Рішення від 19 березня 2026 р. у справі №380/24976/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2026 рокусправа № 380/24976/25

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправними дії суб`єкта владних повноважень - військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати в неналежному (зменшеному) розмірі ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30.01.2020 року по 20.05.2023 року без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на і січня календарного року), та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” №704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити на користь позивача ОСОБА_1 грошове забезпечення (всіх основних та додаткових виплат відповідно до законодавства України) за період з 30.01.2020 року по 20.05.2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осш, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п.4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” №704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького склад), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивач у період з 01 жовтня 2001 року по 10 грудня 2025 року проходила військову службу у Відповідача (у військовій частині НОМЕР_1 ). На переконання Позивача, військова частина протягом періоду з 30.01.2020 року по 20.05.2023 року здійснювала невірне нарахування розмірів її посадового окладу та окладу за військовим званням, оскільки для їхнього обчислення безпідставно застосовувала розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом станом на 01.01.2018 року.

Позивач зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови Кабінету Міністрів України № 103, яким раніше вносилися звужуючі зміни до пункту 4 Постанови КМУ № 704. Внаслідок цього, починаючи з 30.01.2020 року (наступного дня після набрання законної сили судовим рішенням), відновила свою дію первинна редакція пункту 4 Постанови КМУ № 704. Згідно з цією редакцією, посадовий оклад та оклад за військовим званням мали обчислюватися виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня поточного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), з подальшим множенням на відповідний тарифний коефіцієнт.

Таке системне заниження базових окладів, на думку Позивача, автоматично призвело до нарахування та виплати в суттєво меншому розмірі всіх інших похідних щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, зокрема грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Додатково Позивач просить суд зобов`язати Відповідача здійснити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб (ПДФО), що утримуються з сум доплати грошового забезпечення, відповідно до Порядку, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44.

Ухвалою від 24 грудня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі. Зважаючи на те, що вказана справа є справою незначної складності, суд розглядає її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач скористався своїм процесуальним правом та подав до суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні в повному обсязі за безпідставністю. Відповідач не заперечує той факт, що рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 було скасовано пункт 6 Постанови КМУ № 103.

Однак Відповідач звертає увагу суду на те, що пунктом 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06.12.2016 № 1774-VIII імперативно встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників і інших виплат. Оскільки норма вказаного Закону має вищу юридичну силу, ніж підзаконний нормативно-правовий акт (Постанова КМУ № 704), при розв`язанні правової колізії перевагу слід надавати саме Закону як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права.

Таким чином, на переконання Відповідача, застосування як розрахункової величини “не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати” є неправомірним та таким, що суперечить законодавству, що також підтверджується сталою практикою Великої Палати Верховного Суду (постанова від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18) та Касаційного адміністративного суду (постанови від 11.02.2021 у справах № 240/11952/19 та № 200/3774/20-а). Відтак, розрахунковою величиною є стала величина – розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата для таких розрахунків застосовуватися не може.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги Позивача та заперечення Відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 , у період з 01 жовтня 2001 року по 10 грудня 2025 року проходила військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 Повітряного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_1 ” Повітряних Сил Збройних Сил України, де обіймала посаду відповідального виконавця служби охорони державної таємниці. Військове звання Позивача — старший солдат.

Як встановлено з витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 17.11.2025 року № 65-РС, старшого солдата ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у відставку відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” за підпунктом “а” (за віком).

У подальшому, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.12.2025 року № 375, Позивача з 10 грудня 2025 року виключено зі списків особового складу частини, знято з усіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Предметом судового спору є перевірка правомірності дій Відповідача щодо визначення нормативної розрахункової величини для обчислення базових складових грошового забезпечення Позивача, а саме — посадового окладу та окладу за військовим званням, за конкретно визначений спірний період з 30 січня 2020 року по 20 травня 2023 року. Зі змісту позовної заяви та відзиву на неї, між сторонами відсутній спір щодо самого факту проходження служби чи виплати грошового забезпечення в цілому, натомість спірним є виключно нормативний механізм (алгоритм) його обрахунку.

