Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №635/10771/25 — Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/10771/25

Провадження № 2/635/3412/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Якішиної О.М.

за участю секретаря Старишко Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованість за Кредитним договором №2024386457 від 18.06.2019 року в сумі 13948,17 грн., а також понесені судові витрати, пов`язані з розглядом справи, а саме: судовий збір у розмірі 2 422,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 18.06.2019 року між АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2024386457. Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання.

20.08.2021 року між АТ «ОТП БАНК» та ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» укладений Договір факторингу №20/08/21, згідно якого АТ «ОТП БАНК» відступив на користь ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» права вимоги за Кредитним договором № 2024386457 від 18.06.2019 року, продукт (POS), укладеним між АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 разом з усіма додатками до нього (у т.ч. графіками здійснення платежів) та додатковими договорами (угодами), договорами про внесення змін, змінами і доповненнями, що є невід`ємними частинами. Згідно Договору факторингу сума боргу перед ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» становить 13948,17 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту складає 6454,70 грн., заборгованість по відсотках - 0,97 грн., заборгованість по комісії - 7492,50 грн., заборгованість по пені - 0,00 грн. Оскільки відповідач суму заборгованості не погашає, ТОВ «Цикл Фінанс» вимушено звернутись до суду.

Ухвалою суду від 26.12.2025 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням (викликом) сторін.

26.01.2026 р. відповідачем подано відзив на позов, в якому відповідач не визнала позовні вимоги, просила застосувати строки позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог. Пояснила, що вона фактично виконала свої зобов`язання за договором, що підтверджується квитанціями про погашення кредиту.

Ухвалою суду від 27.01.2026 року задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, про час, день та місце слухання справи повідомлявся у встановленому законом порядку. Подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач в судове засідання також не з`явилася, про час та місце судового засідання повідомлена належним чином. Подала заяву про розгляд справи за її відсутності. Позовні вимоги визнала частково, в розмірі тіла кредиту та процентів.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши надані докази, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 18.06.2019 року між АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2024386457.

Загальний розмір кредиту – 16650 грн.

Фіксована процентна ставка – 0,01% річних.

Договір укладений сторонами 18.06.2019 р. строком до 18.06.2021 р.

Отже, з підписанням договору № 2024386457 від 18.06.2019 року сторони в письмовій формі досягли згоди щодо істотних умов кредитування поточного рахунку.

Із розрахунку заборгованості, наданого суду АТ «ОТП Банк», та виписки по особовому рахунку вбачається, що відповідачем за кредитним договором № 2024386457 від 18.06.2019 року не в повному обсязі сплачувалися суми кредиту, у зв`язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед банком у загальному розмірі 13948,17 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту складає 6454,70 грн., заборгованість по відсотках - 0,97 грн., заборгованість по комісії - 7492,50 грн., заборгованість по пені - 0,00 грн.

Під час розгляду справи судом, відповідачем не надано даних, що свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку.

Відповідачем надано суду копії квитанцій про сплату 10561,00 грн. на виконання умов договору № 2024386457 від 18.06.2019 р., що узгоджується з наданим суду на виконання ухвали суду розрахунком заборгованості за договором та інформацією, яка міститься у виписці по рахунку відповідача.

Крім того, суду не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, відповідно до ст. 617 ЦК України.

20.08.2021 року між АТ «ОТП БАНК» та ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» укладений Договір факторингу №20/08/21, згідно якого АТ «ОТП БАНК» відступив на користь ТОВ «ЦИКЛ ФІНАНС» права вимоги за Кредитним договором № 2024386457 від 18.06.2019 року, продукт (POS), укладеним між АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_1 разом з усіма додатками до нього (у т.ч. графіками здійснення платежів) та додатковими договорами (угодами), договорами про внесення змін, змінами і доповненнями, що є невід`ємними частинами.

Отже, ТОВ «Цикл Фінанс» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 2024386457 від 18.06.2019 року.

З наданої відповідачем суду копії свідоцтва про шлюб вбачається, що в зв`язку з укладенням 19.03.2021 р. шлюбу відповідачу ОСОБА_1 присвоєно прізвище ОСОБА_2 .

Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст. 15 ЦК України).

Так, заст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

В силу статей 509, 525-526, 598, 610, 611, 622 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості і виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Сторони по зобов`язанню повинні сприяти одна одній у належному його виконанні, а у разі виникнення труднощів у однієї із сторін - всіляко сприяти зменшенню збитків.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Особа, яка порушила зобов`язання (не виконала його, або виконала з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання) повинна нести негативні наслідки такої поведінки, а саме, сплатити в межах позовної давності неустойку і відшкодувати збитки.

При цьому, сторона не звільняється від виконання зобов`язання в натурі.

Зазначене у повній мірі стосується і кредитних зобов`язань, які не виконані належним чином.

