Постанова від 23 лютого 2026 р. у справі №522/16405/22 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/285/26

Справа № 522/16405/22

Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Лозко Ю.П.,

суддів: Кострицького В.В., Назарової М.В.,

за участю секретаря судового засідання – Шахової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2023 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, визнання права власності, стягнення матеріальної шкоди,

встановив:

06 грудня 2022 грудня засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним вище позовом у якому просила:

- скасувати рішення Жовтневої районної ради народних депутатів (правонаступник Приморська районна адміністрація Одеської міської ради) №72 від 29 липня 1996 в частині дозволу ОСОБА_4 , яка проживає в кв. АДРЕСА_1 , використовувати сходову клітку чорного ходу площею 7,27 кв.м. під підсобне приміщення з ліквідацією сходу чорного ходу та розробки робочого проекту на реконструкцію сходової клітки чорного ходу та дозволу робочого проекту на реконструкцію сходової клітки чорного ходу погодити у встановленому порядку та надання на погодження до МВК;

- зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 усунути їй перешкоди в користуванні підсобним приміщенням сходового майданчику чорного ходу, площею 7,31 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 ;

- зобов`язати ОСОБА_2 , ОСОБА_3 привести підсобне приміщення сходового майданчику чорного ходу площею 7,31 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 у нормальний стан, усунути комунікації, які встановлені без документів на дозвіл, закрити двері квартири АДРЕСА_3 , яка виходить у підсобне приміщення сходового майданчику чорного ходу, площею 7,31 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 ;

- визнати за нею право власності та користування підсобним приміщенням сходового майданчику чорного ходу площею 7,31 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 ;

- стягнути солідарно у якості відшкодування матеріальної шкоди з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Приморської районної адміністрації Одеської міської ради грошові кошти у сумі 46100 грн у якості відшкодування матеріальної шкоди;

- стягнути солідарно у якості відшкодування моральної шкоди з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 70000 грн.

Позов обґрунтовано тим, що позивачка є власницею квартири

АДРЕСА_4 , яка розташована на 2 поверсі триповерхового будинку.

Раніше вхід до житлової кімнати здійснювався через пожежні сходи, однак у 1996 році відповідачка ОСОБА_4 , яка є власницею квартири АДРЕСА_5 у вказаному вище будинку, захопила сходини на першому поверсі, приєднала їх до своєї квартири, внаслідок чого необхідно заходити до своєї квартири через туалет, який розташований на 1-му поверсі, та не відповідає вимогам пункту 2.12 ДБН В.2.2-15-2005.

19 червня 1997 року розпорядженням Жовтневої районної адміністрації затверджено рішення Міжвідомчої комісії Жовтневої районної адміністрації №31/05 від 29 травня 1997 року про можливість використання позивачкою сходового майданчику «чорного» ходу площею 7,31 кв.м. під підсобне приміщення.

Відповідно до мирової угоди від 22 грудня 1998 року рішенням Жовтневої районної адміністрації приєднано частину «чорного» ходу між 2-м та 3-м поверхами в якості підсобного приміщення сходового майданчику «чорного» ходу площею 7,31 кв.м., які були захоплені власниками квартири АДРЕСА_6 та АДРЕСА_5 зазначеного вище будинку. Крім цього, вони обладнали підсобне приміщення та самовільно встановили комунікації, через що позивачка не має можливості використовувати зазначене приміщення.

Вказані вище обставини підтверджуються висновком від 28 грудня 2017 року про технічний санітарний стан сходового маршу та сходового майданчику з метою виявлення дефектів конструкцій з розробкою рекомендацій про можливу подальшу експлантацію або ремонту за адресою: АДРЕСА_7 .

У зв`язку з викладеним вище, відповідачі перешкоджають їй користуватися підсобним приміщенням сходового майданчику чорного ходу через що вона не має можливості потрапити до своєї квартири.

З відомостей, отриманих у відповідь на адвокатський запит убачається, що відсутні заяви мешканців вказаного вище будинку щодо згоди на використання ОСОБА_4 приміщення сходів чорного ходу на першому поверсі, оскільки такі заяви не надавалися, а виявлені у матеріалах справи документи містять ознаки підробки, тому рішення Жовтневої районної ради народних депутатів №72 від 29 липня 1996 року в частині дозволу

ОСОБА_4 на використання вказаного вище підсобного приміщення підлягає скасуванню.

