Постанова від 09 березня 2026 р. у справі №522/19521/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/987/26

Номер провадження: 22-ц/813/1144/26

Номер провадження: 22-ц/813/1177/26

Справа № 522/19521/23

Головуючий у першій інстанції Бондар В.Я.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Громіка Р.Д.,

Комлевої О.С.,

за участю секретаря Козлової В.А.,

правонаступника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

представника ОСОБА_2 - адвоката Осипова Б.В.,

третьої особи і позивача ОСОБА_3 ,

представника ОСОБА_3 - адвоката Колеснікова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_4 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2024 року, повний текст якого складено 29 жовтня 2024 року, та на додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2024 року, повний текст якого складено 26 листопада 2024 року, а також апеляційні скарги представника ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,- адвоката Осипова Богдана Володимировича та ОСОБА_4 на додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2024 року, повний текст якого складено 20 листопада 2024 року, ухвалених під головуванням судді Бондара В.Я., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , до ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Полянський Віктор Миколайович, ОСОБА_3 , про визнання права власності в порядку спадкування, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Полянський Віктор Миколайович, про визнання права власності в порядку спадкування,

встановив:

03.10.2023 року ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_5 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Полянський В.М., ОСОБА_3 , та, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив:

- визнати автомобіль Daewoo Matiz, 2013 року випуску, об`ємом двигуна 796 куб.см., державний номер НОМЕР_1 , спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_6 та визначити, що частка у праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на автомобіль становить 1/2 частину;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/4 частини автомобіля Daewoo Matiz, 2013 року випуску, об`ємом двигуна 796 куб.см., державний номер НОМЕР_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/8 частин квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що належала ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (в порядку спадкової трансмісії).

Позовні вимоги були мотивовані тим, що 04.06.2014 ОСОБА_8 одружився з ОСОБА_9 , після реєстрації шлюбу остання змінила прізвище на « ОСОБА_10 ». У період шлюбу, подружжям було придбано автомобіль Daewoo Matiz, 2013 року випуску, об`ємом двигуна 796 куб.см., державний номер НОМЕР_1 . ОСОБА_6 та її дочці ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності в рівних частках належить квартира АДРЕСА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла матір ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , залишивши заповіт, яким заповіла усе своє майно дочці ОСОБА_6

26.07.2021 за заявою ОСОБА_6 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Полянським В.М. було заведено спадкову справу №11/2021.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 , яка була дружиною первісного позивача ОСОБА_1 , не встигши отримати свідоцтво про право на спадщину.

Після смерті ОСОБА_6 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Полянським В.М. було заведено спадкову справу №22/2021, згідно якої спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_6 були її донька - ОСОБА_4 та її чоловік - ОСОБА_1 .

Разом з тим, позивач ОСОБА_1 не зміг отримати свідоцтво про право на спадщину, оскільки відповідач ОСОБА_4 забрала правовстановлюючі документи на майно, що й змусило його звернутись до суду з даним позовом.

В свою чергу, 28.06.2024 року до суду з позовом до ОСОБА_1 й ОСОБА_4 звернулася ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування на 1/4 частку квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , вказавши третьою особою приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Полянського В.М.

Позовні вимоги третьої особи були мотивовані тим, що ОСОБА_3 є донькою та відповідно спадкоємцем першої черги до майна померлої ОСОБА_7 . Окрім третьої особи спадкоємицею була її сестра ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Приватним нотаріусом Полянським В.М. не було прийнято жодного рішення по спадковій справі, що і змусило її звернутись до суду із самостійним позовом.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 22.10.2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені.

Визнано автомобіль Daewoo Matiz, 2013 року випуску, об`ємом двигуна 796 куб.см., державний номер НОМЕР_1 , спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , та визначено, що частка у праві спільної сумісної власності ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на автомобіль, становить 1/2 частину.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/4 часини автомобіля Daewoo Matiz, 2013 року випуску, об`ємом двигуна 796 куб.см., державний номер НОМЕР_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/8 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що належала ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (в порядку спадкової трансмісії).

Позовні вимоги третьої особи ОСОБА_3 були задоволені.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.3, а.с.6-13).

Крім того, додатковим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18.11.2024 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 9 466,42 грн. (т.3, а.с.76-78).

