Постанова від 11 березня 2026 р. у справі №511/1689/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4416/26

Справа № 511/1689/23

Головуючий у першій інстанції Гринчак С. І.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

12.03.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання Юцикова Д.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,

на заочне рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 20 березня 2024 року,

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання приватизації будинку та свідоцтва про право власності на житло, частково недійсними, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: виконавчий комітет Роздільнянської міської ради Одеської області

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

В червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом доОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання приватизації будинку та свідоцтва про право власності на житло, частково недійсними, в обґрунтування якого зазначила, що позивач є донькою ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 . ОСОБА_1 з батьком ОСОБА_7 , матір?ю ОСОБА_8 та сестрою ОСОБА_2 та її дітьми ОСОБА_3 , ОСОБА_4 проживали за адресою АДРЕСА_1 в одному будинку.

Після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , позивач звернулась до нотаріальної контори, а саме до приватного нотаріуса Роздільнянського районного нотаріального округу Одеської області Патраманської Л.Н., отримала відповідь, щодо видачі свідоцтва на спадщину де зазначено, що їй необхідно звернутись до суду про визнання частково Свідоцтва про право власності на житло, видане виконкомом Роздільнянської міської ради Одеської області від 25 грудня 2000 року недійсним.

Посилається, що після смерті ОСОБА_5 , вона проживала в одноквартирному будинку по АДРЕСА_1 . На момент досягнення ОСОБА_1 17-річного віку її родичі ІНФОРМАЦІЯ_3 отримали свідоцтво про право власності на жито де зазначено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної спільної власності ОСОБА_9 та членам його сім`ї ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , загальна площа квартири становить 72,80 кв.м. Свідоцтво видане згідно з розпорядженням виконкому Роздільнянської міської ради від 25 грудня 2000 року № 50.

Зазначає, що оскільки вона була неповнолітньою, то усі дії щодо реалізації її прав, у тому числі і права на приватизацію здійснював її законний представник - батько ОСОБА_11 .

Посилається, що не знала що житло приватизоване без її участі, оскільки вважала себе власником частки спірної квартири, батько та сестра не повідомляли про те, що позивач лише член сім?ї власників, отже, приватизація була проведена без її участі, оскільки на день подачі заяви про приватизацію вона своє право на приватизацію не використала.

Зазначає, що Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» не обмежує право неповнолітніх осіб на приватизацію квартир, тому на момент приватизації квартири у грудні 2000 року вона мала право на приватизацію спірної квартири на рівні з іншими членами сім?ї наймача. Приватизація квартири без її участі порушує її право, встановлене вказаним Законом. Оскільки приватизація спірної квартири відбулася з порушенням ч. 1, 4, 5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» без її участі, на той час неповнолітньої особи, яка на момент приватизації постійно проживала у цій квартирі, тому вважає, що свідоцтво про право власності на житло від 25 грудня 2000 року, розпорядження № 50 Виконкома Роздільнянської міської ради Одеської області та реєстрація Роздільнянського БТІ, зареєстроване у реєстровій книзі № 26-105 підлягають визнанню недійсними.

Крім того, зазначила, що ОСОБА_3 , донька ОСОБА_2 , є особою з інвалідністю, яка страждає на психічний розлад, постійно знаходиться на лікуванні у державній установі, тому її частка визначена під час приватизації житла не оспорюється.

Позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд визнати приватизацію квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 незаконною, розпорядження Виконакому Роздільнянської міської ради Одеської області № 50 від 25 грудня 2000 року та свідоцтво про право власності на житло від 25 грудня 2000 року на ім?я ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , зареєстрованого за № 26-105 Роздільнянським БТІ, недійсним частково.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Роздільнянський районний суд Одеської області заочним рішенням від 20 березня 2024 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: виконавчий комітет Роздільнянської міської ради Одеської області про визнання приватизації будинку, Свідоцтва про право власності на житло, видане виконкомом Роздільнянської міської ради Одеської області від 25 грудня 2000 року, розпорядження виконкому Роздільнянської міської ради від 25 грудня 2000 року недійсним частково, відмовив.

Ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на виконання діючих на час приватизації спірного будинку вимог законодавства, ОСОБА_11 , як наймачем, були подані всі необхідні документи, в тому числі довідка про склад сім`ї наймача, з якої вбачається, що в спірному будинку на час подання заяви були зареєстровані та проживали, сам наймач - ОСОБА_11 (зареєстрований з 20.11.1975 року), а також члени його родини - донька ОСОБА_2 (зареєстрована з 29.03.2000 року), неповнолітня онука - ОСОБА_3 (зареєстрована з 2000 року) та новонароджений онук - ОСОБА_4 (зареєстрований з 2000 року). З наданих письмових доказів, судом встановлено, що на момент прийняття оскаржуваного рішення про приватизацію та видачі виконкомом Роздільнянської міської ради ОСОБА_11 та членами його сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 . Свідоцтва про право власності на одноквартирний будинок АДРЕСА_1 , у органу приватизації були відсутні підстави вважати, що таке рішення може вплинути на права інших осіб, зокрема позивача. Факт порушення частини другої ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» під час здійснення приватизації будинку АДРЕСА_1 , належними та допустимими доказами позивачем не доведено. Суд врахував, що ОСОБА_1 в позовній заяві зазначила, що вона до виникнення спірних правовідносин та на час їх виникнення проживала по АДРЕСА_1 . Однак доданими позивачем до позовної заяви письмовими доказами (копія домової книги за адресою – АДРЕСА_1 , медичні довідки відповідно до яких позивачка проживала по АДРЕСА_2 або АДРЕСА_3 ) даний факт не підтверджується, а навпаки спростовує цю обставину. З наданих суду доказів, достовірно встановлено, що на час звернення ОСОБА_11 до органу приватизації з відповідною заявою, позивач ОСОБА_1 у будинку АДРЕСА_1 не проживала та зареєстрована не була. ОСОБА_1 на час спірних правовідносин набула повну дієздатність, тому її посилання на порушення її прав як неповнолітньої особи є безпідставними та не знайшли свого підтвердження.

Суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що ОСОБА_1 мала достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, зокрема вище зазначеним будинком на момент спірної приватизації, та що зазначене житлове приміщення є в цілому її «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Порушень вимог ч. 2 ст. 8 Закону України Закону Закон №2482-ХІІ, також встановлено не було під час розгляду справи. За наслідками розгляду справи судом встановлено, що приватизація будинку АДРЕСА_1 відбулась з дотримання вимог чинного на той час законодавства, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить заочне рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 20 березня 2024 року по справі № 511/1689/23 скасувати, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 надала докази свого проживання у вказаній квартирі, оскільки адреса АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 один і той же будинок. На момент проживання у вказаному будинку вона була малолітньою особою, яка не могла проживати окремо від батьків. На момент укладення шлюбу вона продовжувала навчання у школі, не працювала за трудовим договором та дітей не мала. Від неї був прихований факт приватизації житла з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_11 , тому вона не могла здійснити захист своїх прав. Скаржник вважає, що була штучно позбавлена права власності на житло, іншого житла у неї у власності не було, а ОСОБА_2 та ОСОБА_11 позбавили її житла, приховавши факт її проживання разом з ними у будинку на момент приватизації.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24.05.2024 року відкрито провадження у справі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу. Виконавчому комітету Роздільнянської міської ради Одеської області роз`яснювалось право подати до Одеського апеляційного суду пояснення у письмовій формі.

ОСОБА_1 копію ухвали про відкриття провадження отримала 03.05.2025 року у відповідності п. 3 ч. 6 ст. 272 ЦПК України.

Копію ухвали про відкриття провадження Виконавчий комітет Роздільнянської міської ради Одеської області отримав 24.05.2024 року о 19:15:57 в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 копію ухвали про відкриття провадження та копію апеляційної скарги отримали у відповідності п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України.

Від Виконавчого комітету Роздільнянської міської ради Одеської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, а якому зазначається, що розпорядження Виконкому Роздільнянської міської ради Одеської області № 50 від 25 грудня 2000 року та Свідоцтво про право власності на житло від 25 грудня 2000 року, були прийняті та видані у відповідності до Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядування і Україні» від 21.05.1997 року № 280/97-ВР (що діяв на час прийняття спірного розпорядження та видачі свідоцтва), Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 року , (що діяв на час прийняття спірного розпорядження та видачі свідоцтва) Положенню про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затверджене наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству 15.09.1992 року № 56 (що діяло на час прийняття спірного розпорядження та видачі свідоцтва) вимогам діючого законодавства, оскільки позивачем не надано жодного доказу на підтвердження тих обставин які є предметом розгляду по даній справі.

Учасники справи про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Виконавчий комітет Роздільнянської міської ради Одеської області отримав судову повістку-повідомлення19.11.2025 року о 14:44:18 в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.

ОСОБА_3 повідомлена належним чином, судову повістку-повідомленняотримав представник Красносільського дитячого будинку-інтернату, в якому проживає ОСОБА_3 .

Від Красносільського дитячого будинку-інтернату надійшла заява про розгляд справи без їх участі.

ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у відповідності до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України.

В судове засідання сторони не з`явилися, причини неявки суду не повідомлено. Будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи чи розгляду за відсутність на адресу суду не надходило.