Зокрема, Позивач наполягає на застосуванні для розрахунку показника мінімальної заробітної плати або актуального прожиткового мінімуму відповідного року, тоді як Відповідач зазначає, що застосовував сталу розрахункову величину станом на 01.01.2018 року згідно з приписами урядових постанов.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, оцінюючи аргументи Позивача та заперечення Відповідача, суд виходить із такого нормативно-правового регулювання.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а стаття 46 Основного Закону гарантує громадянам право на соціальний захист. Крім того, статтею 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, є Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 № 2011-XII (далі — Закон № 2011-XII).

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. При цьому, частиною четвертою цієї ж статті закріплено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Реалізуючи делеговані повноваження, 30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (далі — Постанова № 704), якою було затверджено нову тарифну сітку та змінено структуру грошового забезпечення.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в її первинній редакції, чинній на момент прийняття) було запроваджено гнучкий (динамічний) механізм обчислення окладів. Зокрема, було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Таким чином, законодавець заклав принцип щорічного автоматичного перерахунку базових окладів військовослужбовців залежно від зростання соціальних стандартів у державі.

Однак, 21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” (далі — Постанова № 103), пунктом 6 якої було внесено суттєві зміни до пункту 4 Постанови № 704.

Згідно з цими змінами, гнучкий механізм було скасовано: розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями стали визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом виключно на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Тобто розрахункову величину для діючих військовослужбовців було штучно “заморожено” на рівні 2018 року, що позбавило їх права на збільшення окладів пропорційно до зростання прожиткового мінімуму в наступних роках.

Надаючи оцінку цим обставинам, суд наголошує, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року у справі № 826/6453/18, яке було залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року, пункт 6 Постанови № 103 було визнано протиправним та скасовано.

Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Згідно з частиною першою статті 325 КАС України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

У адміністративному судочинстві діє сталий принцип, згідно з яким визнання протиправним та скасування нормативно-правового акта, яким вносилися зміни до іншого (попереднього) акта, має наслідком відновлення дії тієї редакції нормативного акта, яка існувала до внесення незаконних змін (відновлення дії попередньої правової норми).

Таким чином, в силу приписів частини другої статті 265 КАС України, пункт 6 Постанови № 103 втратив чинність з 29 січня 2020 року. З огляду на це, починаючи з 29 січня 2020 року відновила свою дію первинна редакція пункту 4 Постанови № 704.

Відповідно, з цієї дати (а фактично для цілей поточного щомісячного нарахування грошового забезпечення — з 30.01.2020) у Позивача відновилося законне право на обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням виходячи з актуального розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом саме на 1 січня відповідного поточного календарного року, а не із застарілої фіксованої величини станом на 01.01.2018 року.

Посадовий оклад та оклад за військовим званням є базовими (основоположними) елементами структури грошового забезпечення, від розміру яких у відсотковому співвідношенні напряму залежить розмір усіх інших щомісячних та одноразових додаткових виплат.

Оскільки Відповідач у спірний період з 30.01.2020 по 20.05.2023 продовжував неправомірно нараховувати грошове забезпечення Позивачу на основі “замороженого” прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 , це призвело до системного та каскадного заниження не лише основних окладів, але й виплати в неналежному (зменшеному) розмірі всіх похідних складових , зокрема: щомісячних додаткових видів забезпечення, премій, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Такі дії Військової частини НОМЕР_1 є проявом протиправної бездіяльності щодо належного виконання вимог законодавства про оплату праці військовослужбовців та порушують законні майнові права Позивача, які підлягають судовому захисту шляхом зобов`язання Відповідача здійснити відповідний перерахунок та виплату недоотриманих коштів.

Щодо вимоги Позивача обчислювати оклади виходячи з величини “не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати”

Вирішуючи спір у цій частині позовних вимог, суд враховує обґрунтовані аргументи Відповідача та виходить із такого .

