Постанова від 11 березня 2026 р. у справі №511/4629/24 — Одеський апеляційний суд

Суд: Одеський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Дата: 11 березня 2026 р.

Справа: №511/4629/24

Суддя: Коновалова В. А.

Номер провадження: 22-ц/813/3475/26

Справа № 511/4629/24

Головуючий у першій інстанції Гринчак С. І.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

12.03.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів:Карташова О.Ю., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання Юцикова Д.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 ,

на рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 20 травня 2025 року,

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання дітей,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст вимог

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту самостійного виховання дитини, обґрунтовуючи заявлені вимоги тим, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 15.11.2007 року, який рішенням Роздільнянського районного суду Одеської від 23.08.2023 року розірваний. Від шлюбу сторони мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Починаючи з травня 2022 року, позивач з дітьми проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачка понад два роки постійно проживає за кордоном та фактично самоусунулася від виховання і утримання дітей, вже більше ніж два роки з дітьми та і загалом в Україні не проживає, участі у їх вихованні не приймає, наміру повертатися не має. Позивач самостійно виховує дітей, повністю забезпечує їх. Крім того зазначав, що встановлення даного факту позивачу потрібно задля забезпечення можливості самостійного прийняття рішень щодо своїх дітей, забезпечення їх потреб та захисту їх інтересів, зокрема, щодо вирішення питань щодо виїзду за кордон, отримання медичної допомоги та проведення медичних втручань за необхідності, освіти, представлення інтересів дітей в державних органах та установах, вирішення питань щодо отримання ними майна, захисту їх прав, тощо.

З огляду на викладене, позивач просив суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме факт того, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує своїх неповнолітніх дітей — ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Роздільнянський районний суд Одеської області рішенням від 20.05.2025 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання дітей відмовим. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що саме по собі подання заяви про визнання позову у справі про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дітей не може бути підставою для звільнення позивача від надання інших доказів на підтвердження існуючих обставин та надані позивачем докази суду лише свідчать про проживання дитини разом з батьком, що ніким не заперечується, однак жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дітей. Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено і позивачем не доведено.

Крім того, суд зазначив, що батьки мають рівні обов`язки щодо виховання та утримання дітей, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою або шлюб між ними розірвано, а також незалежно від того, чи проживають батько чи мати разом з дітьми або окремо від дитини, а проживання одного з батьків окремо від дитини не свідчить про те, що мати самоусунулась від виховання та утримання дітей, а проживання дітей з батьком не звільняє матір від її обов`язку виховувати та утримувати дитину. Крім цього, встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дитини можливе в ході вирішення питання про позбавлення одного з батьків батьківських прав та встановлення обставин невиконання одним із батьків батьківських обов`язків.

Оскільки ОСОБА_3 не позбавлена батьківських прав щодо своїх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому зобов`язана виконувати обов`язки, які покладаються на неї як на матір вимогами законодавства України, зокрема ст. 150 СК України, а тому за вказаних обставин не можна вважати, що позивач є особою, яка самостійно виховує дітей.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Колесніков І.Л., просить рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 20.05.2025 року скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог, посилаючи на необґрунтованість оскаржуваного рішення та неправильне застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що судом водночас встановлено в мотивувальній частині факт того, що за згодою сторін діти проживають з позивачем і саме він здійснює їх виховання та тримання, проте судом надалі зазначається висновок про те, що факт самостійного виховання та утримання дітей позивачем не доведено та не може бути задоволено. При цьому, скаржником зауважено, що висновки суду щодо необхідності заявлення вказаних вимог про встановлення факту самостійного виховання дітей разом із вимогою про позбавлення батьківських прав суперечать принципу диспозитивної цивільного провадження, оскільки позивач не мав на меті позбавляти відповідача батьківських прав та такі дії суду, на думку скаржника, є обмеженням його права на судовий захист, зокрема обмеження його права на доступ до правосуддя.

