Постанова від 10 березня 2026 р. у справі №296/6695/23 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/6695/23 Головуючий у 1-й інст. Драч Ю. І.

Категорія 68 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Коломієць О.С., Павицької Т.М.,

за участі секретаря судового засідання Ковальчук М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №296/6695/23 за скаргою ОСОБА_1 про невиконання рішення

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 08 грудня 2025 року, яка постановлена під головуванням судді Драча Ю.І. в м.Житомирі,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою. Просила: визнати факт невиконання рішення суду в справі №296/6695/23 про встановлення побачень з онукою ОСОБА_2 ; зобов`язати державного виконавця вжити всіх необхідних заходів для забезпечення реального виконання рішення, зокрема, – накласти штрафи на батьків дитини за ст.75 Закону України «Про виконавче провадження»; направити ухвалу до органів опіки та піклування для розгляду питання про ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків; визнати дії батьків такими, що перешкоджають виконанню судового рішення і порушують право дитини на спілкування з бабусею.

Скарга обґрунтована тим, що рішенням Житомирського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року в справі №296/6695/23 визначений порядок спілкування та побачень між нею (бабусею) та її онукою ОСОБА_2 . Побачення мають відбуватися кожної першої та третьої неділі місяця з 12:00 до 14:00 у присутності батьків. На виконання рішення державним виконавцем відкрито виконавче провадження. Протягом усього періоду виконання встановлено систематичне невиконання рішення суду батьками дитини – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується актами державного виконавця (6 актів), складеними під час кожної спроби організувати зустріч. У актах зазначено, що дитина прибуває на зустріч, але відмовляється спілкуватися з нею ( ОСОБА_1 ), не вступає в контакт, перебуває під очевидним психологічним впливом батьків. Поведінка дитини є наслідком навмисного налаштування онуки проти неї, що свідчить про саботаж виконання судового рішення зі сторони батьків дитини. Виконавчі провадження щодо батьків онуки були закриті, але рішення суду не виконувалося. Виконавець формально закрив справи не забезпечивши реального виконання. Вона подала заяву про відкриття виконавчих проваджень знову та виконавчі провадження відновлені 13 жовтня 2025 року, 19 жовтня 2025 року зустріч не відбулася. Незважаючи на неодноразові зустрічі та акти, фактичного виконання рішення суду не відбулося, оскільки дитина під психологічним впливом батьків, категорично відмовляється від спілкування, а батьки не вживають жодних заходів для забезпечення виконання рішення, не готують дитину до зустрічі, не сприяють встановленню емоційного контакту.

Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 08 грудня 2025 року ОСОБА_1 в задоволенні скарги про невиконання рішення в справі №296/6695/23 відмовлено.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу скасувати та винести нове судове рішення яким: визнати факт невиконання судового рішення, визнати бездіяльність державного виконавця щодо незастосування належних заходів примусу до боржника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 неправомірною, зобов`язати Корольовський відділ ДВС вжити необхідних заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», спрямованих на усунення перешкод зі сторони боржника та забезпечення реального виконання рішення суду.

Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що суд першої інстанції порушив вимоги ст.447-1 ЦПК України, неправомірно відмовивши у задоволенні усієї скарги. Суд у мотивувальній частині зосередився виключно на тому, що не має повноважень накладати штрафи чи визнавати дії сторін неправомірними в межах розгляду цієї скарги. При цьому суд не надав оцінки та відмовив у задоволенні головної вимоги – визнати факт невиконання рішення. Відмова суду у визнанні факту невиконання фактично означає, що судовий контроль за виконанням рішення, передбачений ЦПК України, не здійснюється, чим порушується її право на судовий захист. Суд не надав належної оцінки діям боржників, які перешкоджають виконанню, та бездіяльності виконавця. Державний виконавець після спроб зустрічей, які завершилися складанням актів про небажання дитини спілкуватися, не вжив жодних наступних дієвих примусових заходів щодо боржника, які б змусили батьків усунути перешкоди. Суд послався на норму, яка забороняє примус щодо дитини у разі її побоювання. Вказана норма не звільняє державного виконавця від обов`язку застосовувати санкції (штрафи) до батьків (боржників), якщо вони ухиляються від виконання (ст.75 Закону України «Про виконавче провадження»), що може проявлятися у формуванні негативного ставлення дитини. Виконавче провадження здійснюється формально, без досягнення реальної мети – відновлення спілкування. Це підтверджує і відповідь Управління Міністерства юстиції, яка не містить інформації про застосування будь-яких примусових заходів до боржника. Скаржник не підписала два останні акти про зустрічі від 16 листопада 2025 року та від 07 грудня 2025 року, оскільки вони не відповідають фактичному стану речей. Фактичної реалізації спілкування не відбулося, оскільки дитина категорично відмовляється від контактів, що свідчить про фактичне невиконання судового рішення. Підписання цих актів у цій ситуації було б формальним підтвердженням того, що не відбулося і вводило б суд в оману щодо реальної ситуації, яка склалася із захистом найкращих інтересів дитини.

У відзиві на апеляційну скаргу Корольовський відділ державної виконавчої служби у місті Житомирі Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.

При цьому посилається на те, що 06 липня 2025 року, 20 липня 2025 року, 03 серпня 2025 року, 17 серпня 2025 року, 07 вересня 2025 року, 21 вересня 2025 року відбулися зустрічі ОСОБА_1 з онукою ОСОБА_2 , 2019 року народження, у присутності матері ОСОБА_3 , головного спеціаліста Служби (Управління) у справах дітей Житомирської міської ради, психолога Житомирського міського центру соціальних служб міської ради, представника за довіреністю батька Бондарчука Святослава Валентиновича та державного виконавця, про що складено відповідні акти. Також 16 листопада 2025 року, 07 грудня 2025 року, 21 грудня 2025 року, 04 січня 2026 року відбулися зустрічі ОСОБА_1 з онукою ОСОБА_2 , 2019 року народження, у присутності матері ОСОБА_3 , головного спеціаліста Служби (Управління) у справах дітей Житомирської міської ради, психолога Житомирського міського центру соціальних служб міської ради, представника за довіреністю батька Бондарчука Святослава Валентиновича та державного виконавця, про що складено відповідні акти. У зв`язку з тим, що дитина відмовляється контактувати зі стягувачем, керуючись абзацом другим пунктом 7 Розділу ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012 року №512/5, державним виконавцем в установленому порядку залучаються представники органів опіки та піклування, експерт або спеціаліст (психолог) для виявлення та/або підтвердження причин такої відмови. Наступна зустріч ОСОБА_1 з онукою ОСОБА_2 запланована на 18 січня 2026 року із залученням головного спеціаліста Служби (Управління) у справах дітей Житомирської міської ради та психолога Житомирського міського центру соціальних служб міської ради. Отже, державним виконавцем вчиняються всі дії з дотриманням вимог та в межах Закону України «Про виконавче провадження». Згідно з актів державного виконавця, які складаються на кожній черговій зустрічі, дитина на контакт з бабусею ОСОБА_1 не йде, спілкуватися не хоче, боїться, відходить від ОСОБА_1 та постійно ховається за мамою ОСОБА_3 , постійно виявляє бажання поїхати додому.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 також просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Зазначають, що вимоги ОСОБА_1 значно відрізняються від її доводів та прохань у апеляційній скарзі. У скарзі, поданій ОСОБА_1 до суду першої інстанції в порядку ст.447 ЦПК України, відсутні предмет спору (конкретні неправомірні дії, рішення чи бездіяльність конкретного державного виконавця) та відповідно відсутня конкретна підстава цих вимог, а тому ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права. Після відновлення виконавчих дій, у встановлені судовим рішенням від 11 червня 2024 року дні та години з 06 липня 2025 року і по теперішній час систематично відбуваються зустрічі ОСОБА_1 із онукою в присутності матері дитини ОСОБА_3 , державного виконавця, головного спеціаліста Служби у справах дітей Житомирської міської ради та психолога соціальної служби, про що державним виконавцем складені акти. Не існує судового рішення, яким малолітню дитину зобов`язано спілкуватися з ОСОБА_1 . Вони прикладають багато зусиль, щоб умовити дитину, яка не хоче вказаного спілкування, поїхати на зустріч із ОСОБА_1 . Протягом часу виконання рішення суду, а саме, з липня 2025 року по січень 2026 року вони забезпечили присутність малолітньої дитини для спілкування із ОСОБА_1 відповідно до рішення суду, а відтак останнє виконується виключно на вимогу ОСОБА_1 із участю державного виконавця, який діє на підставі та в межах Закону України «Про виконавче провадження».

Від інших учасників справи відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Відповідно до частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду ухвали суду першої інстанції.

У судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримала, просить її задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її скаргу задовольнити.

