Рішення від 19 березня 2026 р. у справі №320/36213/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2026 року справа № 320/36213/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної охорони України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Управління державної охорони України, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління державної охорони України, що полягає у невчиненні дій щодо розгляду заяви позивача, поданої 08.05.2025, у відповідності до Положення в місячний термін з дати надходження документів;

- зобов`язати Комісію Управління державної охорони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій розглянути подані позивачем документи (заяву) щодо розгляду питання про визначення їй статусу учасника бойових дій та прийняти відповідне рішення, про яке поінформувати позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходила військову службу в Управлінні державної охорони України та була звільнена у запас СБУ наказом від 20.02.2025 №166-ос із загальною вислугою 30 років. Позивач наголошує, що за час проходження служби вона неодноразово брала безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також у заходах, необхідних для забезпечення оборони України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації. На підтвердження вказаних обставин позивачем надано відповідні розпорядження УДО України, посвідчення про відрядження та довідку від 28.09.2021 №2/6-102Д про участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки та оборони.

З метою реалізації свого права на отримання статусу учасника бойових дій, передбаченого пунктом 19 частини 1 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", 08.05.2025 позивач звернулась до УДО України з відповідною заявою та пакетом необхідних документів. Проте у відповідь вона отримала лист від 06.06.2025 №2/6-780, у якому повідомлялося лише про загальний порядок черговості розгляду документів Комісією УДО України, без прийняття конкретного рішення за її заявою.

Позивач вважає таку відповідь свідченням фактичного нерозгляду її звернення, що, на її думку, підтверджує протиправну бездіяльність відповідача. Позивач посилається на норми Положення про комісію Управління державної охорони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, затвердженого наказом УДО від 17.12.2024 №1192, згідно з якими Комісія зобов`язана прийняти рішення щодо надання статусу УБД або повернення документів на доопрацювання у чітко визначений місячний строк з дня їх надходження.

За переконанням позивача, порушення вказаних процесуальних термінів та відсутність оформленого протоколом рішення свідчить про те, що орган державної влади діяв не у спосіб, передбачений Конституцією та законами України. Оскільки бездіяльність відповідача призвела до порушення її прав на соціальний захист, позивач просить суд визнати таку бездіяльність протиправною та зобов`язати Комісію УДО України розглянути її заяву по суті з прийняттям відповідного рішення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.10.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позову шляхом надання уточненої позовної заяви (два примірники), в якій зазначити реєстраційний номер облікової картки платника податків щодо позивача, ідентифікаційний код відповідача, номери засобів зв`язку позивача та відповідача, а також відомості про наявність або відсутність електронного кабінету сторін; надати суду власне письмове підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

13.10.2025 на адресу суду від позивача на виконання вимог ухвали суду від 08.10.2025 надійшла уточнена позовна заява від 13.10.2025 та письмове підтвердження позивача про те, що нею не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.10.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

11.11.2025 відповідачем через підсистему "Електронний суд" подано відзив на позовну заяву, в якому Управління державної охорони України, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилається на відсутність у діях органу ознак протиправної бездіяльності та необґрунтованість претензій позивача щодо наявності підстав для надання статусу учасника бойових дій. Відповідач зазначає, що порядок надання статусу УБД особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, чітко регламентований постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413. На думку відповідача, позивачем не було надано належних та допустимих доказів, які б беззаперечно свідчили про її безпосередню участь у бойових діях або виконанні бойових завдань у розумінні зазначеної постанови та пункту 19 частини 1 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Обґрунтовуючи свою позицію, УДО України вказує, що згідно з наявними в матеріалах справи розпорядженнями та посвідченнями про відрядження, завдання позивача під час перебування в районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки полягали виключно у здійсненні охоронних заходів щодо Президента України та глав іноземних делегацій (зокрема Спікера Сейму Латвійської Республіки та Прем`єр-міністра Естонської Республіки). Відповідач наголошує, що виконання функціональних обов`язків щодо забезпечення безпеки посадових осіб, навіть у районах ведення операцій, не є тотожним безпосередній участі у бойових зіткненнях чи відсічі збройній агресії, що є обов`язковою умовою для отримання запитуваного статусу.

