Вирок від 22 березня 2026 р. у справі №703/571/26 — Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

703/571/26

1-кп/703/345/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

потерпілого ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла обвинувальний акт у кримінальному провадженні, що внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.01.2026 під №12026250350000007 про обвинувачення

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Грушківка Черкаського району Черкаської області, громадянин України, з середньою спеціальною освітою, не одружений, на утриманні неповнолітніх дітей не має, не працює, проживає без реєстрації за адресою АДРЕСА_1 , не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, що передбачене ч. 1 ст. 122 КК України,

у с т а н о в и в :

ОСОБА_6 14.12.2025 близько 15-00 год, перебуваючи на полі поряд із будинком за адресою АДРЕСА_2 , в стані алкогольного сп`яніння, з метою заподіяння ОСОБА_5 тілесних ушкоджень, наніс йому щонайменше 20 ударів руками по голові та тулубу, не менше 10 ударів ногами по тулубу та в область правої ключиці, заподіявши потерпілому тілесні ушкодження у вигляді краєвого перелому акроміального кінця правої ключиці, закритої черепно-мозкової травми у виді струсу головного мозку із переломом кісток носа та садном на його поверхні, ран лівої тім`яної області голови і нижнього повіка лівого ока, гематом голови, синців на задній поверхні середньої третини правого плеча, заднє-внутрішній поверхні середньої і нижньої третин лівого передпліччя та на тильній поверхні центру лівої кисті, на передній поверхні середньої та нижньої третин лівого стегна, найтяжчі з яких, згідно із висновком судово-медичної експертизи від 11.01.2026 №05-6-01/011 відносяться до тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я.

В судовому засіданні ОСОБА_6 вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю за обставин, що викладені в обвинувальному акті. Показав, що 14.12.2025 допомагав знайомому ОСОБА_5 по господарству, а саме із пасікою. Погодився на його пропозицію випити спиртного, після цього пили домашнє вино в належному потерпілому гаражі. Там між ними виникла сварка, однак розійшлися по домівках. Коли ОСОБА_5 ішов через пустир, наздогнав та вдарив його, бив близько 30 разів, по голові та тулубу. Пояснюючи власні дії, вважає, що вони мали місце через вживання алкоголю, що йому протипоказане через прийом медичних засобів. У вчиненому щиро розкаюється, однак не зміг відшкодувати потерпілому завданої шкоди, зокрема витрат на лікування, оскільки той заперечує, не бажає отримувати від нього допомогу.

Потерпілий ОСОБА_5 надав показання про те, що ОСОБА_6 допомагав йому доглядати пасіку. 14.12.2025, по завершенню роботи, разом із обвинуваченим та знайомим на ім`я ОСОБА_8 випили домашнього вина в його гаражі. В нього із ОСОБА_6 почалися суперечки, тому всі розійшлися по домівках. Коли ішов полем, ОСОБА_6 наздогнав його та почав бити, від ударів впав, той продовжував наносити удари, поки лежав на землі. Його дії припинила жінка, яка вигулювала собаку неподалік. Вона почала сварити ОСОБА_6 та казала, що викличе поліцію, той після цих слів припинив побиття та пішов. З приводу отриманих травм 5 діб лікувався у травматологічному відділенні, ОСОБА_6 телефонував, однак спілкуватися із ним не мав бажання, так само і отримувати будь-яку допомогу.

Окрім визнання власної провини, винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення підтверджується наступними письмовими доказами, що досліджені судом безпосередньо:

- даними протоколу прийняття заяви ОСОБА_5 про вичинене кримінальне правопорушення від 14.12.2025, згідно із якими того дня на полі біля гаражів та АЗС, неподалік вул. Кармелюка в м. Сміла, ОСОБА_6 заподіяв йому тілесні ушкодження;

- даними, що містяться в протоколі огляду місця події від 14.12.2025, яким встановлене місце вчинення кримінального правопорушення, яким є земельна ділянка неподалік будинку за адресою АДРЕСА_2 ;

- висновком судово-медичної експертизи від 11.01.2026 №05-6-01/011, відповідно до якого потерпілому ОСОБА_5 заподіяні тілесні ушкодження у вигляді краєвого перелому акроміального кінця правої ключиці, що за ознакою тривалого розладу здоров`я належить до категорії середньої тяжкості; закритої черепно-мозкової травми у виді струсу головного мозку із переломом кісток носа та садном на його поверхні, ран лівої тім`яної області голови і нижнього повіка лівого ока, гематом голови, що за ознакою короткочасного розладу здоров`я належать до категорії легких, що спричинили короткочасний розлад здоров`я; синців на задній поверхні середньої третини правого плеча, заднє-внутрішній поверхні середньої і нижньої третин лівого передпліччя та на тильній поверхні центру лівої кисті, на передній поверхні середньої та нижньої третин лівого стегна, що за ознакою відсутності короткочасного розладу здоров`я належать до категорії легких;

