Постанова від 10 березня 2026 р. у справі №180/2605/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1782/26 Справа № 180/2605/24 Головуючий у першій інстанції: Нанічкіна Н.М. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Городничої В.С., Гапонова А.В.,

за участю секретаря Марченко С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Марганецької міської ради на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області у складі судді Нанічкіної Н.М. від 29 вересня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади м.Марганець, в особі Марганецької міської ради, про визнання права власності за набувальною давністю,–

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що він з 1995 року фактично мешкає за адресою по АДРЕСА_1 , утримує це домоволодіння та оплачує всі необхідні комунальні послуги. 18 травня 1995 року було створено комісію про обстеження домоволодіння та встановлено, що житловий будинок з надвірними прибудовами по АДРЕСА_1 дійсно побудовано в 1957 році ОСОБА_2 без дозволу міськкомунгоспу. Позивач вважає, що вже 25 років він добросовісно володіє чужим майном та продовжує відкрито, безперервно володіти ним понад 10 років, підтримує його в належному стані, сплачує комунальні послуги з утримання будинку, отже має право на набуття права власності за набувальною давністю. Позивач будинок обслуговує, робить ремонти і прибудови, але право власності належним чином не оформлено. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно вбачається, що право власності на домоволодіння за адресою по АДРЕСА_1 ні за ким не зареєстровано. Він вважає, що добросовісно заволодів вказаним нерухомим майном та продовжує відкрито, безперервно володіти будинком, поводячись як власник, більше десяти років та набув право власності на це майно за набувальною давністю, на підставі ч.1 ст.344 ЦК України. Тому позивач просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на будинок із господарчими будівлями та спорудами, за адресою по АДРЕСА_1 (а.с. 24-26).

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2025 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на будинок із господарчими будівлями та спорудами, за адресою по АДРЕСА_1 .

Додатковим рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2025 року стягнуто з територіальної громади м.Марганець, в особі Марганецької міської ради, на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 1211,20 грн.

В апеляційній скарзі Марганецька міська рада, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що згідно наданої позивачем копії довідки від 30.11.2009, виданої ТОВ "Січ", відповідно до земельної шнурової книги було виділено земельну ділянку ОСОБА_2 під будівництво будинку в розмірі 0,10 га (протокол №7 від 28.04.1974 року) (а.с.8).

18.05.1995 року Марганецьким міським бюро технічної інвентаризації складено акт про те, що житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, розташований в АДРЕСА_1 , був дійсно побудований в 1957 році ОСОБА_2 без дозволу міськкомунгоспу. Домоволодіння нікому не продавалося та не відчужувалося (а.с.11-12).

За адресою по АДРЕСА_1 були зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про що свідчать записи в домовій книзі (а.с. 9-10).

Отже, ОСОБА_2 отримав земельну ділянку під будівництво будинку за адресою: АДРЕСА_1 ; побудував будинок в 1957 році, однак, належним чином не зареєстрував право власності на домоволодіння.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 26.08.2009 (а.с.16).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 07.04.1995 (а.с.15).

Відповідно до листа КП «Марганецьке бюро технічної інвентаризації» Марганецької міської ради від 17.09.2025 №01-125, індивідуальний садибний житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, який побудований у 1957 році, тобто до 05.08.1992 року, за адресою по АДРЕСА_1 - не належить до самочинного будівництва та не підлягає введенню в експлуатацію (а.с. 78).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №393314516 від 03.09.2024, право власності, інші речові права, обтяження щододомоволодіння за адресою по АДРЕСА_1 – відсутні (а.с.7).

Місце проживання позивача зареєстроване за адресою по АДРЕСА_2 з лютого 2009 року, що підтверджується копією його паспорту серії НОМЕР_3 , виданого 27.01.2000 року (а.с. 5).

На підтвердження позовних вимог позивачем надано довідку голови квартального комітету 51 кварталу виконкому Марганецької міської ради Фаріон Т.В. №356 від 26.03.2025 в тому, що ОСОБА_1 проживає за адресою по АДРЕСА_1 (а.с. 66).

Також до матеріалів справи долучено квитанції про оплату позивачем комунальних послуг за спірною адресою за 2010, 2011, 2012, 2013, 2024 роки (а.с. 67, 71).

На підтвердження володіння ОСОБА_1 спірним будинком в 2018 році надано копію акту про пожежу №154 від 22.12.2018 року, де власником (орендарем) за адресою по АДРЕСА_1 вказано ОСОБА_1 (а.с.14).

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно із положеннями статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у статті 16 ЦК України.

Частиною першою статті 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Частиною другою статті 16 ЦК встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом. До них належать: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Таким чином, правом звернення до суду із позовом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на майно за набувальною давністю, визначені у статті 344 ЦК України.