Щодо термінів розгляду заяви позивача від 08.05.2025, відповідач стверджує, що діяв у межах дискреційних повноважень та з дотриманням принципів належного врядування. Управління зазначає, що Комісія УДО України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працює в умовах надмірного навантаження, зумовленого значною кількістю звернень військовослужбовців. Листом від 06.06.2025 №2/6-780 позивача було офіційно поінформовано про прийняття її документів до опрацювання та черговість їх розгляду, що виключає факт ігнорування звернення.

Додатково відповідач акцентує увагу на тому, що суд не може підміняти собою повноваження спеціальної Комісії щодо оцінки фактичних обставин участі особи у бойових діях. Оскільки розгляд документів триває і остаточного рішення про відмову прийнято не було, відповідач вважає звернення до суду передчасним, а позовні вимоги такими, що ґрунтуються на помилковому тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права. З огляду на викладене, відповідач стверджує про повну відсутність складу правопорушення у своїх діях та просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

13.11.2025 позивачем через канцелярію суду подано відповідь на відзив, в якій позивач категорично не погоджується із доводами відповідача, викладеними у відзиві, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що суперечать чинному законодавству. Позивач наголошує, що аргументи Управління державної охорони України щодо характеру її службових відряджень як суто "охоронних заходів" є безпідставними, оскільки вона брала безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони в районах ведення бойових дій, що підтверджується довідкою УДО України від 28.09.2021 №2/6-102Д. Позивач зазначає, що статус учасника бойових дій за пунктом 19 частини 1 статті 6 Закону №3551-XII надається саме за участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, а не лише за участь у безпосередніх бойових зіткненнях, як помилково стверджує відповідач.

Щодо тверджень відповідача про відсутність бездіяльності, позивач вказує, що станом на день подання відповіді на відзив її заява від 08.05.2025 так і не була розглянута Комісією по суті. Позивач акцентує увагу на тому, що посилання відповідача на "черговість розгляду" та "надмірне навантаження" не звільняють державний орган від обов`язку дотримуватися чітко визначених законодавством строків прийняття рішення. На переконання позивача, Комісія УДО України свідомо уникає прийняття конкретного рішення (про надання статусу або відмову у його наданні), обмежуючись лише формальними листами-відписками інформаційного характеру, що є класичним проявом протиправної бездіяльності.

Додатково позивач зазначає, що протягом 2025 року неодноразово зверталась до відповідача із запитами та новими заявами, намагаючись з`ясувати стан розгляду справи, проте отримувала відповіді про продовження опрацювання заяви, що свідчить про штучне затягування процесу. Також позивач звертає увагу суду на те, що відповідач у своєму відзиві посилається на внутрішні довідки про кількість засідань Комісії, які, на думку позивача, не мають відношення до предмета спору, адже не спростовують факту порушення встановленого законом місячного строку розгляду саме її індивідуальної заяви. Позивач акцентує, що надані нею документи є цілком достатніми для прийняття рішення, а тривале ухилення відповідача від виконання своїх функцій порушує її право на належний соціальний захист.

28.11.2025 відповідачем через підсистему "Електронний суд" подано заперечення на відповідь відзив на позовну заяву позивача, в яких відповідач наполягає на безпідставності аргументів позивача, викладених у відповіді на відзив, та наголошує на відсутності законних підстав для задоволення позову. Управління державної охорони України звертає увагу суду на те, що позивач у своїй відповіді на відзив не спростувала жодного фактичного доводу відповідача щодо характеру її службової діяльності. Зокрема, УДО України акцентує, що виконання функцій із забезпечення безпеки посадових осіб, які перебували з робочими візитами в районах здійснення заходів із національної безпеки, за своєю суттю не є тотожним безпосередній участі у бойових діях. Відповідач стверджує, що позивач намагається підмінити поняття "забезпечення безпеки осіб, щодо яких здійснюється державна охорона" поняттям "безпосередня участь у відсічі збройній агресії", що є неприпустимим при застосуванні норм Закону №3551-XII.

