Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №754/18963/25 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2-а/754/78/26

Справа №754/18963/25

РІШЕННЯ

Іменем України

23 березня 2026 року суддя Деснянського районного суду м. Києва Панченко О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду з адміністративним позовом про скасування постанови про адміністративне правопорушення. Позивач зазначає, що 31 жовтня 2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 за результатами розгляду матеріалів справи про адміністративне правопорушення стосовно громадянина ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , було винесено Постанову № 4090 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 1500 (одна тисяча п?ятсот) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а саме 25 500 (двадцять п`ять тисяч п`ятсот) грн. Вважає, що вищевказана постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з наступних підстав. У вищевказаній постанові зазначено, що ОСОБА_1 , який був визнаний військово-лікарською комісією обмежено придатним до військової служби, самостійно не звернувся до ТЦК та СП для проходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби та не пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією у встановлений законом термін, а саме: в строк до 05.06.2025 року, чим порушив законодавство про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, а саме пункт 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. При цьому в постанові зазначено, що ОСОБА_1 свою вину не визнав та на розгляд справи не з`явився. Однак, звертає увагу суду на те, що ОСОБА_1 був присутній при розгляді справи та надав всі необхідні пояснення та документи на підтвердження своєї невинуватості у інкримінованому йому правопорушенні але з невідомих причин це не відображено у вищевказаній постанові. Так, станом на 05.06.2025 року, ОСОБА_1 має третю групу інвалідності, яка була йому встановлена на підставі огляду медико-соціальної експертної комісії, про що йому була видана довідка до акту огляду методико-соціальної експертної комісії серії 12 ААВ № 300091 від 01.12.2021 року, відповідно до якої, інвалідність йому було встановлено терміном на один рік до 01.12.2022 року та призначено дату чергового переогляду на 10.11.2022 року. Відповідно до Постанови КМУ від 30 березня 2022 р. № 390 «Про внесення до деяких постанов Кабінету Міністрів України змін щодо строку повторного огляду осіб з інвалідністю та продовження строку дії деяких медичних документів в умовах воєнного стану», якою затверджені зміни що вносяться до деяких постанов Кабінету Міністрів України, щодо строку повторного огляду осіб з інвалідністю та продовження строку дії деяких медичних документів в умовах воєнного стану, а саме, Постанову Кабінету Міністрів України від 8 березня 2022 р. № 225 "Про деякі питання порядку проведення медико-соціальної експертизи на період дії воєнного стану на території України" - доповнено пунктом 3 такого змісту: - повторний огляд, строк якого припав на період дії воєнного стану на території України, переноситься на строк після припинення або скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців після його припинення або скасування за умови неможливості направлення. Відповідно до вимог пункту другого прикінцевих положень Закону України № 3621-IX від 21.03.2024 - встановлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Таким чином, враховуючи вищевикладене, вважає, що підстав щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за інкриміноване йому адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, з підстав зазначених у вищевказаній Постанові не має. Крім цього, звертає увагу суду на наступне: ініціатива проходження ВЛК мала належати самому військовозобов`язаному, а не ТЦК, обов`язковим було не лише отримати направлення, а й реально пройти комісію, за невиконання цих вимог відповідальність передбачена ст. 210-1 КУпАП. Але, згідно зі ст. 38 КУпАП - адміністративне стягнення може бути накладено протягом трьох місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше року з дня його вчинення. Порушення (не проходження ВЛК у строк) ТЦК міг виявити вже 6 червня 2025 року так, як ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_2 від 30.01.2020 року у ІНФОРМАЦІЯ_3 . Три місяці сплинули 6 вересня 2025 року, а тому, зважаючи на те, що строки притягнення ОСОБА_1 за інкриміноване йому адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, станом на 31.10.2025 року сплинули, права та підстав щодо притягнення його до адміністративної відповідальності начальник ІНФОРМАЦІЯ_1 , не мав. Враховуючи усе вищевикладене просить суд постанову №4090 від 31.10.2025 скасувати а провадження у справі закрити.

