Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №360/102/26 — Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

23 березня 2026 рокум. ДніпроСправа № 360/102/26

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши в порядку загального позовного провадження (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

20.01.2026 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня присудження ОСОБА_1 заборгованості за рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року у справі №360/801/25, а саме за період з 26.10.2018 по 25.12.2025;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня присудження ОСОБА_1 за рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23 червня 2025 року у справі №360/801/25, а саме за період з 26.10.2018 по 25.12.2025 включно в розмірі 46 677,12 грн;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб за період з 26.10.2018 по 25.12.2025, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою КМ України від 15.01.2004 № 44.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, позивач є учасником бойових дій, що з 28.05.2015 по 26.10.2018 проходив військову службу у військовий частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 по стройовій частині (далі перейменована на військову частину НОМЕР_1 ) від 28.05.2015 року № 126 солдата ОСОБА_1 було зараховано до списків особового складу військової частини та призначено на посаду оператора відділення збору та обробки даних розвідки батареї управління та артилерійської розвідки БРАГ.

Військова частина польова пошта НОМЕР_2 є закритим найменуванням Військової частини НОМЕР_1 , яке діяло до 2017-2018року в мирний час.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.10.2018 за № 313 (по стройовій частині) старшого солдата ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та знято з усіх видів забезпечення, та виключено у запас відповідно до підпункту “к” пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту).

Позивач в період з 28.05.2015 до часу звільнення в жовтні 2018 проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .

Проте, як в подальшому було встановлено при звільненні, протиправно не було виплачено належне грошове забезпечення, у зв`язку з чим позивач був змушений звернутися за захистом свої прав до суду.

Луганським окружним адміністративним судом від 23 червня 2025 року у справі №360/801/25 стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення розміром 3595,90 грн (три тисячі п`ятсот дев`яносто п`ять грн 90 коп.) за період з 1 березня 2018 року по 26 жовтня 2018 року включно в сумі 28187,30 грн (двадцять вісім тисяч сто вісімдесят сім грн 30 коп.), з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті.

На виконання зазначеного рішення відповідачем було здійснено виплату індексацію грошового забезпечення, за період з 1 березня 2018 року по 26 жовтня 2018 року - 25 грудня 2025 року.

Вказана сума була отримана позивачем 25.12.2025, яка була нарахована на картковий рахунок (додається) у «ПриватБанк».

Позивач вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки з 26.10.2018 (дата виключення зі списків частини) по 25.12.2025 (до дати виплати).

Таким чином, позивач вважає, що має право відповідно до положень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України ), на отримання середнього заробітку (грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.10.2018 (дата виключення зі списків частини) по 25.12.2025 (до дати виплати).

На підставі викладеного позивач просив суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 22.01.2026 ідкрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

04.02.2026 відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено таке.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №313 від 26.10.2018 вважати такими, що вибули із списків особового складу військової частини НОМЕР_1 : Старшого солдата ОСОБА_1 , старшого оператора відділення збору, обробки та доведення розвідувальної інформації батареї управління та артилерійської розвідки бригадної артилерійської групи, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу №283-РС від 26.10.2018) відповідно до підпункту “к” пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту), вважати, що справи та посаду здав, та включити до оперативного резерву першої черги на посади згідно військово-облікових спеціальностей і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 26 жовтня 2018 року виключити зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 у справі №360/801/25 позов задоволено частково, зокрема: Визнали протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 березня 2018 року по 26 жовтня 2018 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації розміром 3595,90 грн (три тисячі п`ятсот дев`яносто п`ять грн 90 коп.) відповідно до абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Зобов`язали стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення розміром 3595,90 грн (три тисячі п`ятсот дев`яносто п`ять грн 90 коп.) за період з 1 березня 2018 року по 26 жовтня 2018 року включно в сумі 28187,30 грн (двадцять вісім тисяч сто вісімдесят сім грн 30 коп.), з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті. Відмовили у задоволенні решти позовних вимог.

Згідно довідки від 26 січня 2026 року №1/239 ОСОБА_1 нараховано та виплачено при звільненні: 6 645,67 грн – грошове забезпечення за жовтень 2018 року. 2 903,23 грн – винагорода за участь в ООС за жовтень 2018 року (за 20 діб з розрахунку 4500,00 грн).

