Постанова від 09 березня 2026 р. у справі №522/11848/17 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/2553/26

Справа № 522/11848/17

Головуючий у першій інстанції Абухін Р. Д.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Комлевої О.С.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

представника ОСОБА_1 - адвоката Ткач Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Абухіна Р.Д., повний текст якого складено 03 квітня 2025 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третіх осіб: ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Носенко Олександра Володимировича про встановлення нікчемності договору купівлі - продажу,

встановив:

30.06.2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_1 , про встановлення нікчемності договору купівлі-продажу.

Позовні вимоги були мотивовані тим, що 06.08.2007 року ОСОБА_2 підписав довіреність на ім`я ОСОБА_3 , згідно з якою останньому були надані повноваження бути представником ОСОБА_2 як власника квартири АДРЕСА_1 , яка на праві власності належала позивачу. Позивач зазначав, що метою підписання довіреності було одержання прибутку від здачі квартири із подальшим отриманням фінансової вигоди власником квартири ОСОБА_2 , оскільки сам власник не мав часу займатись цим особисто.

09.10.2007 року у ОСОБА_2 стався інсульт, у зв`язку з чим його було терміново госпіталізовано до Жовтневої лікарні м. Києва. В подальшому, 31.10.2007 року позивач був перевезений на реанімаційному літаку до м. Грац, Австрія.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , дізнавшись, що у позивача стався інсульт та він перебуває у лікарні у недієздатному стані, всупереч інтересам ОСОБА_2 , здійснили серію правочинів відносно спірної квартири, які мають усі ознаки шахрайської схеми щодо привласнення майна ОСОБА_2 , зокрема:

- на підставі договору купівлі-продажу від 03.12.2007 року, посвідченим нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенко О.В. за реєстровим номером №2624, ОСОБА_3 переоформив квартиру ОСОБА_2 на покупця - свою рідну сестру ОСОБА_4 , яка прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 ; згідно із п. 2.1. договору №2624, продаж зазначеної квартири здійснено за домовленістю сторін за 40 000,00 грн., що є вкрай невигідним для власника ОСОБА_2 , з огляду на значно вищу вартість такої квартири, з огляду на її площу та розташування;

- згідно із договором купівлі-продажу від 10.09.2008 року ОСОБА_5 відчужила кв. АДРЕСА_1 ОСОБА_1 . Відповідно до змісту вказаного Договору, загальна вартість вказаного нерухомого майна згідно із витягом №20184015 з реєстру прав власності на нерухоме майно, виданого КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» 10.09.2008 року становить 40 000,00 грн.

З огляду на вказане, позивач вважав, що спірна квартира вибула з його володіння поза його волі на підставі правочину, який був здійснений всупереч інтересам позивача, в інтересах третіх осіб, шляхом домовленості представника ОСОБА_3 із третьою особою - його рідною сестрою, ОСОБА_4 та укладенням договору купівлі-продажу від 03.12.2007 року, в той час коли позивач був за кордоном, перебуваючи на лікуванні. Враховуючи викладені обставини, позивач вважав, що існують усі законні підстави для встановлення нікчемності договору купівлі-продажу від 03.12.2007 року.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 31.03.2025 року у задоволені позову ОСОБА_2 було відмовлено.

Крім того, були скасовані заходи забезпечення позову, які вжито ухвалою Приморського районного суду міста Одеси від 07 червня 2018 року та скасовано арешт, накладений на кв. АДРЕСА_1 (т.2, а.с.109-114).

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить питання про скасування заочного рішення суду від 31.03.2025 року, ухвалення нового судового рішення та направлення справи до суду першої інстанції на новий розгляд (т.2, а.с.183-189).

В поясненнях на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Якових Є.В. просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість. Зокрема, заявник зазначає, що позивачем ОСОБА_2 було обрано неефективний спосіб захисту (т.2, а.с.205-209).

Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, за участю представника ОСОБА_1 - адвоката Ткач Т.А. та у відсутність інших учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання (т.3, а.с.31-33, 36-37).

Колегією суддів було також враховано, що поштова кореспонденція направлялась відповідачам ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та третій особі - Приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Носенку О.В. за місцем їх проживання/знаходження (т.2, а.с. 231-232, т.3, а.с.50). Однак, поштова кореспонденція повернулася до суду з відмітками про те, що адресати відсутні за вказаними адресами (т.3, а.с.38-41-44-49), що у відповідності до вимог, передбачених ч.1 ст. 131 ЦПК України вважається їх належним сповіщенням.

У зв`язку з цим, колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції.

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.

На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати справу за участю з`явившихся, у відсутність інших учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечення проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що позивачем було обрано неналежний та неафективний спосіб захисту (т.2, а.с.109-114).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 дійсно був власником квартири АДРЕСА_1 (т.1, а.с.10).

06.08.2007 року ОСОБА_2 підписав довіреність на ім`я ОСОБА_3 , згідно із якою ОСОБА_3 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , були надані повноваження бути представником ОСОБА_2 як власника квартири АДРЕСА_1 перед усіма юридичними та фізичними особам, саме: в усіх установах та організаціях незалежно від форми власності та їх підпорядкування, в КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості, в нотаріальних конторах (державних та приватних) з питань пов`язаних з відчуженням (продажем) вищевказаною нерухомістю.

