгляд цієї справи призначено в режимі віокнференції в порядку задоволення клопотань представників сторін (т.с. 2 а.с. 1-8, 17-22).

Відповідач через свого представника подав апеляційному суду клопотання про долучення письмових пояснень та доказів у цій справі (т.с. 2 а.с.28-30), в яких зокрема посилався на судову практику в інших подібних цивільних справах судів першої та апеляційної інстанцій (т.с. 2 а.с. 32-57) та постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2026 року у справі ЄУН 754/511/23 без додавання копії останньої (тому витяг цієї постанови ВП ВС був отриманий апеляційним судом з Єдиного державного реєстру судових рішень з повним доступом в порядку ст. 81 ч. 7 ЦПК України – т.с. 2 а.с. 58-68).

У дане судове засідання належним чином повідомлений апеляційним судом про дату, час і місце розгляду цієї справи, у тому числі додатково через свого представника, що узгоджується із вимогами ст. 130 ч. 5 ЦПК України, відповідач ОСОБА_1 не з`явився, про причини своєї неявки апеляційний суд не сповістив, клопотання про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавав.

За змістом ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, на підставі ст. ст. 371-372 ЦПК України апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу у даному судовому засіданні за відсутності відповідача ОСОБА_1 за присутності в режимі відеоконференції представників сторін – адвокатів: - Воронцової Я.В. (позивача ТОВ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» - т.с. 2 а.с. 22) та - Гусєва С.І. (відповідача Соловйова В.М. – т.с. 2 а.с. 3).

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

-аслухавши у даному судовому засіданні доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, які у тому числі на запитання апеляційного суду визнали, що виконавчий лист був повернутий кредитору - Банку ще у 2017 році без виконання, на теперішній час будь-якого виконавчого провадження з приводу примусового виконавчого рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26.10.2015 року у справі ЄУН 334/3297/15 про стягнення з відповідача на користь Банку заборгованості 2047173,47 грн. немає, крім того, судом у 2024 році в задоволені заяви ТОВ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» про видачу дублікату вищезазначеного виконавчого листа та поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання було відмовлено, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача ТОВ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» у цій справі підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ст. 367 ч. 4 ЦПК України).

Відповідно до ст. 374 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (п.1).…змінити рішення (п.2).

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 376 ЦПК України підставами для …зміни рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ст. 376 ч. 4 ЦПК України).

В силу вимог ст. 258 ч. 1 п. 2, 3 ЦПК України судовими рішеннями є рішення, постанови.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в редакції Закону України № 4173-IX від 19.12.2024, який набрав законної сили з 08.02.2025 року, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що хоча суд першої інстанції, правильно відмовив у задоволенні вищезазначеного позову позивача у цій справі у повному обсязі, правильно керуючись ст. ст. 4, 12-13, 19,23, 76-83,89,141, 256-259,263-265 ЦПК України та перехідних положень ЦК України та правильно встановивши такі фактичні обставини цієї справи.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився відповідач – ОСОБА_1 , рнокпп НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується відповіддю №1005577 від 02.01.2025 року з Єдиного державного демографічного реєстру, фактично мешкає як ВПО за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується відповіддю Мінсоцполітики від 15.01.2025 року.

07.04.2008 року між АБ «Факторіал-Банк» та ОСОБА_1 укладено договір кредиту №28-В/08 на придбання автотранспорту (копія т.с. 1 а.с. 11-12), згідно із яким позичальник отримав кредит в сумі 102000 доларів США на строк з 07.04.2008 року по 06.04.2015 року, зі сплатою процентів в розмірі 12,5% річних.

ПАТ «Фідобанк» є правонаступником всіх прав та обов`язків АБ «Факторіал-Банк» та АБ «Приват-Ексел», що підтверджується статутом ПАТ «Фідобанк» від 14.04.2016 року (копія т.с. 1 а.с. 14-16).

26.10.2015 року заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі №334/3297/15-ц стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Фідобанк» прострочені нараховані проценти 82284,10 грн., борг за несплаченою (простроченою) частиною кредиту по договору 1964889,37 грн., а разом стягнуто заборгованість за кредитним договором №28-В/08 від 07.04.2008 року, яка утворилася станом на 01.04.2015 року у розмірі 2047173,47 грн. (витяг з ЄДРСР без повного доступу - копія т.с. 1 а.с. 17-18). Рішення набрало законної сили 06.11.2015 року (ст. 82 ч. 1 ЦПК України).

30.05.2017 року виконавчий лист, виданий на виконання заочного рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26.10.2015 року у справі №334/3297/15-ц, постановою державного виконавця повернуто стягувачу на підставі п.2 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження» (у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення та вжиті заходи щодо виявлення такого майна виявилися безрезультатними, залишок боргу 1669687,11 грн., залишок виконавчого збору 166968,71 грн. (копія т.с. 1 а.с. 19-20).