Зараховано на картковий рахунок у сумі 4 168,87 грн та 2 979,91 грн.

Згідно довідки від 26 січня 2026 року №1/240 про доходи ОСОБА_1 зазначено, що середньомісячний розмір грошового забезпечення складає 7 923,70 грн., середньоденний розмір грошового забезпечення складає 259,79 грн.

Відповідно до частини 1 статті 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

З урахуванням правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Оскільки позивач звернувся до суду з позовом з приводу оскарження дій суб`єкта владних повноважень із позовними вимогами, які не стосуються прав особи зі статусом учасника бойових дій, то позивач не звільнений від сплати судового збору за подання даного позову згідно до положень п.13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір". Наведена правова позиція узгоджується також і з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній в його ухвалах від 13.04.2020р., від 06.05.2020р. у справі №9901/70/20, та Верховного Суду, викладеній в його ухвалі від 24.09.2020р. у справі №428/10659/19, яка підлягає обов`язкову врахуванню адміністративним судом відповідно до ч.5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов такого.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується відомостями з паспорта громадянина України НОМЕР_4 , картки фізичної особи –платника податків, посвідчення серії НОМЕР_5 .

Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_2 ) з 28.05.2015 по 26.10.2018, що підтверджується витягами з наказів командира військової частини польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 20.05.2015 № 126, командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.10.2018 № 313.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 у справі № 360/801/25, яке набрало законної сили 25.07.2025, задоволено частково позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії:

- визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 березня 2018 року по 26 жовтня 2018 року включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації розміром 3595,90 грн (три тисячі п`ятсот дев`яносто п`ять грн 90 коп.) відповідно до абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078;

- стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення розміром 3595,90 грн (три тисячі п`ятсот дев`яносто п`ять грн 90 коп.) за період з 1 березня 2018 року по 26 жовтня 2018 року включно в сумі 28187,30 грн (двадцять вісім тисяч сто вісімдесят сім грн 30 коп.), з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті;

- відмовлено у задоволенні решти позовних вимог.

На виконання судового рішення у справі № 360/801/25 на поточний рахунок позивача 25.12.2025 зараховано 27764,49 грн.

14.01.2026 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив нарахувати і виплатити середній заробіток (грошове забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.10.2018 по 25.12.2025.

Доказів надання відповіді на цю заяву відповідачем не надано.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Положеннями абзацу першого частини четвертої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” (далі – Закон № 2232) передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Положеннями частини четвертої статті 2 Закону № 2232 визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Абзацом першим частини третьої статті 24 Закону № 2232 визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі – Положення № 1153/2008 в редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Абзацом першим пункту 242 підрозділу “Порядок звільнення” розділу ХІІ “Звільнення з військової служби” Положення № 1153/2008 передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини (абзац третій пункту 242 Положення № 1153/2008).

Абзацом першим частини першої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі – Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових:

1) посадовий оклад;

2) оклад за військовим званням;

3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення;

4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260 в редакції, чинній на дату звільнення позивача з військової служби).

Пунктом 2 розділу І “Загальні положення” Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди; допомоги.

Згідно з пунктом 3 розділу І “Загальні положення” Порядку № 260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є:

штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина);

накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження;

накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення;

накази про присвоєння військових звань;

грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Відповідно до пункту 4 розділу І “Загальні положення” Порядку № 260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає:

посадовий оклад;

оклад за військовим званням;

надбавку за вислугу років;

підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний;

надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання;

доплати за науковий ступінь та за вчене звання;

премію;

морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування;

одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби;

інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.

Абзацами другим, третім пункту 7 розділу І “Загальні положення” Порядку № 260 визначено, що розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Абзацами другим-п`ятим пункту 8 розділу І “Загальні положення” Порядку № 260 закріплено, що грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир).

Згідно з абзацами першим, другим пункту 1 розділу ХХХІ “Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби” Порядку № 260 грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується: військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту, грошове забезпечення виплачується до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня закінчення строку контракту (абзац сьомий пункту 1 розділу ХХХІ “Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби” Порядку № 260).

З системного аналізу вищевикладеного слідує, що грошове забезпечення позивача, у тому числі індексація, мало бути виплачено позивачу у день виключення його зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.10.2018 № 313 старшого солдата ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 26 жовтня 2018 року.