Окрему увагу відповідач приділяє процесуальним аспектам подання доказів позивачем. Управління зазначає, що долучені до відповіді на відзив документи (зокрема копії адвокатського запиту від 20.06.2025, відповіді на нього від 30.06.2025, заяви від 25.07.2025 та листа до Мінветеранів) не були подані разом із первісною позовною заявою, як того вимагає стаття 79 КАС України. Відповідач наголошує, що позивач не обґрунтувала поважність причин несвоєчасного подання цих доказів та не надала підтверджень того, що вони не могли бути подані раніше з причин, які не залежали від неї. У зв`язку з цим, відповідач просить суд не брати до уваги вказані документи та не враховувати їх при вирішенні справи по суті.

Крім того, відповідач заперечує звинувачення у "свідомому ухиленні" від розгляду заяви, повторно наголошуючи, що розгляд документів здійснюється у порядку черговості, яка встановлена з урахуванням об`єктивної пріоритетності захисту прав тих військовослужбовців, які виконували бойові завдання безпосередньо на лінії зіткнення. Управління стверджує, що позивач фактично вимагає надання їй привілейованого права на розгляд заяви поза загальною чергою, що порушило б принцип рівності та справедливості щодо інших заявників. Відповідач зазначає, що оскільки фактичні обставини участі позивача у заходах з оборони України не підпадають під правові критерії надання статусу УБД, а процедура розгляду заяви триває у межах адміністративних спроможностей органу, позовні вимоги є необ`єктивними та такими, що суперечать дійсним обставинам справи.

02.12.2025 представником позивача через підсистему "Електронний суд" подано заперечення на заяву заперечення представника відповідача Кулика Віталія Олександровича від 28.11.2025, в яких позивач зазначає про повну відсутність у цих запереченнях правового обґрунтування та належних посилань на норми матеріального права. Позивач наполягає, що її право на отримання статусу учасника бойових дій ґрунтується на документально підтверджених фактах участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що кореспондується з положеннями чинного законодавства. На думку позивача, намагання відповідача вчергове поставити під сумнів характер її службової діяльності є лише спробою уникнути виконання покладених на орган обов`язків.

Позивач вказує на те, що доводи представника відповідача щодо порушення строків подання доказів є безпідставними, оскільки надані документи (копії запитів, заяв та відповідей за червень-серпень 2025 року) є невід`ємною частиною доказової бази, що підтверджує факт триваючої бездіяльності УДО України вже після подання первісного позову. Позивач наголошує, що ці документи виникли або були отримані у відповідь на її спроби врегулювати питання в досудовому порядку, а тому їх долучення є необхідним для встановлення об`єктивної істини у справі та підтвердження того, що її звернення свідомо ігноруються протягом тривалого часу.

Крім того, позивач акцентує увагу суду на своєму статусі ветерана військової служби та полковника запасу, зазначаючи, що тривалий нерозгляд її заяви від 08.05.2025 порушує принцип законності та вимоги Положення про Комісію УДО України, яке зобов`язує орган прийняти рішення у місячний термін. Позивач стверджує, що представник відповідача не навів жодної законодавчо визначеної норми, яка б дозволяла Комісії не приймати жодного рішення за наслідками розгляду документів, прикриваючись внутрішніми процедурами або черговістю. З огляду на це, позивач вважає позицію відповідача, викладену в запереченні від 28.11.2025, необ`єктивною та такою, що суперечить дійсним обставинам справи, і просить суд відхилити ці доводи та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

13.01.2026 канцелярією суду зареєстровано заяву представника відповідача Кулика В.О., подану через підсистему "Електронний Суд" 10.01.2026, про закриття провадження у справі відповідно до пункту 8 частини першої статті 238 КАС України, оскільки 17.12.2025 заява ОСОБА_1 від 08.05.2025 розглянута, що підтверджується витягом з протоколу засідання Комісії УДО України з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій від 17.12.2025 №2.