Представник Корольовського відділу ДВС у м. Житомирі Осіпчук І.В. апеляційну скаргу не визнала, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Представник Органу опіки та піклування виконкому Житомирської міської ради Баб`як М.М. апеляційну скаргу не підтримав, просить ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином (а.с.16-18 т.9). Відповідно до частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволеною з наступних підстав.

Згідно з частиною п`ятою ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

У пункті 9 частини третьої ст.129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частинами першою та другою ст.18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція), яка підлягає застосуванню згідно з частиною четвертою ст.10 ЦПК України.

Відповідно до ст.447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно з ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Виконання рішень про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною регламентується спеціальними правилами ст.64-1 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою ст.75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою ст.71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.

У разі виконання рішення боржником виконавець складає акт та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Якщо боржник у подальшому перешкоджає побаченням стягувача з дитиною, стягувач має право звернутися до державного виконавця із заявою про відновлення виконавчого провадження. Після відновлення виконавчого провадження державний виконавець повторно здійснює заходи, передбачені цією статтею.

Рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною виконується у порядку, встановленому ст.63 Закону України «Про виконавче провадження», за положеннями якої, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою ст.26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. Виконавець під час виконання рішення про заборону вчиняти певні дії або про утримання від вчинення певних дій доводить до відома боржника резолютивну частину такого рішення, про що складає відповідний акт. Після складення акта виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 12 квітня 2021 року в справі №638/12278/15 витлумачив, що підставою для закінчення виконавчого провадження є виконання рішення боржником. Зазначене положення закону має застосовуватися не формально, а сутнісно, коли рішення суду реально й фактично виконано.

Забезпечення виконання судового рішення є обов`язком держави, яка повинна забезпечувати ефективні системи виконання судових рішень, а також функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалено обов`язкове судове рішення.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили (рішення Європейського суду з прав людини "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року, "Іммобільяре Саффі проти Італії" від 28 липня 1999 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини вимагає врахування поглядів дітей, ці погляди не обов`язково є незмінними, а заперечення дітей, які мають бути наділені належною вагою, не обов`язково є достатніми для подолання інтересів батьків, особливо в тому, щоб мати постійний контакт з їхніми інтересами з дитиною. Зокрема, право дитини висловлювати свої власні погляди не повинно тлумачитися як ефективне надання безумовного права вето дітям без будь-яких інших факторів, що розглядаються, а також проведення експертизи для визначення їх найкращих інтересів. Такі інтереси зазвичай диктують, що зв`язки дитини з сім`єю повинні зберігатися, за винятком випадків, коли це може шкодити її здоров`ю та розвитку (рішення у справі «А.В. проти Словенії» від 09 квітня 2019 року).

У рішенні від 07 жовтня 2021 року в справі «Вихованок проти України» ЄСПЛ зазначив, що під час здійснення виконавчого провадження втручання державних виконавців по суті зводилося лише до повідомлення про неуспішні спроби провести побачення та відмову дитини бачитися із заявником. Після скарг заявника національні суди розкритикували спосіб здійснення виконавчого провадження державними виконавцями. Суд вважав, що такий обмежений підхід державних виконавців був недостатнім. Ніщо не свідчить про те, що під час виконавчого провадження органи державної влади коли-небудь розглядали механізми добровільного виконання рішення, наприклад, шляхом розробки комплексної стратегії виконання, у тому числі цільової підтримки дитини, яка, вочевидь, проявляла ознаки відчуження одного з батьків. Залишається незрозумілим, наскільки до процесу могли бути залучені органи опіки та піклування, та чи могли бути використані які-небудь засоби врегулювання сімейних конфліктів. Суд повторив, що право дитини висловлювати власні погляди не слід тлумачити як таке, що фактично надає дітям беззастережне право вето без розгляду будь-яких інших факторів і здійснення оцінки для визначення їхніх найкращих інтересів; крім того, такі інтереси, як правило, передбачають підтримку зв`язків дитини із сім`єю за винятком випадків, коли подібне може зашкодити її здоров`ю та розвитку.

