Рішення від 19 березня 2026 р. у справі №380/25488/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2026 рокусправа № 380/25488/25

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі комісії для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі комісії для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) оформлене протоколом від 18.11.2025 року № 51 про відмову у наданні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 13 ч. 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію";

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі комісії для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) від 14.11.2025 року про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, викладених в рішенні суду.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що 14.11.2025 він через Центр надання адміністративних послуг (ЦНАП) звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Правовою підставою для отримання відстрочки Позивач вказав пункт 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: наявність матері, яка є особою з інвалідністю ІІ групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані її утримувати. Позивач наголошує, що його батько (чоловік матері) помер, а інших працездатних дітей у матері немає, відтак обов`язок щодо її утримання покладено виключно на нього. До заяви про відстрочку Позивачем додано вичерпний пакет підтверджуючих документів, передбачений нормами постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі — Порядок № 560).

Проте, за результатами розгляду поданих матеріалів, комісія Відповідача прийняла рішення, оформлене протоколом від 18.11.2025 № 51, яким відмовила у наданні відстрочки. Причиною відмови зазначено загальне та абстрактне формулювання: «неналежно подані документи згідно з абз. 13 ч. 1 ст. 23 відповідно до постанови КМУ від 16 травня 2024 року № 560». Позивач вважає таке рішення Відповідача очевидно протиправним, невмотивованим та таким, що грубо порушує його законне право на відстрочку. Наголошує, що суб`єкт владних повноважень не навів жодних конкретних мотивів своєї відмови, не зазначив, якого саме документа не вистачає, та не спростував факту надання Позивачем усіх необхідних і достатніх доказів, які вимагаються чинним законодавством.

Ухвалою від 31.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Суд зазначає, що Відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження та розгляд справи.

Копію ухвали від 31.12.2025 Відповідач отримав своєчасно, у день її винесення (31.12.2025), шляхом доставки документа до його офіційного електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа, наявною в матеріалах справи.

Згідно з вимогами ухвали суду та приписами статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України), Відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

Проте, у встановлений судом процесуальний строк Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався. Жодних заяв по суті справи, клопотань про продовження строку на подання відзиву, а також доказів поважності причин неподання відзиву чи неможливості надання витребуваних матеріалів від Відповідача до суду не надходило.

Відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Водночас, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Крім того, відповідно до частини шостої статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд також враховує приписи частини другої статті 77 КАС України, згідно з якими в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за наявними у ній доказами.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), є військовозобов`язаним громадянином України та перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказаний статус і факт належного виконання правил військового обліку підтверджується наявною в матеріалах справи копією військового квитка серії НОМЕР_3 та відомостями з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» (згідно з якими облікові дані Позивача уточнено своєчасно).

З метою реалізації свого права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, 14.11.2025 Позивач через Центр надання адміністративних послуг (ЦНАП) Мурованської сільської ради, звернувся із письмовою заявою на ім`я голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Юридичною підставою для отримання відстрочки у заяві визначено пункт 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» — наявність одного із своїх батьків з інвалідністю ІІ групи за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати.

Відповідно до вимог законодавства, у поданій заяві Позивач чітко зазначив про відсутність інших працездатних членів сім`ї, які мали б такий обов`язок.

На підтвердження наведених обставин та на виконання вимог Додатка 5 до постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, до заяви про відстрочку Позивачем додано документи, а саме:

1. Копії паспорта громадянина України та РНОКПП Позивача;

2. Копію свідоцтва про народження Позивача з нотаріально засвідченим перекладом на українську мову. Цей документ є належним та достатнім доказом наявності прямого родинного зв`язку між Позивачем (сином) та ОСОБА_2 (матір`ю);

3. Копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) серії 2-18 АВ № 085765 від 17.02.1994. Вказана довідка підтверджує факт встановлення матері Позивача, ОСОБА_2 , другої (ІІ) групи інвалідності безтерміново у зв`язку із загальним захворюванням;

4. Копії паспорта громадянина України та РНОКПП матері Позивача;

5. Копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 , яким підтверджується факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_5 чоловіка ОСОБА_2 (батька Позивача). Надання цього документа є ключовим для доведення відсутності іншого з подружжя, який в силу приписів статті 75 Сімейного кодексу України був би першочергово зобов`язаний утримувати непрацездатну дружину;

6. Копію нотаріально засвідченої заяви ОСОБА_2 від 13.11.2025 (зареєстрованої в реєстрі за № 805). У цій заяві мати Позивача офіційно підтверджує, що ОСОБА_1 є її єдиною дитиною, чоловік помер, а інших дітей чи невійськовозобов`язаних працездатних родичів, які б могли і були зобов`язані її утримувати, у неї немає. Цей доказ доводить відсутність інших осіб, передбачених статтею 202 Сімейного кодексу України;

7. Копії витягів з реєстру територіальної громади щодо Позивача та його матері, а також відомості про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб. Ці документи підтверджують факт спільного проживання та ведення спільного побуту Позивачем і його матір`ю за однією адресою.

