Постанова від 22 березня 2026 р. у справі №240/29133/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/29133/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шимонович Роман Миколайович

Суддя-доповідач - Моніч Б.С.

23 березня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Північного офісу Держаудитслужби про визнання протиправним та скасування висновку,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Північного офісу Держаудитслужби, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати висновок щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців Північного офісу Держаудитслужби у 2025 році, затверджений наказом від 04 грудня 2025 року №930-о в частині оцінювання результатів службової діяльності начальника управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області ОСОБА_1 ;

- зобов`язати відповідача не вчиняти жодних дій задля упередження винесення наказу про припинення державної служби начальником Управління Північного офісу Держаудитслужби в Житомирській області Костюк Людмили Петрівни до прийняття рішення у справі.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 29.12.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

13.02.2026 ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову, у якій просила суд: зупинити дію висновку, як акта індивідуальної дії; заборонити Північному офісу Держаудитслужби вчиняти певні дії, зокрема виносити наказ про припинення державної служби ОСОБА_1 до завершення судового розгляду у справі №240/29133/25 та набрання рішенням суду законної сили.

Обгрунтовуючи заяву про забезпечення позову, зазначила, що неправомірний висновок про оцінювання службової діяльності в подальшому є безпосередньою підставою для винесення наказу про припинення державної служби (звільнення), що спричинить порушення її конституційних прав на працю, отримання заробітної плати за таку працю, рівний доступ до державної служби. Крім того, відмітила, що саме по собі оскарження висновку, не зупиняє дію індивідуального акту та не обмежує відповідача, як суб`єкта владних повноважень, застосувати правові наслідки, що з нього випливають. Вважає, що суб`єкт призначення, на підставі виставленої їй негативної оцінки у висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців Північного офісу Держаудитслужби у 2025 році, затверджений наказом від 04 грудня 2025 року № 930-о може скористатись наданим йому правом та видати наказ про припинення державної служби, після винесення якого заходи забезпечення вже заходи забезпечення вже не будуть мати доцільності.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

IІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що підстав, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або унеможливили б захист цих прав, свобод та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову чи утруднювали б відновлення таких прав при виконанні рішення у межах заявлених позовних вимог, судом не встановлено.

Твердження ОСОБА_1 , викладені в заяві про забезпечення позову, є загальними, аргументованими лише можливими діями відповідача, як суб`єкта владних повноважень на майбутнє та не містять беззаперечних обставин та доказів щодо необхідності для вжиття заходів забезпечення позову.

ІV. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 року та ухвалити рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначила, що судом першої інстанції не взято до уваги, що заходи забезпечення позову є співмірними заявленим позовним вимогам, безпосередньо пов`язаними з предметом спору, необхідними і достатніми для забезпечення виконання судового рішення, а також не взято до уваги той факт, що заявлені заходи забезпечення не мають жодних негативних наслідків для суб`єкта владних повноважень, порівняно з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів для позивача. Водночас, судом першої інстанції також не взято до уваги, що звернення із заявою про забезпечення позову обґрунтовано першочергово тим, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних моїх прав або інтересів, за захистом яких я позивач звернулася. В поданій заяві про забезпечення позову зазначені істотні обставини які вказують на існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди моїм правам та інтересам до прийняття судового рішення та необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав, свобод та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на її користь.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що не погоджується з її підставами, доводами та висновками, та вважає, що ця апеляційна скарга є необґрунтованою, безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Доводи апелянта про те, що ухвала суду першої інстанції про відмову в забезпеченні позову нібито є немотивованою та необґрунтованою, є безпідставними й фактично зводяться до незгоди апелянта з висновками суду, що саме по собі не тотожне відсутності мотивів.

V. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Частинами 1 та 2 статті 150 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно із ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом: забороною відповідачу вчиняти певні дії.

Згідно з ч. 2 ст. 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, наслідків заборони відповідачу приймати рішення чи здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії (правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 24.04.2019 в справі № 826/10936/18 (провадження № К/9901/728/19).