03.02.2021 року між ПАТ «Фідобанк» та ТОВ «Консалт Солюшенс» укладено договір № GL1N019277_205/1 про відступлення прав вимоги (копія т.с. 1 а.с. 21-22), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Толочко Я.М. та зареєстрований в реєстрі за №28, згідно з яким до ТОВ «Консалт Солюшенс» перейшло право вимоги, серед іншого, до ОСОБА_1 за кредитним договором № 28-В/08 від 07.04.2008 року (т.с. 1 а.с. 23-24).

01.12.2021 року ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 334/3297/15-ц (копія т.с. 1 а.с. 28-29) замінено стягувача ПАТ «Фідобанк» на його правонаступника - ТОВ «Консалт Солюшенс» у справі № 334/3297/15-ц за позовом ПАТ «Фідобанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Згідно із відомостями Автоматизованої системи виконавчих проваджень за виконавчим провадженням №75592677 (боржник ОСОБА_1 , стягувач ТОВ «Консалт Солюшенс») приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Котулою А.М. відмовлено у відкритті виконавчого провадження (т.с. 1 а.с. 30ст. 82 ч. 1 ЦПК України).

Відомості про виконання рішення суду в повному обсязі на час розгляду справи відсутні.

Позивачем надано суду розрахунок інфляційних втрат і 3% річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за основною сумою боргу 1669687,11 грн. (т.с. 1 а.с. 6-6 зворот), згідно з яким за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року інфляційне збільшення згідно формули – 365101,20 грн., 3% річних згідно формули – 150409,07 грн., всього в сумі 515510,27 грн.

Проте, суд першої інстанції помилився у підставі для відмові вищезазначеного позову позивача у цій справі у повному обсязі, пославшись на порушене право позивача та пропуск останнім строку позовної давності у цій справі, так як виходив із такого.

Судом встановлено, що до суду звернувся позивач, як новий кредитор у грошовому зобов`язанні за кредитним договором від 07.04.2008 року, заборгованість за яким стягнуто заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26.10.2015 року у справі №334/3297/15-ц, (т.с. 1 а.с. 17-18) з позовом до відповідача, як боржника, з вимогою про стягнення на свою користь виключно інфляційних втрат та 3% річних згідно ст.625 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість, стягнута 26.10.2015 року з ОСОБА_1 за рішенням суду, ним в повному обсязі не погашена, залишок боргу складає в сумі 1669687,11 грн. (т.с. 1 а.с.19-19 зворот)), відтак його боргове зобов`язання перед позивачем, як новим кредитором за кредитним договором, продовжує існувати.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що оскільки відповідач порушив грошове зобов`язання зі сплати заборгованості за кредитним договором згідно рішення суду, то у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань відповідно ст.625 ЦК України (т.с. 1 а.с. 6-6 зворот), однак з урахуванням вимог п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Позивач за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року прохав стягнути з відповідача інфляційне збільшення – 365101,20 грн. та 3% річних – 150409,07 грн., а всього в сумі 515510,27 грн. (т.с. 1 а.с. 6-6 зворот).

Заперечуючи проти позову, відповідачем подано у тому числі заяву про застосування позовної давності (т.с. 1 а.с. 80-85).

Згідно із ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно ст.262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Згідно ч. ч.3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 31.10.2018 року у справі № 367/6105/16-ц, від 07.11.2018 року у справі № 575/476/16-ц. У Постановах від 10 та від 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували поданню такого позову. Згідно п.19 Прикінцевих положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. З 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан, який триває й досі. Норми Прикінцевих положень, що передбачають зупинення строку позовної давності, та ті, що забороняють нарахування інфляційних втрат та 3% річних на період воєнного стану, насамперед спрямовані на захист інтересів слабкої сторони у договірних правовідносинах, задля обмеження додаткових можливостей недобросовісного кредитора, який зловживає правами, та своїми діями порушує права відповідача на захист від притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу. Як встановлено судом першої інстанції, позивач з вимогою про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року на підставі ст.625 ЦК України звернувся до суду лише 17 грудня 2024 року, тобто з пропуском строку позовної давності, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про застосування наслідків пропуску строку позовної давності до пред`явлених вимог, що є підставою для відмови у задоволенні позову в повному обсязі. Оскільки, суд першої інстанції помилково вважав, що позивач, як новий кредитор, не був обмежений у можливості звернення до суду у будь-який час з вимогами застосування наслідків порушення зобов`язання у виді стягнення 3% річних та інфляційних втрат згідно ст.625 ЦК України, між тим, подав позов саме в період дії воєнного стану, коли всі учасники цивільних правовідносин є максимально вразливими, зокрема і щодо додаткового тягаря фінансової відповідальності, з посиланням у тому числі на аналогічну правову позицію щодо застосування строку позовної давності про стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань відповідно ст.625 ЦК України за період з 23.02.2019 року по 23.02.2022 року висловлена Запорізьким апеляційним судом у постанові від 13.05.2025 року у справі №334/1990/24 (витяг з Д3 отриманий апеляційний судом на виконання вимог ст. ст. 12 ч. 5, 81 ч. 7 ЦПК України - т.с. 2 а.с. 39-53). Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 16.01.2019 року у справі №373/2054/16-ц зазначила: «Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України. 3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році)». У Постановах ВП Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06.2019 року у справі № 916/190/18 викладена наступна правова позиція: «Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення». Однак, згідно п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Верховний Суд у Постанові від 31.01.2024 року у справі № 183/7850/22 зазначив: «Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч.1 ст.14 ЦК України). Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.10.2019 року у справі № 320/8618/15-ц). У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). Касаційний суд вже робив висновки щодо застосування п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що: на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія п.18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06.09.2023 року в справі № 910/8349/22). Тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст.625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

Проте, апеляційним судом встановлено відсутність порушеного права позивача та, відповідно, відсутність підстав для застосування застосування позовної давності у цій справі в якості самостійної підстави для відмови у задоволенні вищезазначеного позову позивача до відповідача у цій справі.

Оскільки, в силу вимог ст. 20 ч. 1 ЦК України право на захист позивач у цій справі здійснює на свій розсуд. Однак, здійснюючи правосуддя, суд захищає права…фізичних осіб… у спосіб, визначений законом… (ст. 5 ч. 1 ЦПК України). В силу вимог ст. 13 ч. 1 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи… В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ст. 367 ч. 6 ЦПК України).

Проте, Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів на виконання вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

При цьому, апеляційним судом встановлено, що станом на час перегляду 11.03.2026 року апеляційним судом законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 04.08.2025 року у цій справі за апеляційною скаргою позивача, Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову від 11.02.2026 року у справі ЄУН 754/511/23 (витяг з Єдиного державного реєстру судових рішень – т.с. 2 а.с. 57-68), в якій вона зазначала у тому числі такі правові висновки:

«..п. 135. Разом з тим з урахуванням висновків у цій справі Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, наведених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2021 року у справі № 759/4755/19, за змістом яких, коли кредитор уже скористався судовим захистом – рішенням суду з боржника стягнуто суму основного боргу, то таке зобов`язання не може вважатись натуральним навіть за умов пропуску стягувачем строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання і відмови в поновленні цього строку судом, оскільки такі обставини не мають правового значення, а кредитор має право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, нарахованих на таке невиконане зобов`язання…».

145. Вказане судове рішення (про відмову в поновленні строку пред`явлення виконавчого листа до виконання та відмову у видачі його дубліката) засвідчує, що стягувач втратив право на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу. Тобто у такому випадку основна вимога позивача про примусове стягнення боргу, підтверджена судовим рішенням, не може бути виконана в примусовому порядку, а тому до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не підлягають застосуванню правила частини другої статті 625 ЦК України.

146. Факт не перебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби в сукупності з відмовою суду в задоволенні заяви позивача про видачу дубліката виконавчого листа та поновлення строку для пред`явлення його до виконання унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню судом лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню.

147. Велика Палата Верховного Суду з урахуванням власних висновків у цій справі вважає, що суди попередніх інстанції, відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення 3 % річних за невиконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості, правильно виходили з того, що у зв`язку зі спливом строку, наданого законом для пред`явлення виконавчого листа до виконання, відмовою суду у поновленні цього строку і у видачі дубліката виконавчого листа, немає і обов`язку відповідача у грошовому зобов`язанні, який би міг бути виконаний примусово, а отже, немає правової підстави для стягнення можливого похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України…».

Апеляційним судом встановлено, що у цій справі у даному судовому засідання на запитання апеляційного суду представники сторін у тому числі визнали (ст. 82 ч. 1 ЦПК України – обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню), що:

- виконавчий лист № 334/3297/15-ц, виданий 04.01.2025 року Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ФІДОБАНК» заборгованості за кредитним договором № 28-В/08 від 07.04.2008 рок, яка утворилась станом на 01.04.2025 року у розмірі 2047173,47 грн., був повернутий ще кредитору – стягувачу ПАТ «ФІДОБАНК» ще постановою головного державного виконавця Святошинського районного ВДВС міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Федоренко А.М. від 30.05.2017 року у ВП № 50198200 через відсутність у боржника майна, на яке можна звернути стягнення та вжиті заходи щодо виявлення такого майна виявились безрезультатними, залишок боргу 1669687,11 грн. (копія т.с. 1 а.с. 19, остання є чинною, належні, допустимі докази протилежного у цій справі відсутні та стороною позивача апеляційному суду не надані, хоча апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі);