Крім того, додатковим рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 26.11.2024 року було стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 2 971,20 грн. (т.3, а.с.102-104).

В апеляційній скарзі на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22.10.2024 року, ОСОБА_4 ставить питання про його скасування і ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.3, а.с.114-118).

У відзиві на вищевказану апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - адвокат Колесніков І.Л. просить апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, посилаючись на її необґрунтованість та на законність й обґрунтованість рішення суду від 22.10.2024 року (т.3, а.с.220-224).

В апеляційній скарзі на додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18.11.2024 року, ОСОБА_4 ставить питання про його зміну та стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2 000,00 грн., посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.3, а.с.158-159).

Крім того, в апеляційній скарзі на додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26.11.2024 року, ОСОБА_4 ставить питання про його зміну та стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 1 971,20 грн., посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.3, а.с.166-167).

В апеляційній скарзі на додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18.11.2024 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Осипов Б.В. ставить питання про його зміну та стягнення з ОСОБА_4 на її користь судові витрати на правничу допомогу у розмірі 36 466,42 грн., посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (т.3, а.с.143-147).

У зв`язку зі звільненням головуючого у справі судді Заїкіна А.А. у відставку на підставі рішення Вищої ради правосуддя № 122/0/15-25 від 28.01.2025 року, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.02.2025 року було визначено інший склад суду: головуючий суддя Сегеда С.М., судді Погорєлова С.О., Таварткіладзе О.М. (т.3, а.с.209).

В подальшому, протоколами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2025 року судді Погорєлова С.О. і ОСОБА_11 були замінені на постійно діючий склад колегії суддів: Вадовську Л.М., Комлеву О.С.

В подальшому, протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2025 року суддя Вадовська Л.М. була замінена на постійно діючий склад колегії суддів: Громіка Р.Д. і Комлеву О.С. (т.3, а.с.215, 217, 219).

Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, за участю правонаступника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , представника ОСОБА_2 - адвоката Осипова Б.В., третьої особи і позивача ОСОБА_3 , представника ОСОБА_3 - адвоката Колеснікова І.М., та у відсутність інших учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання (т.4, а.с.201, 206-212).

Колегією суддів було також враховано клопотання представника ОСОБА_4 адвоката В.Піроговського про проведення судового засідання без участі відповідача та її представника (а.с. 213-214).

Крім того, колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції.

Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні.

На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати справу за участю з`явившихся у судове засідання учасників справи, у відсутність інших учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційних скарг, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи основне судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_3 підлягає визнанню за ОСОБА_1 , так як спадкодавцю ОСОБА_6 належала половина квартири, тому ОСОБА_1 , як одному з двох спадкоємців, має належати 1/2 частини від половини, що належала спадкодавцю, що становить 1/4 частину квартири, а інші 3\4 частини квартири мають належати іншому спадкоємцеві - ОСОБА_4 .

Колегія суддів повністю погоджується з даним висновком суду, оскільки він є обгрунтованим, законним і таким, що відповідає матеріалам справи та чинному законодавству України.

Так, як вбачається з матеріалів справи, первісний позивач ОСОБА_1 з 05 червня 2004 року перебував у шлюбі з ОСОБА_9 , яка після одруження взяла прізвище чоловіка « ОСОБА_10 », що підтверджується свідоцтвом про одруження, серії НОМЕР_2 (т.1, а.с.12).

ІНФОРМАЦІЯ_3 вищевказана ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_3 , видане повторно 12.04.2022 (т.1, а.с.13).

Після смерті ОСОБА_6 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Полянським В.М. було відкрито спадкову справу №22/2021.

З заявами про прийняття спадщини ОСОБА_6 звернулася її дочка ОСОБА_4 (т.2, а.с.2) та її чоловік ОСОБА_1 - первісний позивач у справі (т.2, а.с.23).

Оскільки ОСОБА_9 ( ОСОБА_10 ) та ОСОБА_12 ( ОСОБА_13 ) в рівних частках є власниками квартири АДРЕСА_3 , Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Полянський В.М. своєю постановою від 16.11.2023 відмовив ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину квартири АДРЕСА_3 , після смерті ОСОБА_6 , у зв`язку з не поданням документів, що посвідчують право власності на нерухоме майно спадкодавця (т.1 а.с.120-121).

Крім того, Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Полянський В.М. своєю постановою від 16.11.2023 відмовив ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину квартири АДРЕСА_4 , після смерті ОСОБА_6 , у зв`язку з не поданням документів, що посвідчують право власності на нерухоме майно спадкодавця (т.1, а.с.122-123).

Із застосуванням вимог, передбачених ст.ст. 60, 70 СК України, ст. 368 ЦК України, суд дійшов правильного висновку про те, що спадкове майно за життя належало на праві власності в рівних частках подружжю ОСОБА_6 і ОСОБА_1 .

У зв`язку з цим, автомобіль Daewoo Matiz, 2013 року випуску, об`єм двигуна 796 куб.см. як набутий в період шлюбу, належав на праві спільної сумісної власності подружжю, а тому після смерті ОСОБА_6 частка ОСОБА_1 на вищевказаний автомобіль складає 3/4 його частки.

Право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_3 суд правильно визнав за ОСОБА_1 , адже спадкодавцю належала половина квартири, тому ОСОБА_1 як одному з двох спадкоємців належить 1\2 частини від половини, що належала спадкодавцю.

Що стосується квартири АДРЕСА_4 , то суд першої інстанції правильно зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_4 (т.2, а.с.100), та після смерті якої відкрилася спадщина, на підставі чого була відкрита спадкова справа №11/2021, заведена приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Полянським В.М.

За життя, а саме 25.02.2021 року ОСОБА_7 склала заповіт, яким заповіла належну їй квартиру АДРЕСА_4 ОСОБА_6 (т.2, а.с.98).

Разом з тим, із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 звернулися її доньки ОСОБА_6 та ОСОБА_3 (т.2, а.с. 56, 103).

Оскільки спадкоємець ОСОБА_3 є пенсіонеркою, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_5 з 21.11.2006 і довічно (т.2 а.с.110), то вона склала заяву про прийняття обов`язкової 1\4 частки у спадщині (т.2, а.с.111).

Таким чином, суд дійшов правильного висновку про те, що первісний позивач ОСОБА_1 має право на 3/8 частки квартири, яка мала бути успадкована ОСОБА_6 , в порядку спадкової трансмісії, оскільки 1\4 частка ОСОБА_3 та 3/8 частки ОСОБА_1 складатимуть 1\2 частину квартири, яка належала померлій ОСОБА_7 , в той час як інша частина квартири має успадковуватися дочкою померлої - ОСОБА_4 .

З огляду на викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_3 є повністю обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того, як було вказано вище Приморським районним судом м. Одеси від 18.11.2024 року було ухвалено додаткове судове рішення за заявою представника позивача ОСОБА_5 від 22.10.2024 року про стягнення судових витрат на правову допомогу в розмірі 29 000 грн. та витрат по сплаті судового збору у розмірі 7 535,22 грн., яке оскаржується в апеляційному порядку представником первісного позивача ОСОБА_1 - Осиповим Б.В., а також ОСОБА_4 (т.3, а.с.76-78, 143-147, 158-159).

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відтак, звертаючись до суду з даним позовом позивач оплатив судовий збір у розмірі 1 610,40 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №174926891 від 11.09.2023 на суму 536,80 грн. та платіжною інструкцією №174927270 від 11.09.2023 на суму 1 073,60 грн. (т.1, а.с.59, 60).

На виконання ухвали суду про залишення позову без руху, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 5 856,02 грн., відповідно до платіжної інструкції №177930501 від 12.10.2023 (т.1, а.с.73).

Тобто, загальний розмір сплаченого судового збору складає 7 466,42 грн.

15.11.2024 року ОСОБА_4 подала до суду заперечення на заяву, згідно якої просила звільнити її від сплати судового збору та зменшити розмір витрат на правову допомогу (т.3, а.с. 70-72).

На обґрунтування заперечень зазначила, що вона як законний представник дитини з інвалідністю є звільненою від сплати судового збору. Вказувала, що вартість участі адвоката в одному судовому засіданні значно завищена, а загальна вартість не співмірна складності справи.

Ухвалюючи додаткове судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 є матір`ю ОСОБА_14 , та відповідно до посвідчення серії НОМЕР_6 є законним представником дитини-інваліда.

Однак, ОСОБА_14 ІНФОРМАЦІЯ_5 виповнилося 19 років, тобто донька відповідачки стала повнолітньою.

Крім того, із протоколу ВКК №30 від 21.10.2015 КУ «Дитяча міська поліклініка №4», висновок дійсний до 17.10.2023 року та переогляд ОСОБА_14 заплановано на 17.09.2023 року (т.3, а.с.75).

Згідно п.9 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Згідно ч.1 ст. 242 ЦК України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Враховуючи, що ОСОБА_4 не є законним представником дитини з інвалідністю, адже її донька є повнолітньою, а висновок ВКК станом на час розгляду справи був не дійсний, то суд дійшов висновку про те, що вона не звільнена від сплати судового збору.

Що стосується витрат на правову допомогу, то колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, який виходив із того, що 23 червня 2023 року між Адвокатським об`єднанням «ЩИТ» (далі - АО «ЩИТ») та ОСОБА_1 було укладено договір №1-71 про надання правової допомоги, яким визначили сплату за правничу допомогу у розмірі 20 000 грн., чотирма платежами по 5 000 грн. кожен (т.3, а.с.24-27).

Оплата на суму 20 000 грн. підтверджена платіжними інструкціями від 05.07.2023, 07.08.2023, 05.09.2023 та 05.10.2023 (т.3 а.с.28-31).

24.10.2024 позивач та АО «ЩИТ» підписали акт №1 приймання-передачі наданих правових послуг, за яким час витрачений на надання правничої допомоги ОСОБА_1 становить 41,5 годин (т.3, а.с.32-34).

За змістом ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

У відповідності до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Частиною першою статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з вимогами частин першої, другої, п`ятої, шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, враховуючи, що відповідач ОСОБА_4 заявила клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, а також ціну позову у розмірі 247 648,30 грн., проаналізувавши час, витрачений адвокатом на надання правової допомоги, враховуючи фінансовий стан сторін, зважаючи на розумність та співмірність витрат на правову допомогу до справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 2 000 грн.

Крім того, 04.11.2024 року від ОСОБА_3 до суду надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 12 700 грн., та витрат по сплаті судового збору у розмірі 1971,20 грн., посилаючись на те, що зазначені судові витрати підтверджуються належними доказами (т.3, а.с.84-85).

Вирішуючи зазначене питання, суд першої інстанції також виходив із вимог п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, та вимог, передбачених ст.ст. 15, 133, 137, 141 ЦПК України, ст.ст. 1, 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Так, звертаючись до суду із самостійним позовом ОСОБА_3 оплатила судовий збір у розмірі 1971,20 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №0.0.3730710455.1 від 27.06.2024 на суму 1 210,20 грн. та платіжною інструкцією №9352-0526-3209-5668 від 21.08.2024 на суму 760 грн. (т.2 а.с.189, 238).

Також 25 червня 2024 року між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Центр правової допомоги юрист 24» було укладено договір №2506240 про надання правової допомоги щодо представництва та взаємодії з нотаріусом і судом (т.2 а.с.202-2-03, 204-205).

17.06.2024 ОСОБА_3 та ТОВ «Центр правової допомоги юрист 24» склали акт №12062407, згідно якого ОСОБА_3 надано послугу з представництва у суді на суму 8 700 грн. (т.2 а.с.206).

27.06.2024 вищевказані особи склали акт №25062411, згідно якого ОСОБА_3 надано послугу з складення позовної заяви на суму 4 000 грн. (т.2 а.с.207).

З огляду на предмет спору, проаналізувавши час витрачений адвокатом на надання правової допомоги, враховуючи фінансовий стан сторін, зважаючи на розумність та співмірність витрат на правову допомогу до справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 витрат на правову допомогу у розмірі 1 000 грн. та сплачений судовий збір у розмірі 1 971,20 грн., а всього в сумі 2 971,20 грн. (т.3, а.с.104).

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що заявники апеляційних скарг не надали суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваних судових рішень та доводів апеляційних скарг.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів також зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваних судових рішень, доводи апеляційних скарг їх не спростовують, судові рішення ухвалені у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційні скарги слід залишити без задоволення, оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ухвалив:

Апеляційні скарги ОСОБА_4 та представника ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , - адвоката Осипова Богдана Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 22 жовтня 2024 року, додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 листопада 2024 року та додаткове рішення Приморського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 19.03.2026 року.

Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда

Р.Д. Громік

О.С. Комлева