На підтвердження зазначеного, відповідачем надано належним чином засвідчений витяг з протоколу засідання Комісії Управління державної охорони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій від 17.12.2025 №2, з якого вбачається, що ОСОБА_1 відмовлено в наданні статусу учасника бойових дій у зв`язку із відсутністю правових підстав для надання статусу учасника бойових дій.

До вказаної заяви позивачем додано докази направлення позивачу цієї заяви до електронного кабінету позивача 10.01.2026 засобами ЕСІТС.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.01.2026 встановлено позивачу 5-денний строк з дня отримання цієї ухвали для надання письмових пояснень (висловлення думки) щодо заяви відповідача від 10.01.2026 про закриття провадження у справі відповідно до пункту 8 частини першої статті 238 КАС України.

28.01.2026 позивачем через підсистему "Електронний суд" подано письмові пояснення щодо заяви відповідача від 10.01.2026, в яких позивач заперечує проти закриття провадження у справі, наполягаючи на необхідності розгляду спору по суті. Позивач зазначає, що отримання нею інформації від Управління державної охорони України про прийняття Комісією рішення про відмову у наданні статусу учасника бойових дій не вичерпує предмет спору. Позивач стверджує, що сам факт прийняття рішення через сім місяців після звернення лише підтверджує її попередні доводи про тривалу протиправну бездіяльність відповідача, яка мала місце з травня по грудень 2025 року. На думку позивача, винесення рішення Комісією вже після відкриття судового провадження є спробою відповідача уникнути відповідальності за порушення встановлених законом строків розгляду документів.

Обґрунтовуючи свою позицію, позивач посилається на те, що процедура розгляду її заяви супроводжувалася численними порушеннями. Зокрема, позивач вказує, що згідно з отриманою нею інформацією, засідання Комісії протягом 2025 року проводились нерегулярно, а її документи тривалий час не виносились на розгляд без поважних причин. Позивач наголошує, що затримка у прийнятті рішення позбавила її можливості вчасно скористатись законодавчо закріпленими пільгами та правами, а також змусила витрачати час та ресурси на судовий захист від бездіяльності, яка на момент звернення до суду була очевидною та триваючою.

Крім того, позивач акцентує увагу на тому, що закриття провадження у зв`язку з відсутністю предмета спору є передчасним, оскільки її позовна вимога про визнання бездіяльності протиправною має на меті надання правової оцінки діям органу влади за весь період зволікання. Позивач переконана, що відповідач намагається маніпулювати процесуальними нормами, щоб приховати факт порушення регламенту роботи Комісії та принципів належного врядування. Позивач підкреслює, що якби відповідач діяв у межах місячного строку, передбаченого Положенням, необхідності у зверненні до суду не виникло б, а тому розгляд справи має завершуватись винесенням рішення по суті заявлених вимог.

Враховуючи пояснення позивача, в яких позивач висловив думку проти закриття провадження у справі, наполягаючи на необхідності розгляду спору по суті, суд вважає за необхідне здійснювати розгляд справи із ухваленням рішення по суті заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи відсутність клопотань учасників про розгляд справи у відкритому судовому засіданні, розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходила військову службу в Управлінні державної охорони України.

Наказом начальника Управління державної охорони України від 20.02.2025 №166-ос (а.с. 10) позивача було звільнено з військової служби у запас Служби безпеки України згідно з підпунктом "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (через сімейні обставини або інші поважні причини (військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеного в медичному висновку, але не більше як до досягнення нею шестирічного віку) з правом носіння військової форми одягу та правом на пенсійне забезпечення. Вислуга років позивача на 21.02.2025 становить: календарна – 27 років 06 місяців 06 днів, пільгова – 03 роки 00 місяців 09 днів, загальна – 30 років 06 місяців 15 днів.