Разом з тим, стверджує, що ним надано до суду першої інстанції всі можливі докази на підтвердження факту самостійного виховання дітей та відповідачем жодних доказів на спростування доводів позивача не надано та загалом заявлені позовні вимоги визнано. При цьому, жодних мотивів не прийняття заяви відповідача про визнання позову судом в оскаржуваному рішенні не зазначено.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.07.2025 року відкрито апеляційне провадження та роз`яснено ОСОБА_3 її право на подання відзиву на апеляційну скаргу у відповідності до положень ст. 360 ЦПК України. Роз`яснено органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради їх право на подання письмових пояснень.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Колесніков І.Л., копію ухвали про відкриття апеляційного провадження отримав 03.07.2025 року в електронному кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.

Копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради та ІНФОРМАЦІЯ_3 отримали 03.07.2025 року та 26.06.2025 року відповідно в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідками.

ОСОБА_3 копію апеляційної скарги з додатками та копію ухвали про відкриття апеляційного провадження отримала у відповідності до п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України.

Представник скаржника - адвокат Колесніков І.Л.,орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_3 про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином шляхом отримання судової повістки 20.12.2025 року в особистих кабінетах Електронного суду, що підтверджується довідками.

ОСОБА_1 повідомленийпро дату, час та місце судового розгляду у відповідності ідо положеньч. 5 ст. 130 ЦПК України.

ОСОБА_3 повідомлена про дату, час та місце судового розгляду у відповідності ідо положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.

Від представника ОСОБА_1 - адвоката Бражник І.О. надійшла заява про розгляд справи за відсутності скаржника та його представника.

Відповідно до положень ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що саме по собі подання заяви про визнання позову у справі про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дітей не може бути підставою для звільнення позивача від надання інших доказів на підтвердження існуючих обставин та надані позивачем докази суду лише свідчать про проживання дитини разом з батьком, що ніким не заперечується, однак жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дітей. Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено і позивачем не доведено.

Крім того, суд, зазначав, що батьки мають рівні обов`язки щодо виховання та утримання дітей, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою або шлюб між ними розірвано, а також незалежно від того, чи проживають батько чи мати разом з дітьми або окремо від дитини, а проживання одного з батьків окремо від дитини не свідчить про те, що мати самоусунулась від виховання та утримання дітей, а проживання дітей з батьком не звільняє матір від її обов`язку виховувати та утримувати дитину. Крім цього, встановлення факту самостійного виховання неповнолітньої дитини можливе в ході вирішення питання про позбавлення одного з батьків батьківських прав та встановлення обставин невиконання одним із батьків батьківських обов`язків.

Оскільки ОСОБА_3 не позбавлена батьківських прав щодо своїх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а тому зобов`язана виконувати обов`язки, які покладаються на неї як на матір вимогами законодавства України, зокрема ст. 150 СК України, а тому за вказаних обставин не можна вважати, що позивач є особою, яка самостійно виховує дітей.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини справи, наведені доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі з 15.11.2007 року, який рішенням Роздільнянського районного суду Одеської області у справі № 51/1738/23 від 23.08.2023 року розірвано.

Від шлюбу сторони мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого 20.06.2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану Дубенського міськрайонного управління юстиції Рівненської області, на підставі актового запису №211 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданого 20.08.2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дубенського міськрайонного управління юстиції у Рівненській області, на підставі актового запису №286.

ОСОБА_1 з 01.08.2018 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що вбачається з витягу з реєстру Роздільнянської територіальної громади від 10.05.2024 року. Згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи № 98 виданої адміністратором ЦНАП Роздільнянської міської ради від 20.08.2023 року, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 07.06.2017 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з 07.06.2017 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач ОСОБА_6 з дітьми: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 10 травня 2022 року проживають за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується Договором оренди квартири (житлового приміщення).

