Постанова від 15 березня 2026 р. у справі №545/3014/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/3014/25 Номер провадження 22-ц/814/1835/26Головуючий у 1-й інстанції Цибізова С. А. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Обідіної О. І., Пилипчук Л. І.

за участю секретаря: Ракович Д. Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця»

на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 19 грудня 2025 року, ухвалене в місті Полтава під головуванням судді Цибізової С. А.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення компенсації за час затримки розрахунку зі звільненим працівником,

в с т а н о в и в:

У липні 2025 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом до АТ «Українська залізниця» та, з урахуванням заяви від 09.12.2025 про уточнення позовних вимог, остаточно просила суд стягнути з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в сумі 113 251,32 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 120 376,50 грн, а також понесені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 6 500 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що сторони перебували у трудових правовідносинах.

Наказом № 635/ОС від 04.07.2024 ОСОБА_1 звільнено з посади провідного фахівця з підготовки кадрів за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком за статтею 38 КЗпП України.

Відповідно до даного наказу підприємство повинно компенсувати позивачу невикористані 35 днів відпустки та виплатити одноразову матеріальну допомогу при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 6 середньомісячних заробітків (трьох середньомісячних заробітків, як працівнику, що вперше звільняється з роботи у зв`язку з виходом на пенсію при стажі роботи у галузі більше 10 років та трьох середньомісячних заробітків додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у разі звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком протягом двох місяців після настання цього права при стажі роботи у галузі від 25 до 30 років (стаж роботи у галузі 29 років 10 місяців 28 днів), згідно пункту 3.18 Колективного договору Південної залізниці на 2002-2024 роки зі змінами і доповненнями). Виплату матеріальної допомоги провести після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

Проте, у порушення вимог статті 116 КЗпП України повного розрахунку при звільненні з позивачем проведено не було та про нараховані та виплачені їй суми при звільненні роботодавцем не повідомлено.

На неодноразові звернення до адміністрації АТ «Укрзалізниця» щодо виплати матеріальної допомоги при звільненні позивачу повідомляли, що відповідно до пункту 1.1.4 рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол Ц-54/31 Ком.т.) на період дії правового режиму воєнного часу в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами.

Позивач отримала повідомлення про нараховані та виплачені суми при її звільненні лише 20.06.2025.

Вважає, що АТ «Укрзалізниця» належним чином не виконало вимоги трудового законодавства та не здійснило їй виплати одноразової матеріальної допомоги при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, у зв`язку з виходом на пенсію.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 19 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 одноразову матеріальну допомогу при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в сумі 113 251,32 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 113 251,32 грн, а всього в загальному розмірі 226 502,64 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

В порядку розподілу судових витрат стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 6 301,75 грн та в дохід держави судовий збір в розмірі 2 350,70 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 71,70 грн.

Рішення суду мотивовано тим, що АТ «Укрзалізниця» належним чином не виконало вимоги трудового законодавства та не здійснило передбачені колективним договором виплати працівнику у зв`язку з виходом на пенсію.

Не погодившись з вказаним рішенням, представник АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд помилково застосував до спірних правовідносин вимоги Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та ототожнив заробітну плату з одноразовою матеріальною допомогою, що виплачується залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також з додатковою матеріальною допомогою за сумлінну працю на залізничному транспорті.

Вказуючи на положення статті 2 Закону України «Про оплату праці», а також пункт 1.3. Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 № 5 вважає, що одноразова матеріальна допомога та додаткова матеріальна допомога працівникам, які виходять на пенсію, не входить до фонду оплати праці.

Зазначає, що, посилаючись на постанову Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 211/7338/23, якою залишено без змін рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області про визнання незаконним та скасування пункту 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 у частині зупинення додаткових виплат, що передбачені галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, суд не врахував, що Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» набрав чинності 24.03.2022, у той час як рішення АТ «Українська залізниця», яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14.03.2022, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи.

Відповідно до протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 № Ц-1-1.5-25/47-25 щодо розроблення плану дій з операційної ефективності, починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва підприємства виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників уперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги призупинено.