Разом з тим, відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із ст. ст. 526, 530, 623, 624, 625ЦКУкраїни зобов`язання має виконуватися належним чином і у встановлений у ньому строк відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані збитки. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із частиною першою та другою ст.1054ЦКУкраїни за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною першою ст.1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

У кредитному договорі № 2024386457 від 18.06.2019 року, підписаному сторонами, зазначені розмір кредиту, строк (термін) кредитування, загальні витрати за кредитом, розмір відсотків, орієнтована реальна річна процентна ставка, відсотків річних, наслідки прострочення виконання та/або невиконання зобов`язань за кредитним договором.

Окрім того, як зазначено вище, згідно ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

За умовами кредитного договору сторони погодили проценту ставку, яка застосовується при невиконанні зобов`язань щодо повернення кредиту.

Так, судом встановлено, що АТ «ОТП Банк» свої зобов`язання за кредитним договором № 2024386457 від 18.06.2019 року виконало в повному обсязі та надало відповідачу ОСОБА_1 кредитні кошти у визначеному кредитним договором розмірі. Однак відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку із чим за ним утворилась заборгованість.

Отже, судом встановлено, що між АТ «ОТП Банк» та відповідачем ОСОБА_1 існують договірні правовідносини, позивачем доведено наявність обов`язку відповідача щодо виконання взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, а також порушення такого зобов`язання останнім, що призвело до виникнення заборгованості.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, на час розгляду справи судом, відповідачем не надано даних, що свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитними договорами у добровільному порядку.

Крім того, суду не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, відповідно до статті 617 ЦК України.

Враховуючи викладене, а також те, що відповідач в добровільному порядку не виконує взяті на себе зобов`язання за кредитним договором, на даний час заборгованість не погашена, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 6455,67 грн., з яких: 6454,70 грн. - заборгованість по тілу кредиту, 0,97 грн. – прострочена заборгованість по відсоткам.

З приводу позовних вимог в частині стягнення заборгованості по комісії в сумі 7492,50 грн. суд зазначає наступне.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно зі ст.55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Згідно з ч.3 ст.13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до ст.3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом ч.3 ст.509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов`язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов`язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.

Оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв`язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.

Такі висновки викладені Верховним Судом в постанові від 07.06.2023 у справі №686/14530/15 (провадження №61-13299св22).

Враховуючи те, що відповідачеві встановлено щомісячну плату за послуги Банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд дійшов висновку про те, що положення пункту про нарахування комісії кредитного договору є нікчемними.

З огляду на викладене, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по комісії в сумі 7492,50 грн.

З приводу заяви відповідача щодо застосування строку позовної давності суд зазначає наступне.

Договір укладений сторонами 18.06.2019 р. строком до 18.06.2021 р.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено карантин з 12 березня 2020 року на всій території України. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Інститут позовної давності має на меті, зокрема, гарантувати правову визначеність, забезпечення захисту порушених прав, притягнення до відповідальності. Також він стимулює уповноважену особу до активних дій щодо реалізації належного їй права під загрозою його втрати, запобігає несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

Рівність і недискримінація є одними із основних принципів реалізації прав людини.

Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України в зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і в тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом, була збільшена за домовленістю сторін на підставі статті 259 ЦК України.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року в справі № 679/1136/21.

Крім того, пунктом 19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

24 лютого 2022 року строком на 30 діб в Україні було введено воєнний стан відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України» «Про введення воєнного стану в Україні».

В подальшому, відповідно до Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» неодноразово були внесені зміни щодо продовження строку дії воєнного стану в Україні та проведення мобілізації.

На момент звернення позивача з даним позовом (16.12.2025 р.) строк дії воєнного стану в Україні був продовжений Указом Президента України від 15.04.2025 р. №235/2025 з 05 години 30 хвилин 09.05.2025 року строком на 90 діб.

Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності з 04 вересня 2025 року, відновлено обчислення строків позовної давності.

Отже, з 18.06.2021 року по 04.09.2025 року перебіг позовної давності зупинявся, строк позовної давності за цей період не враховується в загальний трирічний строк позовної давності. Таким чином, строк позовної давності позивачем не пропущено.

В силу ч.ч. 2, 3, 8 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з положеннями частин першої, п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають до стягнення витрати по сплаті судового збору в розмірі 1121,09 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1388,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.2,4,5,12,13,76-82,89,141,259,263-265,280-289 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ТОВ «Цикл Фінанс» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» (04112, м.Київ, вул.Авіаконструктора Ігоря Сікорського, ЄДРПОУ: 43453613) заборгованість за Кредитним договором №2024386457 від 18.06.2019 р. у розмірі 6455 (шість тисяч чотириста п`ятдесят п`ять) грн. 67 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» (04112, м.Київ, вул.Авіаконструктора Ігоря Сікорського, ЄДРПОУ: 43453613) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1121,09 грн. та на правничу допомогу в сумі 1388,40 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М.Якішина