Таким чином, грошове забезпечення у повному та правильному розмірі мало бути виплачено позивачу 26 жовтня 2018 року.

Судом встановлено, що після звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення позивачу сплачено на виконання судового рішення у справі № 360/801/25 індексацію грошового забезпечення у розмірі 27764,49 грн (нараховано 28187,30 грн).

Слід зазначити, що Законом № 2011-XII та Порядком № 260 не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця. Зазначені правові норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення військовослужбовцям та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку тощо) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці від 01 липня 1949 року № 95 “Про захист заробітної плати”, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Статтею 12 Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю (постанова Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 21-389а13), суд вважає за необхідне застосувати до цих правовідносин норми КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України:

в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (в редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року);

у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (в редакції, яка діє з 19 липня 2022 року).

Аналіз вищевказаних норм дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Суд враховує правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року в справі № 821/1083/17, відповідно до якої під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Зважаючи на вище наведені положення КЗпП України та правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку, що стаття 117 КЗпП України розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати належних працівникові при звільненні сум.

Оскільки рішенням Луганського окружного адміністративного суду у справі № 360/801/25 встановлено право позивача на отримання індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби в належному розмірі, суд вважає, що відповідач мав здійснити позивачу такі виплати до дня звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини, тобто у строк, визначений у статті 116 КЗпП України.

Однак за матеріалами справи виплата спірних сум грошового забезпечення позивача –індексації грошового забезпечення у розмірі 27764,49 грн, здійснена відповідачем тільки 25 грудня 2025 року, тобто вже після звільнення позивача з військової служби.

Відповідно за цей період затримки до відповідача має бути застосована відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100 у редакції, яка діє на час вирішення спору).

Згідно з підпунктом “л” пункту 1 Порядку № 100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Відповідно до абзаців першого-четвертого та сьомого пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку, матеріальна (грошова) допомога. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Час, протягом якого працівник згідно із законодавством не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. З розрахункового періоду також виключається час, за який відсутні дані про нараховану заробітну плату працівника внаслідок проведення бойових дій під час дії воєнного стану.

Абзацами третім-п`ятим пункту 4 Порядку № 100 передбачено, що якщо в розрахунковому періоді у працівника не було заробітної плати, розрахунки проводяться з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Якщо розмір посадового окладу є меншим від передбаченого законодавством розміру мінімальної заробітної плати, середня заробітна плата розраховується з установленого розміру мінімальної заробітної плати на час розрахунку. У разі укладення трудового договору на умовах неповного робочого часу, розрахунок проводиться з розміру мінімальної заробітної плати, обчисленого пропорційно до умов укладеного трудового договору. Якщо розрахунок середньої заробітної плати обчислюється виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, то її нарахування здійснюється шляхом множення посадового окладу чи мінімальної заробітної плати на кількість місяців розрахункового періоду.

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 3 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт. Премії (в тому числі за місяць) та інші заохочувальні виплати за підсумками роботи за певний період під час обчислення середньої заробітної плати враховуються в заробіток періоду, який відповідає кількості місяців, за які вони нараховані, починаючи з місяця, в якому вони нараховані. Для цього до заробітку відповідних місяців розрахункового періоду додається частина, яка визначається діленням суми премії або іншої заохочувальної виплати за підсумками роботи за певний період на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів відповідного місяця, що припадає на розрахунковий період. Якщо період, за який нараховано премію чи іншу заохочувальну виплату, працівником відпрацьовано частково, під час обчислення середньої заробітної плати враховується сума у розмірі не більше фактично нарахованої суми премії чи іншої заохочувальної виплати.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

При цьому, спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення, є Порядок № 260, реченням другим абзацу другого пункту 7 розділу І “Загальні положення” якого визначено, що середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Відповідно до пункту 9 розділу ХХХІ “Виплата грошового забезпечення у разі звільнення з військової служби” Порядку № 260:

грошове забезпечення військовослужбовцям, рішення про звільнення яких з військової служби або переміщення на нижчеоплачувану посаду визнані незаконними та які у зв`язку з цим поновлені на військовій службі (посаді) на підставі рішення повноважного органу (керівника), який прийняв рішення про таке поновлення та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді, недоотримане грошове забезпечення за час вимушеного прогулу або різниця за час виконання військового обов`язку на нижчеоплачуваній посаді виплачується військовослужбовцю за місцем перебування на грошовому забезпеченні;

до розрахунку грошового забезпечення у такому разі включаються щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за займаною штатною посадою до звільнення або переміщення на нижчеоплачувану посаду;

одноразові додаткові види грошового забезпечення за час вимушеного прогулу не виплачуються.

