Постанова від 09 березня 2026 р. у справі №552/7692/23 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/7692/23 Номер провадження 22-ц/814/781/26Головуючий у 1-й інстанції Самсонова О. А. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Чумак О.В.,

суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.

за участю секретаря Галушко А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 адвоката Мільгевської Яніни Володимирівни та представника Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" адвоката Юрченко Ірини Миколаївни

на рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 серпня 2025 року, ухвалене суддею Самсоновою О.А.

по справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що він працював на посаді начальника Охтирського відділення ПАТ «Сумигаз».

Наказом ПАТ «Сумигаз» від 14.08.2023 року його звільнено з роботи 14 серпня 2023 року за угодою сторін згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Своє звільнення вважає незаконним, безпідставним та таким, що проведено з порушенням вимог трудового законодавства.

Також зазначав, що ним з поважних причин пропущено строк на звернення до суду за захистом свого права, а саме через хворобу.

Враховуючи викладене просив суд поновити йому строк на звернення до суду, визнати причини подання позову з пропущенням строку поважними та таким, що не залежать від ОСОБА_1 ; визнати протиправним та скасувати Наказ № 1158 к (Розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 14.08.2023 р., поновити його на посаді начальника Охтирського відділення Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» з 14 серпня 2023 року. Допустити негайного виконання рішення суду в частині поновлення з 14 серпня 2023 року ОСОБА_1 на посаді начальника Охтирського відділення Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз».

Також просив стягнути з Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 листопада 2023 року по момент ухвалення рішення у справі із розрахунку середньоденної заробітної плати, допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати заробітної плати в межах платежу за один місяць.

На відшкодування завданої йому моральної шкоди позивач просив стягнути з відповідача 300000 грн.

Крім того, просив суд зобов`язати Акціонерне товариством «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 виплати за час тимчасової непрацездатності за медичними висновками, перелік яких зазначив.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 27 серпня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем було пропущено визначений законом строку для звернення до суду з даним позовом, доказів того, що у ОСОБА_1 існували об`єктивні, непереборні, істотні труднощі для звернення до суду з даним позовом у строк визначений ч. 1 ст. 233 КЗпП України позивачем не надано, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Не погодившись з вказаним рішенням суду його в апеляційному порядку оскаржила представник ОСОБА_1 адвокат Мільгевська Я.В., просила його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що позивач не виявляв бажання звільнитися з займаної посади, що підстверджено висновком судово-почеркознавчої експертизи від 25.09.2024, якою встановлено, що підпис на заяві ОСОБА_1 від 03.08.2023 виконаний не ним, а іншою особою, що свідчить про порушення відповідачем норм трудового законодавства та обгрунтованість позовних вимог.

Окрім того, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про пропуск звернення до суду з даним позовом, оскільки ОСОБА_1 перебував на безперервному лікарняному з 11.08.2023 по 10.11.2023, а тому саме 13.11.2023 є датою його звільнення і саме з цієї дати необхідно обраховувати місячний строк на звернення до суду з даним позовом.

Від представника АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» адвоката Юрченко І.М. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила відмовити в її задоволенні.

Також в апеляційному порядку рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 серпня 2025 року оскаржила представник АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» адвокат Юрченко І.М., яка в апеляційній скарзі просила змінити мотивувальну частину рішення в частині, яка стосується висновків про не доведення відповідачем наявності згоди ОСОБА_1 на звільнення на час винесення наказу від 14 серпня 2023 року.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідачем під час звільнення позивача були виконані всі обов`язки, передбачені КЗпП України, будь-яких усних чи письмових заперечень при ознайомленні 14.08.2023 з наказом про припинення трудового договору № 1158-к від 14.08.2023, проти самого факту звільнення, підстав чи дати звільнення з боку ОСОБА_1 не висловлювалось, до роботи на наступний день після звільнення він не приступав.

