Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №331/3957/24 — Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 331/3957/24

Провадження №: 2/336/113/2026

23.03.26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

23 березня 2026 року м.Запоріжжя

Шевченківський районний суд м.Запоріжжя в складі: головуючого судді Звєздової Н.С., за участі секретаря судового засідання Іванченко О.С., позивача ОСОБА_1 його представника Булдигіної М.С. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Запоріжжя у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача - адвокат Черкашин І.І., який діє на підставі Ордеру на надання правничої (правової) допомоги від 26.06.2024 серії АР №1157696, Свідоцтва про право на заняття адвокатської діяльності, звернувся до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з вказаною позовною заявою, в якій просив: позбавити відповідачку ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/4 частини зі всіх видів заробітку (доходу), але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно з моменту звернення до суду з цією позовною заявою до досягнення дитиною повноліття.

Ухвалою суду від 02.07.2024 у Міністерства соціальної політики України витребувано інформацію з Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб щодо місця проживання відповідачки.

Згідно листа Мінсоцполітики від 03.07.2024, станом на 02.07.2024 інформація про ОСОБА_3 в ЄІБД ВПО відсутня.

Ухвалою суду від 08.07.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів направлено за підсудністю до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29.08.2024 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 06.09.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів направлено за підсудністю до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 16.10.2024 вказану позовну заяву направлено за підсудністю до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2024 вказану праву передано на розгляд суддів Звєздовій Н.С.

На підставі ухвали суду від 04.12.2024 замість Органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову залучено районну адміністрацію ЗМР по Шевченківському району як орган опіки та піклування.

Ухвалою від 01.04.2025 позов забезпечено шляхом витребування у Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області реєстраційного номеру облікової картки платників податків ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою суду від 27.03.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Відзив від відповідачки на позов до суду не надійшов.

07.07.2025 на адресу суду надійшов Висновок районної адміністрації ЗМР по Шевченківському району як орган опіки та піклування про недоцільність позбавлення батьківський прав ОСОБА_3 по відношенню до неповнолітнього ОСОБА_4 (а.с.130)

Представник позивача, адвокат Булдигіна М.С. у судовому засіданні підтримала позовну заяву, прохала суд задовольнити її у повному обсязі.

Позивач клопотав про задоволення позову у повному обсязі з підстав, викладених у ньому.

Відповідачка у судове засідання повторно не з`явилася, належним чином повідомлялася про слухання справи у судовому порядку.

Представник органу опіки та піклування Парфенюк Л.П. в судовому засіданні підтримала висновок про недоцільність позбавлення батьківський прав ОСОБА_3 по відношенню до неповнолітнього ОСОБА_4 .

Свідок ОСОБА_5 , яка є матір`ю позивача, суду пояснила, що її онук - ОСОБА_6 , 2009 року народження, з 6 років мешкає з батьком, який повністю забезпечує всі необхідні потреби дитини, піклується про його здоров`я, забезпечує матеріально. Онук мешкає разом з батьком, його дружиною та братом, який є їх спільною дитиною Відповідачка не піклується про ОСОБА_6 : не телефонує йому, не допомагає матеріально, не цікавиться його станом здоров`я. Останній раз свідок бачила відповідачку у 2013-2014 роках.

Неповнолітній ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суду пояснив, що останній раз спілкувався з матір`ю 6 років назад, з матір`ю близьких відносин у нього не було. Його виховує та забезпечує усім необхідним батько. У неповнолітнього ОСОБА_6 немає номеру мобільного телефону матері. ОСОБА_6 не цікавиться де його матір, бо відповідачка не виходить на зв`язок, не цікавиться його життям.

Свідок ОСОБА_8 , яка є сусідкою позивача, суду пояснила, що у 2012 році вона зі своєю сім`єю орендувала квартиру напроти квартири позивача за адресою АДРЕСА_1 . Жодного разу свідок не бачила матір неповнолітнього ОСОБА_6 . На святах, які свідок святкувала разом з позивачем, матері не було. За дитиною доглядав позивач, він допомагав йому у навчанні, купував йому речі. Де перебуває відповідачка - свідок не знає.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у справі даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Суд, заслухавши представника позивача, позивача, свідків, думку дитину, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази надані сторонами, вважає що позов підлягає задоволенню з наступних обставин.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та перевірено матеріалам справи, що відповідно до Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища сторони уклали шлюб 06.06.2009 року. (а.с.9)

Батьками неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_3 , відповідно до свідоцтва про народження дитини. (а.с.13)

Неповнолітній ОСОБА_4 проживає разом з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 20.03.2024 року. (а.с.8)

Згідно характеристики директора КУ «Пологівський ліцей №2» Пологівської міської ради Пологівського району Запорізької області від 17.06.2024, неповнолітній ОСОБА_4 навчається у 8А класі. Участь у його житті бере батько, який відвідує класні збори здійснює матеріальне забезпечення. Мати у навчанні дитини, участі не приймає. (а.с.15)

Відповідно до декларації №0001-0173-Е9А0 від 18.06.2004 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу встановлено, що довіреною особою неповнолітнього ОСОБА_9 є його батько - ОСОБА_1 (а.с.16)

Відповідно до висновку Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району вважає недоцільно позбавляти батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с 180-182)

Задовольняючи позов в повному обсязі, суд виходить з таких норм чинного законодавства.

Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Ч.1,2 ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої ВРУ 27.02.1991, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно зі ст.18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ст.27 Конвенції про права дитини держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

У справі «Хант проти України» від 07.12.2006 (HUNT v. UKRAINE, Заява N31111/04) Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11.07.2017 (Заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).

ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв`язки дитини з її сім`єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім`ю. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за ст.8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини (п. 100, Справа "Мамчур проти України" від 16.07.2015, №10383/09).

Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що у справах стосовно дітей у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, виходячи із об`єктивних обставин спору, а потім осіб, які висувають відповідні вимоги.

При цьому, згідно зі ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Ч.8-9 ст.7 СК України встановлено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

За нормами ч.1-5 ст.150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Згідно з ч.1,2,4 ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ч.2 ст.157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

За змістом п.2 ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Як передбачено ч.2,3 ст.164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав з підстав, встановлених п.2, 4 і 5 ч.1 цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття. Мати, батько можуть бути позбавлені батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

Ст.165 СК України врегульовано, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Крім того, згідно зі ст.11 Закону України «Про охорону дитинства», сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Як передбачено ч.1 ст.12 вказаного закону, на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Суд враховує й роз`яснення, наведені у п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» та виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків у цій справі знайшло своє підтвердження, адже відповідачка не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування, що негативно впливає на фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з донькою в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти.

Таким чином, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатню сукупність доказів, які підтверджують доводи позивача про невиконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини.

Суд не приймає висновок органу опіки та піклування, оскільки він є безпідставним та необґрунтованим, адже при наданні такого висновку орган опіки виходив виключно з тог, що не було встановлено місце знаходження відповідачки ОСОБА_3 . Разом з тим, як у висновку, так і в судовому засідання неповнолітнім ОСОБА_10 було зазначено, що він близько 10 років не спілкується з матір`ю, не знає її місцезнаходження.

Суд наголошує, що висновок органу опіки та піклування не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії. Також вказаний документ не породжує прямих юридичних наслідків для сторін та безпосередньо не впливає на їх права й обов`язки, тобто є фактично джерелом доказування при наявності цивільного спору, оскільки несе виключно інформативний характер і на відміну від рішень органу опіки та піклування має рекомендаційний характер. Цьому документу може бути надана лише оцінка в сукупності з іншими доказами у справі при вирішенні по суті питання, для якого він був складений. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 по справі № 496/4271/16-а (К/9901/29090/18).

За таких обставин, враховуючи інтереси неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , беручи до уваги всі належні, допустимі та достатні докази, у їх сукупності та взаємозв`язку, зокрема, пояснення позивача, його представника, свідків, неповнолітньої дитини та інші докази, суд вважає за доцільне задовольнити позов та позбавити відповідачку ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

На переконання суду це рішення в повній мірі відповідає інтересам дитини, враховуючи тривале невиконання відповідачкою своїх батьківських обов`язків по вихованню, розвитку, навчанню, забезпеченню сина.

Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину. Відповідні роз`яснення надані в абз. 7 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав».

Статтею 51 Конституції України передбачено обов`язок батьків утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини. При задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину.

Згідно ст. 180, ч.ч.1-2 ст. 181 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.

Згідно ч.1 ст.183 Сімейного кодексу України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Якщо згідно з положеннями частин 3 і 4 ст. 60 ЦК України судом над дитиною встановлюється опіка чи піклування і опікуном призначається особа інша, ніж державний дитячий заклад, то аліменти необхідно стягувати на користь особи, що призначається опікуном або піклувальником.

Згідно з ч. 2 ст. 243 СК України опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом.

В силу ч. 2 ст. 244 СК України саме орган опіки та піклування вирішує питання про призначення дитині опікуна або піклувальника, також нормою ст. 246 СК України, на орган опіки та піклування покладається контроль за умовами утримання, навчання та виховання дитини, над якою встановлено опіку або піклування.

Зважаючи на вищевикладені норми СК України, та системний аналіз глави 15, глав 16 та 19 СК України, суд приходить до висновку, що аліменти можуть стягуватися з батьків, або інших осіб, на утриманні яких перебувала дитина, у встановленому законом порядку на користь іншої особи, або закладу, відповідно до ст. 245 СК України, яка має права опікуна або піклувальника відносно неповнолітньої особи.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини, а також враховуючи положення ст. 183 СК України, суд вважає за необхідне позов в цій частині задовольнити, та стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 у розмірі 1/4 частини з усіх видів доходу, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 11.10.2024 року й до досягнення дитиною повноліття.

Суд роз`яснює сторонам, що відповідно до ч. 1 ст. 192 Сімейного кодексу України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них.

Ч.1,3 ст.12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно зі ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України).

Таким чином, за результатами розгляду справи, встановивши фактичні обставини справи, взявши до уваги та надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості та достатності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

При цьому, обраний позивачем спосіб захисту відповідає приписам ст.16 ЦК України та є ефективним для захисту прав дитини, відповідає її законним інтересам.

На підставі п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання, як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку із задоволенням позову на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи у розмірі 1211,20 грн., тобто з кожного по 1 211,20 грн.

Керуючись ст. 2, 7,10, 12-13, 76-81, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 280-282 ЦПК України, ст.ст. 19, 150, 155, 164, 165, 180-181 СК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав стосовно неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від заробітку (доходу) матері, але не менше, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11.10.2024 і до досягнення дитиною повноліття.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_3 судовий збір в дохід держави у сумі 1 211,20 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Запоріжжя. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання (зареєстроване): АДРЕСА_3 ; місце проживання (фактичне, згідно ВПО): АДРЕСА_2 .

Відповідачка: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце проживання (останнє відоме зареєстроване): АДРЕСА_4 .

Третя особа: Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Олександрівському району, код ЄДРПОУ 37573,707, місцезнаходження: 69063, м. Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд.26.

Суддя Н.С. Звєздова