З системного аналізу вищенаведених норм Порядку № 100 та Порядку № 260 можна дійти висновку, що:

згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку військовослужбовцям Збройних Сил України проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці служби, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період;

нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється з щомісячних основних (посадовий оклад, оклад за військовим званням) та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) за останні 2 календарні місяці служби перед звільненням. При цьому, індексація враховується в усіх випадках обчислення середнього грошового забезпечення;

до розрахунку не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, винагорода за безпосередню участь у воєнних конфліктах, антитерористичних операціях та інших заходах в умовах особливого періоду, а також інші виплати, передбачені пунктом 4 Порядку № 100.

Згідно із довідкою військової частини НОМЕР_1 від 26.01.2026 № 1/240 грошове забезпечення ОСОБА_1 у серпні та вересні 20218 року склало 15 847,40 грн, середньомісячний розмір грошового забезпечення – 7923,70 грн, середньоденний розмір грошового забезпечення – 259,79 грн, а саме:

1) серпень 2018 року, 31 доба – 7923,70 грн (звання – 670,00 грн, оклад – 2730,00 грн, вислуга – 850,00 грн, НОПС – 425,00 грн, премія – 3248,70 грн, індексація – 0,00 грн);

2) вересень 2018 року, 30 діб – 7923,70 грн (звання – 670,00 грн, оклад – 2730,00 грн, вислуга – 850,00 грн, НОПС – 425,00 грн, премія – 3248,70 грн, індексація – 0,00 грн).

Таким чином, враховуючи зазначену довідку, судом установлено, що грошове забезпечення ОСОБА_1 з урахуванням індексації грошового забезпечення, нарахованого на виконання судового рішення у справі № 360/801/25, склало:

1) серпень 2018 року, 31 доба – 11519,60 грн (звання – 670,00 грн, оклад – 2730,00 грн, вислуга – 850,00 грн, НОПС – 425,00 грн, премія – 3248,70 грн, індексація – 0,00 грн, індексація – різниця - 3595,90 грн);

2) вересень 2018 року, 30 діб – 11519,60 грн (звання – 670,00 грн, оклад – 2730,00 грн, вислуга – 850,00 грн, НОПС – 425,00 грн, премія – 3248,70 грн, індексація – 0,00 грн, індексація – різниця - 3595,90 грн).

В постанові від 10 квітня 2024 року у справі № 360/380/23 Верховний Суд зазначив, що спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 15 вересня 2019 року до 30 березня 2023 року, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” (19 липня 2022 року) і після цього.

Період з 15 вересня 2019 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин”) регулюється редакцією КЗпП України, до внесення у неї змін Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин”, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.

Проте, період з 19 липня 2022 року до 30 березня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22.

Верховний Суд зауважив, що у межах справи № 360/380/23 належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, які безпосередньо стосуються норм КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

В постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду зауважила, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19 липня 2022 року, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

За серпень 2018 року та вересень 2018 року позивачем відпрацьовано 61 каленарний день (за серпень 2018 року – 31 календарний день, за вересень 2018 року – 30 календарних днів).

День виключення позивача зі списків особового складу військової частини 26 жовтня 2018 року вважається останнім днем служби, тому не враховується судом для визначення кількості днів затримки у розрахунку при звільненні.

Отже, суд зазначає, що періодом затримки розрахунку при звільненні є період з 27 жовтня 2018 року по 25 грудня 2025 року (2617 календарних днів), під час якого редакція статті 117 КЗпП України зазнала суттєвих змін, тому означений період потрібно поділити на два періоди, а саме на період з 27 жовтня 2018 року по 18 липня 2022 року (весь період затримки розрахунку при звільненні до внесення змін щодо обмеження шістьма місяцями), що складатиме 1361 календарних дні, та період з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року (період обмежений шістьма місяцями), що складатиме 184 календарних днів.

Обраховуючи розмір середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку суд враховує, що згідно з Порядком № 100 індексація грошового забезпечення (як поточна, так і індексація-різниця) враховується при здійсненні такого розрахунку.