Ухвалою Деснянського районного суду м.Києва від 13.11.2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Сторонам було роз`яснено зміст частини 5 статті 262 КАС України, відповідно до якої суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідач, який належним чином повідомлявся про відкриття провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження, не скористався своїм правом подати відзив на позовну заяву, а тому в силу ч. 6 ст. 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Окрім того, клопотань від будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а тому відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши письмові докази, які знаходяться в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків.

Так, судом встановлено, що Протокол б/н від 26 жовтня 2025 року складений уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_1 офіцером адміністративного відділення лейтенантом ОСОБА_2 , у тому що громадянин ОСОБА_1 о 11 год.55 хв. 26 жовтня 2025 року самостійно не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби та не пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією у встановлений законом термін, а саме: в строк до 05.06.2025, чим порушив законодавство про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, а саме пункт 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», чим вчинив правопорушення передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП.

31.10.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 полковником ОСОБА_3 винесено постанову №4090 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у зв`язку з тим, що громадянин ОСОБА_1 , який був визнаний військово-лікарською комісією обмежено приданим до військової служби самостійно не звернувся до ТЦК та СП для проходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військово-лікарською комісією у встановлений законом термін, а саме в трок дол. 05.06.2025, чим порушив законодавство про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, а саме: в строк до 05.06.2025, чим порушив законодавство про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, а саме пункт 2 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», чим вчинив правопорушення передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Відповідно тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_2 від 30.01.2020 року ОСОБА_1 згідно комісії 30.01.2020 року при ІНФОРМАЦІЯ_5 визнаний не придатним до військової служби в мирний час, обмежено придатний у військовий час по гр..2 ст.53 -в.64-в. наказ МОУ №402-2008 р.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Положеннями ч. 1-4 ст. 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Як передбачено ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частина перша статті 210-1 КУпАП передбачає відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Згідно з ч. 3 ст. 210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вказана норма права є бланкетною, тобто закріплює лише загальні ознаки правила поведінки, а для встановлення цих ознак необхідно звертатися до норм інших нормативно-правових актів у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації, оборони України та про військовий обов`язок та військову службу.

Згідно з ч. 7 ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов`язані:

з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Абзацом 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» передбачено, що громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Поважними причинами неприбуття громадянина у строк, визначений у повістці, які підтверджені документами відповідних уповноважених державних органів, установ та організацій (державної та комунальної форм власності), визнаються:

перешкода стихійного характеру, хвороба громадянина, воєнні дії на відповідній території та їх наслідки або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у визначені пункт і строк; смерть його близького родича (батьків, дружини (чоловіка), дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини (чоловіка).

У разі неприбуття громадянин зобов`язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни за невиконання своїх обов`язків щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації несуть відповідальність згідно із законом.

Згідно із п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є:

1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки;

2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку:

день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;

день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Відповідно до пункту 82 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05 березня 2009 року, рекомендовані листи з позначкою «Повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою "Повістка ТЦК".

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 2 КАС України основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, в силу норм ст. 77 КАС України, у зазначеній категорії справ обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Згідно з частиною четвертою статті 159 КАС України неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Суд, відкриваючи провадження у справі, надав відповідачу можливість подати відзив на позов. Однак відповідач відзиву на позовну заяву не подав.

Окрім того, судом встановлено, що станом на 05.06.2025 року, ОСОБА_1 має третю групу інвалідності, яка була йому встановлена на підставі огляду медико-соціальної експертної комісії, про що йому була видана довідка до акту огляду методико-соціальної експертної комісії серії 12 ААВ №300091 від 01.12.2021 року, відповідно до якої, інвалідність йому було встановлено терміном на один рік до 01.12.2022 року та призначено дату чергового переогляду на 10.11.2022 року.