На підставі її заяви, ТОВ «Експертна оцінка майнових прав» визначило розмір збитку, обмеженням функціональних характеристик квартири (неправомірне перекриття основного входу) загальною площею 22,9 кв.м., що є рівним ринковій вартості відновлювання якісних характеристик квартири, який станом на 13 червня 2022 року складає 46100 грн.

Крім цього, неправомірними діями відповідачів їй заподіяно моральну шкоду у розмірі 70000 грн, яка полягає у тому, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_4 знищено вхід до її квартири у зв`язку з чим вона вимушена на протязі довгого часу заходити до своєї квартири через дворовий туалет, в житлову кімнату через драбину, через протиправні дії ОСОБА_5 та ОСОБА_6 вона не може користуватися підсобним приміщенням сходового майданчику чорного ходу площею 7,31 кв.м., оскільки відповідачі постійно складають у приміщенні сміття та побутові відходи, які їй доводиться прибирати, при цьому до її квартири йде неприємний запах, внаслідок чого вона постійно перебуває у стресовому стані, перенесла мікроіснульт та операцію на очках.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2023 року відмовлено у задоволенні вказаного вище позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Окрім обставин, якими обґрунтовані підстави позову, скаржниця посилається на те, що під час розгляду справи суд першої інстанції не надав їй можливості у повній мірі надати пояснення по справі, оскільки суд постійно переривав її виступ.

Крім цього, суд неправомірно визнав недопустимим доказом відповідь на адвокатський запит від 17 травня 2022 року.

Суд не надав належної правової оцінки висновку від 28 грудня 2017 року, який підтверджується обґрунтованість позовних вимог в частині зобов`язання відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не чинити скаржниці перешкоди у користуванні підсобним приміщенням сходового майданчику чорного ходу.

Правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідачі не скористалися.

Учасники справи будучи належним чином повідомленим чином про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю — доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 передано у приватну власність квартиру АДРЕСА_4 , про що свідчить розпорядження органу приватизації №162658 від 03 липня 2002 року (а.с.81).

Згідно технічного висновку РППО «Укржилрмпроект» від 16.03.1993, виконаного на замовлення МПЕН-12 Жовтневого району, сходи «чорного» ходу в правій частині фасадної будівлі АДРЕСА_8 , куди виходять двері квартири АДРЕСА_9 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_10 , АДРЕСА_11 є єдиним входом в розміщену на другому поверсі квартиру АДРЕСА_11 , де проживає ОСОБА_1 і закривати ці сходи не можна (а.с.31-33).

27.03.1997 ОСОБА_1 звернулася до голови Жовтневої адміністрації з заявою, у якій вказала: « ОСОБА_4 відповідно відповідних документів робила перекриття. Я, проти виконаних робіт не заперечую» (а.с.23).

Жовтневою районною адміністрацією 19.06.1997 видано розпорядження №484 «Про затвердження рішення міжвідомчої комісії Жовтневої райадміністрації №31/05 від 29.05.1997», яким дозволено ОСОБА_1 , яка проживає в квартирі АДРЕСА_4 , сходову клітину чорного ходу площею 7,31 кв.м. використовувати під підсобне приміщення, Директору РЕП-2 необхідно внести відповідні зміни в особовий рахунок та поповерховий план квартири (а.с.11-12).

Рішенням Жовтневого районного суду м. Одеси від 11 листопада 1997 року у справі №2-1366/97 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Жовтневої районної адміністрації Одеського міськвиконкому та ОСОБА_7 про визнання недійсним розпорядження №494 від 25.06.1997 та закріплення сходової клітини чорного ходу в якості підсобного приміщення. Цим розпорядженням №494 від 25.06.1997 було скасовано розпорядження №484 від 29.05.1997 «Про можливість використання сходової клітини чорного ходу, площею 7, 31 кв.м. під підсобне приміщення для ОСОБА_1 » (а.с.122-123).

Рішення Жовтневого районного суду м. Одеси від 11.11.1997 залишено без змін ухвалою судової колегії в цивільних справах Одеського обласного суду від 2 грудня 1997 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення (а.с.124-125).

