Рішення від 18 лютого 2026 р. у справі №295/12141/25 — Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/12141/25

Категорія 69

2/295/1063/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира у складі

Головуючої судді Воробйової Т.А.,

за участю секретаря судового засідання Ходоровської І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2 ,

третя особа ОСОБА_3 ,

про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання,

в с т а н о в и в:

Позивач звернулась до суду з позовом, у якому просить:

розірвати шлюб між нею та відповідачем, зареєстрований 11.06.2005 відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції, актовий запис №704;

стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову та до досягнення дитиною повноліття;

стягнути з відповідача аліменти на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/5 частини заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дня пред`явлення позову і до закінчення навчання, але не довше, ніж до досягнення 23-річного віку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також повнолітнього сина, який продовжує навчання - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач та відповідач прожили у спільному шлюбі 20 років, вели спільне господарство та намагалися будувати міцні сімейні відносини. Останні 3 роки вони не можуть як сім`я проживати разом, виконувати сімейні обов`язки, спокійно вирішувати навіть нескладні поточні проблеми. Сторони неодноразово намагалися говорити один з одним про їхні особисті сімейні проблеми, спокійно вирішувати їх, однак ніяких результатів це не дало. В сімейних стосунках нічого не змінювалося, хоча вони намагалися прикладати для цього максимально зусиль. Подружжя разом не проживає, спільний побут не веде, не спілкується один з одним, спільних інтересів не мають. Позивач вказує, що спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить їхнім інтересам та інтересам їхньої неповнолітньої дитини, тому збереження сім`ї і подальше спільне проживання з відповідачем є неможливим. Заходи щодо примирення просить не застосовувати.

Позивач вказує, що не має достатнього доходу, який би надавав їй можливість повністю забезпечити фізичний та духовний розвиток сина ОСОБА_5 , розвиток його творчих та пізнавальних здібностей, тощо. Дитині сторін виповнилось 14 років. Він відвідує школу. ОСОБА_6 потребує значних грошових витрат - канцелярські приладдя, харчування, здавання грошей на ремонти, тощо. До того ж, потрібно враховувати і те, що дитина потребує нормального харчування, одягу та взуття, коштів на лікування та придбання ліків, тощо. На сьогоднішній день, окрім витрат на дитину, позивачу потрібно допомагати старшому сину, котрий навчається, купувати їжу, одяг та мати кошти на проїзд. Коштів, які позивач отримує, не вистачає для того, щоб задовольнити навіть незначну частину потреб дитини. Відповідач надає матеріальну допомогу на утримання дитини на власний розсуд, але її недостатньо. Саме тому позивач вимушена звернутись до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання дитини до досягнення нею повноліття.

Також позивач зазначає, що після досягнення повноліття син сторін ОСОБА_7 продовжує навчатись в Державному університеті "Житомирська політехніка", починаючи з 01.09.2023 по 30.06.2027, наразі він є студентом 3 курсу денної форми навчання. Навчання здійснюється на контрактній основі. Згідно з Договором про оплату освітніх послуг, загальна вартість освітніх послуг за весь строк навчання становитиме 100 000,00 гривень. Син потребує матеріальної допомоги від відповідача, оскільки витрати на навчання є значними та складаються з: витрат на оплату безпосередньо наданих освітніх послуг; витрат на проїзд, що складаються з витрат на проїзд безпосередньо по м. Житомиру з місця проживання до місця навчання; витрат на харчування, канцелярські приладдя (зошити, ручки, папір, тощо); кошти на особисті витрати; одяг, взуття та засоби особистої гігієни; кошти на лікування та обстеження стану здоров`я, тощо. На сьогоднішній день, утриманням сина позивач займається самостійно, але її доходів недостатньо для його утримання та забезпечення власних потреб.

10.10.2025 ухвалою Богунського районного суду міста Житомира відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Інших заяв по суті справи до суду не надійшло.

Позивач у судове засідання не з`явилась, про розгляд справи повідомлена належним чином, у матеріалах справи міститься заява позивача про розгляд справи без її участі, у якій вказано, що позивач позов підтримує.

Відповідач у судове засідання не з`явився, щодо дати, часу та місця розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив.

Оскільки в матеріалах справи зібрано достатньо доказів про взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності на підставі наявних матеріалів справи.

Згідно із частиною другою статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, зареєстрованому 11.06.2005 відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції, актовий запис №704 (а.с. 8).

Від шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також повнолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 9, 10).

Згідно з витягами з Реєстру територіальної громади, місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11, 12, 13).

Як передбачено статтями 51 Конституції України та 24 Сімейного Кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді дружини і чоловіка, примус до шлюбу не допускається.

Подружні відносини подружжя припинило, спільне господарство не ведеться, подальше збереження шлюбу позивач вважає не можливим, оскільки це суперечить її інтересам.

Позивач скористалась своїм правом та звернулась до суду з позовом у даній справі, наполягає на розірванні шлюбу.

Задовольняючи позов про розірвання шлюбу, суд виходить з того, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу, а позивач не має намір зберігати шлюб з відповідачем. Приймаючи до уваги зазначене, суд вважає, що вимоги про розірвання шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що має істотне значення, внаслідок чого позов підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 16 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

У відповідності до частини третьої статті 105 Сімейного кодексу України, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Відповідно до положень частин третьої, четвертої статті 56 Сімейного кодексу України, кожен має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і може мати наслідки, встановлені законом.

Згідно із частиною першою статті 24 Сімейного кодексу України, шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Такі положення національного законодавства України відповідають статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Відповідно до статей 110, 112 Сімейного кодексу України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам дитини, що має істотне значення.

Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, а відповідач проти розірвання шлюбу не заперечує, то, відповідно, відмова у розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбних відносин, що є неприпустимим. Суд не має права примушувати жінку або чоловіка до підтримання, відновлення або продовження сімейних відносин, а вільність та рівність цих стосунків та можливість припинення шлюбу є їх основою, що законодавчо закріплено у нормах Сімейного кодексу України.

З огляду на викладене, враховуючи доводи ОСОБА_1 , наведені у позові, враховуючи, що заперечень від відповідача проти розірвання шлюбу до суду не надійшло, суд вважає, що сім`я сторін розпалась остаточно, підстав для досягнення примирення між сторонами немає, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу є неможливим, відтак, розірвання шлюбу буде відповідати інтересам сторін, а збереження шлюбу суперечило б їх інтересам, що має істотне значення, тому позов необхідно задовольнити.

Згідно з частиною дугою статті 114 Сімейного кодексу України, у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.

У відповідності до абзацу другого частини третьої статті 115 Сімейного кодексу України, документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.

Розглядаючи вимогу позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання їх спільної неповнолітньої дитини, суд виходить з наступного.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Частина третя статті 181 СК України визначає, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Згідно зі статтею 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

У пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15.05.2006 року, роз`яснено, що вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен урахувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Частино першою статті 183 СК України встановлено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Відповідно до частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідач є батьком дитини та нарівні з матір`ю зобов`язаний утримувати її до досягнення повноліття. Домовленість між батьками щодо виконання даного обов`язку відсутня.

За своїм змістом аліменти - це грошові кошти на утримання дитини, які необхідні для забезпечення належного рівня її розвитку, виховання, забезпечення одягом, продуктами харчування тощо.

При визначенні розміру аліментів суд керується положеннями ст. 182 СК України, виходить з розміру позовних вимог, бере до уваги, що дитина проживає разом з матір`ю; враховуючи розмір витрат, необхідних для забезпечення дитини повноцінним харчуванням, сезонним одягом, приладдям для розвитку та навчання, речами особистої гігієни, лікуванням, дозвіллям, тощо, суд, присуджує аліменти, які підлягають стягненню з відповідача на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини з усіх видів доходів відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 01.09.2025 і до повноліття дитини.

Щодо вимоги позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 є студентом 3 курсу навчання Державного університету «Житомирська політехніка» денної форми навчання, освітнього ступеня «Бакаларв». Навчання здійснюється на контрактній основі. Термін навчання за навчальним планом складає з 01.09.2023 по 30.06.2027, що підтверджується довідкою Державного університету «Житомирська політехніка» №341/25 від 29.08.2025 (а.с. 14).

Відповідно до договору про оплату освітніх послуг від 15.08.2023, який укладений між Державним університетом «Житомирська політехніка» та ОСОБА_1 , загальна вартість навчання ОСОБА_3 становить 100 000,00 грн (а.с. 15, 16).

Правовідносини щодо обов`язку батьків утримувати повнолітніх дочку, сина на період навчання регулюються главою 16 СК України, яка передбачає, зокрема обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, у спосіб сплати аліментів (статті 199, 200, 201 цього Кодексу). При визначенні розміру аліментів необхідно враховувати вартість навчання, підручників, проїзду до навчального закладу, проживання за місцем його знаходження.

Таким чином, обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, що перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) існування потреби у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та своїх повнолітніх дітей).

Також відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України №3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов`язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов`язкової сукупності таких юридичних фактів: досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; продовження ними навчання; потреба у зв`язку з цим у матеріальній допомозі; наявність у батьків можливості надавати таку допомогу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов`язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Згідно зі статтею 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у статті 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.

Відповідно до ст. 201 СК України до відносин між батьками і повнолітнім сином щодо надання йому утримання застосовуються норми статей 187, 189 - 192 і 194 - 197 цього Кодексу.

Відповідач не скористався своїми процесуальними правами, відзиву на позов не подав та не надав до суду будь-яких доказів щодо обставин, визначних у ст.182 СК України, які мають значення для визначення розміру аліментів.

Відповідач є батьком повнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та зобов`язаний його утримувати, оскільки останній потребує матеріальної допомоги у зв`язку з продовженням навчанням у вищому навчальному закладі, навчання здійснюється на платній основі.

При визначенні розміру аліментів суд виходить зпозовних вимог, а також бере до уваги розмір витрат, необхідних для забезпечення будь-якої людини повноцінним харчуванням, сезонним одягом, приладдям для розвитку та навчання, речами особистої гігієни, лікуванням, дозвіллям, тощо, що є загальновідомим, тому суд доходить висновку, що з відповідача підлягають стягненню аліменти на користь позивача на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, у розмірі 1/5 частки всіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 01.09.2025, до закінчення навчання, але не довше, ніж до досягнення 23-х річного віку.

Відповідно до частини першої статті 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Згідно з пункту першого частини першої статті 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Судові витрати, які позивач понесла у зв`язку із зверненням до суду з позовом про розірвання шлюбу, згідно зі ст.141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, з урахуванням задоволення заявленого позову.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення аліментів, на підставі ч.1 ст.141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 2422,40 грн.

Керуючись статтями 5, 12, 13, 81, 211, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 430 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

Позов задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 11.06.2005 відділом реєстрації актів цивільного стану Житомирського міського управління юстиції, актовий запис №704.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 01.09.2025 та до досягнення дитиною повноліття.

Стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/5 частини всіх видів заробітку (доходів) щомісячно, починаючи з 01.09.2025 до закінчення навчання, але не довше, ніж до досягнення двадцяти трьох річного віку (в разі продовження навчання).

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми стягнення за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 1211,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 2422,40грн.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Третя особа: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Суддя Т.А. Воробйова