Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №711/6906/25 — Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/6906/25

Номер провадження2/711/158/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року м. Черкаси

Придніпровський районний суд м. Черкаси у складі:

головуючого судді Петренка О.В.,

за участю секретарів судового засідання Овезової Ю.В., Кобилки Є.О.

Дмитренка О.Ю.,

представника позивача адвоката Дмитренка Р.М.,

законного представника малолітніх відповідачів ОСОБА_1 ,

представника відповідачів адвоката Осадчого О.В.,

представника третьої особи Івангородської І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Черкаської міської ради та приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу Віріч Інна Петрівна, про скасування свідоцтва про право на спадщину, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та про визнання права власності на майно,

ВСТАНОВИВ:

28 липня 2025 року ОСОБА_5 , в інтересах якої діє адвокат Дмитренко Руслан Миколайович, звернулася до Придніпровського районного суду м. Черкаси з вказаною позовною заявою, в якій просить суд встановити факт державної реєстрації шлюбу, укладеного 12.09.1970 між позивачем та ОСОБА_6 ; встановити факт належності позивачу свідоцтва про її шлюб серії НОМЕР_1 від 15.04.2025; визнати квартиру АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя: ОСОБА_2 та ОСОБА_6 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 , видане на 7/16 частин квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 ; скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на 7/16 частин квартири АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 , видане на 7/16 частин квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4 ; скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на 7/16 частин квартири АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 9/16 частин квартири АДРЕСА_1 ; стягнути судові витрати (вхідний №30235, а.с.1-14).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_6 . Факт перебування позивача та ОСОБА_6 у шлюбі підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим повторно 15.04.2025 Черкаським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), та рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22.05.2025 у справі №711/3594/25.

За життя ОСОБА_6 склав заповіт, згідно якого все своє майно, що йому належатиме на день смерті, заповів ОСОБА_7 (сину) та внукам: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Проте ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер.

06 березня 2024 року приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Віріч І.П. були видані свідоцтва про право на спадщину щодо 14/16 частин квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , тобто кожній на 7/16 частин означеного нерухомого майна.

Як стверджує позивач у мотивувальній частині позову, вона не оформлювала відповідне свідоцтво про право на спадщину після смерті чоловіка ОСОБА_6 щодо спірної квартири, оскільки вважала, що її права порушені діями нотаріуса.

У зв`язку з цим, позивач вважає, що підставами для визнання недійсними, виданих на ім`я малолітніх відповідачів, свідоцтв про право на спадщину та скасування відповідних рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень є наступні.

Квартира АДРЕСА_1 , згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 16.06.2007, що видане на підставі рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради №677 від 13.06.2007, належала чоловіку позивача ОСОБА_6 .

Водночас, згідно довідки Черкаського ЖБК №109 від 14.03.2007 №23, що стала підставою для реєстрації права власності на означений вище об`єкт нерухомості за чоловіком позивача, останній набув на нього право власності з підстав сплати пайових внесків, що були повністю сплачені ОСОБА_6 як членом ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У зв`язку з цим, здійснивши аналіз положень Закону України «Про кооперацію», позивач у позові зазначає, що в кооперативі право власності на житлову площу, після виплати паю, набуває тільки член кооперативу. Проте, якщо пайові внески вплачувалися в шлюбі, то квартира є спільною сумісною власністю подружжя.

Підсумовуючи викладене, позивач, у мотивувальній частині позову, зазначає, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , частки яких в означеному нерухомому майні є рівними.

У зв`язку з викладеним, позивач констатує, що до спадкової маси після смерті її чоловіка ОСОБА_6 мала б увійти не вся квартира АДРЕСА_1 , а лише її частина, що на праві спільної часткової власності належала спадкодавцю. Водночас, інша частина квартири належить позивачу.

Крім того позивач у позові зазначає, що на момент відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 вона була непрацездатною особою у зв`язку з чим, керуючись ч.1 ст.1241 ЦК України, мала обов`язкову частку в спадщині, що відкрилася після смерті спадкодавця ОСОБА_6 .

