Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №240/13111/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року м. Житомир справа № 240/13111/25

категорія 113080000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним рішення відповідача від 02 травня 2025 року в частині ненадання відстрочки за результатами розгляду заяви від 17 січня 2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" (надалі – Закон № 3543-XII) як особі, на утриманні якої перебуває троє дітей віком до 18 років;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 17 січня 2025 року та прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII як особі, на утриманні якої перебуває троє дітей віком до 18 років, з урахуванням висновків суду та його відображенням у військово-обліковій документації і направленням впродовж семи календарних діб на адресу позивача.

У позовній заяві позивач наполягає на безпідставній відмові відповідача у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII, оскільки для цілей надання відстрочки за цією нормою визначальним є не факт батьківства, а перебування дитини на утриманні, зокрема у даному випадку, позивача як вітчима, враховуючи відсутність жодних родичів у дитини, опікуном якої є позивач.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач позов не визнав. У відзиві на позовну заяву акцентує на тому, що відповідно до приписів пункту Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (надалі - Порядок № 560), відповідач не є органом, уповноваженим на розгляд заяв про надання відстрочки, а тому повторний розгляд заяви позивача про надання відстрочки не забезпечить реалізацію його права на відстрочку.

Розглянувши доводи та заперечення сторін, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному їх дослідженні, встановивши фактичні обставини справи, що мають значення для вирішення спору, суд, вирішуючи цей спір, виходить з такого.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі № 240/2410/25 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути заяву ОСОБА_1 від 17 січня 2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XI та за наслідком розгляду цієї заяви прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації або мотивовану відмову в її наданні відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560, та повідомити про прийняте рішення.

Листом від 02 травня 2025 року за вих. № 6/862 відповідач повідомив про розгляд заяви, проінформувавши позивача про те, що відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 не є органом, уповноваженим на розгляд заяв про надання відстрочки. При цьому відповідачем повідомлено про звернення задля реалізації права на відстрочку від призову на військову службу за мобілізацією, на особливий період до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу з відповідною заявою та підтверджуючими документами.

Незгода з відповіддю відповідача слугувала підставою для звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з того, що спір у цій справі не охоплено межами вже розглянутої судом справи № 240/2410/25, оскільки за змістом встановлених обставин у справі № 240/2410/25 об`єктом судової перевірки було ненадання рішення за результатом поданої заяви про надання відстрочки від призову на військову службу, натомість у цій справі предмет судового контролю складає відповідь відповідача та перевірка оскаржуваного управлінського волевиявлення критеріям правомірності відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

Варто відзначити, що використання передбачених нормами КАС України (у порядку статей 382, 383 КАС України) механізмів судового контролю за виконанням судового рішення здійснюється у випадках, коли є ознаки неналежного виконання суб`єктом владних повноважень ухваленого рішення. Однак у цій справі позивач не ставить перед судом питання неналежного виконання відповідачем ухваленого рішення у справі № 240/2410/25, навпаки, відповідачем повторно розглянуто заяву позивача про надання відстрочки, проте підставою звернення до суду слугував результат розгляду цієї заяви, що утворює новий об`єкт судового контролю у межах виникнення нового спору.

А тому визначаючись у цьому спорі суд звертає увагу на таке.

Законом № 3543-XII (тут і надалі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначено засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Так, статтею 1 Закону № 3543-XII визначено мобілізацію як комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 23 Закону № 3543-XII обумовлено категорії громадян, для яких встановлена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII призову на військову службу під час мобілізації не підлягають військовозобов`язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Пунктом 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року № 154 (надалі - Положення № 154; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.

Згідно з пунктом 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Відповідно до пунктів 56, 57 Порядку № 560 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону № 3543-XII.

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Згідно з пунктами 58 та 60 Порядку № 560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

За встановленими обставинами цієї справи, відповідну заяву від 17 січня 2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивачем подано до ІНФОРМАЦІЯ_1 , а не до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки як уповноваженого та відповідного приписам Положення № 154 та Порядку № 560 територіального центру комплектування та соціальної підтримки для цілей вирішення питання надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з розглядом заяви військовозобов`язаного та ухваленням відповідного рішення у встановленому порядку.

Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах частини другої статті 2 КАС України, а у силу частини другої статті 77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.

Тому відповідність закону рішення чи діяння (управлінського волевиявлення) суб`єкта владних повноважень, зокрема, за критеріями дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, підстави реалізації владної функції, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, - має доводитись, насамперед, відповідачем - суб`єктом владних повноважень.

Разом з тим, даючи тлумачення змісту положень статті 77 КАС України, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2020 року у справі № 520/2261/19 вказала на те, що визначений статтею 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону було викладено Верховним Судом у постанові від 07 листопада 2019 року у справі № 826/1647/16, де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Відповідно до викладеного, на переконання суду, у цій справі звернення позивача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу до неуповноваженого на вирішення такого питання суб`єкта порушує встановлену Порядком № 560 процедуру ініціювання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а саме - порядок звернення, визначений абзацом першим пункту 58 зазначеного Порядку, щодо подання на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку заяви за формою згідно з додатком 4 та з доданням підтверджуючих підставу для відстрочки відповідних документів. До того ж у пункті 57 цього ж Порядку чітко регламентовано відповідні повноваження районним (міським) територіальним центрам комплектування та соціальної підтримки (відокремленим відділам) й передбачено утворення відповідних комісій для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно, у відповідача не виникло обов`язку (повноваження) щодо розгляду заяви позивача по суті порушеного в ній питання та прийняття рішення щодо надання відстрочки.

При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду щодо процесуального питання заміни неналежного відповідача у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 560/979/19, у якій за результатом аналізу статті 48 КАС України Суд вказав на те, що заміна первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції. Належним є відповідач, який є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не повинна і не може відповідати за пред`явленим позовом. У разі якщо за змістом норми матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, учасником спірних відносин та зобов`язаною особою є інша, ніж особа, до якої пред`явлено позов, підстави для задоволення позову відсутні. У такому випадку суд з метою забезпечення захисту порушеного (оспорюваного, невизнаного) права особи повинен замінити неналежного відповідача належним або залучити до участі у справі співвідповідача, однак на це потрібна згода позивача.

Проте у цій справі, як видається за змістом встановлених обставин, позивач не звертався з відповідною заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування позивача на військовому обліку, відтак у суду відсутні правові підстави для вирішення питання заміни первісного відповідача у встановленому статтею 48 КАС України порядку.

Своєю чергою, відсутність реального, такого, що підлягає судовому захисту, порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, на час розгляду справи по суті, є самостійною і достатньою підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Таким чином, за встановлених обставин цієї справи та наведеного правового регулювання суд вважає, що скерувавши позивачу повідомлення із роз`ясненням того, що за вирішенням питання про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивачу належить звернутись із відповідною заявою до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, відповідач діяв на підставі та відповідно до закону.

Тому, за результатом розгляду цієї справи суд дійшов висновку, що дії відповідача відповідають критеріям законності та обґрунтованості відповідно до частини другої статті 2 КАС України, натомість позивачем не доведено підставності заявлених вимог, відтак у позові слід відмовити.

За правилами статті 139 КАС України у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 2, 139, 241-243, 246, 250 КАС України, суд -

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.Г. Приходько

23.03.26