Таким чином, судом з матеріалів справи встановлено, що Позивач надав до уповноваженого органу повний, належний та вичерпний комплект документів, що прямо вимагається чинним законодавством для підтвердження обставин виникнення права на відстрочку.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 19.11.2025 за вих. № 3/16069 Позивача проінформовано про те, що його заяву та підтвердні документи комісією розглянуто.

Як встановлено з Витягу з протоколу засідання комісії від 18.11.2025 № 51 (копія якого надана Відповідачем на окремий запит адвоката 03.12.2025), щодо заявника ОСОБА_1 ухвалено негативне рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Причиною такої відмови у тексті протоколу зазначено: «неналежно подані документи згідно з абз. 13 ч. 1 ст. 23 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560».

Суд критично оцінює такий висновок Відповідача та акцентує увагу на тому, що оскаржуване рішення комісії (Витяг з протоколу № 51) не містить абсолютно жодних інших мотивів, фактичних чи правових пояснень або ж конкретизації. Комісія не зазначила, який саме з поданих Позивачем семи документів визнано «неналежним», в чому саме полягала його неналежність, або ж якого конкретно документа, на думку комісії, не вистачало для позитивного вирішення питання.

Відповідач обмежився виключно шаблонною та абстрактною фразою. Такий підхід повністю унеможливлює встановлення дійсних причин відмови, позбавляє громадянина можливості зрозуміти суть допущених ним недоліків (якщо такі взагалі були) та свідчить про відверто поверхневий і формальний підхід комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 до розгляду заяви військовозобов`язаного.

Переходячи до правової оцінки спірних правовідносин, суд керується наступними нормами матеріального права та мотивами щодо їх застосування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Цей принцип означає, що суб`єкт владних повноважень не може діяти на власний розсуд поза межами закону, а його рішення мають бути чітко обґрунтованими та спиратися на конкретні правові норми.

Згідно з частинами першою та другою статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

У системному зв`язку з цією нормою перебуває стаття 65 Основного Закону, згідно з якою захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, а також обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі — Закон № 3543-ХІІ).

Відповідно до статті 1 Закону № 3543-ХІІ, мобілізація — це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту — на організацію і штати воєнного часу.

Водночас, встановлюючи загальний обов`язок щодо проходження військової служби під час мобілізації, держава передбачила винятки для певних категорій громадян, які потребують соціального захисту або виконують важливі сімейні обов`язки.

Статтею 23 Закону № 3543-ХІІ визначено вичерпний перелік поважних підстав, за наявності яких військовозобов`язані не підлягають призову на військову службу під час мобілізації (отримують право на відстрочку).

Зокрема, згідно з пунктом 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: які мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати (крім випадків, якщо такі особи самі є особами з інвалідністю, потребують постійного догляду, перебувають під арештом (крім домашнього арешту), відбувають покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі). У разі відсутності невійськовозобов`язаних осіб здійснювати догляд за особою з інвалідністю I чи II групи може лише одна особа з числа військовозобов`язаних за вибором такої особи з інвалідністю.

Аналіз наведеної правової норми дає підстави для висновку, що для отримання права на відстрочку за вказаним пунктом необхідна одночасна наявність двох складових (умов):

- наявність у військовозобов`язаного одного з батьків, якому в установленому законом порядку встановлено І або ІІ групу інвалідності;

- об`єктивна відсутність інших працездатних (невійськовозобов`язаних) осіб, на яких закон покладає обов`язок щодо утримання таких батьків.

Механізм реалізації права на відстрочку, порядок оформлення, подання заяв та оцінки підтвердних документів чітко регламентовано Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі — Порядок № 560).

Відповідно до пункту 56 Порядку № 560, відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Згідно з пунктом 58 Порядку № 560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані особисто (зокрема, через центри надання адміністративних послуг) подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяву про надання відстрочки за встановленою формою (додаток 4). До заяви обов`язково додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у вичерпному переліку згідно з додатком 5.

У додатку 5 до Порядку № 560 імперативно закріплено перелік документів, необхідних та достатніх для отримання відстрочки за кожною з підстав. Зокрема, для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи (абзац 13 частини 1 статті 23 Закону № 3543-ХІІ), вимагається подання наступного комплекту документів:

Для підтвердження інвалідності батьків: один із таких документів: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги, в яких зазначено групу та причину інвалідності;

Для підтвердження родинних зв`язків: документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження заявника);

Для підтвердження неможливості інших осіб здійснювати утримання (або їх відсутності): один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та зобов`язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю: довідка до акта огляду МСЕК (щодо інших родичів), висновок ЛКК, документ про перебування під арештом чи відбування покарання.