Актом обстеження умов проживання ОСОБА_1 , складеного головними спеціалістами ССД ОМР від 16.07.2024 року, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що житлове приміщення знаходиться в 1 поверховому будинку, складається з 3-х кімнат, загальною площею 58кв.м., житловою-38кв.м. За вказаною адресою проживають: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В будинку для дітей створені належні умови для проживання та навчання, в сім`ї доброзичливі стосунки.

Згідно характеристик виданих класними керівниками та директором Одеського ліцею № 78 Одеської міської ради, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 в ліцеї з першого класу, мати дітей до ліцею жодного разу не з`являлася і життям та навчанням хлопців не цікавилась.

Відповідно до довідки виданої 28.05.2024 року дільничним лікарем ОСОБА_7 , вбачається, що на профілактичні огляди та щеплення на протязі останніх років ОСОБА_4 , 2008 року народження та ОСОБА_5 , приходять зі своїм батьком, ОСОБА_1 .

В листі Київської районної адміністрації № 01-12/82 від 28.01.2025 року зазначається, що діючим законодавством не передбачено надання ввисновку органом опіки та піклування щодо становлення факту самостійного виховання дітей.

Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51 Конституції України).

Регулювання сімейних відносин здійснюється СК України з метою: зміцнення сім`ї як соціального інституту і як союзу конкретних осіб; утвердження почуття обов`язку перед батьками, дітьми та іншими членами сім`ї; побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги і підтримки; забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, можливістю духовного та фізичного розвитку (частина друга статі 2 СК).

У частині першій ст. 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Права та обов`язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Звертаючись до суду із позовом позивач просив встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 його неповнолітніх дітей — ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в обґрунтування зазначивши, що встановлення даного факту необхідно задля забезпечення можливості самостійного прийняття рішень щодо своїх дітей, забезпечення їх потреб та захисту їх інтересів, зокрема, щодо вирішення питань щодо виїзду за кордон, отримання медичної допомоги та проведення медичних втручань за необхідності, освіти, представлення інтересів дітей в державних органах та установах, вирішення питань щодо отримання ними майна, захисту їх прав, тощо.

Сам факт проживання дитини з батьком не підтверджує факту самостійного виховання ним дитини, на що звертає увагу в своїй практиці Верховний Суд (див. пункт 58 постанови Верховного Суду від 13 листопада 2025 року у справі № 592/20023/23).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини.

Частиною першою статті 152 СК встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Звертаючись до суду із цим позовом щодо встановлення факту самостійного виховання неповнолітніх дітей — ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 стверджує, що відповідачка понад два роки постійно проживає за кордоном та фактично самоусунулася від виховання і утримання дітей, вже більше ніж два роки з дітьми та і загалом в Україні не проживає, участі у їх вихованні не приймає, наміру повертатися не має.

Згідно відповідей Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 12.03.2025 року на № 511/4629/24/21/04/2025 ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 зі своїми дітьми: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 перетинала державний кордон України, зокрема, 24.02.2022 напрям виїзд, 15.04.2022 -в`їзд; 09.09.2022 виїзд, 25.10.2022 в`їзд. Крім того, ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_6 зі свої сином ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 перетинала державний кордон України, зокрема, 24.06.2023 напрям виїзд, 19.07.2023 -в`їзд (Бернайцького У), 03.09.2023 - в`їзд ( ОСОБА_11 ); Також, ОСОБА_8 з сином ОСОБА_12 перетинала державний кордон України 12.09.2023 виїзд, 20.10.2023 -в`їзд ( ОСОБА_1 ), 18.12.2023 року- в`їзд ( ОСОБА_11 ); Окрім того, ОСОБА_8 з сином ОСОБА_13 перетинала державний кордон України 15.05.2024 виїзд, 03.09.2024 -в`їзд. До того ж, ОСОБА_8 перетинала державний кордон України 23.09.2024 виїзд, 25.12.2024 -в`їзд; 06.01.2025 виїзд, 29.01.2024 в`їзд; 13.02.2025 виїзд. ( а.с.117-123).

