Постанова від 10 березня 2026 р. у справі №185/11015/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2740/26 Справа № 185/11015/25 Головуючий у першій інстанції: Головін В. О. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого – Красвітної Т.П.,

суддів: Городничої В.С., Гапонова А.В.,

за участю секретаря Марченко С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у складі судді Головіна В.О. від 04 листопада 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди,–

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» обґрунтовуючи це тим, що він протягом тривалого часу з 16 грудня 1974 року по 24 жовтня 1977 року; з 19 вересня 1978 року по 30 вересня 1980; з 19 вересня 1991 року по 29 вересня 1993 року працював у різних структурних підрозділах на різних посадах у ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». 29 вересня 1993 року його було звільнено. За час роботи на підприємстві відповідача з позивачем стався нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, що підтверджується актом розслідування нещасного випадку № 74 форми Н-1 від 26 серпня 1992 року. П. 11 акту форми Н-1 вказує на обставини, за яких стався нещасний випадок, а саме: При заміні колісної пари на площадки ТСШВП, Малах направляв ось колісної пари цапфи. Під час опускання площадки лебідкою ТОС-1 сталося зміщення центру тяжіння і площадка з підстанцією перекинулась на Малаха, який знаходився біля неї, травмувавши його в ділянку лівої сторони спини та лівого стегна. Згідно довідки ЛТЕК від 29 вересня 1993 року позивачу первинно визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 70% відповідно до акту розслідування нещасного випадку № 74 форми Н-1 від 26 серпня 1992 року. Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 29 серпня 2018 року серії 12 ААА №047767 позивачу повторно безстроково визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 50% відповідно до акту розслідування нещасного випадку № 74 форми Н-1 від 26 серпня 1992 року. Згідно довідки Медико-соціальної експертної комісії від 28 листопада 2008 року серії МСЕ-ДНА-01 № 652124 позивачу повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності через трудове каліцтво. Позивач має скарги на стан свого здоров`я, змушений проходити лікування, що підтверджується медичною карткою від 15 серпня 2023 року. Відповідно медичної картки від 15 серпня 2023 року позивач має скарги на біль в області обох кульшових суглобів, більше зліва. У зв`язку з вказаною травмою порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки позивача, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Тривалий процес лікування, позбавляє можливості позивача вести повноцінний спосіб життя. З моменту отримання травми, він постійно відчуває фізичні страждання та біль, обґрунтовані важкістю самопочуття та особливостями лікування. Окрім того, внаслідок отриманої травми, що супроводжується значною втратою працездатності, систематичною необхідністю отримання медичної допомоги, він постійно відчуває психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному станах. На даний час його самопочуття не поліпшується, негативні зміни у його житті є незворотними, усвідомлення чого, завдає йому душевного болю та страждань. Перелічені негативні явища не можуть не викликати переживання, страждання, стрес, депресію. Ушкодження має негативний вплив не лише на працездатність позивача, а й загалом на можливість організовувати своє життя. Ця набута, внаслідок виробничої травми, вада нагадує про себе позивачу щохвилини та створює для нього постійний безперервний дискомфорт. Тому позивач просив стягнути на свою користь з відповідача в якості відшкодування моральної шкоди у зв`язку з нещасним випадком, пов`язаного з виробництвом суму грошових коштів у розмірі 245000,00 грн.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2025 року задоволено частково позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" про відшкодування моральної шкоди. Стягнуто з приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100 000.00 грн. Стягнуто з приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на користь держави судовий збір у розмірі 1211.20 грн. В задоволенні іншої частини позову – відмовлено.

В апеляційній скарзі ПрАТ "ДТЕК Павлоградвугілля", посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином у відповідності до вимог ст. 128-130 ЦПК України.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.

Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що ОСОБА_1 протягом тривалого часу з 16 грудня 1974 року по 24 жовтня 1977 року; з 19 вересня 1978 року по 30 вересня 1980; з 19 вересня 1991 року по 29 вересня 1993 року працював у різних структурних підрозділах на різних посадах у ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». 29 вересня 1993 року його було звільнено, що підтверджується копією трудової книжки, заповненої на ім`я ОСОБА_1 .

За час роботи на підприємстві відповідача з позивачем стався нещасний випадок, пов`язаний з виробництвом, що підтверджується актом розслідування нещасного випадку №74 форми Н-1 від 26 серпня 1992 року.

П. 11 акту форми Н-1 вказує на обставини, за яких стався нещасний випадок, а саме: При заміні колісної пари на площадки ТСШВП, Малах направляв ось колісної пари цапфи. Під час опускання площадки лебідкою ТОС-1 сталося зміщення центру тяжіння і площадка з підстанцією перекинулась на Малаха, який знаходився біля неї, травмувавши його в ділянку лівої сторони спини та лівого стегна.

Згідно копії довідки МСЕК від 29 вересня 1993 року позивачу первинно визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 70% відповідно до акту розслідування нещасного випадку №74 форми Н-1 від 26 серпня 1992 року.