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 16.12.2020 року у справі №640/6840/20, яка враховуються судом апеляційної інстанції в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.

Підстави, за наявності яких судом може бути вжито заходів забезпечення позову, є оціночними, тому, всупереч цілям статті 150 КАС України, містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову у разі формального дотримання її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

У постанові від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому, важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також, важливо щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач просить зупинити дію висновку, як акта індивідуальної дії; заборонити Північному офісу Держаудитслужби вчиняти певні дії, зокрема виносити наказ про припинення державної служби ОСОБА_1 до завершення судового розгляду у справі №240/29133/25 та набранням рішенням суду законної сили.

Здійснюючи розгляд питання щодо забезпечення позову, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що судом не встановлено підстав, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або унеможливили б захист цих прав, свобод та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову чи утруднювали б відновлення таких прав при виконанні рішення у межах заявлених позовних вимог, а твердження ОСОБА_1 щодо необхідності забезпечення позову, є загальними, аргументованими лише можливими діями відповідача, як суб`єкта владних повноважень на майбутнє та не містять беззаперечних обставин та доказів щодо необхідності для вжиття заходів забезпечення позову.

Як на обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, позивач посилається на те, що невжиття зазначених нею заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист та поновлення порушених чи оспорюваних моїх прав або інтересів, за захистом яких вона звернулась. Виставлена негативна оцінка у Висновку щодо оцінювання результатів службової діяльності державних службовців Північного офісу Держаудитслужби у 2025 році, затвердженого наказом від 04 грудня 2025 року № 930-о є правовою передумовою, спрямованою Відповідачем на звільнення її із займаної посади за допомогою «недостовірних відомостей», включених суб`єктом призначення до Результатів оцінювання.

Колегія суддів враховує, що на даному етапі суд не встановлює наявність ознак протиправності дій та рішень суб`єкта владних повноважень, оскільки встановлення ознак їх протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.

Так, розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду. Тому, сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи не вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи бездіяльність є очевидно протиправними і, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Щодо наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення таким рішенням прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то вони повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом. Тобто суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав, повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, порушує права, свободи або інтереси позивачів і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. У іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивачів до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію по справі.

У постановах від 10.04.2019 у справі №826/16509/18, від 06.02.2019 у справі №826/13306/18, від 20.05.2020 у справі № 640/11330/19, від 13.10.2021 у справі №640/9082/21, від 12.03.2025 у справі № 380/20209/24 Верховний Суд дійшов висновку, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має встановити наявність саме таких ознак, які свідчать про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом, а не встановлювати правомірність/протиправність оскаржуваного рішення на цій стадії.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.

Водночас сам по собі факт прийняття відповідачем рішення, яке стосується прав та інтересів позивача, не може автоматично свідчити про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи позивача про те, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить виконання рішення суду та ефективний захист її прав.

Норми Закону України «Про державну службу» передбачають можливість поновлення особи на посаді за рішенням суду, а тому навіть у разі прийняття кадрових рішень під час розгляду справи виконання такого рішення не буде ускладненим чи неможливим.

Посилання апелянта на існування невідкладної загрози її правам також є безпідставними, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях щодо можливих дій відповідача у майбутньому, не підтверджені належними та допустимими доказами існування реальної загрози порушення прав, які б саме на даному етапі давали можливість суду бути переконаним у тому, що дії чи бездіяльність компетентних органів будуть "очевидно протиправними" поза обґрунтованим сумнівом.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Водночас, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. Разом з тим, за умови відсутності належних, допустимих та достатніх доказів настання події, яка спричинить порушення прав заявника, посилання на відсутність ефективного захисту його прав є неспроможними.

З огляду на викладене, та, оскільки в поданих матеріалах відсутні беззаперечні докази, які б свідчили про очевидну протиправність дій відповідача, а також про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача, дані про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття таких заходів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви.

За таких обставин ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду, у зв`язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

VI. ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до вимог ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції відповідає вимогам ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги позивача колегією суддів не встановлено.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм процесуального права та підстав для його скасування не вбачається, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Моніч Б.С.

Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.