Водночас, спеціальною нормою абзацу другого пункту 58-1 Порядку № 560 передбачено, що військовозобов`язані, які відповідно до закону зобов`язані утримувати осіб, зазначених у пункті 13 ч. 1 ст. 23 Закону, зазначають у заяві про відсутність інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані утримувати цих осіб. А за умови наявності кількох військовозобов`язаних — додають заяву особи з інвалідністю за формою згідно з додатком 15, в якій зазначається особа, яку обирають для утримання.

Отже, законодавець передбачив, що факт відсутності інших зобов`язаних осіб (доведення так званого «негативного факту») підтверджується шляхом прямого декларування цієї обставини заявником у відповідній заяві до ТЦК та СП, а також може бути додатково підкріплений нотаріальними заявами самої особи з інвалідністю та даними з державних реєстрів актів цивільного стану (про відсутність інших дітей чи іншого з подружжя).

Пунктом 60 Порядку № 560 визначено процедуру дій самої комісії ТЦК та СП. Встановлено, що комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, а за потреби — готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює мотивоване рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, яке оформляється протоколом. У разі відмови у наданні відстрочки у протоколі в обов`язковому порядку зазначаються причини такої відмови.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 14.11.2025 Позивач подав до комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 повний, вичерпний та належним чином оформлений пакет документів, який повністю відповідає вимогам Додатка 5 до Порядку № 560.

Зокрема, факт інвалідності матері (ІІ група) беззаперечно підтверджено довідкою МСЕК серії 2-18 АВ № 085765; прямий родинний зв`язок — копією свідоцтва про народження. Відсутність обов`язку іншого з подружжя щодо утримання непрацездатної матері підтверджено копією свідоцтва про смерть її чоловіка.

Крім того, на виконання приписів Порядку № 560, Позивач у поданій заяві (додаток 4) чітко зазначив про відсутність інших осіб, які зобов`язані утримувати його матір, та додатково надав її нотаріально засвідчену заяву від 13.11.2025 про те, що він є її єдиною дитиною і інших родичів, здатних надавати утримання, немає.

Суд також детально дослідив довідку Мурованської сільської ради про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб, згідно з якою за адресою проживання Позивача та його матері також зареєстровані ОСОБА_3 (1968 р.н.) та ОСОБА_4 (1998 р.н.).

У контексті перевірки наявності або відсутності інших осіб, які відповідно до закону зобов`язані утримувати особу з інвалідністю (матір Позивача), суд застосовує імперативні норми Сімейного кодексу України (далі — СК України), які чітко розмежовують першочергові та субсидіарні (додаткові) обов`язки членів сім`ї.

Відповідно до статті 202 СК України, повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги. Цей обов`язок є прямим, безумовним і першочерговим.

Згідно зі статтями 266 та 268 СК України, обов`язок повнолітніх онуків утримувати непрацездатних бабусю/дідуся, а також обов`язок невістки утримувати непрацездатну свекруху виникає виключно субсидіарно — тобто лише за умови, якщо останні не мають чоловіка, дружини або повнолітніх працездатних дітей. Оскільки у ОСОБА_2 є повнолітній працездатний син (Позивач), обов`язок щодо її утримання в інших зареєстрованих родичів (онуки чи невістки) за законом не виникає і до них не переходить.

Системний аналіз вказаних норм сімейного законодавства беззаперечно свідчить про те, що обов`язок по утриманню непрацездатних осіб покладається на інших членів сім`ї (зокрема, онуків чи невісток) виключно у разі фізичної відсутності родичів першої лінії або об`єктивної неможливості виконання ними такого обов`язку.

Суд наголошує, що наявність самого лише факту реєстрації місця проживання інших осіб (невістки та онуки) за однією адресою з особою, що потребує утримання, автоматично не породжує для них такого юридичного обов`язку в розумінні вимог пункту 13 частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ. Оскільки прямий та безальтернативний обов`язок щодо утримання матері в силу приписів статті 202 СК України лежить саме на Позивачеві, обставина реєстрації інших родичів за цією ж адресою жодним чином не спростовує факту відсутності інших зобов`язаних осіб. Отже, у матері Позивача об`єктивно відсутні інші особи, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані її утримувати.

Відповідно до пункту 60 Порядку № 560, комісія вивчає отримані заяву та документи, перевіряє їх і ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Закон чітко вимагає: у разі відмови у наданні відстрочки у протоколі обов`язково зазначаються конкретні причини такої відмови.

Оцінюючи оскаржуване рішення (Витяг з протоколу від 18.11.2025 № 51), суд констатує, що воно очевидно не відповідає критеріям обґрунтованості, вмотивованості та добросовісності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України. Причиною відмови у протоколі вказано лише: «неналежно подані документи згідно з абз. 13 ч. 1 ст. 23 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560».