Для реалізації вказаного, ОСОБА_3 був наділений правом одержувати необхідні довідки та документи, у тому числі, робити від імені ОСОБА_2 акти, що стосуються належності ОСОБА_2 нерухомості на праві приватної власності та сімейного стану, отримати Витяг з реєстру прав власності та технічний паспорт, розписуватись за останнього, укласти та підписати договір купівлі-продажу, визначаючи на свій власний розсуд умови та ціну такого договору, одержувати належні Довірителю від продажу гроші, сплачувати державне мито, інші податки та збори, а також виконувати всі інші дії, які пов`язані з довіреністю.

Строк дії вказаної довіреності три роки - до 06.08.2010 року (т.1, а.с.21).

Дійсність зазначеної довіреності була предметом судових розглядів, вона не була спростована судовими рішеннями, про що буде вказано нижче.

В подальшому, 03.12.2007 року між ОСОБА_3 , який діяв в інтересах ОСОБА_2 на підставі вищевказаної довіреності, та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна. Договір купівлі-продажу було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенком О.В. (т.1, а.с.24-26).

Відповідно до п.1.1. Договору Продавець продає (передає у власність), а Покупець купує (приймає у власність) житлову квартиру АДРЕСА_1 (надалі - «Нерухоме майно»), і сплачує за нього ціну, визначену цим Договором.

Пунктом 2.1. Договору від 03.12.2007 року передбачено, що ціна Нерухомого майна, що купується Покупцем за цим Договором, становить 40 000 (сорок тисяч) гривень 00 копійок, які сплачені Покупцем представнику Продавця ОСОБА_3 повністю до підписання цього Договору. Зазначена ціна встановлена за згодою Сторін цього Договору, є остаточною та не підлягає будь-яким змінам.

Пунктом 4.1 Договору визначено, що право власності на Нерухоме майно, що є предметом цього Договору та зазначене у п. 1.1., відповідно до статті 334 Цивільного Кодексу України, виникає у Покупця з моменту державної реєстрації цього Договору у відповідності до вимог чинного законодавства України. Право власності на Нерухоме майно має бути зареєстровано у відповідному уповноваженому органі відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України.

04.12.2007 року право власності ОСОБА_4 на вказану квартиру було зареєстровано в КП «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості» в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно, реєстраційний номер: 10300254, номер запису: 497 у книзі 625пр-172.

В наступному, 10.09.2008 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Носенком О.В. (т.1, а.с.27-28).

Пунктом 1.1. Договору від 10.09.2008 року передбачено, що відповідно до умов цього Договору Продавець продає (передає у власність), а Покупець купує (приймає у власність) житлову квартиру АДРЕСА_1 (надалі - «Нерухоме майно») і сплачує за нього ціну, визначену цим Договором.

Згідно із п. 2.1. Договору ціна Нерухомого майна, що купується Покупцем за цим Договором, становить 40000 (сорок тисяч) гривень 00 копійок, які сплачені Покупцем Продавцю повністю до підписання цього Договору. Зазначена ціна встановлена за згодою Сторін цього Договору, є остаточною та не підлягає будь-яким змінам

Звертаючись з даним позовом, ОСОБА_2 зазначав, що ОСОБА_3 , діючи в інтересах позивача за довіреністю від 06.08.2007 року, уклав договір купівлі-продажу від 03.12.2007 року належної ОСОБА_2 квартири за заниженою ціною, тобто, діяв не в його інтересах, а тому на цій підставі вважав вказаний договір купівлі-продажу нікчемним.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що як вбачається зі змісту довіреності від 06.08.2007 року, ОСОБА_2 уповноважив ОСОБА_3 бути його представником, як власника квартири АДРЕСА_1 з питань, пов`язаних із розпорядженням (продажем) вказаною нерухомістю. Для цього представнику ОСОБА_2 - ОСОБА_3 було надано право укласти та підписати договір купівлі-продажу, визначаючи на власний розсуд умови та ціну такого договору.

03.12.2007 року ОСОБА_3 , будучи уповноваженим на укладення та підписання договору купівлі-продажу квартири із правом визначати умови та ціну такого правочину на власний розсуд, уклав із ОСОБА_5 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , самостійно визначивши ціну відчужуваного нерухомого майна, що становила 40 000,00 грн. Тобто ОСОБА_3 діяв в межах виданої йому довіреності.

Крім того, суд першої прийшов до правильного висновку про відсутність будь-яких належних та допустимих доказів наявності зловмисної домовленості між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , а відтак аргументи позивача - апелянта у справі щодо наявності підстав для застосування ст.232 ЦК України не підлягають врахуванню судом.

У постанові від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в частині застосування ст. 232 ЦК України зазначила, що зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин.

У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.

Згідно з принципом презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України), договір вважається законним, поки його недійсність не буде доведена в суді. Позивач має надати докази невідповідності правочину вимогам закону.

