Постанова від 22 березня 2026 р. у справі №304/149/26 — Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/149/26 Провадження № 3/304/231/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 березня 2026 року м. Перечин

Суддя Перечинського районного суду Закарпатської області Ганько І.І., розглянувши матеріали, які надійшли з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Зарічево Перечинського району Закарпатської області, мешканця АДРЕСА_1 , непрацюючого, громадянина України,

за ч. 1 ст. 185-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

У С Т А Н О В И В:

згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 000044Е від 02 січня 2026 року, того ж дня о 17.00 год на околиці населеного пункту Дубриничі у межах контрольованого прикордонного району на напрямку 189 прикордонного знаку на відстані 8 500 м до державного кордону України уповноваженою посадовою особою ДПСУ ОСОБА_2 , був виявлений та затриманий ОСОБА_3 здійснив злісну непокору законній вимозі військовослужбовця Держприкордонслужби під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних з охороною державного кордону України, а саме відмовився прослідувати до підрозділу для складання адміністративних документів, відкрито відмовився виконувати, тобто вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 185-10 КУпАП.

Зазначені дії ОСОБА_1 інспектором Явориною А.В. кваліфіковано за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП як злісна непокора законній вимозі працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних з охороною державного кордону.

У судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину не визнав, вказуючи на відсутність у його діях будь-яких ознак непокори. У день події він проїжджав контрольний пост, на якому його зупинили прикордонники та попросили надати документи, що підтверджують наявність відстрочки/бронювання/звільнення з військової служби. Оскільки додаток Резерв+ не відкривався, паперового варіанту у нього не було, тому прикордонники вирішили везти його на заставу. Тоді він звернувся на лінію «102», через що прикордонники склали відносно нього дані матеріали. При цьому, коли йому вже привезли паперовий варіант документів і він пред`явив їх працівникам прикордонної служби, то вони відмовилися врахувати такі, сказавши, що вже пізно і тепер будуть «розбиратися» на заставі.

Заслухавши його пояснення, вивчивши письмові матеріали справи про адміністративне правопорушення, суддя прийшов до такого висновку.

За змістом ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності.

Відповідно до ст. 256 КпАП України у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Частина 1 статті 185-10 КУпАП передбачає відповідальність за злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних з охороною державного кордону, суверенних прав України в її виключній (морський) економічній зоні чи здійсненням прикордонного контролю в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України або контрольних пунктах в`їзду-виїзду, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України.

Злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторних законних вимог чи розпоряджень військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України при виконанні ними службових обов`язків, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону. Тобто слово «непокора» означає відмову від виконання або ігнорування виконання певної вимоги.

Відповідно до ст. 185-10 КУпАП підставою для притягнення до адміністративної відповідальності повинна бути злісна непокора лише законному розпорядженню або вимозі працівника Державної прикордонної служби України.

Отже непокора розпорядженню або вимозі, що суперечать закону або не передбачені ним, не містять складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185-10 КУпАП.

Відповідно до даних протоколу про адміністративне правопорушення ЗхРУ № 000044Е, 02 січня 2026 року о 17.00 год «був виявлений та затриманий ОСОБА_3 здійснив злісну непокору законній вимозі військовослужбовця Держприкордонслужби під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних з охороною державного кордону України, а саме відмовився прослідувати до підрозділу для складання адміністративних документів, відкрито відмовився виконувати».

Зі змісту вказаного протоколу вбачається, що у ньому, в порушення вимог, передбачених ст. 256 КУпАП, чітко не сформульовано суть вчиненого правопорушення відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 185-10 КУпАП, а також не зазначено вимоги якого саме працівника (працівників) прикордонної служби не виконав ОСОБА_1 , та які повноваження мав такий працівник.

Матеріали справи не містять письмових доказів про те, який саме працівник прикордонної служби у вказані у протоколі про адміністративне правопорушення місці і часі перебував при виконанні ним своїх службових обов`язків; про це відсутні відомості й у протоколі, в тому числі й формулюванні суті адміністративного правопорушення.

Отже, у протоколі про адміністративне правопорушення не розкрито об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185-10 КУпАП.

Крім того викладені у вказаному протоколі про адміністративне правопорушення обставини не підтверджено іншими належними та допустимими доказами.

Так, протокол про адміністративне затримання від 02 січня 2026 року (з місцем складання н. п. В.Березний), протокол особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 02 січня 2026 року (за яким було вилучено паспорт громадянина України), а також копії паспорту громадянина України та Схема затримання правопорушника 02.01.2026, за своїм змістом лише фіксують факт проведення процесуальних дій та встановлення особи, однак не містять жодних відомостей щодо пред`явлення ОСОБА_1 законної вимоги військовослужбовцем ДПС України, її змісту, форми, часу оголошення.

При цьому диспозиція ч. 1 ст. 185-10 КУпАП є бланкетною, а тому у протоколі необхідним є зазначення, на чому ґрунтувалась вимога працівника прикордонної служби (що вказувало би на її законність).

Натомість у протоколі не вказано, які саме норми спеціального нормативно-правового акту (актів) були порушені ОСОБА_4 .

За таких обставин всі перераховані вище доводи у своїй сукупності, дають суду підстави прийти до висновку про недоведеність того, що ОСОБА_4 у зазначені в протоколі час та місці, дійсно здійснив злісну непокору законній вимозі працівників Державної прикордонної служби України під час виконання ними службових обов`язків, пов`язаних з охороною державного кордону, а встановлена невідповідність даних протоколу про адміністративне правопорушення об`єктивним обставинам справи, вказують на відсутність доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_4 у інкримінованому йому діянні.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні будь-які належні та допустимі докази вини ОСОБА_4 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні та інше.

При цьому слід зазначити, що розглядаючи адміністративні матеріали, які направлені до суду з метою притягнення винної особи до адміністративної відповідальності і які визнані органом, що їх направляє достатніми для досягнення поставленої мети, суд не може вийти за межі обвинувачення або уточнити в судовому рішенні фабулу правопорушення, усунути певні розбіжності або неточності, які мали місце в протоколі про адміністративне правопорушення, оскільки в такому випадку суд перебиратиме на себе функції сторони обвинувачення, чим порушить принцип рівності сторін і вимоги змагальності процесу. За таких обставин особа буде позбавлена можливості захищатися від висунутого проти неї обвинувачення перед незалежним судом. Навпаки, вона буде змушена захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується.

З урахуванням положень і тлумачень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.

Частиною 1 ст. 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 463/1352/16-а (провадження № К/9901/21241/18) у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

У своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції», Європейський Суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 247 цього Кодексу провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю при відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Таким чином справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП підлягає закриттю за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.

Керуючись ст. 7, 9, 247, 278-280, 283, 285 КУпАП, суддя,

П О С Т А Н О В И В:

провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП – закрити у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником до Закарпатського апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову, протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя:Ганько І. І.