Таким чином, зупинення (відтермінування), а не скасування окремих положень колективного договору здійснено у чіткій відповідності до приписів частини першої статті 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», що, на думку апелянта, залишилось поза увагою суду.

Вважає також, що позивачем пропущено строк на звернення до суду з вказаним позовом, оскільки перебіг цього строку почався з 07.10.2024 та сплив через три місяці - 07.01.2025, а з позовом позивач звернулася лише у червні 2025 року, при цьому доказів наявності обставин, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду, матеріали справи не містять.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Ваніна Ю. А. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

За правилами частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

По справі встановлено, що в період з 1988 рік по 1993 рік та з 2001 року по 2024 рік позивач ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця», що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 (а. с. 13-15).

Наказом (розпорядженням) Регіональної філії «Південна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 04.07.2024 № 635/ОС ОСОБА_1 звільнено з посади провідного фахівця з підготовки кадрів за власним бажанням у gyзв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі статті 38 КЗпП України 04.07.2024 (а. с. 16).

У даному наказі зазначено, що підприємство повинно компенсувати ОСОБА_1 за невикористані 35 днів відпустки: в тому числі 29 днів за період 01.04.2021-31.12.2023; 2 дні за період 01.01.2024-31.03.2024; 4 дні за період 01.04.2024-04.07.2024 та виплатити передбачені колективним договором 6 середньомісячних заробітків (трьох середньомісячних заробітків, як працівнику, що вперше звільняється з роботи у зв`язку з виходом на пенсію при стажі роботи у галузі більше 10 років, та трьох середньомісячних заробітків додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті у разі звільнення за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком протягом двох місяців після настання цього права при стажі роботи у галузі від 25 до 30 років (стаж роботи у галузі 29 років 10 місяців 28 днів), згідно пункту 3.18 Колективного договору Південної залізниці на 2002-2024 роки (із змінами і доповненнями) після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

З вказаним наказом ОСОБА_1 ознайомлена 04.07.2024, про що свідчить її підпис.

Судом встановлено та не спростовано доводами апеляційної скарги, що у порушення вимог статті 116 КЗпП України у день звільнення позивачу не було виплачено всіх сум, що належать їй від підприємства, та не повідомлено письмово про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні, що відповідно до статті 47 КЗпП України є обов`язком роботодавця.

Згідно письмового Повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні, яке було надано АТ «Укрзалізниця» на запит представника позивача - адвоката Ваніної Ю. А. 20.06.2025, у зв`язку із звільненням 04 липня 2024 року ОСОБА_1 було нараховано на виплачено 20 667,40 грн, з яких: оплата почасовиків - 2 528,72 грн, разова винагорода за вислугу років - 758,62 грн, премія керівникам - 379,31 грн, премія за 06.2024 - 2 123,55 грн, компенсація звільнення понад 1 рік до 31.12.2023 - 16 200 грн, компенсація звільнення до 1 року - 1 227,58 грн, компенсація звільнення до 1 року з 01.01.2024 - 2 455,16 грн, утримано всього 5 006,39 грн - податок з доходів 4 621,28 грн та військовий збір 385,11 грн (а. с. 25).

Одноразову матеріальну допомогу при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 3 середньомісячних заробітків та додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі 3 середньомісячних заробітків, що передбачено пунктом 3.18 Колективного договору між адміністрацією та Дорпрофсожем Південної залізниці на 2002-2016 роки (зі змінами та доповненнями), зареєстрованого розпорядженням виконавчого комітету Ленінської районної ради м. Харкова від 18.03.2002 № 165, реєстраційний № 919, дію якого продовжено до 31.12.2025, позивачу виплачено не було (а. с. 32-48).

Не заперечуючи проти права ОСОБА_1 на одержання вказаної матеріальної допомоги та її розміру, представник відповідача вказує, що виплату основної та додаткової матеріальної допомоги при звільненні на пенсію було призупинено на період дії в Україні воєнного стану.

Так, рішенням правління АТ «Укрзалізниця», оформленого протоколом № Ц-54/31 Ком.т від 14.03.2022, призупинено інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, за винятком матеріальної допомоги на лікування та поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління.