Згідно акту обстеження від 07.12.2017 комісія в складі трьох працівників КП «ЖКС «Порто-Франківський» встановила, що дільниця аварійного виходу, яка була захаращена речами мешканців квартири АДРЕСА_6 було очищена від особистих речей ОСОБА_3 за винятком алюмінієвої драбини. Зі слів ОСОБА_3 всі інші речі належать ОСОБА_1 (а.с.128).

Згідно акту обстеження від 10.08.2018 комісія в складі трьох працівників КП «ЖКС «Порто-Франківський» встановила, що частина пожарного виходу, розміщеного між квартирами АДРЕСА_11 та АДРЕСА_3 , площею 7,31 кв.м., розміщена в другому поверсі триповерхового флігеля між квартирою АДРЕСА_11 , власник ОСОБА_1 та квартирою АДРЕСА_6 , власник ОСОБА_8 . З такого пожежного виходу є вихід на балкон. Доступ в частину пожежного виходу можуть здійснювати лише дві квартири: квартира АДРЕСА_11 і квартира АДРЕСА_6 , оскільки частина пожежного виходу на першому поверсі є частиною квартири АДРЕСА_5 , у зв`язку з розпорядженням від 24.09.1996 №55. Вхід в квартиру АДРЕСА_11 здійснюється з подвір`я за адресою: АДРЕСА_12 , а вхід в квартиру АДРЕСА_6 здійснюється з парадної, яка розміщена на фасадном флігелі за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.34).

Згідно листа КП «ЖКС «Порто-Франківський» від 17.08.2018, на додаток до акту обстеження зазначили, що у ОСОБА_1 немає можливості використовувати частиною пожежного виходу в повній мірі, оскільки ОСОБА_9 , яка проживає в квартирі АДРЕСА_6 також має доступ до такої частини пожежного виходу (а.с.36).

Згідно висновку про технічний та санітарний стан сходового маршу і сходової клітини з ціллю виявлення дефектів конструкцій з розробкою рекомендацій про можливості подальшої експлуатації або ремонту за адресою: АДРЕСА_13 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_5 , виконаного ПП «Укрспецпроект-1» у 2017 році на замовлення

ОСОБА_1 , експерт дійшов висновку про те, що під час дослідження встановлено, що сходовий марш – захаращений сторонніми предметами, знаходиться в аварійному стані та не може використовуватися за призначенням. Виявлені дефекти виникли в результаті захаращеності сторонніми предметами, а також унаслідок фізичного зносу і корозії матеріалів. Сходовий марш цього під`їзду використовується мешканцями квартири АДРЕСА_6 не за призначенням, а для зберігання сторонніх речей, що порушує протипожежні і санітарно-гігієнічні норми (а.с.47-53).

Згідно мирової угоди від 22 грудня 1998 року, укладеної між Жовтевою РА м. Одеси та ОСОБА_1 , Жовтева РА м. Одеси своїм рішенням приєднує частину «чорного» ходу між 2-м і 3-м поверхами за адресою: АДРЕСА_2 у якості підсобного приміщення до квартири АДРЕСА_11 , яка належить ОСОБА_1 . Жовтева РА встановлює зовнішні сходи до балкону «чорного» ходу для забезпечення нормального входу до квартири ОСОБА_1 . Останній дозволяється закласти кладкою вихідні двері кв. АДРЕСА_6 в цю частину «чорного» хода, оскільки з квартири АДРЕСА_6 . Солдатенковій дозволяється прибрати всі самовільні установлені комунікації в цій частині «чорного» ходу. Жовтнева РА забезпечує всю необхідну документацію для створення нормального входу до кв. АДРЕСА_11 . ОСОБА_10 видається на руки рішення Жовтневої РА про передачу частини «черного» хода пл. 7,71 кв.м та балкона у якості підсобного приміщення (а.с.9).

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що вимоги про скасування рішення Жовтневої районної ради народних депутатів №72 від 29 липня 1996 року пред`явлені до неналежного відповідача. Матеріали справи не містять рішення Жовтневої районної ради народних депутатів №72 від 29 липня 1996 року та позивачкою не надано доказів на підтвердження підстав її позову, зокрема щодо фальсифікації (підробки) документів. Встановивши, що сходовий майданчик, площею 7,31 кв.м. не належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, розпорядження про його виділення для приєднання скасоване, до технічного плану квартири він включений, тобто сходовий майданчик є приміщенням загального користування, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання за позивачкою права власності на нього, а також недоведеність тих обставин, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які користуються цим приміщенням створюють для позивачки перешкоди у користуванні ним. Крім того, не доведено обставин щодо розміщення відповідачами на сходовому майданчику сміття. Тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки позивачкою не доведено обставин, якими обґрунтовується позов.

З такими висновками суду першої інстанції, колегія суддів погоджується, з огляду на таке.

Щодо позовних вимог, пред`явлених до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради.

З матеріалів справи убачається, що позовні вимоги, пред`явлені до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про часткове скасування рішення Жовтневої районної рад народних депутатів №72 від 29 липня 1996 року, скаржниця обґрунтовувала тим, що відсутні заяви мешканців будинку АДРЕСА_2 щодо згоди на використання ОСОБА_4 приміщення сходів чорного входу на першому поверсі, оскільки такі заяви не надавалися, а виявлені в матеріалах справи документи містять ознаки підробки.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно (частина перша статті 50 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі N 183/1617/16 (провадження N 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі N 367/2022/15-ц (провадження N 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі N 712/8916/17 (провадження N 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі N 635/4741/17 (провадження N 14-46цс20, пункт 33.2).

Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі N 910/15792/20 (провадження N 12-31гс22)).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (див. постанови висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі N 523/9076/16-ц (провадження N 14-61цс18), від 21 листопада 2018 року у справі N 127/93/17-ц (провадження N 14-392цс18), від 12 грудня 2018 року у справах N 570/3439/16-ц (провадження N 14-512цс18), N 372/51/16-ц (провадження N 14-511цс18)).

Неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Вирішуючи спір, суд залежно від характеру правовідносин зобов`язаний визначити суб`єктний склад спору і норми матеріального права, які підлягають застосуванню, та, встановивши факт пред`явлення позову до неналежного відповідача, відсутність клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, суд відмовляє в задоволенні позову саме із зазначених підстав (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 червня 2025 року у справі N 453/1231/20 (провадження N 61-16697св23)).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі N 300/808/19 (провадження N 61-11144св22)).

Як убачається з рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради № 484 від 18.09.2006 «Про внесення змін та доповнень до рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 18.06.2003 р. № 377 «Про визнання правонаступниками районних адміністрацій Одеської міської ради», розміщеного на офіційному веб-сайті Одеської міської ради, цим рішенням внесено зміни до пункту 1 рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 18.06.2003 р. № 377, виклавши його у наступній редакції:

"1. Визнати правонаступниками ліквідованих Приморської, Київської, Малиновської, Суворовської, Іллічівської, Центральної, Ленінської, Жовтневої районних адміністрацій виконавчого комітету Одеської міської ради знову створені Київську, Малиновську, Суворовську, Приморську районні адміністрації Одеської міської ради, у частині:

- участі у судових справах по майнових спорах, які розглядаються судами за місцем розташування об`єктів нерухомого майна або місцезнаходженням (місцем проживанням) учасників судового процесу, в межах адміністративно-територіального поділу м. Одеси, встановленого рішенням Одеської міської ради від 20.01.2003 p. № 960-IV;

- надання громадянам довідок для перерахування пенсій відповідно до Закону України «Про державну службу».»

З викладеного вище убачається, що Приморська районна адміністрація Одеської міської ради є правонаступником Жовтневої районних адміністрацій виконавчого комітету Одеської міської ради лише (виключно) в частині участі у судових справах, предметом яких є майнові спори, у той час позивачкою заявлено до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради вимогу немайнового характеру (скасування рішення).

Отже, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, дійшов правильного висновку, що вказана вище частина позовних вимог немайнового характеру (про скасування рішення) пред`явлена скаржницею до неналежного відповідача, що є самостійною правовою підставою для відмови у задоволенні цих позовних вимог.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц (провадження N 14-400цс19)).

Матеріали справи не містять відомостей, а позивачкою усупереч ст.ст. 12,81 ЦПК України, що є її процесуальним обов`язком, не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що наявні в матеріалах справи документи, які стосуються надання дозволу ОСОБА_4 на використання сходів чорного ходу, містять ознаки підробки, що свідчить про недоведеність підстав позову, що є окремою підставою для відмови у задоволені позову, що вірно враховано судом.

Щодо вимоги про визнання права власності.

Як на підставу задоволення вимоги про визнання права власності на підсобне приміщення сходового майданчику чорного ходу площею 7,31 кв.м., скаржниця посилається на розпорядження Жовтневої районної адміністрації від 19 червня 1997 року №484, яким їй надано дозвіл проживання в квартирі АДРЕСА_4 , використовувати сходовий майданчик чорного ходу площею 7,31 кв.м. у якості підсобного приміщення.

Розпорядженням Жовтневої районної адміністрації м. Одеси №494 від 26 червня 1997 року скасовано вказане вище розпорядження Жовтневої районної адміністрації від 19 червня 1997 року №484.

З матеріалів справи убачається рішенням Жовтневого районного суду м. Одеси від 11 листопада 1997 року у справі №2-1366/97, залишеним без змін ухвалою Одеського обласного суду від 02 грудня 1997 року, відмовлено у задоволенні позову

ОСОБА_1 до Жовтневої районної адміністрації Одеського міськвиконкому та ОСОБА_7 про визнання недійсним розпорядження №494 від 25 червня 1997 року та закріплення сходової клітини чорного ходу в якості підсобного приміщення (а.с.122-125).

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі N 753/11000/14-ц (провадження N 61-11сво17).

Зважаючи на викладене вище, зазначене рішення суду, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання недійсним розпорядження №494 від 25 червня 1997 року, є преюдиційним.

Отже, судовим рішенням, яке набрало законної сили, встановлено чинність розпорядження №494 від 25 червня 1997 року, яким скасовано попереднє розпорядження №484 від 19 червня 1997 року, з існуванням якого позивачка пов`язує наявність підстав для визнання за нею права власності на майно.

З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання права власності з підстав їх недоведеності.

Щодо вимог про усунення перешкод у користуванні підсобним приміщенням сходового майданчику.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Встановивши, що сходовий майданчик, площею 7,31 кв.м. не належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, розпорядження про його виділення для приєднання скасоване, до технічного плану квартири він не включений, врахувавши, що сходовий майданчик в силу положень Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» є приміщенням загального користування, місцевий суд підставно відмовив у задоволенні зазначених вище позовних вимог.

Аргументи скаржниці про неврахування судом висновку експерта від 28 грудня 2017 року, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.

Учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз (частини перша, друга статті 106 ЦПК України).

Згідно частиною шостою статті 106 ЦПК України експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов`язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.

Відповідно до частини п`ятої статті 106 ЦПК України у висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Зважаючи на те, що у експертному висновку від 28 грудня 2017 року не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, та що висновок підготовлено для подання до суду, колегія суддів, урахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 та від 20 грудня 2023 року у справі № 172/313/21, дійшла висновку про те, що такий висновок не є належним та допустимим доказом, в розумінні статті 106 ЦПК України.

Щодо вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Аналіз наведеної норми права з урахуванням визначених цивільним процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також той факт, що саме неправомірними діями відповідача завдано шкоду позивачу.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, у яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання "особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав". Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у від 16 червня 2022 року у справі N 569/20510/19 (провадження N 61-13787св20)).

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він керується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Необхідною умовою для відшкодування моральної шкоди є доведення позивачем перед судом факту протиправної поведінки відповідача, наявність самої моральної шкоди, її розмір та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Встановивши, що позивачка за допомогою належних та допустимих доказів не довела заподіяння їй майнової та моральної шкоди, місцевий суд, з висновками якого погоджується колегія суддів, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Як неодноразово відзначав ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§ § 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії", заява N 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", заява N 49684/99).

Доводи апеляційної скарги за своїм змістом та суттю загалом є обґрунтуванням позовних вимог, зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржницею норм права та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи і містять посилання на обставини, що були предметом дослідження й оцінки суду, також фактично зводяться до переоцінки доказів наданої судом першої інстанції без посилення на обставини, які не були враховані під час вирішення справи.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду з якими не погоджується скаржниця.

Доказів які б спростували правильні висновки суду скаржницею не надано.

Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.

У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня

Головуючий Ю.П. Лозко

Судді: В.В. Кострицький

М.В. Назарова