Відповідно до частини першої ст.27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі – Конвенція про права дитини), батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Згідно з частиною першою ст.3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст.18 Конвенції про права дитини, батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з частинами першою та другою ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 11 червня 2024 року частково задоволений позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Житомирської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з малолітньою внучкою. Зобов`язано ОСОБА_4 усунути перешкоди у спілкуванні ОСОБА_1 з малолітньою внучкою ОСОБА_2 , 2019 року народження, шляхом визначення способу участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні ОСОБА_2 , встановивши зустрічі кожної першої та третьої неділі місяця з 11:00 год до 14:00 год за участю матері або батька дитини, або обох батьків, за адресою місця проживання АДРЕСА_1 , або на нейтральній території у місті Житомирі в місцях, які відповідають віковій категорії дитини, з можливістю зміни графіку зустрічей за домовленістю сторін та стану здоров`я дитини. Зобов`язано ОСОБА_3 усунути перешкоди у спілкуванні ОСОБА_1 з малолітньою внучкою ОСОБА_2 , 2019 року народження, шляхом визначення способу участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні ОСОБА_2 , встановивши зустрічі кожної першої та третьої неділі місяця з 11:00 год до 14:00 год за участю матері або батька дитини, або обох батьків, за адресою місця проживання АДРЕСА_1 , або на нейтральній території у місті Житомирі в місцях, які відповідають віковій категорії дитини, з можливістю зміни графіку зустрічей за домовленістю сторін та стану здоров`я дитини.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 11 червня 2024 року змінено. У резолютивній частині рішення спосіб участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні із малолітньою внучкою ОСОБА_2 , 2019 року народження, визначено наступним чином: «Встановити ОСОБА_1 зустріч кожної першої та третьої неділі місяця із 12:00 години до 14:00 години за участю матері ОСОБА_3 або батька дитини ОСОБА_4 , або обох батьків, на нейтральній території у місті Житомирі у місцях, які відповідають віковій категорії дитини, з можливістю зміни графіку зустрічей за домовленістю сторін та стану здоров`я дитини».

Постановою Верховного Суду від 19 лютого 2025 року постанову Житомирського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року залишено без змін.

Відповідно до актів державного виконавця Корольовського відділу ДВС у м.Житомирі ЦМУМЮ від 06 червня 2025 року, від 20 липня 2025 року, від 03 серпня 2025 року, від 17 серпня 2025 року, від 07 вересня 2025 року, від 21 вересня 2025 року відбулися зустрічі ОСОБА_1 з онукою ОСОБА_2 , 2019 року народження, у присутності матері ОСОБА_3 , головного спеціаліста Служби (Управління) у справах дітей Житомирської міської ради, психолога Житомирського міського центру соціальних служб міської ради, представника за довіреністю батька ОСОБА_4 та державного виконавця (а.с.171-177 т.7).

Постановами державного виконавця Корольовського відділу ДВС у м.Житомирі ЦМУМЮ від 02 жовтня 2025 року закінчені виконавчі провадження №№78147042,78147261 про зобов`язання ОСОБА_4 та ОСОБА_3 усунути перешкоди у спілкуванні ОСОБА_1 з малолітньою внучкою ОСОБА_2 , 2019 року народження, шляхом визначення способу участі ОСОБА_1 у спілкуванні та вихованні ОСОБА_2 , встановивши зустрічі кожної першої та третьої неділі місяця з 12:00 год до 14:00 год за участю матері ОСОБА_3 або батька дитини ОСОБА_4 , або обох батьків, на нейтральній території у місті Житомирі в місцях, які відповідають віковій категорії дитини, з можливістю зміни графіку зустрічей за домовленістю сторін та стану здоров`я дитини (а.с.179-183 т.7).

За заявами ОСОБА_1 державним виконавцем Корольовського відділу ДВС у м.Житомирі ЦМУМЮ винесені постанови від 13 жовтня 2025 року про відновлення виконавчого провадження (а.с.185-187 т.7).

Після відновлення виконавчого провадження, 16 листопада 2025 року відбулася зустріч ОСОБА_1 із малолітньою онукою ОСОБА_2 , 2019 року народження, у присутності матері ОСОБА_3 , представника боржників, головного спеціаліста відділу захисту прав дітей, психолога та державного виконавця, про що складений акт державного виконавця. Із акта державного виконавця слідує, що побачення розпочато о 12 год, дитина на контакт з бабусею ОСОБА_1 не пішла, спілкуватися не хотіла, боялася та відходила від ОСОБА_1 , неодноразово виявляла бажання поїхати додому. Спілкування не відбувається, наявна перепалка спілкування ОСОБА_1 із учасниками побачення. Наступне місце побачення бабусі ОСОБА_1 з онукою Альбіною відбудеться за адресою: м.Житомир, Старий Бульвар (парк). Враховуючи викладене вище та обставини, які виникали при побаченні, прийнято рішення про закінчення побачення 12:30 год (а.с.243 т.7).