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції,відповідач ОСОБА_3 періодично перебуває з дітьми за кордоном, з 23.09.2024 року відповідач перебувала за кордоном без дітей, але систематично приїжджає на територію України,що підтверджується відповіддю Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 12.03.2025 року.

Крім того, судом встановлено, що сторонами добровільно погоджено, що їх неповнолітні діти будуть проживати разом із позивачем, що в свою чергу також не спростовується скаржником по справі, в тому числі й безпосередньо в апеляційної скарзі.

Позивачем як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і в апеляційній інстанції не надано суду належних та достатніх доказів, що відповідач не бере участі у житті і вихованні дітей. Позивачем не спростовані викладені вище обставини щодо періодичного перебування дітей разом з матерью за кордоном. Також позивач не надав належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків і судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що відповідачка не бажає спілкуватися з дітьми та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей.

Окреме проживання батьків, що включає в себе обов`язок батька щодо утримання та виховання дитини, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дітей.

Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено і позивачем не доведено.

Встановлення факту перебування на утриманні позивача неповнолітніх дітей впливає на права та законні інтереси відповідачки як матері дитини, оскільки у такий спосіб буде засвідчено невиконання чи неналежне виконання нею своїх обов`язків, що є підставою для негативних наслідків, таких як стягнення аліментів, позбавлення батьківських прав та інше.

З урахуванням зазначеного, правильним є висновок суду першої інстанції, що сам факт проживання дітей з батьком не підтверджує факту самостійного виховання ним дітей.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Слід зауважити щодо необґрунтованості посилань скаржника на постанову Верховного Суду від 02.04.2025 року по справі № 127/3622/24 як на підставу обґрунтування заявлених позовних вимог, з огляду на відмінність фактичних обставин, на підставі яких судами було надано відповідні висновки, зокрема у наведеній скаржником постанові вирішувалось питання щодо встановлення факту самостійного виховання військовослужбовцем дитини з метою встановлення за певного соціально-правового статусу - матері, яка самостійно виховує дитину, і можливістю у зв`язку з цим звільнитися з військової служби.

Посилання скаржника на те, що судом в оскаржуваному рішенні не зазначено жодних мотивів щодо не прийняття заяви відповідача про визнання позову, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 675/2136/19 (провадження № 61-2251св22)).

Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини;той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

ОСОБА_3 складено нотаріально посвідчену заяву, що засвідчена 2-ою нотаріальною конторою м. Кемер (Анталія) Турецької Республіки за №5832 (А) від 04.06.2024 року. Відповідно до якої «…вона є матір`ю ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) На протязі останніх двох років проживає закордоном і не має змоги займатися вихованням дітей. Діти проживають з батьком, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ), який займається вихованням і піклуванням про дітей. Не має ніяких претензій і сумнівів в хорошому ставленні до дітей та належному вихованні. Не заперечує та підтримує встановлення судом факту про самостійне виховання батьком, ОСОБА_1 у зв`язку з неможливістю брати участь у вихованні дітей та задля забезпечення належної реалізації та захисту їх прав», що підтверджується копією нотаріально посвідченої заяви з перекладом та апостильованої печатки.

З огляду на викладені норми права, а також обставини справи за яких ОСОБА_8 , разом зі своїми дітьми: ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 неодноразовом на протязі 2022 -2024 роки перетинала державний кордон України, де діти перебували з матір`ю, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, за заявою відповідача.

Отже, встановивши, що підстав для задоволення позову немає, суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги факт визнання позову відповідачем.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Щодо суті апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). Апеляційний суд за результатами розгляду апеляційної скарги приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення та оскаржуваного рішення Роздільнянського районного суду Одеської області без змін.

Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якого діє представник ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 20 травня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді О.Ю. Карташов

М.В. Назарова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua