Постанова від 09 березня 2026 р. у справі №545/1139/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 545/1139/25 Номер провадження 22-ц/814/1381/26Головуючий у 1-й інстанції Павлійчук А. В. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої судді: Чумак О.В.,

суддів: Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал"

на рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 10 листопада 2025 року, ухвалене суддею Павлійчук А.В.

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2025 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду з вищевказаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 1431827 від 10.04.2024 у розмірі109500 грн. та судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.04.2024 року між ТОВ «Селфі кредит» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 1431827, відповідно до умов якого відповідачу надано грошові кошти у розмірі 15000 гривень, строком на 360 днів, денна процентна ставка 2,5 %, а відповідач зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки, визначені договором.

28.11.2024 року між ТОВ «Селфі кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», було укладено договір факторингу № 28112024.

Згідно умов даного договору, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Селфі кредит», в тому числі і до відповідача за кредитним договором № 1431827 від 10.04.2024 року.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №28112024 заборгованість ОСОБА_1 становить 109500 грн., з яких: 15000 грн. - тіло кредиту, 87000 грн. - проценти за користування, штрафні санкції 7500 грн.

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 10 листопада 2025 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів отримання відповідачем кредитних коштів, що свідчить про безпідставність позовних вимог.

Не погодившись з вказаним рішенням місцевого суду його в апеляційному порядку оскаржило ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», просило його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що товариство надало достатньо доказів на підтвердження факту укладення в електронному вигляді кредитного договору між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 , зокрема в матеріалах справи міститься диск з оригіналами кредитного договору та додатку № 1 до нього.

Окрім того, зазначено, що позивач позбавлений можливості надати суду первинні документи на підтвердження факту отримання позичальником кредитних коштів, оскільки ні ТОВ «ФК «Кредит Капітал», ні ТОВ «Селфі Кредит» не є банківськими установами, а отже не володіють даними документами. Проте, надані товариством докази у їх сукупності доводять те, що ОСОБА_1 було здійснено перерахунок коштів на вказаний нею у договорі номер платіжної картки.

Відзив на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення першої інстанції.

В апеляційній скарзі позивач просив здійснювати розгляд скарги за відсутності його представника.

Відповідач, будучи належним чином повідомленою про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явилася, що відповідно до положень ст. 372 ЦПК України не перешкоджає її розгляду.

Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення місцевого суду повною мірою відповідає вказаним вимогам.

Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 10.04.2024 року між ТОВ «Селфі кредит» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 1431827, відповідно до умов якого відповідачу надано грошові кошти у розмірі 15000 гривень, строком на 360 днів, а остання зобов`язалася повернути дані кредитні кошти, сплатити проценти за користування кредитом у термін встановлений договором (а.с. 21-24).

Згідно п. 2.1 договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_1 .

ТОВ «ПЕЙТЕК» листом № 20250103-250 від 03.01.2025 повідомлено позивача про перерахування коштів відповідно до умов договору, укладеного між ТОВ «ПЕЙТЕК» та ТОВ «Селфі кредит» про організацію переказу грошових коштів, на платіжну картку клієнта від ТОВ «Селфі Кредит» 10.04.2024 на суму 15000 грн., призначення платежу: зарахування на картку, маска картки НОМЕР_1 (а.с. 28).

28.11.2024 року між ТОВ «Селфі кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», було укладено Договір факторингу № 28112024, відповідно до умов якого позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Селфі кредит», в тому числі і до відповідача за кредитним договором № 1431827 від 10.04.2024 року (а.с. 34-37).

Згідно витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 28112024 від 28.11.2024 позивач набув право вимоги до боржника ОСОБА_1 згідно договору № 1431827 у загальному розмірі 109500 грн. з яких: 15000 грн. тіло кредиту, 87000 грн. залишок по відсоткам, 7500 грн. залишок по штрафам (а.с. 38).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Пунктом 5 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» (далі Закону) визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного підпису, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною четвертою статті 14 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що ідентифікація особи за допомогою електронного підпису, визначеного статтею 12 цього Закону, має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єкта електронної комерції.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про електронні довірчі послуги» електронна ідентифікація - це процедура використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. При цьому ідентифікаційні дані особи - це унікальний набір даних, який дає змогу однозначно встановити фізичну, юридичну особу або представника юридичної особи. А сама процедура ідентифікації особи є використанням ідентифікаційних даних особи з документів, створених на матеріальних носіях, та/або електронних даних, у результаті виконання якої забезпечується однозначне встановлення фізичної, юридичної особи або представника юридичної особи.