- відомостями, що містяться у протоколі відтворення обстановки та обставин події від 08.01.2026, що проведене за участю потерпілого ОСОБА_5 , який вказав на механізм та послідовність дій, вчинених ОСОБА_6 щодо нього та такими йому заподіяні тілесні ушкодження. За відсутності клопотання сторони обвинувачення про дослідження відеозапису, враховуючи позицію сторони захисту щодо відсутності необхідності відтворення відеозапису в судовому засіданні, визнання зафіксованих на ньому обставин, перегляд відеозапису відтворення обстановки та обставин події судом під час судового засідання не здійснювався;

- висновком судово-медичної експертизи від 14.01.2026 №05-6-01/022, за яким тілесні ушкодження, виявлені у ОСОБА_5 , могли бути спричинені за механізмом, що він вказав при проведенні відтворення обстановки та обставин події 08.01.2026;

- даними протоколу пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 20.01.2026, відповідно до яких свідок ОСОБА_9 впізнала ОСОБА_6 як особу, яка 14.12.2025 наносила тілесні ушкодження ОСОБА_5 ;

- даними протоколу огляду предмету від 11.01.2026, за яким переглянуті відеозаписи, збережені на диску, наданому потерпілим ОСОБА_5 органу досудового розслідування на підставі письмової заяви від 08.01.2026, на таких, за змістом протоколу, зафіксований факт побиття ОСОБА_6 ОСОБА_5 . За відсутності клопотання сторони обвинувачення про дослідження відеозапису, враховуючи позицію сторони захисту щодо відсутності необхідності відтворення відеозаписів в судовому засіданні, визнання зафіксованих на ньому обставин, перегляд відеозаписів судом під час судового засідання не здійснювався;

- відомостями, що містяться у протоколі відтворення обстановки та обставин події від 20.01.2026, що проведене за участю свідка ОСОБА_9 , яка вказала та відтворила на статисті, яким чином невідомий їй чоловік 14.12.2025 заподіяв тілесні ушкодження ОСОБА_5 .

На переконання суду, надані прокурором на підтвердження вчинення ОСОБА_6 інкримінованого йому кримінального правопорушення докази, що досліджені безпосередньо судом за участю сторін кримінального провадження та зміст яких відображений у даному вироку, є належними, достовірними та допустимими доказами, оскільки підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та вони отримані у порядку, встановленому КПК України.

Заяв про недопустимість доказів від сторін не надходило.

Дії ОСОБА_6 суд кваліфікує за ч. 1 ст. 122 КК України як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 КК України, але спричинило тривалий розлад здоров`я.

Відповідно до ст. 65 КК України, при призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Відповідно до ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.

Виходячи з засади співмірності, призначене покарання за своїм видом і розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують і обтяжують. Без урахування й належної оцінки всіх цих обставин у своїй сукупності обрана міра покарання не може вважатися справедливою.

Відповідно до ст. 12 КК України обвинуваченим вчинене кримінальне правопорушення, що є нетяжким злочином, санкція якого, серед іншого, передбачає покарання у виді як обмеження, так і позбавлення волі.

За місцем проживання ОСОБА_6 характеризується переважно негативно.

Відповідно до ст. 66 КК України, суд враховує обставиною, що пом`якшує покарання ОСОБА_6 , щире каяття, що вбачається із поведінки обвинуваченого, як до початку судового розгляду, що підтверджується, зокрема показаннями потерпілого, так і в судових засіданнях, полягає в щирому та беззастережному визнанні власної провини та осуді протиправної поведінки, відчуттям сорому за вчинене, бажанні відвернути заподіяні негативні наслідки.

Відповідно до ст. 67 КК України, обставинами, що обтяжують покарання ОСОБА_6 , є вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку та вчинення кримінального правопорушення особою у стані алкогольного сп`яніння.

У зв`язку із викладеним суд не вбачає підстав для застосування щодо ОСОБА_6 положень ст. 69, 69-1 КК України.

Судом враховується, що обвинувачений не працює, власної сім`ї чи осіб, яким надає утримання, не має.

При цьому судом приймається до уваги, що обвинувачений ОСОБА_6 є несудимим, однак ухвалою Смілянського міськрайонного суду від 01.08.2024 в справі №703/1420/24, провадження 1-кп/703/365/24, що набрала законної сили 03.09.2024, щодо нього застосовані примусові заходи медичного характеру за вчинення 17.02.2024 суспільно-небезпечного діяння, що має ознаки кримінального правопорушення, що передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, а кримінальне правопорушення, що є предметом даного судового розгляду, вчинене через незначний проміжок часу після припинення застосування щодо нього примусових заходів медичного характеру відповідно до ухвали Смілянського міськрайонного суду від 10.12.2025 (справа №703/1420/24, провадження 1-в/703/140/25, дата набрання законної сили 18.12.2025).

Враховуючи характер вчинених обвинуваченим протиправних дій, отримані відомості про їх припинення внаслідок впливу сторонніх осіб, враховуючи суспільно-небезпечні наслідки у виді заподіяння потерпілій особі тілесних ушкоджень, що мали наслідком тривалий розлад здоров`я, суд вважає, що ОСОБА_6 слід призначити покарання у виді позбавлення волі в межах, передбачених санкцією відповідної частини статті.

Загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Ця функція потребує врахування та оцінки конкретних обставин провадження, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, і за змістом якої суд може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру, суд, урахувавши тяжкість злочину, особу винного та інші обставини провадження, дійде до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Так, згідно з вимогами ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

З врахуванням викладеного, приймаючи до уваги, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення та запобігання вчиненню інших кримінальних правопорушень, суд вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_6 можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах нагляду за ним та постійного контролю за його поведінкою з боку уповноваженого органу з питань пробації, тому вважає за можливе застосувати до нього положення ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання з випробуванням, встановленням іспитового строку та покладенням обов`язків з числа передбачених ч. 1, 3 ст. 76 КК України.

Одночасно, при визначенні тривалості іспитового строку суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, виду і строку призначеного покарання, обставин, що характеризують особу обвинуваченого, середовище, в якому він перебуває та вважає за необхідне встановити його строком на 2 роки.

При цьому, судом встановлено, що згідно з висновком судово-психіатричного експерта №35 від 20.01.2026 ОСОБА_6 станом на 14.12.2025 та на даний час виявляє ознаки шизоафективного розладу змішаного типу, в стані медикаментозної компенсації, що обмежувало та на даний час обмежує його здатність у повній мірі усвідомлювати свої дії та свідомо керувати ними. За своїм психічним станом потребує надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку.

Зауважень з приводу належності та допустимості вказаного висновку судово-психіатричного експерта, сторонами не заявлено.

Отже, даний висновок експерта вказує, що ОСОБА_6 перебував у стані обмеженої осудності, відповідальність за скоєне у такому стані настає на загальних підставах з урахуванням положень ч. 2 ст. 20 КК України.

В судовому засіданні учасники судового розгляду вважали за необхідне застосувати щодо ОСОБА_6 примусові заходи медичного характеру.

Відповідно до вимог ст. 20 КК України, підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення кримінального правопорушення, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Приписами ч. 2 ст. 504 КПК України встановлено, що суд ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусових заходів медичного характеру.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 93 КК України, примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, які вчинили у стані обмеженої осудності кримінальні правопорушення.

Положеннями ч. 2 ст. 94 КК України передбачено, що надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного здоров`я не потребує госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 03 червня 2005 року «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування», надання в примусовому порядку амбулаторної психіатричної допомоги застосовується щодо осіб, які мають психічні розлади, наявність яких є критерієм обмеженої осудності (ч. 1 ст. 20, ч. 2 ст. 94 КК України). Своєрідність зазначеної психіатричної допомоги полягає в тому, що вона надається обмежено осудним у примусовому порядку одночасно з відбуванням покарання, призначеного за вироком суду.

Відповідно до п. 8 зазначеної постанови, така допомога може надаватися особам незалежно від виду призначеного їм покарання, якщо воно пов`язане з позбавленням волі, то здійснення зазначеного примусового заходу медичного характеру покладається на медичну службу кримінально-виконавчих установ, а якщо не пов`язане, - на психіатричні заклади охорони здоров`я за місцем проживання засуджених.

Окрім того, суд звертає увагу й на те, що у п. 6 постанови №7 від 03.06.2005 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» Пленум Верховного Суду України роз`яснив, що враховуючи те, що згідно зі ст. 20 КК України особа, визнана обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності. Визнано правильною практику тих судів, які, отримавши на розгляд кримінальну справу з обвинувальним висновком та визнавши під час судового розгляду, що злочин вчинено в стані обмеженої осудності особою, яка внаслідок загострення наявного у неї психічного розладу потребує застосування примусових заходів медичного характеру, постановляють обвинувальний вирок і при призначенні засудженому покарання враховують його психічний стан як пом`якшуючу покарання обставину з одночасним застосуванням примусового заходу медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги за місцем відбування покарання.

Отже, судом встановлено, що обвинувачений вчинив злочин у стані обмеженої осудності, через незначний проміжок часу після того, як ухвалою Смілянського міськрайсуду йому припинено застосування примусових заходів медичного характеру. Вказане є підставою, одночасно із призначенням покарання вирішити питання щодо застосування до нього примусових заходів медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку.

Таким чином, з огляду на стан психічного здоров`я ОСОБА_6 , керуючись ст. 93, 94 КК України, суд вважає за можливе застосувати покарання до обвинуваченого та одночасно, врахувавши його обмежену осудність, застосувати примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем проживання.

Цивільний позов не заявлений.

Процесуальні витрати в кримінальному провадженні відсутні.

Запобіжний захід ОСОБА_6 не обирався.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. 368, 369-370, 373, 374 КПК України, суд,

у х в а л и в :

ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, що передбачене ч. 1 ст. 122 КК України і призначити йому покарання у виді двох років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнити від відбування призначеного покарання, якщо він протягом дворічного іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього судом обов`язки.

На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_6 у період іспитового строку наступні обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи, навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Відповідно до ст. 165 КВК України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку.

Застосувати щодо ОСОБА_6 примусові заходи медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Речовий доказ по справі – CD-R диск із відеозаписом, залишити в матеріалах кримінального провадження.

Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку у день його проголошення вручити обвинуваченому, його захиснику та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Головуючий: ОСОБА_1