Так, згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація) (постанова Верховного Суду від 01 листопада 2023 року у справі №369/2190/22, провадження №61-3246св23).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 ЦК України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнішній строк володіння майном, визначений законом.

Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності – добросовісність заволодіння майном.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнішнього володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнішнє володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац другий частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнішнє володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі №201/12550/16-ц (провадження №61-19156св18) Верховний Суд зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18) не знайшла підстав для відступлення від наведених висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки за змістом частини першої статті 344 ЦК України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном на певних правових підставах, які в подальшому відпали, подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Адже володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності, оскільки у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Давність володіння є добросовісною, якщо особа при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10 січня 2023 року у справі №278/2443/18 (провадження №61-19963св21), від 01 листопада 2023 року у справі №369/2190/22 (провадження №61-3246св23).

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначає, зокрема, що спірний будинок збудував ОСОБА_2 , який ІНФОРМАЦІЯ_2 помер.

Однак, будь-яких належних та допустимих доказів відсутності спадкоємців, які б прийняли спадщину після ОСОБА_2 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , суду не представлено; клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявлено, що підтверджується матеріалами справи, протоколом судового засідання.

Матеріали справи не містять доказів відсутності заведеної спадкової справи після ОСОБА_2 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також, позивачем не обґрунтовано та не надано доказів неприйняття спадщини (відсутності родинних зв`язків) іншими особами, які були зареєстровані на час смерті ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 , зокрема, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 .

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що спірний будинок не належить до комунальної власності територіальної громади м. Марганець, в особі Марганецької міської ради.

Самий лише факт відсутності реєстрації права власності на спірний будинок у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно не свідчить про неприйняття спадщини та відсутність власника, адже отримання свідоцтва про право на спадщину не обмежене будь-яким строком.

Визначення відповідачів, предмету та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц; від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц; від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц; від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 15 травня 2019 року у справах №№552/91/18, 554/9144/17).

На стадії апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості замінити первісного відповідача належним відповідачем або залучити до участі в справі іншу особу, як співвідповідача.

Крім того, давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

З даним позовом до суду позивач звернувся 28 листопада 2024 року, що підтверджується відбитком штампу вхідної кореспонденції місцевого суду на першому аркуші позовної заяви (а.с. 2).

Однак, достатніх доказів відкритого, безперервного володіння спірним будинком у період з листопада 2014 року по час звернення з даним позовом до суду позивачем не представлено.

До матеріалів справи долучено квитанції про оплату позивачем комунальних послуг за адресою по АДРЕСА_1 , зокрема, за 2013 та за 2024 роки.

Втім, будь-яких належних доказів постійного користування спірним будинком у період 2014-2023 років позивач не надав; клопотання про витребування відповідних доказів судом - не заявив.

Надані позивачем копія акту про пожежу №154 від 22.12.2018 року (де власником (орендарем) спірного будинку вказано ОСОБА_1 (а.с.14), копія технічного паспорту на спірний будинок від 26.09.1995, який складений на ім`я ОСОБА_2 (а.с. 69-71) не доводять безперервного володіння позивачем спірним будинком у період 2014-2023 років.

Довідка голови квартального комітету 51 кварталу виконкому Марганецької міської ради Фаріон Т.В. №356 від 26.03.2025 в тому, що позивач проживає за адресою по АДРЕСА_1 (а.с. 66) не містить періоду такого проживання та складена після пред`явлення позову до суду 28.11.2024 року.

З урахуванням викладеного, колегія дійшла висновку про недоведеність позивачем факту добросовісного заволодіння спірним нерухомим майном у розумінні статті 344 ЦК України та відкрите, безперервне протягом десяти років володіння ним.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову та визнання за позивачем права власності за набувальною давністю на будинок із господарчими будівлями та спорудами, за адресою по АДРЕСА_1 .

На викладене вище місцевий суд уваги не звернув, у повному обсязі фактичні обставини не встановив, допустивши також порушення норм процесуального права, тому рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі, на користь відповідача з позивача підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1670,88 грн.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-383 ЦПК України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Марганецької міської ради – задовольнити.

Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 29 вересня 2025 року та додаткове рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 22 грудня 2025 року – скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до територіальної громади м.Марганець, в особі Марганецької міської ради, про визнання права власності за набувальною давністю – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Марганецької міської ради (код ЄДРПОУ 35055650) судові витрати у розмірі 1670 (одна тисяча шістсот сімдесят) грн 88 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 23 березня 2026 року.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді В.С. Городнича

А.В. Гапонов