Рішеннями засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.10.2024 (протокол № Ц-82/63 Ком.т.) встановлено поновити працівникам АТ «Українська залізниця», які звільнилися/будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року, виплату одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію (включаючи додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті), яку було призупинено згідно рішення правління від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31 Ком.т.). Нарахування та виплату матеріальної допомоги вирішено проводити у хронологічній послідовності відповідно до дати звільнення працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, починаючи з листопада 2024 року згідно з графіком погашення.

Відповідно до графіку виплат працівникам АТ «Укрзалізниця» одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію за 2024 рік згідно з пунктом 3.2.21. Галузевої угоди (зі змінами), доведеного листом від 07.01.2025 № ЦСП-18/8, виплата одноразової матеріальної допомоги при виході працівників на пенсію у липні 2024 року, у тому числі і ОСОБА_1 , повинна була виплачуватися у травні 2025 року.

Проте, відповідно до протоколу засідання штабу АТ «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 № Ц-1-1.5-25/47-25 щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця», а також листа члена правління Л. Гриценко від 04.04.2025 № Ц-5-1.5-25/122-25, у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з входом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено.

Даючи оцінку доводам апеляційної скарги представника відповідача, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових та фактичних підстав для обмеження прав позивача на одержання матеріальної допомоги при звільненні, що передбачено умовами укладеного між сторонами трудового договору.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 97 КЗпП України форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.

Роботодавець (роботодавець - фізична особа) не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Згідно частини першої статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

У статті 1 Закону України «Про колективні договори і угоди» вказано, що колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та роботодавців.

Згідно зі статтею 10 КЗпП України колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.

Відповідно до статті 13 КЗпП України, статті 7 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміст колективного договору визначається сторонами. У колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо форм, системи, розмірів заробітної плати, інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та інше); встановлення гарантій, компенсацій, пільг. Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації, фізичної особи, яка використовує найману працю, незалежно від того, чи є вони членами професійної спілки, і є обов`язковими як для власника або уповноваженого ним органу, фізичної особи, яка використовує найману працю, так і для працівників (стаття 18 КЗпП України).

Відповідно до статті 14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою.

Статтею 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» встановлено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

Колективним договором між адміністрацією і Дорпрофсожем Південної залізниці на 2002-2016 роки (зі змінами та доповненнями), який діяв на час звільнення з роботи позивача, у пункті 3.18 встановлено зобов`язання роботодавця, починаючи з 28.02.2006 при звільненні працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, виплачувати одноразову матеріальну допомогу в залежності від стажу роботи в галузі в таких розмірах: до 5 років - 1 середньомісячний заробіток, від 5 до 10 років - 2 середньомісячні заробітки, більше 10 років - 3 середньомісячні заробітки. У разі звільнення працівника за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію (за віком, за віком на пільгових умовах, за вислугу років) протягом двох місяців після настання цього права (без урахування щорічної відпустки, тимчасової непрацездатності) виплачувати йому додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в таких розмірах при стажі роботи в галузі, зокрема для жінок: від 15 до 20 років - 1 середньомісячний заробіток, від 20 до 25 років - 2 середньомісячні заробітки, від 25 до 30 років - 3 середньомісячні заробітки, від 30 до 35 років - 4 середньомісячні заробітки більше 35 років - 5 середньомісячних заробітки (а. с. 32-47).

Згідно заключних положень Колективного договору протягом строку дії колективного договору спільними постановами адміністрації та Дорпрофсожу до нього можуть вноситись доповнення та зміни, які доводяться до відома трудового колективу залізниці, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові та соціальні гарантії, пільги, передбачені діючим законодавством, Галузевою угодою та цим колективним договором.

Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який діяв на час звільнення позивача з роботи, надає роботодавцю право у період дії воєнного стану ініціювати зупинення дії окремих положень колективного договору, які регулюють відносини, визначені цим Законом. Проте, без взаємної згоди сторін колективного договору, досягнутої у визначеному цим договором порядку, такі зміни умов укладеного з працівником трудового договору є недійсними в силу положень статті 9 КЗпП України, на що вірно звернув увагу суд першої інстанції.

Матеріали справи не містять відповідних спільних рішень адміністрації та профспілкового органу АТ «Укрзалізниця» про зупинення дії положень Колективного договору на період дії воєнного стану, а одностороння зміна роботодавцем строків виплати матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію, передбаченої пунктом 3.18 Колективного договору, суперечить вимогам трудового законодавства та порушує права позивача.

Згідно частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Отже, закон покладає на роботодавця обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Так, згідно частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23 (провадження № 14-84цс25) зазначено, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 (провадження № 14-47цс21)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) вказано, що під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Встановивши факт безпідставного невиконання відповідачем вимог статті 116 КЗпП України, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув на користь позивача матеріальну допомогу при звільнені вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі трьох середньомісячних заробітків та додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті у розмірі трьох середньомісячних заробітків - по 56 625,66 грн, що у сумі становить 113 251,32 грн, та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у межах шестимісячного строку, зменшивши його пропорційно розміру простроченої заборгованості, що відповідає принципам розумності, справедливості та співмірності й забезпечує компенсацію позивачеві майнових втрат у зв`язку з порушенням строків розрахунку при звільненні та дотримання балансу між інтересами працівника і роботодавця.

При цьому обставин, визначених частиною третьою статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», які є підставою для звільнення роботодавця від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, по справі не встановлено і суду не доведено.

Судом першої інстанції також вірно встановлено, що позовна заява подана позивачем у межах строку для звернення до суду за вирішенням трудового спору, встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України, оскільки письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені їй при звільненні 04.07.2024 одержано ОСОБА_1 лише 20.06.2025, що відповідачем не спростовано, а з позовом до суду позивач звернулася 09.07.2025 - у межах тримісячного строку.

Твердження представника відповідача щодо направлення позивачу у день звільнення письмового повідомлення про нараховані та виплачені при звільненні суми засобами електронної комунікації не знайшли свого підтвердження, позаяк доказів на підтвердження таких обставин відповідачем по справі не надано.

Отже, доводи апеляційної скарги про те, що позивач недотримала встановленого строку для звернення до суду з вказаним позовом є безпідставними та відхиляються апеляційним судом, а висновки суду першої інстанції з цього питання є вірними.

Інші доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду першої інстанції за результатами розгляду справи не впливають і таких не спростовують.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), практика якого згідно статті 10 ЦПК України застосовується як джерело права, вказує, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення (рішення у справі «Якущенко проти України», заява № 57706/10, пункт 28). До того ж, принцип належного здійснення правосуддя також передбачає, що судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються (рішення у справах «Garcнa Ruiz v. Spain» [GC] (заява №30544/96, пункт 26), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23), «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, пункт 42)).

В аспекті оцінки аргументів учасників справи, ЄСПЛ також неодноразово зазначав, зокрема у рішенні «Garcia Ruiz v. Spain» [GC] (заява № 30544/96, пункт 26) про те, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте вказаний підхід не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент (рішення у справах «Van de Hurk v. the Netherlands» (заява № 16034/90, пункт 61), «Шкіря проти України» (заява № 30850/11, пункт 43). Водночас, у вказаному рішенні Суд звертає увагу на те, що ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може варіюватися залежно від характеру рішення і повинно визначатися у світлі обставин кожної справи.

Подібних висновків щодо необхідності дотримання вказаного зобов`язання виключно з огляду на обставини справи ЄСПЛ дійшов також у рішеннях «Ruiz Torija v. Spain» (заява №18390/91, пункт 29), «Higgins and others v. France» (заява № 20124/92, пункт 42), «Бендерський проти України» (заява № 22750/02, пункт 42) та «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03, пункт 54).

Так, у пункті 54 рішення «Трофимчук проти України» (заява № 4241/03) ЄСПЛ зазначив, що не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявника, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими.

Отже, у рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справи та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто вмотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка ухвалює рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно визначився з характером правовідносин сторін та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, вірно встановивши фактичні обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого колегією суддів апеляційного суду не вбачається.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення районного суду слід залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південна залізниця» - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 19 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді О. І. Обідіна

Л. І. Пилипчук