Відповідно до наявних у матеріалах справи копій розпоряджень УДО України (від 22.09.2020 №Р309/дск (а.с. 12); від 09.10.2020 №Р340/дск (а.с. 13); від 03.11.2020 №Р378/дск (а.с. 14); від 26.02.2021 №Р63/дск (а.с. 15); від 05.05.2021 №Р148/дск (а.с. 16); від 14.05.2021 №Р163/дск (а.с. 17)), посвідчень про відрядження №4162 (а.с. 18), №4660 (а.с. 19), №5147 (а.с. 20), №383 (а.с. 21), №1108 (а.с. 22), №1238 (а.с. 23) та довідки УДО України про участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення від 28.09.2021 №2/6-102Д (а.с. 24), позивач у період 2020-2021 років брала участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та в період здійснення зазначених заходів.

08.05.2025 позивач звернулася до Голови Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій в УДО України із заявою (а.с. 25-26) про надання їй статусу учасника бойових дій на підставі пункту 19 частини 1 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Листом від 06.06.2025 №2/6-780 (а.с. 27) відповідач повідомив, що Управлінням розглянуто заяву позивача від 08.05.2025 щодо визначення статусу учасника бойових дій та поінформовано, що Комісія з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій в УДО України першочергово розглядає документи військовослужбовців УДО України та осіб, звільнених з військової служби, які набули право на отримання статусу учасника бойових дій під час проходження військової служби в УДО та брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та перебували безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій. Після розгляду Комісією заяви позивача буде додатково поінформовано.

У зв`язку з відсутністю результату, 20.06.2025 представником позивача було направлено адвокатський запит (а.с. 89-90) з проханням надати інформацію про стан розгляду заяви та причини недотримання строку розгляду.

Листом від 30.06.2025 №2/6-866 (а.с. 91) відповідач надав відповідь про те, що Комісія з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій в УДО України першочергово розглядає документи військовослужбовців УДО України та осіб, звільнених з військової служби, які набули права на отримання статусу учасника бойових дій під час проходження військової служби в УДО та брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та перебували безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій. Документи позивача не розглядались.

Вважаючи тривалу відсутність рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій в УДО України протиправною бездіяльністю, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Також 25.07.2025 позивач звернулась з повторною заявою (а.с. 92-94) на ім`я начальника УДО України, в якій наголошувала на порушенні строків розгляду заяви та просила розглянути заяву від 08.05.2025.

На вказану заяву відповідач відповів листом від 21.08.2025 №2/6-1112 (а.с. 95), в якому повідомив, що після розгляду заяви позивача від 05.05.2025 позивача буде проінформовано.

Позивач звернулась із заявою до Міністра у справах ветеранів України Калмикової Н.Ф. від 17.09.2025 (а.с. 96-99), в якій просила вжити заходів щодо усунення порушень її прав, зобов`язати Комісію УДО України розглянути подані позивачем документи та прийняти відповідне рішення.

07.10.2025 позивач звернулась до начальника УДО України Морозова О. зі скаргою (а.с. 101-104), в якій позивач просила терміново усунути порушення її прав щодо нерозгляду Комісією УДО України заяви від 08.05.2025.

28.10.2025 представником позивача подано адвокатський запит №01/28-10 (а.с. 106-108) на ім`я начальника УДО України Морозова О., в якому представник позивача просив надати інформацію щодо розгляду поданої позивачем заяви від 08.05.2025 про надання їй статусу учасника бойових дій.

Листом від 01.11.2025 №2/6-1532 (а.с. 110-111) відповідачем повідомлено представника позивача про те, що з метою реалізації прав позивача на розгляд звернення від 25.07.2025 вжито вичерпних заходів, про що позивач поінформована листом від 21.08.2025 №2/6-1112. Крім того повідомлено, що розгляд заяви позивача від 08.05.2025 заплановано до розгляду на наступному засіданні Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій в УДО України, про результати розгляду позивача буде поінформовано додатково.

Відповідач листом від 06.11.2025 №2/6-1542 (а.с. 105) повідомив, що оскільки скарга від 07.10.2025 подана позивачем з порушенням встановленого законодавством строку, така скарга не розглядається.