Відповідно до положень ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що ОСОБА_1 мала достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, зокрема вище зазначеним будинком на момент спірної приватизації, та що зазначене житлове приміщення є в цілому її «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Порушень вимог ч. 2 ст. 8 Закону України Закону Закон №2482-ХІІ, також встановлено не було під час розгляду справи. За наслідками розгляду справи судом встановлено, що приватизація будинку АДРЕСА_1 відбулась з дотримання вимог чинного на той час законодавства, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити в повному обсязі.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що батьками ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_11 та ОСОБА_13 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 15 лютого 1983 року районним відділом РАГС м. Роздільна, актовий запис про народження №37.

25 грудня 1999 року між ОСОБА_14 та ОСОБА_15 укладено шлюб, що підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00024744613, виданого Роздільнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області 29 листопада 2019 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_13 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданого повторно 24 травня 2002 року відділом реєстрації актів громадянського стану Роздільнянського районного управління юстиції Одеської області, на підставі актового запису №174.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_11 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 10 грудня 2022 року Роздільнянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Роздільнянському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), на підставі актового запису №663.

Після смерті ОСОБА_11 приватним нотаріусом Роздільнянського районного нотаріального округу Одеської області Патраманською Л.М. заведено спадкову справу № 30/23.

Листом від 10.03.2023 року № 240/02-14 приватний нотаріус Роздільнянського районного нотаріального округу Одеської області Патраманська Л.М. повідомив ОСОБА_1 про те, що видати свідоцтва про право на спадщину за законом на майно померлого буде не можливо, так як є заповіт ОСОБА_11 , посвідчений приватним нотаріусом Роздільнянського районного округу Одеської області Івановою А.Й. від 22 серпня 2013 року за реєстром № 1121. Для усунення спадкоємців за заповітом від спадщини, або визнання заповіту недійсним, або визнання частково Свідоцтва про право власності на житло, видане виконкомом Роздільнянської міської ради Одеської області 25 грудня 2000 року недійсним, рекомендовано звернутися до суду.

Стаття 47 Конституції України гарантує кожному право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно зі статтею 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

У частині третій статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України (ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закон №2482-ХІІ (в редакції на момент приватизації спірного будинку) до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Частинами першою, третьою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина. Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону.

Громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, а рішення про приватизацію приймається уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, а передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації.

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Аналіз вказаних положень закону свідчить про те, що право на приватизацію житла мають особи, які фактично проживають у займаних квартирах (будинках), жилих приміщеннях у гуртожитках, кімнатах у комунальних квартирах, за згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно проживають в цих квартирах (будинках).

Положенням про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56 врегульовано процедуру приватизації.

Пунктом 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, чинним на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що до членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за яким зберігається право на житло.

Пунктом 17 Положення громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви (додатки 2, 3) та необхідну консультацію.

При оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї та займані приміщення (додатки 4, 5). У довідці вказуються члени сім`ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло. У довідці вказуються новонароджені і на них враховується норма площі, що передається безкоштовно, незалежно від строку їх народження та введення в дію Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (п. 21 Положення).

Із матеріалів справи вбачається, що 28 жовтня 2000 року ОСОБА_11 звернувся до голови виконкому м. Роздільна із заявою на приватизацію одноквартирного будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який використовується ним та членами його сім`ї на умовах найму. ( а.с.16).

ОСОБА_11 , звертаючись з заявою про приватизацію одноквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , надав органу приватизації довідку про склад сім`ї наймача ізольованого одноквартирного будинку та займані ними приміщення, відповідно до якої в однокімнатному будинку за адресою: АДРЕСА_1 проживають і мають право на житло на момент введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду: ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_4 – наймач; ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 – донька; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 - онука; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 - онук.

Рішенням виконкому міської ради № 1194-500 від 2000 року передано у приватну спільну власність будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за заявою ОСОБА_11 .

Згідно Свідоцтва про право власності на житло від 25 грудня 2000 року, одноквартирний будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 72,80 кв.м, належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Одноквартирний будинок приватизований згідно з Законом України «Про приватизацію державного фонду» та зареєстрований в Роздільнянському міжміському бюро технічної інвентаризації у реєстровій книзі №26-105.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , знаходиться в Красносільському дитячому будинку – інтернаті з 12 лютого 2002 року на повному державному забезпеченні по теперішній час, що підтверджується довідкою №527, виданої 24 жовтня 2023 року директором Красносільського дитячого будинку –інтернат. ( а.с.72)

Відповідно до рішення Комінтерновського районного суду Одеської області від 06 червня 2008 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , уродженку м. Роздільна Одеської області, яка мешкає в Красносільському дитячому будинку–інтернаті для розумово відсталих дітей в с. Красносілка Комінтерновського району Одеської області, визнано недієздатною.

Згідно довідки до Акту огляду МСЕК серії 10ААА № 956822 від 12 жовтня 2012 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , є інвалідом з дитинства, перша А групи інвалідності. ( а.с.70)

Звертаючись до суду із позовом про визнання приватизації будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 незаконною, розпорядження Виконкому Роздільнянської міської ради Одеської області № 50 від 25 грудня 2000 року та Свідоцтво про право власності на житло від 25 грудня 2000 року, виданого на ім`я ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , зареєстрованого за №26-105 Роздільнянським БТІ, частково недійсними, позивач в обґрунтування зазначив, що на час здійснення приватизації ОСОБА_1 була неповнолітнім членом сім`ї, тому її законний представник батько ОСОБА_11 повинен був включити її до кола осіб, що мають право на приватизацію житлового будинку по АДРЕСА_1 , на рівні з іншими членами родини.

Судом встановлено, що на виконання діючих на час приватизації спірного будинку вимог законодавства, ОСОБА_11 , як наймачем, подавалась довідка про склад сім`ї наймача, з якої вбачається, що в спірному будинку на час подання заяви були зареєстровані та проживали, сам наймач - ОСОБА_11 (зареєстрований з 20.11.1975 року), а також члени його родини - донька ОСОБА_2 (зареєстрована з 29.03.2000 року), неповнолітня онука - ОСОБА_3 (зареєстрована з 2000 року) та новонароджений онук - ОСОБА_4 (зареєстрований з 2000 року).

За змістом ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право й у разі тимчасової відсутності.

Верховний Суд України у постанові від 30 січня 2013 року N 6-125 цс 12, аналізуючи зміст положень Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", статей 1, 6, 9, 61 ЖК Української РСР та статті 29 ЦК України, дійшов висновку про те, що місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, у якому особа постійно проживає, має передбачене статтею 64 ЖК Української РСР право користування цим приміщенням, яке зберігається за особою при її тимчасовій відсутності, а відтак особа має право на приватизацію разом з членами сім`ї.

Позивачем як під час розгляду справи в суді першої інстанції, так і апеляційної інстанції доказів того, що на час звернення ОСОБА_11 до органу приватизації з заявою, ОСОБА_1 проживала та була зареєстрована у будинку АДРЕСА_1 , суду надано не було.

Із наданих суду доказів, а саме копії домової книги за адресою – АДРЕСА_1 , вбачається, що за вказаною адресою зареєстровані - ОСОБА_11 , донька ОСОБА_2 , неповнолітня онука - ОСОБА_3 та онук - ОСОБА_4 .

Згідно медичних довідок позивачка проживала по АДРЕСА_2 або АДРЕСА_3 .

Відповідно до ст. 12 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Посилання скаржника на те, що адреса Димитрова,11 та АДРЕСА_1 це один і той же будинок не заслуговують на увагу, оскільки належних на достатніх доказів на підтвердження вказаних обставин суду не надано.

Відповідно до ст. 60 Кодексу про шлюб та сім`ю України (в редакції, чинній на час виникнення правовідносин) захист прав та інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей лежить на їх батьках, які діють без особливих на те повноважень. В разі одруження неповнолітніх (стаття 16 цього Кодексу) вони набувають дієздатності в повному обсязі з моменту одруження і здійснюють захист своїх прав самостійно.

Згідно ст. 11 ЦК УРСР (що діяв на час на час прийняття спірного розпорядження та видачі свідоцтва) здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов`язки (цивільна дієздатність) виникає у повному обсязі з настанням повноліття, тобто після досягнення вісімнадцятирічного віку.

У випадках, коли законом дозволяється одружуватися до досягнення вісімнадцятирічного віку, громадянин, який не досяг вісімнадцятирічного віку, набуває дієздатності в повному обсязі з моменту одруження.

Згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища №00024744613, виданого Роздільнянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 29 листопада 2019 року, ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уклала шлюб 25 грудня 1999 року з ОСОБА_15 , змінивши прізвище на – ОСОБА_16 .

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно зазначив, що ОСОБА_1 на час спірних правовідносин набула повну дієздатність, тому її посилання на порушення її прав як неповнолітньої особи є безпідставними.

Встановивши відсутність підстав вважати, що ОСОБА_1 мала достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, зокрема вище зазначеним будинком на момент спірної приватизації, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що приватизація будинку АДРЕСА_1 відбулась з дотримання вимог чинного на той час законодавства, а тому в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка в зазначеній частині ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Інших доводів апеляційна скарга не містить.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та висновків, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні.

Щодо суті апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

у х в а л и в:

Апеляційну ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Заочне рішення Роздільнянського районного суду Одеської області від 20 березня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді М.В. Назарова

В.В. Кострицький