Згідно із ст.ст. 80, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Проте доказів на підтвердження невідповідності правочину вимогам закону позивачем - апелянтом у справі надано не було.

Судом першої інстанції також було обґрунтовано зазначено, що заявлена ОСОБА_2 позовна вимога щодо визнання договору купівлі-продажу від 03.12.2007 року нікчемним, не є належним способом захисту прав останнього, з огляду на наступне.

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5-6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 цієї статті, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного суду від 08.12.2021 року у справі № 759/9443/17.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення ч.2 ст. 215 ЦК України та враховуючи правову позицію Верховного Суду, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позовна вимога ОСОБА_6 про визнання правочину нікчемним не є належним способом захисту прав позивача, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав останнього, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону, тим більшу, що власником квартири з 2008 року і по теперішній час третя особа ОСОБА_1 , до якої взагалі не заявлено позовних вимог.

Обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права має призводити до відмови в задоволенні позову.

Зазначене узгоджується із постановою Верховного Суду від 13.03.2023 року у справі № 398/1796/20.

Крім того, суд першої інстанції правильно зазначив, що позивач ОСОБА_2 вже неодноразово звертався до суду із подібними вимогами.

Так в провадженні судів знаходилися наступні цивільні справи:

1.Справа № 522/7610/17 за позовом ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Одеського міського нотаріального округу Барби В.О., третя особа ОСОБА_1 про визнання довіреності від 06.08.2007 року за реєстр. №2663 недійсною.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02.03.2021 року в задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено. Постановою Одеського апеляційного суду від 28.03.2024 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02.03.2021 року змінено та доповнено його в частині мотивування, в іншій частині рішення було залишено без змін;

2.Справа № 522/161/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Барба В.О., ОСОБА_1 про визнання недійсним одностороннього правочину (довіреності від 06.08.2007 року).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 21.07.2020 року в задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено, оскільки виконаний позивачем особисто підпис в оспорюваній довіреності свідчить про наявність волевиявлення позивача на видачу такої довіреності, а формальні підстави для скасування довіреності (відсутність печатки на другій сторінці паспорту) не можуть бути достатніми для визнання спірної довіреності недійсною. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 14.09.2023 року провадження у справі було зупинено до набрання законної сили рішенням в справі № 522/18937/19;

3.Справа № 522/18937/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Барба В.О., ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , про визнання довіреності від 06.08.2007 року недійсною.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24.11.2021 року позов було задоволено. Постановою Одеського апеляційного суду від 05.12.2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24.11.2021 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено. Одеський апеляційний суд встановив, що паспорт був виданий ОСОБА_2 у 2000 році, а оскаржувана довіреність - у2007 році. Тобто, протягом значного часу ОСОБА_2 , як власник паспорту, який є недійсним, протиправно користувався ним, хоча законом саме на нього покладений обов`язок щодо обміну недійсного документа. Позивач зобов`язаний був та мав можливість це своєчасно й офіційно зробити, а така бездіяльність ОСОБА_2 у ситуації видачі довіреності для продажу квартири є недобросовісною. На даний час справа знаходиться на розгляді Верховного Суду за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

4.Справа № 522/21705/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Носенко О,В., про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 03.12.2007 року.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02.06.2017 року в задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено. Постановою Одеського апеляційного суду від 09.12.2025 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03.12.2017 року було змінено, з викладенням його мотивувальної частини в іншій редакції. Ухвалою Верховного Суду від 05.03.2026 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02.06.2017 року та постанову Одеського апеляційного суду від 09.12.2025 року визнано неподаною та повернуто заявнику.

Отже, враховуючи преюдиціальний характер фактів, встановлених судовими рішеннями у вищевказаних справах, положення ЦК України та практику Верховного Суду, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем - апелянтом у справі, було обрано неналежний спосіб захисту, оскільки визнання нікчемним договору купівлі-продажу від 03.12.2007 року жодним чином не призведе до поновлення оспорюваних прав ОСОБА_2 .

Щодо посилання заявника апеляційної скарги на необґрунтоване повернення судом першої інстанції заяви про перегляд заочного рішення суду, колегія суддів зазначає, що згідно п. 1 ст. 284 ЦПК України заочне рішення суду може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Однак, ОСОБА_2 у даній справі є позивачем, а відтак не має права звернення до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності позивача, незважаючи на заяву останнього про відкладення розгляду справи, призначеного на 31.03.2025 року, також не заслуговують на увагу, з огляду на наступне.

Так, дійсно в матеріалах справи наявне клопотання ОСОБА_2 , повідомленого про час та місце розгляду справи (т.2, а.с.96), про відкладення розгляду справи в суді першої інстанції, призначеного на 31.03.2025 року, з посиланням на відрядження. Однак, на підтвердження цього ОСОБА_2 відповідних доказів надано не було. За відсутності належних доказів на підтвердження відрядження позивача, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність розгляду справи за відсутності позивача ОСОБА_2 .

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом ст.ст. 2, 5 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або порушених, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Спосіб захисту має бути ефективним.

З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції.

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 31 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20.03.2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

О.С. Комлева