Від представника ОСОБА_1 адвоката Мільгевської Я.В. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просила відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції скасувати з мотивів, викладених в апеляційній скарзі ОСОБА_1 .

В судовому засіданні були присутні представник ОСОБА_1 адвокат Мільгевська Я.В. та представник АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» адвокат Юрченко І.М.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення місцевого суду повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, наказом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» від 16 вересня 2016 року №737-к ОСОБА_1 прийнятий 19 вересня 2016 року на посаду керуючого Охтирського відділення ПАТ «Сумигаз» за строковим трудовим договором (т. 1, а.с. 15 (зворотня сторона)).

01 квітня 2018 року він переведений на посаду начальника Охтирського відділення на підставі наказу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» від 30 березня 2018 року № 249-к (т. 1, а.с. 16 (зворотня сторона).

14 травня 2019 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» перейменовано на Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз».

Зазначені обставини підтверджуються даними трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (т. 1, а.с. 12-13).

Наказом АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» від 14 серпня 2023 року №1158-к ОСОБА_1 звільнений з посади начальника Охтирського відділення за п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін (т. 1, а.с. 15).

Як встановлено судом та вказано позивачем у позовній заяві, копію наказу про звільнення та трудову книжку він отримав 14 серпня 2023 року за місцем його роботи - у Охтирському відділенні АТ «Сумигаз».

Як підставу звільнення ОСОБА_1 у наказі про звільнення вказано його заяву від 03 серпня 2023 року, в якій він просив звільнити його з роботи в АТ «Сумигаз» за згодою сторін 14 серпня 2023 року (т. 1, а.с. 14).

Висновком експерта №450 за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи по матеріалам цивільної справи № 552/7692/23, який складено 25 вересня 2024 року Полтавським відділенням Національно-наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса», встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у графі «особистий підпис заявника» заяви про звільнення ОСОБА_1 від 03.08.2023 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Підпис від імені ОСОБА_1 у графі «особистий підпис заявника» заяви про звільнення ОСОБА_1 від 03.08.2023 - виконаний під впливом штучних збиваючих факторів, пов`язаних з наслідуванням підпису конкретної особи (т. 1, а.с. 185-191).

Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_1 звернувся 19 грудня 2023 року з даним позовом до суду, одночасно прохаючи поновити строк визначений ст. 233 КЗпП України, посилаючись на те, що в період з 11 серпня 2023 року по 10 листопада 2023 року він безперервно знаходився на лікуванні.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції прийшов до висновку про незаконність звільнення позивача з роботи, проте відмовив у позові через неповажність причин пропуску визначеного законом строку для звернення до суду з даним позовом.

Колегія суддів погоджується з даним висновком місцевого суду з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на момент вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Статтею 4 ЦПК України гарантовано право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до положень частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підставою припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін (пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП України).

Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП застосовується у випадку взаємної згоди сторін трудового договору, пропозиція (ініціатива) про припинення трудового договору за цією підставою може виходити як від працівника, так і від власника або уповноваженого ним органу. За угодою сторін може бути припинено як трудовий договір, укладений на невизначений строк, так і строковий трудовий договір. Припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України не передбачає попередження про звільнення ні від працівника, ні від власника або уповноваженого ним органу. День закінчення роботи визначається сторонами за взаємною згодою.

Пропозиція (ініціатива) і сама угода сторін про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП можуть бути викладені як в письмовій, так і в усній формі. Якщо працівник подає письмову заяву про припинення трудового договору, то в ній мають бути зазначені прохання звільнити його за угодою сторін і дата звільнення. Саме ж оформлення припинення трудового договору за угодою сторін має здійснюватися лише в письмовій формі. У наказі (розпорядженні) і трудовій книжці зазначаються підстава звільнення за угодою сторін з посиланням на пункт 1 частини першої статті 36 КЗпП і раніше домовлена дата звільнення.

Таким чином, передбачена пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав».

Строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору обчислюється за правилами, визначеними нормами статті 233 КЗпП України. Перевірка дотримання вимог закону щодо строків звернення до суду за вирішенням трудового спору здійснюється судом за принципом ex officio, незалежно від того, чи заявляє відповідач про пропуск позивачем строку звернення до суду, на відміну від застосування позовної давності при вирішені судом цивільного спору, коли застосування позовної давності судом здійснюється тільки за заявою сторони у спорі (частина третя статті 267 ЦК України) (див., зокрема: постанови Верховного суду: від 02 грудня 2020 року у справі № 751/1198/18, від 03 жовтня 2022 року у справі № 204/1724/20, від 26 жовтня 2022 року у справі № 757/62971/19-ц, від 16 листопада 2022 року у справі № 240/19150/20, від 09 травня 2023 року у справі № 398/1985/22).

Статтею 233 КЗпП України визначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Згідно пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», встановлений ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду застосовується судом незалежно від заяви сторін і пропущення такого строку є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. У разі пропуску передбачених строків звернення до суду за вирішенням трудового спору суд з`ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а й усі обставини справи, права та обов`язки сторін. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав.

Реалізація права на судовий захист невід`ємно пов`язана зі строками, в межах яких позивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Передбачений статтею 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення, незалежно від підстав припинення трудового договору і такий строк, у разі його пропуску з поважних причин, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Поряд з цим, вказаною нормою трудового законодавства не визначено переліку причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору та їх поважності, оскільки така обставина визначається в кожному випадку окремо, залежно від конкретних обставин.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Безумовним є те, що поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, слід визнавати ті причини, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення особи до суду та які підтверджені належними й допустимими доказами.

Отже, підстави пропуску строку, визначеного статті 233 КЗпП України, можуть бути визнані поважними у разі, якщо вони пов`язані з непереборними та об`єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом строк, подання позову. Тільки наявність таких об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження рішення роботодавця щодо звільнення у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку на звернення особи до суду з позовом про поновлення на роботі з поважних причин.

Стаття 233 КЗпП України встановлює спеціальне правило обчислення строку саме у справах про звільнення з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У справі, що переглядається встановлено, та не заперечується учасниками справи, що ОСОБА_1 копію наказу АТ «Оператор газорозподільної системи «Сумигаз» від 14 серпня 2023 року №1158-к про його звільнення з посади начальника Охтирського відділення за п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін отримав 14 серпня 2023 року.

Як на підставу поважності причин визначеного ст. 233 КЗпП України строку для звернення до суду з даним позовом ОСОБА_1 посилався на безперервне, з 11 серпня 2023 року по 10 листопада 2023 року, перебування на лікарняному, в тому числі на стаціонарному лікуванні.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в період з 23 серпня по 28 серпня - у відділенні гострої цереброваскулярної патології КП «1-а Міська клінічна лікарня Полтавської міської ради», а також з 28 серпня 2023 року по 11 вересня 2023 року - у реабілітаційному відділенні КП «1-а Міська клінічна лікарня Полтавської міської ради», що підтверджується виписками із медичної карти стаціонарного хворого, долученими до матеріалів справи (т. 1, а.с. 17-19).

При виписці з реабілітаційного відділення ОСОБА_1 крім медикаментозного лікування рекомендовано нагляд сімейного лікаря, невропатолога, ендокринолога, продовжувати впливи в домашніх умовах під контролем АТ та ЧСС, дотримання режиму фізичної активності й відпочинку, раціонального збалансованого харчування, повторний курс реабілітації при потребі.

Таким чином, перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні є поважною причиною пропуску строку для звернення до суду з даним позовом в період з 23.08.2023 по 11.09.2023.

Надаючи оцінку поважності пропуску строку в період з 12.09.2023 по 19.12.2023 колегія суддів зазначає наступне.