Матеріалами справи підтверджено, що боржники не ухиляються від виконання рішення суду, регулярно приводять дитину в обумовлений час на зустрічі та не перешкоджають зустрічам малолітньої ОСОБА_5 з бабусею ОСОБА_1 . Матеріали справи не містять відомостей про те, що батьки формують негативне ставлення у дитини до скаржниці та перешкоджають виконанню рішення суду. Та обставина, що дитина поки що не йде на контакт із бабусею сама по собі не свідчить про невиконання рішення суду, оскільки необхідний певний час для налагодження стосунків та усунення ознак відчуження між ОСОБА_1 та малолітньою онукою ОСОБА_5 . До побачень постійно залучається представник органу опіки та психолог. Жодного випадку, не приведення дитини в обумовлений час на зустріч із бабусею без поважних причин, не встановлено. Мали місце лише випадки, коли через хворобу дитини такі зустрічі відбутися не могли.

Із викладеного вище вбачається, що державним виконавцем Корольовського відділу ДВС у м.Житомирі ЦМУМЮ вчиняються всі необхідні дії для виконання рішення суду відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» та у цьому питанні здійснюється тісна співпраця з органом опіки та піклування, психологом, які також присутні при зустрічах для налагодження контакту між онукою та бабусею. Доводи апеляційної скарги цих обставин не спростовують.

На стадії апеляційного провадження ОСОБА_1 заявила клопотання про долучення копій актів державного виконавця від 18 січня 2026 року, від 15 лютого 2026 року, від 01 березня 2016 року, зауваження від 01 березня 2026 року та диску СD-R щодо зустрічей з дитиною 18 січня 2026 року та 15 лютого 2026 року.

Відповідно до ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення визначають обов`язкову сукупність умов для вирішення питання про прийняття доказів апеляційним судом, а саме: (1) винятковість випадку та (2) причини неподання доказів у першій інстанції, що об`єктивно не залежать від учасника справи, а також (3) покладення тягаря доведення цих обставин на учасника справи, який ці докази подає.

У постанові Верховного Суду від 19 березня 2025 року в справі №01/8538/16-ц зазначено, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої ст.44 ЦПК щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Дослідження нових доказів відбувається, зокрема, в таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала та не могла знати про їхнє існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їхнє подання до суду становило для цього учасника певні труднощі тощо); є інші поважні причини для їхнього неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не були досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень (постанова Верховного Суду від 02 квітня 2025 року в справі №523/4255/16-ц).

Докази, які просить долучити ОСОБА_1 , не існували на час розгляду скарги судом першої інстанції, а тому такі не можуть бути долучені та досліджені на стадії апеляційного провадження, оскільки суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції на час її постановлення, що передбачено положеннями ст.367 ЦПК України.

Окрім того, до апеляційної скарги скаржником долучені: копія листа Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 09 грудня 2025 року та копія акта державного виконавця від 07 грудня 2025 року.

Апеляційний суд наголошує, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша ст.81 ЦПК України). Відповідно до частини четвертої ст.12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

ОСОБА_1 не довела неможливість подання нею акта державного виконавця від 07 грудня 2025 року до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї, а тому вказаний документ не може бути прийнятий та досліджений колегією суддів на стадії апеляційного провадження. Щодо долученої копії відповіді Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 09 грудня 2025 року, то вказаний доказ здобутий після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваної ухвали, а тому відповідно до положень ст.367 ЦПК України також не може бути прийнятий та досліджений колегією суддів на стадії апеляційного провадження.

Із підстав, передбачених ст.367 ЦПК України, апеляційний суд також не приймає докази, які надіслані до апеляційного суду ОСОБА_3 , оскільки виняткових випадків для такої процесуальної дії на стадії апеляційного провадження (перегляду) не встановлено. ОСОБА_3 не надала доказів неможливості подання до суду першої інстанції листа Служби (Управління) у справах дітей Житомирської міської ради від 25 листопада 2025 року, витягу з протоколу №44 засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Житомирської міської ради від 11 листопада 2025 року, заяви про захист прав малолітньої дитини від 09 вересня 2025 року, листа виконкому Житомирської міської ради від 24 листопада 2025 року №18/5380, доповнення та уточнення до позовної заяви щодо моральної шкоди від 26 листопада 2025 року з причин, що об`єктивно не залежали від неї, а решта доказів здобута після розгляду скарги судом першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги повністю спростовуються викладеним вище та додаткового правового обґрунтування не потребують.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не змінюють.

За положеннями ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає ухвалу суду першої інстанції без змін, якщо судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 08 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 20 березня 2026 року.

Головуюча Судді: