Суд: Одеський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них
Дата: 09 березня 2026 р.
Справа: №522/10796/25
Суддя: Сегеда С. М.
Номер провадження: 22-ц/813/1657/26
Справа № 522/10796/25
Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В.
Доповідач Сегеда С. М.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого Сегеди С.М.,
суддів: Громіка Р.Д.,
Комлевої О.С.,
за участю:
секретаря Козлової В.А.,
апелянта ОСОБА_1 ,
представника ОСОБА_1 – адвоката Олійника О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Олійник Олександр Олександрович, на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Домусчі Л.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» про припинення трудових відносин,
встановив:
10.05.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» про припинення трудових відносин.
Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 24.01.1983 року до теперішнього часу перебуває у трудових відносинах з ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» на підставі наказу № 21к від 24.01.1983 року, що підтверджується відповідним записом у трудовій книжці. У зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України та введенням воєнного стану на території України, адміністрація шахти в усній формі повідомила, що відправляє позивача у відпустку з ініціативи адміністрації з частковою оплатою, яка проводилась до червня 2022 року. З того часу по теперішній час будь-який зв`язок з підприємством втрачений, воно не здійснює свою діяльність, оскільки знаходиться на тимчасово окупованій території. Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення», м. Вугледар (Вугледарська міська територіальна громада) є населеним пунктом, що розташоване на лінії розмежування.
Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань юридичною адресою ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» (ЄДРПОУ: 34032208) є вул. Магістральна, 4, м. Вугледар, Волноваський район, Донецька область, запис про припинення або перебування у стані припинення відсутній.
Після втрати зв`язку з підприємством позивач намагався врегулювати питання припинення дії трудового договору у досудовому порядку. На адресу ДП «Шахтоуправління» «Південнодонбаське № l» позивачем було надіслано лист із проханням про звільнення, однак конверт повернувся не вручений адресату, а тому направити заяву про звільнення за власним бажанням не вбачається за можливе. Наразі позивач має статус внутрішньо переміщеної особи та з 2022 року проживає в місті Одесі, є пенсіонером та отримує пенсію за віком, але через статус працевлаштованої особи Пенсійний фонд України не проводить індексацію пенсії, що суттєво впливає на його матеріальний стан. Звільнитися через центр зайнятості він не має можливості, оскільки для цього потрібна присутність обох сторін трудових відносин.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив задовольнити його вимоги.
Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17.09.2025 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково.
Визнано припиненими трудові відносини ОСОБА_1 із ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України з 27.03.2025 року.
В іншій частині позовних вимог було відмовлено (а.с.51-57).
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Олійник О.О. ставить питання про скасування оскаржуваного рішення суду, ухвалення нового судового рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.62-65).
Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, за участю апелянта та його представника та у відсутність інших учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання (а.с.91-93).
Колегія суддів також зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.
На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати справу у відкритому судовому засіданні, за участю з`явившихся, у відсутність інших учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги та визнаючи припиненими трудові відносини з 27.03.2025 року, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не було надано доказів (заяви) про бажання звільнитися з 01.06.2022 року (а.с.51-57).
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 21 КЗпП України трудовий договір - угода між працівником і роботодавцем, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи.
Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи (ст. 24 КЗпП України).
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, розірвання трудового договору з ініціативи працівника.
Розірвання трудового договору з ініціативи працівника, як спосіб захисту його трудових прав, передбачено ст. 38 КЗпП України, згідно з якою працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника, або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 згідно наказу № 21к від 24.01.1983 року прийнятий на роботу учнем гірничоробочого очисного вибою в шахті на посаду оператора очисних споруд ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» (на момент прийняття на роботу шахта «Южнодонбаська № 1 комбіната «Донецьк вуголь») (а.с.13) та за місцем роботи отримував заробітну плату до травня 2022 року. На даний час заробітна плата позивачу не виплачується та не нараховується (а.с.16-17).
Крім того, ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію за віком, але через статус працевлаштованої особи у ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» Пенсійний фонд України не проводить індексацію пенсії.
Юридичною адресою ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1» (код ЄДРПОУ 34032208) є: Донецька область, Волноваський район, м. Вугледар, вул. Магістральна, 4 (а.с.10).
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022, в Україні було введено військовий стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, воєнний стан на території України неодноразово продовжувався та триває на даний час.
Місто Вугледар (Вугледарська міська територіальна громада), де розташоване ДП «Шахтоуправління «Південнодонбаське № 1», є тимчасово окупованою рф територією з 01.10.2024 року (Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28.02.2025 року № 376 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 березня 2025 року за № 380/43786 із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства розвитку громад та територій № 1275 від 19.08.2025 року).
Станом на час звернення до суду з позовом, відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , а зареєстрованим залишається за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується Довідкою № 5105-7000175142 від 28.03.2022 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (а.с.9).
Згідно ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»( далі - Закон) тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Положеннями ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», передбачено гарантії прав і свобод громадян України, які виїхали за межі тимчасово окупованої території, визначено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
13.03.2025 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача ДП «Шахтоуправління» Південнодонбаське № 1» із заявою про розірвання трудового договору на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с.11).
Будь-які інших доказів, які б вказували на те, що ОСОБА_1 звертався до відповідача із заявою про бажання звільнитися з 01.06.2022 року, матеріали справи не містять.
Само по собі лише посилання на те, що трудові відносини між позивачем та відповідачем припинилися з червня 2022 року, не може бути підставою для задоволення позову про звільнення за власним бажанням з 01.06.2022 року.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Як вже зазначалось, звільнення за власним бажанням регулюється ст. 38 КЗпП України, відповідно до якої працівник має письмово повідомити роботодавця за два тижні, подавши відповідну заяву.
Із заявою про звільнення ОСОБА_1 звернувся лише 13.03.2025 року, а тому суд першої інстанції, виходячи із положень ст. 38 КЗпП України, прийшов до правильного висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та обґрунтовано вважав припиненими трудові відносини між сторонами саме з 27.03.2205 року (13.03.2025 року + 14 днів = 27.03.2025 року).
З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Олійник Олександр Олександрович, залишити без задоволення.
Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20.03.2026 року.
Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда
Р.Д. Громік
О.С. Комлева
Оригінал: reyestr.court.gov.ua