Позивачем до матеріалів справи долучено копії інформаційних довідок з електронної системи охорони здоров`я щодо тимчасової непрацездатності особи (прізвище, ім`я та по батькові пацієнта довідки не містять):

№ 3Т78-6565-6TXP-ТМС2 від 11.08.2023р., згідно якого період непрацездатності - з 11 по 15 серпня 2023 року (т. 1, а.с. 20);

№ 7Е63-BEBA-P3M2-554К від 15.08.2023p., згідно якого період непрацездатності - з 15 по 18 серпня 2023 року (т. 1, а.с. 21);

№T5X4-52X2-32H9-BEM6 від 18.08.2023, згідно якого період непрацездатності - з 18 по 22 серпня 2023 року (т. 1, а.с. 22);

№5583-HBB4-4376-НК7В від 23.08.2023p., згідно якого період непрацездатності -з 23 по 25 серпня 2023 року (т. 1, а.с. 23);

№5КТМ-59HK-5BHT-6594 від 25.08.2023p., згідно якого період непрацездатності - з 25 серпня по 28 серпня 2023 року (т. 1, а.с. 24);

№4CXP-87РК-7КАЕ-ЕX9T від 28.08.2023p., згідно якого період непрацездатності -з 28 серпня по 11 вересня 2023 року (т. 1, а.с. 25);

№C66B-54H7-98XE-P66H від 11.09.2023p., згідно якого період непрацездатності -з 11 по 21 вересня 2023 року (т. 1, а.с. 26);

№Х45A-33K7-X4XE-K98Н від 21.09.2023p., згідно якого період непрацездатності - з 21 вересня по 02 жовтня 2023 року (т. 1, а.с. 27);

№H74B-HCHX-8BB5-TB6Е від 02.10.2023p., згідно якого період непрацездатності - з 02 по 12 жовтня 2023 року (т. 1, а.с. 28);

№E66B-X2X8-K6HX-572T від 12.10.2023p., згідно якого період непрацездатності - з 12 по 24 жовтня 2023 року (т. 1, а.с. 29);

№3BPM-A43A-25E2-85P6 від 24.10.2023p., згідно якого період непрацездатності - з 24 жовтня по 03 листопада 2023 року (т. 1, а.с. 30);

№C2AE-K8M2-AB86-8X8 від 03.11.2023p., згідно якого період непрацездатності - з 03 по 10 листопада 2023 року (т. 1, а.с. 31).

Проте, дані інформаційні довідки не містять інформації про стан здоров`я позивача, а вказують лише про період непрацездатності пацієнта, прізвище, ім`я, по батькові якого не вказано.

Зазначені докази не є достатніми та допустимими в розумінні ЦПК України в обґрунтування поважності причин пропуску строку звернення до суду, оскільки надані скаржником медичні документи підтверджують лише факт звернення позивача до лікарів, отримання медичної допомоги та перебування на амбулаторному лікування, або знаходження на лікарняному, що не перешкоджало позивачу звернутися до суду та/або за правовою допомогою.

Амбулаторне лікування - лікування, проведене на дому або при відвідуванні самими хворими лікувального закладу (на відміну від стаціонарного лікування, здійснюваного з поміщенням пацієнта в лікарню).

Отже, надані скаржником інформаційні довідки з електронної системи охорони здоров`я лише підтверджують звернення позивача за медичною допомогою, тимчасову непрацездатність позивача, та не містять інформації про те, що він знаходився у стані, який дійсно не дозволяв йому звернутися до суду за захистом свого порушеного права у встановлені процесуальним законом строки.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.06.2019 у справі № 9901/82/19, Верховного Суду у постановах від 17.07.2019 у справі № 815/1175/17, від 20.02.2020 у справі № 560/3070/19, від 26.03.2020 у справі № 805/2688/18-а, від 27.08.2021 у справі № 520/17941/2020, щодо критеріїв оцінки поважності пропуску звернення до суду у зв`язку із перебуванням особи на амбулаторному лікуванні.

Європейський суд з прав людини зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року, «Перетяка та Шереметьев проти України» від 21 грудня 2010 року).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказані позивачем доводи не є об`єктивними перешкодами чи труднощами, що призвели до пропуску строку звернення до суду, оскільки амбулаторне лікування, або знаходження на лікарняному не перешкоджало позивачу звернутися до суду в установлений законом строк.

Оскільки позивач пропустив місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення для звернення до суду з позовом про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, що в даній категорії справ є самостійною підставою для відмови в його задоволенні, тому суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Також, місцевий суд, вирішуючи позовні вимоги про зобов`язання відповідача провести виплати за час непрацездатності позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності та взаємозв?язку, враховуючи, що відповідачем оплачені листки непрацездатності позивача за страховим випадком 8607476, який настав до припинення трудових відносин між сторонами, - з 11.08.2023 р. по 22.08.2023 р., а підстави для оплати за іншим страховим випадком 8708156, який настав після звільнення позивача, суд прийшов до правильного висновку, що позовна вимога про зобов`язання відповідача оплатити всі листки непрацездатності задоволенню не підлягає.

Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками суду.

Будь-яких інших доказів, що спростовують правильність рішення суду в апеляційній скарзі не наведено, тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення.

Щодо апеляційної скарги АТ "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" колегія суддів зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі №1340/6082/18 вказано, що: «основними умовами угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини першої статті 36 КЗпП України щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється. Відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін).

Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін. Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов`язується із вчиненням фактичних дій. Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.

У постанові Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 380/7136/23 вказано, що «розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з`ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін».

Підпис працівника на заяві про звільнення є обов`язковим, оскільки він підтверджує особисте волевиявлення, добровільність та є документом, що ініціює припинення трудових відносин.

Разом з тим, висновком експерта Полтавського відділення Національно-наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса» №450 від 25 вересня 2024 року, встановлено, що підпис від імені ОСОБА_1 у графі «особистий підпис заявника» заяви про звільнення ОСОБА_1 від 03.08.2023 - виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_1 у графі «особистий підпис заявника» заяви про звільнення ОСОБА_1 від 03.08.2023 - виконаний під впливом штучних збиваючих факторів, пов`язаних з наслідуванням підпису конкретної особи.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що відповідачем не доведено наявності згоди ОСОБА_1 на його звільнення на час винесення наказу від 14 серпня 2023 року.

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Порушення строку звернення до суду при визнанні судом зазначених позивачем причин пропуску неповажними є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Разом із тим, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позивач з неповажних причин пропустив строк звернення до суду, суд відмовляє в позові у зв`язку з пропуском строку звернення до суду (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року в справі № 414/2586/20).

У постанові Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 454/3192/23 зазнечено, що порушення строку звернення до суду при визнанні судом зазначених позивачем причин пропуску неповажними є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Разом із тим, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позивач з неповажних причин пропустив строк звернення до суду, суд відмовляє в позові у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та вимоги чинного законодавства, з огляду на доведення факту відсутності волевиявлення позивача на припинення трудових відносин, та відповідно порушення його трудових прав та інтересів, проте, беручи до уваги пропуск позивачем визначеного ст. 233 КЗпП України строку для звернення до суду за захистом порушених прав, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 саме з підстав пропуску без поважних причин строку звернення до суду з даним позовом.

Отже, підстав для зміни мотивувальної частини рішення місцевого суду апеляційний суд не вбачає.

Таким чином, суд першої інстанцій дослідивши всі наявні у справі докази у їх сукупності, надавши їм належну правову оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску без поважних причин строку звернення позивача до суду з даним позовом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

З огляду на викладене та керуючись ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 1, ст. 375, ст. 382 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 адвоката Мільгевської Яніни Володимирівни та представника Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Сумигаз" адвоката Юрченко Ірини Миколаївнизалишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 27 серпня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий О.В. Чумак

Судді Ю.В. Дряниця

Л.І. Пилипчук