Суд наголошує, що зазначення комісією загальної, абстрактної та шаблонної фрази без ідентифікації того, який саме документ є неналежним, відсутнім або неправильно оформленим, є грубим порушенням процедури розгляду заяви. Відповідач не вказав жодних конкретних недоліків поданого Позивачем пакету документів. Таке рішення позбавляє Позивача можливості зрозуміти дійсні мотиви відмови, порушує принцип юридичної визначеності та створює передумови для свавілля суб`єкта владних повноважень.

Загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії (яким є оскаржуване рішення комісії), є його обґрунтованість та вмотивованість. Тобто суб`єкт владних повноважень зобов`язаний навести конкретні підстави його прийняття (фактичні і юридичні), а також переконливі і зрозумілі мотиви.

Цей принцип закріплено у практиці Європейського суду з прав людини. Так, у рішенні ЄСПЛ у справі «Суомінен проти Фінляндії» (заява № 69519/01) наголошено, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши чітке обґрунтування своїх рішень. Крім того, у рішенні ЄСПЛ по справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00) суд вказав, що кожен суб`єкт владних повноважень зобов`язаний надати детальну відповідь на ключові аргументи особи, щоб гарантувати відсутність свавілля.

Суд зазначає, що незазначення конкретних мотивів та підстав для прийняття негативного рішення, обмеження суб`єктом владних повноважень лише загальними посиланнями на нормативно-правові акти без вказівки на конкретні недоліки поданих документів, свідчить про формальний підхід та протиправність такого акта індивідуальної дії, оскільки особа позбавляється можливості дізнатися, які саме її дії чи бездіяльність призвели до відмови у реалізації її права.

Крім того, суд звертає особливу увагу на те, що Відповідач у цій справі взагалі не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач під час судового розгляду не довів жодними доказами чи поясненнями, яких саме документів, визначених Додатком 5 до Порядку № 560, йому не вистачало для прийняття позитивного рішення щодо Позивача, та не спростував факту надання Позивачем вичерпного переліку належних і допустимих доказів наявності права на відстрочку.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 , оформлене протоколом від 18.11.2025 № 51 в частині відмови Позивачу у наданні відстрочки, є немотивованим, формальним, необґрунтованим, прийнятим без об`єктивного та всебічного з`ясування всіх обставин справи, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Обираючи належний, ефективний та такий, що не суперечить закону, спосіб захисту порушеного права Позивача, суд враховує приписи частини четвертої статті 245 КАС України. Відповідно до цієї норми, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Суд зазначає, що повноваження щодо повної оцінки поданих військовозобов`язаним документів, проведення за потреби перевірок через державні реєстри та прийняття остаточного рішення по суті (про надання чи відмову у наданні відстрочки) є виключними дискреційними повноваженнями відповідної комісії, утвореної при територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду.

Цей принцип послідовно підтримується сталою практикою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду. Зокрема, Верховний Суд сформував обов`язковий висновок про те, що адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до виключної компетенції цього органу.

Враховуючи викладене, суд не може перебрати на себе функцію комісії Відповідача та самостійно своїм рішенням надати Позивачу відстрочку.

Водночас, оскільки Позивач сформулював свою позовну вимогу «зобов`язати повторно розглянути заяву», суд вважає, що належним та достатнім способом захисту у цій справі відповідно до ч.4 ст. 245 КАС України є зобов`язання Відповідача вирішити питання про надання ОСОБА_1 відстрочки на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону № 3543-ХІІ на підставі заяви від 14.11.2025 з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із приписів частини першої статті 139 КАС України.

Судом встановлено, що Позивач при зверненні до адміністративного суду сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 грн, що належним чином підтверджується наявною у матеріалах справи платіжною квитанцією. Доказів понесення Позивачем інших судових витрат (зокрема, витрат на професійну правничу допомогу) до матеріалів справи не долучено і відповідних клопотань не заявлялося.

Зважаючи на те, що адміністративний позов задоволено в повному обсязі, а факт неправомірності дій суб`єкта владних повноважень знайшов своє підтвердження під час судового розгляду, вказана сума судового збору (1211,20 грн) підлягає стягненню на користь Позивача за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Керуючись статтями 2, 6, 9, 72-77, 90, 139, 162, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 в особі комісії для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 оформлене протоколом від 18.11.2025 року № 51 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до п. 13 ч. 1 статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

3. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 в особі комісії для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) вирішити питання про надання ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) відстрочки на підставі пункту 13 частини 1 статті 23 Закону № 3543-ХІІ на підставі заяви від 14.11.2025 з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений ним при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 20 березня 2026 року.

Суддя Коморний О.І.