Відповідно до правової позиції Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеній у постанові від 12.01.2021 у цивільній справі № 524/5556/19: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позичальником за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено…».

Без реєстрації та здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету та без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, кредитний договір не був би укладений, що повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постановах від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 10 червня 2021 року у справі №234/7159/20, від 12 серпня 2022 року у справі №234/7297/20, від 09 лютого 2023 року у справі №640/7029/19.

З довідки ТОВ «Селфі Кредит» про ідентифікацію вбачається, що клієнт ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з якою укладено договір № 1431827 від 10.04.2024 ідентифікована ТОВ «Селфі Кредит». Акцепт договору позичальником підписано ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора: К093, який відправлено позичальнику 10.04.2024 20:04:03 на номер телефону НОМЕР_2 (а.с. 26).

Вищевказаний номер телефону було зазначено ОСОБА_1 в договорі про надання споживчого кредиту.

Відтак, між відповідачем та позивачем було досягнуто згоди щодо усіх істотних умов правочину (кредитного договору), та підписано відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується належними доказами.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. Виходячи із загальних правил та положень ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора. Обсяг цих прав та умови їх переходу визначаються на момент переходу цих прав до нового кредитора.

Звертаючись до суду з даним позовом ТОВ «Кредит-Капітал» посилалося на те, що первісний кредитор ТОВ «Селфі-Кредит» виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надавши ОСОБА_1 кредитні кошти, які остання у визначений договором строк не повернула.

У спорах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанови Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 415/160/17, від 20 листопада 2024 року у справі № 243/7840/15).

За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).

Частиною 2 статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

У постанові Касаційного Цивільного Суду Верховного Суду по справі № 200/564/7/18 від 16 вересня 2020 року зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів на конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (постанови Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 15 січня 2025 року у справі 753/16762/15-ц).

Згідно п. 2.1 договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_1 .

Ухвалою Глобинського районного суду Полтавської області від 24 червня 2025 року клопотання представника позивача про витребування доказів задоволено. Витребувано у АТ КБ «ПриватБанк» інформацію: чи належить банківська картка з прихованим номером НОМЕР_1 ОСОБА_1 та чи була успішною транзакція від 10.04.2024 20:06:09 на дану банківську картку в сумі 15000 грн.

На виконання вищевказаної ухвали суду від АТ КБ «ПриватБанк» надійшло повідомлення про те, що на ім`я ОСОБА_1 не емітовано картку № НОМЕР_1 (а.с. 146).

Додані до позовної заяви розрахунки заборгованості за договорами позики та кредиту не є належним доказом надання відповідачеві кредитних коштів та наявності заборгованості, оскільки самі розрахунки є внутрішніми документами фінансової установи та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику, а будь-яких доказів перерахування коштів на картку чи на рахунок відповідача позивачем не надано.

Вказані висновки ґрунтуються на правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції прийшов про недоведеність факту отримання відповідачем кредитних коштів, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач позбавлений можливості надати суду первинні документи на підтвердження факту отримання позичальником кредитних коштів, оскільки ні ТОВ «ФК «Кредит Капітал», ні ТОВ «Селфі Кредит» не є банківськими установами, не звільняє його від обов`язку довести факт надання кредиту.

З матеріалів справи вбачається, що представник позивача в порядку ст. 84 ЦПК України до суду першої інстанції заявив клопотання про витребування доказів, зокрема щодо належності позичальнику банківської картки та факту зарахування кредитних коштів.

На виконання ухвали суду, якою задоволено дане клопотання, від банку надійшла інформація про те, що банківська картка, на яку перераховано кредитні кошти не належить ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі представник позивача посилався на те, що при формуванні клопотання про витребування доказів було допущено описку, і відтак, не правильно визначено емітента банківської картки, що належить ОСОБА_1 , що в сукупності унеможливило належне встановлення всіх обставин справи.

Проте, в чому саме полягала описка, зокрема вказівки на правильного емітента банківської картки, в апеляційній скарзі не зазначено, з клопотанням про витребування доказів до суду апеляційної інстанції, з огляду на вказані обставини, апелянт не звертався.

Таким чином, вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду і впливали на їх законність та обгрунтованість апеляційна скарга не містить, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містить посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом.

Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з`ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, апеляційним судом не встановлено.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Кредит-Капітал" залишити без задоволення.

Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 10 листопада 2025 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий О.В. Чумак

Судді Ю.В. Дряниця

Л.І. Пилипчук