Середньоденне грошове забезпечення позивача складає 377,69 грн ((11519,60 грн + 11519,60 грн) = 23039,2 : 61 календарний день = 377,69 грн).

Відповідно, середнє грошове забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку:

за період з 27 жовтня 2018 року по 18 липня 2022 року в арифметичному обчисленні складає 514 036,09 грн (середньоденне грошове забезпечення у розмірі 377,69 грн х 1361 календарний день);

за період з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року в арифметичному обчисленні складає 69 494,96 грн (середньоденне грошове забезпечення у розмірі 377,69 грн х 184 календарних днів).

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

Європейський суд з прав людини трактує поняття “якість закону” таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах “C.G. та інші проти Болгарії” (“C. G. and Others v. Bulgaria”, заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), “Олександр Волков проти України” (“Oleksandr Volkov v. Ukraine”, заява № 21722/11, § 170).

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Проте такий період з 19 липня 2022 року не може бути більшим за 6 місяців.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі 821/1083/17.

Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року по справі № 480/3105/19 вказано, що при визначенні суми, яка підлягає стягненню за затримку розрахунку при звільненні, слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Зазначена правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 22 липня 2021 року у справі № 200/5764/20-а та постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року.

У пунктах 105-106 постанови від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 Великою Палатою сформульовано такий правий висновок: “Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.”.

Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року по справі № 480/3105/19 вказано, що при визначенні суми, яка підлягає стягненню за затримку розрахунку при звільненні, слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Зазначена правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 22 липня 2021 року у справі № 200/5764/20-а та постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20.

Застосовуючи вище наведені правові позиції Верховного Суду для визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі, суд враховує таке.

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 26.01.2026 № 1/239 при виключенні зі списків особового складу військової частині ОСОБА_1 нараховано 6645,67 грн грошового забезпечення за жовтень 2018 року, 2903,23 грн винагороди за участь в ООС за жовтень 2018 року (за 20 діб з розрахунку 4500,00 грн); утримано 99,69 грн військового збору, 2377,11 грн за 9 діб щорічної основної відпустки за 2018 рік, що була використана понад встановлений термін; зараховано на картковий рахунок у сумі 4168,87 грн та 2 979,91 грн.

12.10.2018 позивачеві на картковий рахунок зараховано 7804,84 грн.

Також судом встановлено, що Луганський окружний адміністративний суд рішенням у справі № 360/801/25 стягнув з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 щомісячну фіксовану індексацію грошового забезпечення розміром 3595,90 грн (три тисячі п`ятсот дев`яносто п`ять грн 90 коп.) за період з 1 березня 2018 року по 26 жовтня 2018 року включно в сумі 28187,30 грн (двадцять вісім тисяч сто вісімдесят сім грн 30 коп.), з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті.

25.12.2025 на поточний рахунок ОСОБА_1 зараховано 27 764,49 грн (28187,30 грн (двадцять вісім тисяч сто вісімдесят сім грн 30 коп.), з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті, на виконання судового рішення у справі № 360/801/25).

Отже, з урахуванням наданих суду документів, загальний розмір виплат, належних позивачу при виключенні зі списків особового складу, який можна встановити станом на час розгляду цієї справи, складає 35992,14 грн, з яких:

28187,30 грн (на виконання судового рішення у справі № 360/801/25) + 7804,84 грн (виплачені суми при звільненні).

Розмір індексації, нарахованої на виконання судового рішення у справі № 360/801/25, в сумі 28187,30 грн (дата виплати – 25.12.2025) по відношенню до всіх належних при звільненні виплат у розмірі 35992,14 грн становить 78,3 % ((28187,30 грн х 100 %) : 35992,14 грн = 78,3 %).

Отже, виходячи з принципу пропорційності, сума належного позивачу середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку за період з 27 жовтня 2018 року по 18 липня 2022 року складає 402 490,26 грн, а саме:

середньоденне грошове забезпечення 377,69 грн х 1361 календарний день = 514 036,09 грн (середнє грошове забезпечення);

514 036,09 грн (середнє грошове забезпечення) х 78,3 % (відсоткове значення невиплаченого у день звільнення з військової служби спірного перехованого грошового забезпечення) : 100 % = 402 490,26 грн).

Сума належного позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки по день фактичного розрахунку за період з 19 липня 2022 року по 18 січня 2023 року складає 54 414,55 грн, а саме:

середньоденне грошове забезпечення 377,69 грн х 184 календарних дні = 69 494,96 грн (середнє грошове забезпечення);

69 494,96 грн (середнє грошове забезпечення) х 78,3 % (відсоткове значення невиплаченого у день звільнення з військової служби спірного перехованого грошового забезпечення) : 100 % = 54 414,55 грн).

Таким чином, виходячи з принципу пропорційності, сума належного позивачу середнього грошового забезпечення за період затримки з 27 жовтня 2018 року по 18 січня 2023 року складає 583 531,05 грн (514 036,09 грн + 69 494,96 грн).

Однак, порівнюючи розміри несвоєчасно виплачених позивачу сум (27764,49 грн) з розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку (583 531,04 грн, розрахованим судом із дотриманням принципу пропорційності) суд дійшов висновку, що такі є очевидно неспівмірними.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, визначаючи остаточний розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у цій справі, суд виходить з принципу співмірності, що розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив відповідач позивачу при звільненні.

Як свідчать матеріали справи, причинами, що пов`язані з тривалістю порушень прав позивача, є як дії позивача, який не відразу після звільнення оскаржив бездіяльність відповідача щодо невиплати при звільненні всіх необхідних сум, так і дії відповідача, який не здійснив повного розрахунку при звільненні.

Суд враховує, що позивач, звільнившись в жовтні 2018 року, до суду з позовом про стягнення грошового забезпечення у вигляді індексації звернувся лише у квітні 2025 року, збільшивши таким чином період затримки. При цьому позивач не був позбавлений права звернутися до суду щодо належного нарахування грошового забезпечення ще під час проходження служби, а судовий спір виник не до всієї суми, яка належала позивачу при звільненні, а лише щодо окремих виплат.

З урахуванням наведених вище правових позицій Верховного Суду, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд дійшов висновку, що виплата середнього заробітку позивачу за час затримки розрахунку в загальному розмірі 583 531,05 грн, виходячи з принципу пропорційності, є явно неспівмірною та непропорційною зі встановленим розміром заборгованості відповідача з виплати належних позивачу при звільнення сум, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача.

В пункті 94.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц вказано, що для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2009 - 2015 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.

Відповідно до цього способу розрахунку розміру майнових втрат позивача на підставі припущення про необхідність взяття ним кредиту внаслідок затримки виплати працівнику належних йому сум, цей розмір можна обчислити як добуток суми несвоєчасно виплачених коштів на середньозважену вартість (у % річних) кредитів у національній валюті для фізичних осіб за даними НБУ (на день взяття кредиту) за відповідний період затримки. При цьому використовуються дані для короткострокових (до одного року) та довгострокових кредитів (більше року), якщо період затримки розрахунку становить більше 365 днів.

Згідно відомостей офіційного веб сайту Національного банку України (https://bank.gov.ua/files/4-Financial_markets.xlsx), середньозважена процентна ставка в річному обчисленні за новими кредитами резидентам (крім інших депозитних корпорацій) за секторами економіки (усього у національній валюті) становила: у 2018 році - 19,1 %; у 2019 році - 19,8 %; у 2020 році - 14,1 %; у 2021 році - 13,3 %; у 2022 році - 18,5 %, у 2023 році – 22 %, у 2024 році – 19,5%, у 2025 році – 19,7%.

Отже, беручи до уваги висновки постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року по справі № 761/9584/15-ц та виходячи з розміру несвоєчасно нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення при звільненні, приблизну оцінку розміру майнових втрат позивача, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні у спірних правовідносинах, що розумно можна було би передбачити на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами, можна розрахувати як розмір суми, яку позивач, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит на цю суму з метою збереження рівня свого життя, а саме:

у 2018 році середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 19,1 %12 місяців = 1,59% (ставка за кредитом одного місяця), 27 жовтня 2018 року по 31 грудня 2018 року обчислено за формулою: (27764,49 грн (несвоєчасно виплачена сума) х 1,59% х 2 місяці) + 27764,49 грн (несвоєчасно виплачена сума) х 1,59 % / 31 календарний день жовтня х 5 днів затримки) = 954,11 грн;