Відповідно до копії довідки МСЕК від 28 листопада 2008 року серії МСЕ-ДНА-01 №652124 ОСОБА_1 повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності через трудове каліцтво.

Згідно довідки МСЕК від 29 серпня 2018 року серії 12 ААА №047767 позивачу повторно безстроково визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 50% відповідно до акту розслідування нещасного випадку №74 форми Н-1 від 26 серпня 1992 року.

Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в пунктах 1 - 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. №6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", відшкодування шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням його здоров`я від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, провадиться згідно із законодавством про страхування від нещасного випадку. Це законодавство складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, Закону України від 23 вересня 1999 р. №1105-XIV "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Закону України від 14 жовтня 1992 р. №2694-XII "Про охорону праці", КЗпП України, а також законодавчих та інших нормативно-правових актів. Спори про відшкодування шкоди повинні вирішуватися за законодавством, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на відшкодування шкоди. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Оскільки позивачеві первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв`язку з нещасним випадком у 1993 році, тобто встановлено наявність пошкодження здоров`я на виробництві, що надало йому право на відшкодування моральної шкоди роботодавцем, колегія суддів дійшла висновку, що до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року.

У відповідності до положень п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення суду. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат.

Згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР (у редакції 1963 року, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування майнової шкоди. Розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати.

Таким чином, згідно зі ст. 440-1 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди – не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (п. 11 Правил).

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, а також погодинну норму праці (обсяг робіт).

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов`язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Вищезазначені вимоги закону у поєднанні зі статтями 3 і 8 Конституції України дають підстави для висновку про те, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи, та враховувати засади розумності, виваженості й справедливості.

Такий підхід цілком узгоджується з положенням ст. 83 ЦК Української РСР, в редакції 1963 року, про те, що позовна давність не поширюється, зокрема, на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний правовий висновок міститься й у постановах Верховного Суду України № 6-156цс14, № 6-188цс14 та № 6-207цс14 від 24 грудня 2014 року.

Згідно статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» мінімальна заробітна плата у місячному розмірі станом на час розгляду справи у суді першої інстанції становила 8000,00 грн., тобто мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди, який відповідає 100% стійкої втрати працездатності, дорівнює 40000,00 грн., а максимальний - 1600000,00 грн.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши тяжкість ушкодження здоров`я, пов`язаного з нещасним випадком на виробництві при виконанням ним трудових обов`язків на підприємстві відповідача, у зв`язку з чим довідкою МСЕК від 29 вересня 1993 року позивачу первинно визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 70% відповідно до акту розслідування нещасного випадку №74 форми Н-1 від 26 серпня 1992 року; довідкою МСЕК від 28 листопада 2008 року серії МСЕ-ДНА-01 №652124 ОСОБА_1 повторно безстроково встановлено третю групу інвалідності через трудове каліцтво та довідки МСЕК від 29 серпня 2018 року серії 12 ААА №047767 позивачу повторно безстроково визначено ступінь втрати професійної працездатності на рівні 50%; приймаючи до уваги стан здоров`я позивача, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у повсякденному житті, необхідність реабілітації, глибину, інтенсивність, тривалість фізичних та душевних страждань; враховуючи дотримання засад розумності і справедливості, - місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 100000,00 грн, яка спричинена втратою здоров`я, внаслідок нещасного випадку під час перебування у трудових стосунках з відповідачем.

Колегія звертає увагу, визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди в сумі 100000,00 грн. не виходить за межі граничного розміру, встановленого п. 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків.

Посилання апелянта на те, що на час виникнення правовідносин у даній справі діяв ЦК Українвської РСР в редакції від 18.07.1963 року, який не передбачав права на відшкодування моральної шкоди є безпідставними, оскільки позивачеві первинно висновком МСЕК встановлено стійку втрату професійної працездатності у зв`язку з нещасним випадком у 1993 році, тому до правовідносин сторін мають застосовуватися Правила відшкодування власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджені Постановою КМУ №472 від 23.06.1993 року та ст. 440-1 ЦК Української РСР у редакції 1963 року, яка внесена до ЦК Української РСР 06.05.1993, яка закріпила право на компенсацію відшкодування моральної шкоди, яка не могла бути меншою за п`ять мінімальних розмірів заробітної плати.

Доводи апеляційної скарги про недоведеність факту моральної шкоди, не можуть бути прийнятті до уваги, оскільки сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Разом з тим, при вирішенні питання щодо наявності підстав для стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції необґрунтовано застосував до спірних правовідносин положення ст. 237-1КЗпП України, яка набрала чинності лише 13 січня 2000 року.

Однак, вказане не вплинуло на правильність ухваленого рішення про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, яка спричинена втратою здоров`я.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля»– залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2025 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 23 березня 2026 року.

Головуючий Т.П. Красвітна

Судді В.С. Городнича

А.В. Гапонов