Відповідно до Постанови КМУ від 30 березня 2022 р. № 390 «Про внесення до деяких постанов Кабінету Міністрів України змін щодо строку повторного огляду осіб з інвалідністю та продовження строку дії деяких медичних документів в умовах воєнного стану», якою затверджені зміни що вносяться до деяких постанов Кабінету Міністрів України, щодо строку повторного огляду осіб з інвалідністю та продовження строку дії деяких медичних документів в умовах воєнного стану, а саме, Постанову Кабінету Міністрів України від 8 березня 2022 р. №225 "Про деякі питання порядку проведення медико-соціальної експертизи на період дії воєнного стану на території України" - доповнено пунктом 3 такого змісту: - повторний огляд, строк якого припав на період дії воєнного стану на території України, переноситься на строк після припинення або скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців після його припинення або скасування за умови неможливості направлення.

Відповідно до вимог пункту другого прикінцевих положень Закону України №3621-IX від 21.03.2024 - встановлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов?язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд вважає, що підстав щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за інкриміноване йому адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, з підстав зазначених у вищевказаній Постанові не має.

Крім того, ініціатива проходження ВЛК мала належати самому військовозобов?язаному, а не ТЦК, обов?язковим було не лише отримати направлення, а й реально пройти комісію, за невиконання цих вимог відповідальність передбачена ст. 210-1 КУпАП. Але, згідно зі ст. 38 КУпАП -адміністративне стягнення може бути накладено протягом трьох місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше року з дня його вчинення. Три місяці сплинули 6 вересня 2025 року, тому строки притягнення ОСОБА_1 за інкриміноване йому адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, станом на 31.10.2025 року - сплинули.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то суд приходить до наступного.

Стаття 132 КАС України встановлює, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій ст. 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У ч. 6 ст. 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями ч. 3 ст. 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Згідно з положеннями ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Отже, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, потрібно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд при вирішенні вказаного питання враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.11.2019 у справі №810/1502/18.

Суд також зазначає, що в пункті 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до ч. 5 ст. 242 КАС України також враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові 21.01.2021 №280/2635/20, відповідно до якого КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Зазначені норми (ст. ст. 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб`єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.

Суд встановив, що між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Миколи Петеля» в особі директора Пителя Миколи Степановича укладено Договір №01-04/11/25 про надання правничої допомоги від 04.11.2025 року.

Представник згідно ордеру Серії АА №1526386 про надання правової допомоги адвокат Питель М.С.

Згідно Акту приймання передачі наданих послуг від 06.11.2025 року відповідно до Договору №01-04/11/25 про надання правничої допомоги від 04.11.2025 року сума наданих послуг становить 12 500,00 грн.

Також стороною позивача надано квитанцію до прибуткового ордера №01-04/11/25 від 04.11.2025 року на суму 12 500,00 грн.

Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові 21.01.2021 №280/2635/20, відповідно до якого відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Разом з тим, на переконання суду, розмір понесених витрат на правничу допомогу в сумі 12 500,00 грн по даній справі не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та не співрозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У цьому випадку суд зазначає, що ця справа згідно з положеннями ст.ст. 4, 12, 262 КАС України є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними матеріалами у справі.

Вказаний обсяг наданих послуг адвокатом, суд вважає завищеним, оскільки ця справа незначної складності та не потребує значної затрати часу на вказані послуги.

Також судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких оприлюднено численні судові рішення судів різних інстанцій з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що наведені у адміністративному позові позивача, що спрощувало роботу адвоката при підготовці адміністративного позову.

Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню, повинен становити 5 000,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд керується частиною першою статті 139 КАС України визначено, відповідно до якої при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи зазначене, стягненню з Відповідача на користь Позивача підлягають витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн.

Керуючись ст. 2, 5, 9, 72-76, 132, 134, 139, 243, 245, 250, 286 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про адміністративне правопорушення, - задовольнити частково.

Скасувати постанову винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_3 від 31.10.2025 № 4090, якою ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 25 500 грн. за частиною 3 статті 210- 1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а справу про адміністративне правопорушення - закрити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП - НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 605,60 грн. (шістсот п`ять гривень 60 копійок), а також витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн. ( п`ять тисяч гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з моменту проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 23 березня 2026 року

Суддя О.М. Панченко