- і хоча, кредитор, та зокрема ПАТ «ФІДОБАНК», у подальшому мав право повторно звернутись із вищезазначеним виконавчим листом для його примусового виконання до державної виконавчої служби у 3-річний строк з дати його повернення – 30.05.2017 року, тобто по 30.05.2020 року, проте, останній не зробив цього на свій власний розсуд, належні, допустимі докази протилежного у цій справі відсутні та стороною позивача апеляційному суду не були надані;

- також, позивач ТОВ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» є правонаступником стягувача ПАТ «ФІДОБАНК» на підставі: = договору № GL1N019277_205/1 про відступлення прав вимоги (копія т.с. 1 а.с. 21-22), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Толочко Я.М. та зареєстрованого в реєстрі за №28,03.02.2021 року, = та ухвали Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01.12.2021 року у справі № 334/3297/15-ц (копія т.с. 1 а.с. 28-29) про заміну стягувача ПАТ «ФІДОБАНК» на нього у справі № 334/3297/15-ц до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості;

-проте, на теперішній час також будь-якого виконавчого провадження з приводу примусового виконання рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26.10.2015 року у справі ЄУН 334/3297/15 про стягнення з відповідача на користь Банку заборгованості 2047173,47 грн. немає за виконавчим провадженням №75592677 (боржник ОСОБА_1 , стягувач ТОВ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» - т.с. 1 а.с. 30);

-оскільки, у тому числі постановою Дніпровського апеляційного суду від 10.12.2024 року (копія т.с. 2 а.с. 32-37, яку апеляційний суд може прийняти до уваги у цій справі як доказ, передбачений ст. 367 ч. 3 ЦПК України, на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України з метою повного та всебічного апеляційного перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі, який визнається учасниками цієї справи – ст. 82 ч. 1 ЦПК України) апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Гусєва С.І. на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2021 року (про заміну стягувача ПАТ «ФІДОБАНК» на ТОВ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» у справі № 334/3297/15-ц до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості) залишено без задоволення; ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 грудня 2021 року залишено без змін; апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Гусєва С.І. на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2024 року задоволено, проте, ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 квітня 2024 року скасовано; в задоволені заяви ТОВ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» про видачу дублікату виконавчого листа та поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання відмовлено.

При вищевикладених обставинах, правильно встановлених судом першої інстанції фактичних обставинах цієї справи, апеляційний суд, з урахуванням вимог ст. 263 ч. 4 ЦПК України та вищезазначеного останнього висновку ВП ВС від 11.02.2026 року у справі ЄУН 754/511/23, враховуючи факт неперебування виконавчого листа за основним борговим зобов`язанням на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби ів сукупності з відмовою судом у видачі ТОВ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» дублікату виконавчого листа та поновлення пропущеного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання у справі ЄУН 334/3297/15-ц, дійшов висновку, що останнє унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень у цій справі взагалі частини другої статті 625 ЦК України, оскільки немає і обов`язку відповідача ОСОБА_1 у грошовому зобов`язанні, який би міг бути виконаний примусово, а отже, у позивача ТОВ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» немає правової підстави для нарахування та стягнення можливого похідного зобов`язання, передбаченого статтею 625 ЦК України, оскільки вказана норма підлягає застосуванню судом лише за грошовим зобов`язанням, яке підлягає виконанню, а тому позивачу у цій справі ТОВ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» слід відмовити у задоволенні його вищезазначеного позову до відповідача у повному обсязі з інших підстав, а саме: через його безпідставність та необґрунтованість.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги сторони позивача лише частково ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи.

За таких обставин, апеляційну скаргу ТОВ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» задовольнити частково, рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 04 серпня 2025 року у цій справі змінити, виклавши мотивувальну частину останнього в редакції від цієї постанови.

Крім того, в разі задоволення апеляційної скарги позивача лише частково при вищевикладених обставинах, позивач в силу вимог ст. ст. 133, 141 ч. 1, 13 ЦПК України не має права на компенсацію за рахунок відповідача будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи судами першої та апеляційної інстанцій.

Керуючись ст.ст. 12, 81-82, 89, 367-368, 371 – 372, 374 - 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОНСАЛТ СОЛЮШЕНС» задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 04 серпня 2025 року у цій справі змінити, виклавши мотивувальну частину останнього в редакції від цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова апеляційним судом складена 23.03.2026 року, оскільки у період з 21.03.2026 року по 22.03.2026 року мали місце вихідні дні.

Головуючий суддяСуддяСуддя

Гончар М.С. Кухар С.В. Поляков О.З.