06.11.2025 листом №2/6-1541 (а.с. 100) відповідач поінформував позивача про те, що розгляд її заяви від 08.05.2025 заплановано до розгляду на наступному засіданні Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій в УДО України, про результати розгляду позивача буде поінформовано.

17.12.2025 Комісією УДО України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій було проведено засідання, за результатами якого оформлено протокол №2 (а.с. 130). Згідно з вказаним протоколом, позивачу було відмовлено у наданні статусу учасника бойових дій відповідно до пункту 1 (відсутність правових підстав для надання статусу учасника бойових дій) пункту 24 Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 1 Конституції України Україна є соціальною та правовою державою.

Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.

Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

При цьому згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписами частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушенні в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011, зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 6 КАС України.

Подібні положення містяться й у статтях 2, 5 нині діючого КАС України.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист має особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Отже, право на оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, про яке йдеться у частині 2 статті 55 Конституції України, має спеціальну мету і призначення - правовий захист порушених прав та свобод людини, усунення перешкод у їх реалізації.

У статті 5 КАС України взаємозв`язок між правом особи на звернення до суду і порушенням їх суб`єктивних прав знайшов остаточне закріплення. Зазначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

У цьому зв`язку, завдання адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав не можуть бути реалізовані у разі, якщо на момент розгляду справи оскаржуване порушення вже усунуто самим суб`єктом владних повноважень.

Проаналізувавши частини 1 та 2 статті 55 Конституції України у взаємозв`язку та з урахуванням їх офіційного тлумачення, суд дійшов висновку, що конституційна гарантія права на оскарження в суді бездіяльності органів державної влади має на меті саме поновлення порушеного права людини. У даній справі, оскільки Комісія Управління державної охорони України вже розглянула заяву позивача та прийняла рішення про відмову, стан протиправного втручання у формі бездіяльності припинився.

Право на оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, складовою якого є право звернення до суду (право на доступ до судової процедури), не є абстрактним, а пов`язане з правом конкретної особи, в інтересах якої виникає судовий процес, і з її переконанням у тому, що держава (в особі органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб) протиправно втрутилася у її права або свободи.

Конституція України закріплює гарантію для звернення до суду за захистом прав, але не має на меті гарантувати сам лише судовий розгляд (судове слухання). Для звернення до суду особа повинна мати матеріально-правову заінтересованість у вирішенні спору. Юридична зацікавленість у зверненні до суду повинна мати об`єктивну основу.

Право, свобода або законний інтерес може бути захищено судом лише у разі його порушення. З цього слідує необхідність з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення права, свободи або інтересу. Позивач повинен довести, що він має право або законний інтерес і є потерпілим від порушення цього права та інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

Потерпілим від порушення є особа, яка безпосередньо зазнала або з великим ступенем ймовірності зазнає суттєвих негативних наслідків від стверджуваного порушення.

У справі, що розглядається, оскаржується бездіяльність Управління державної охорони України щодо нерозгляду заяви про надання статусу учасника бойових дій, яка за своєю суттю є невиконанням обов`язку щодо прийняття індивідуально-правового акта та не встановлює прав чи обов`язків позивача безпосередньо до моменту завершення процедури розгляду.

Водночас, суд звертає увагу на те, що під час розгляду даної справи Комісією Управління державної охорони України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій було прийнято рішення, оформлене протоколом №2 від 17.12.2025, яким у повному обсязі розглянуто заяву позивача від 08.05.2025 та прийнято рішення про відмову у наданні позивачу статусу учасника бойових дій. Отже, стан очікуваного розгляду був припинений органом, відносно якого безпосередньо було заявлено вимоги про зобов`язання вчинити дії.

Поняття способів захисту прав, свобод та інтересів особи в адміністративному судочинстві охоплюється визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цих прав, свобод, та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Разом з цим, суд зазначає, що згідно з частиною 5 статті 55 Конституції України кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами. Отже, конструкцією цієї конституційної норми передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами.

Згідно із статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Право на звернення до суду та способи судового захисту визначені у статті 5 КАС України, частиною першою якої визначено, що захист прав, свобод або законних інтересів, серед іншого, можливий шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4).

Відповідно у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення, вчинення чи невчинення тих чи інших дій та перевірити їх відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, як це закріплено у статті 2 та статті 5 КАС України.

Звертаючись до суду з позовом у частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Управління державної охорони України щодо нерозгляду заяви від 08.05.2025 у визначений Положенням строк та зобов`язання Комісії розглянути подані документи, позивач фактично оспорює в суді тривале неприйняття суб`єктом владних повноважень кінцевого рішення за результатами розгляду матеріалів про надання статусу учасника бойових дій.

Суд зазначає, що протиправною бездіяльністю є зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, що на підставі закону чи іншого нормативно-правового акта належать до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

При цьому в силу вимог статті 5 КАС України належним способом захисту є визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Суд наголошує, що вирішуючи кожний конкретний спір на підставі всіх установлених обставин, суд повинен установити, на захист якого права подано відповідний позов, чи порушене, не визнане або оспорюване таке право відповідачем (відповідачами), а також з`ясувати, чи призведе задоволення заявлених вимог до реального та ефективного поновлення порушеного права, та залежно від з`ясованого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Під ефективним поновленням слід розуміти реальний позитивний вплив судового рішення про задоволення позову на виявлену під час судового розгляду обставину порушення/невизнання/оспорення або запобігання виникненню спору щодо права, на захист якого був поданий позов.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 26.07.2022 у справі №826/6664/17.

Водночас відмова в позові з підстав обрання неефективного способу захисту може мати місце тоді, коли в судовому процесі відсутній будь-який сенс у розрізі питання щодо реальної можливості захисту прав позивача в обраний ним спосіб.

Частиною 2 статті 245 КАС України встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Стаття 129-1 Конституції України та стаття 14 КАС України встановлюють, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

За правилами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до частин 1-4 статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 73 КАС України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За приписами частин 1-2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Верховний Суд, аналізуючи зазначені норми КАС України, неодноразово наголошував на тому, що застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути визначені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

При цьому обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

У цьому зв`язку суд приходить до висновку, що оскільки заявлені позовні вимоги у формі визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії не призведуть до реального відновлення прав позивача, які наразі підлягають захисту шляхом оскарження вже прийнятого рішення про відмову в наданні статусу учасника бойових дій, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Відтак, враховуючи припинення стану бездіяльності шляхом прийняття відповідачем рішення по суті заяви, що підтверджується протоколом №2 від 17.12.2025, суд зазначає про відсутність предмета судового захисту в межах обраного позивачем способу.

Таким чином, враховуючи прийняття відповідачем 17.12.2025 рішення по суті питання про надання статусу учасника бойових дій, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії вже не захищає порушені права позивача, що є самостійною підставою для відмови в позові з огляду на те, що в судовому процесі відсутній будь-який сенс у розрізі питання щодо реальної можливості захисту прав позивача в обраний ним спосіб.

Натомість позивач не позбавлений права звернутись до суду у разі порушення його права на соціальний захист, зокрема шляхом оскарження безпосередньо рішення про відмову у наданні статусу учасника бойових дій, зафіксованого у протоколі №2 від 17.12.2025.

За сукупності наведених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами в контексті необхідності ефективного поновлення порушеного права, тоді як відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведено законність та обґрунтованість своєї позиції у спірних правовідносинах щодо відсутності на момент вирішення справи стану бездіяльності у зв`язку з прийняттям акта індивідуальної дії, що свідчить про вичерпання предмета судового захисту в межах обраного позивачем способу.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог та доводів на їх підтвердження, системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, на момент вирішення спору діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством, та довів відсутність стану протиправної бездіяльності у зв`язку з фактичним розглядом заяви позивача та прийняттям рішення, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у суду відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243 – 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.