Дійсно, відновлена в силу скасування пункту 6 Постанови № 103 первинна редакція пункту 4 Постанови № 704 містить застереження щодо визначення розрахункової величини в розмірі прожиткового мінімуму, “але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року”.

Проте, застосування нормативно-правових актів повинно здійснюватися з урахуванням їхньої юридичної сили у загальній ієрархії законодавства. Так, пунктом 3 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (далі — Закон № 1774-VIII), який набрав чинності 01 січня 2017 року, імперативно установлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат

Відповідно до частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України), у разі невідповідності правового акта закону України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Враховуючи наведену норму, при розв`язанні правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VIII (який забороняє використовувати мінімальну заробітну плату як розрахункову величину) та пункту 4 підзаконного акта — Постанови КМУ № 704 (який містить посилання на 50% мінімальної заробітної плати), беззаперечну перевагу слід надати положенням Закону № 1774-VIII як акту вищої юридичної сили .

Вказаний підхід суду повністю узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18, та сталою практикою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (зокрема, у постановах від 11.02.2021 у справах № 240/11952/19 та № 200/3774/20-а) . Згідно з цією обов`язковою для врахування практикою, будь-які положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають.

Отже, єдиною законною розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням є виключно розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року. Величина у розмірі 50% мінімальної заробітної плати для таких розрахунків не може бути застосована. Відтак, позовні вимоги в частині зобов`язання Відповідача використати як розрахункову величину 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати є нормативно необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Позивач просить суд зобов`язати Відповідача одночасно з проведенням перерахунку та виплатою заборгованості компенсувати суми податку з доходів фізичних осіб .

Оцінюючи цю вимогу, суд зазначає, що держава гарантує військовослужбовцям повне збереження їхнього грошового забезпечення шляхом компенсації утриманих податків. Згідно з пунктом 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, така грошова компенсація виплачується громадянам України, які мають статус військовослужбовця, а також особам, звільненим зі служби, для відшкодування утриманих сум ПДФО з їх грошового забезпечення .

Оскільки внаслідок здійснення перерахунку грошового забезпечення за період з 30.01.2020 по 20.05.2023 Відповідач буде зобов`язаний нарахувати та виплатити Позивачу єдиним платежем додаткові суми (заборгованість), з яких за загальним податковим правилом підлягає утриманню податок на доходи фізичних осіб, Позивач має абсолютне і законне право на відповідну компенсацію цих утриманих сум . Ця вимога є похідною, повністю обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню з метою забезпечення ефективного захисту порушеного права та отримання Позивачем належних їй коштів у повному (“чистому”) обсязі.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України), суд констатує, що Відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій щодо розрахункової величини посадового окладу Позивача на рівні 2018 року після скасування відповідних змін у судовому порядку. Натомість Відповідач довів правомірність незастосування мінімальної заробітної плати при таких розрахунках.

Підсумовуючи викладене, системний аналіз норм права та встановлених обставин дає суду підстави дійти висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Належним способом захисту порушених прав Позивача є визнання протиправною бездіяльності Відповідача та зобов`язання його здійснити перерахунок і доплату грошового забезпечення (включаючи всі основні, щомісячні додаткові види та одноразові виплати) за спірний період з 30.01.2020 по 20.05.2023, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом саме на 1 січня відповідного календарного року, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією ПДФО.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір” від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі .

Оскільки грошове забезпечення військовослужбовців за своєю правовою природою, сутністю та соціальним призначенням прирівнюється до заробітної плати, Позивач звільнена від сплати судового збору за подання даного позову в силу прямої вказівки закону .

За таких обставин, і враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів понесення сторонами будь-яких інших витрат, пов`язаних із розглядом справи, питання про розподіл судових витрат судом не вирішується і стягнення судового збору з Відповідача не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 20 травня 2023 року виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) грошового забезпечення (основних та щомісячних додаткових видів, а також одноразових виплат) за період з 30 січня 2020 року по 20 травня 2023 року виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 20 березня 2026 року.

Суддя Коморний О.І.