у 2019 році середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 19,8 %, за 2019 рік обчислено за формулою 27764,49 грн (несвоєчасно виплачена сума) х 19,8 % = 5497, 37 грн;

у 2020 році середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 14,1 %, за 2020 рік обчислено за формулою 27764,49 грн (несвоєчасно виплачена сума) х 14,1 % = 3 914,79 грн;

у 2021 році середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 13,3 %, за 2021 рік обчислено за формулою 27764,49 грн (несвоєчасно виплачена сума) х 13,3 % = 3692,68 грн;

у 2022 році середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 18,5 %, за 2022 рік обчислено за формулою 27764,49 грн (несвоєчасно виплачена сума) х 18,5 % = 5136,43 грн;

у 2023 році середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 22 %, за 2023 рік обчислено за формулою 27764,49 грн (несвоєчасно виплачена сума) х 22 % = 6108,19 грн;

у 2024 році середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 19,5 %, за 2024 рік обчислено за формулою 27764,49 грн (несвоєчасно виплачена сума) х 19,5 % = 5414,07 грн;

у 2025 році середньозважена процентна ставка за кредитом в річному обчисленні 19,7 %12 місяців = 1,64% (ставка за кредитом одного місяця), 02 січня 2025 року – 25 грудня 2025 року обчислено за формулою: (27764,49 грн (несвоєчасно виплачена сума) х 1,64% х 11 місяців) + 27764,49 грн (несвоєчасно виплачена сума) х 1,64 % / 31 календарний день грудня х 25 днів затримки) = 5 375,92 грн.

Загальна сума приблизних майнових втрат позивача за період з 27 жовтня 2018 року по 25 грудня 2025 року (з урахуванням статті 117 КЗпП України – по 18 січня 2023 року) у зв`язку із несвоєчасною виплатою 27764,49 грн становить 954,11 грн + 5497, 37 грн + 3 914,79 грн + 3692,68 грн + 5136,43 грн + 6108,19 грн + 5414,07 грн + 5 375,92 грн = 36 093,56 грн.

Таким чином, підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, в розмірі 36093,56 грн.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Частиною другою статті 9 КАС України закріплено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що відповідачем порушено право позивача на отримання всіх належних при звільненні з військової служби сум грошового забезпечення до дня виключення зі списків особового складу, законодавчо визначеною гарантією від такого порушення є стягнення середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але з 19 липня 2022 року не більш як за шість місяців.

Відповідно, ефективним способом захисту порушених прав позивача є стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.10.2018 по 18.01.2023 в розмірі 36 093,56 грн.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

У задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні належить відмовити через неналежність обраного позивачем способу судового захисту та його невідповідність об`єкту порушеного права у спірних правовідносинах.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб за період з 26.10.2018 по 25.12.2025, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою КМ України від 15.01.2004 № 44.

Відповідно до пункту 1 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі – Порядок № 44), цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби (абзац перший пункту 2 Порядку № 44).

За приписами пунктів 3, 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб”. Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (пункт 5 Порядку № 44).

За визначенням вищезазначених положень Порядку № 44 можна дійти висновку, що військовослужбовцям виплачується грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

У справі, що розглядається, суд вирішив питання про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який не входить до складу грошового забезпечення, не є грошовою винагородою та іншою виплатою, яку позивач набув у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

В постанові від 19 травня 2022 року у справі № 520/11620/2020 (пункт 20) Верховний Суд дійшов висновку, що “оскільки виплата середнього заробітку за рішенням суду за час затримки виплати грошової компенсації за неотримане речове майно та грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій не входить до складу грошового забезпечення, відтак відсутні підстави для нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу”.

З огляду на наведене, позовні вимоги в наведеній частині не належать до задоволення.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Щодо доводів відповідача, викладених у відзиві, суд зазначає, що до правовідносин, що склалися, застосовні правові висновки Верховного Суду, сформовані за наслідками аналізу змін КЗпП України, що відбулися 19.07.2022.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. “Руїз Торія проти Іспанії” (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1332,00 грн.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати зі сплати судового збору пісдлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.10.2018 по 18.01.2023 в розмірі 36 093,56 (тридцять шість тисяч дев`яносто три гривні 56 коп.) грн, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1332,00 грн (одна тисяч триста тридцять дві гривні 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Г. Секірська