Підсумовуючи викладене, позивач стверджує, що має право на спадкування обов`язкової частки після смерті свого чоловіка ОСОБА_6 в його частці на квартиру АДРЕСА_1 в розмірі 1/16 частини (1/2 частина / 4 (кількість спадкоємців за законом після смерті ОСОБА_6 , а саме: позивач ОСОБА_2 та троє повнолітніх їх дітей: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ) /2 = 1/16).

У зв`язку з цим, малолітні відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , згідно підрахунків позивача, повинні були успадкувати за заповітом після смерті спадкодавця ОСОБА_6 по 7/32 частин спірної квартири кожна (1-1/2) – 1/16) = 7/16; 7/16/2 = 7/32)). Проте у свідоцтвах про право власності за заповітом, що є предметом позову, нотаріусом визначена інша частка, а саме: 7/16 частин кожному відповідачу як спадкоємцю за заповітом після смерті спадкодавця ОСОБА_6 .

З огляду на викладене, позивач у позові констатує, що вона має право на частину квартири АДРЕСА_1 як дружина спадкодавця з підстав того, що означене нерухоме майно набуте, перебуваючи зі спадкодавцем у шлюбі, а відповідно є спільною сумісною власністю подружжя, а також має право на успадкування 1/16 частини спірної квартири в порядку, передбаченому ч.1 ст.1241 ЦК України, як обов`язкову частку у спадщині, що сукупно складає 9/16 частин у спірному спадковому майні.

У цьому контексті позивач звертає увагу суду на те, що оскільки право власності ОСОБА_2 на належну їй частину у спільному майні не припинилося після смерті її чоловіка ОСОБА_6 , тому, на переконання позивача, нотаріусом безпідставно видано на ім`я відповідачів свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 7/16 частин спірної квартири кожній.

З огляду на викладене, позивач звернулася до суду і просить встановити факт державної реєстрації шлюбу, укладеного 12.09.1970 між позивачем та ОСОБА_6 ; встановити факт належності позивачу свідоцтва про її шлюб серії НОМЕР_1 від 15.04.2025; визнати квартиру АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя: ОСОБА_2 та ОСОБА_6 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 , видане на 7/16 частин квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 ; скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на 7/16 частин квартири АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 , видане на 7/16 частин квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4 ; скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на 7/16 частин квартири АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 9/16 частин квартири АДРЕСА_1 ; стягнути судові витрати.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 серпня 2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Черкаської міської ради та приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу Віріч Інна Петрівна, про скасування свідоцтва про право на спадщину, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та про визнання права власності на майно; розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання у справі. Також цим судовим рішенням витребувано в приватного нотаріуса Черкаського районного нотаріального округу Віріч І.П. належним чином засвідчену копію спадкової справи, що заведена після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в с.Білозір`я Черкаського району Черкаської області (а.с.52-54 т.1).

Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02.10.2025 відкладено підготовче засідання до 15 год 00 хв 29.10.2025 (а.с.202-203 т.1).

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29.10.2025 задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_2 адвоката Дмитренка Р.М. про залишення без розгляду частини позовних вимог (вхідний №39624 від 06 жовтня 2025 року). Залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_2 до малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Черкаської міської ради та приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу Віріч Інна Петрівна, про скасування свідоцтва про право на спадщину, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та про визнання права власності на майно, в частині позовних вимог про встановлення факту державної реєстрації шлюбу, укладеного 12.09.1970 між ОСОБА_10 та ОСОБА_6 , про що в книзі реєстрації актів про одруження 12 вересня 1970 року зроблено запис за №81, та про встановлення факту належності позивачу ОСОБА_2 свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 15 квітня 2025 року (повторне) із ОСОБА_6 , що видане Черкаським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (а.с.232-233 т.1).

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 29.10.2025 закрито підготовче провадження у справі № 711/6906/25 за позовом ОСОБА_2 до малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Черкаської міської ради та приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу Віріч Інна Петрівна, про скасування свідоцтва про право на спадщину, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та про визнання права власності на майно, і призначено справу до судового розгляду по суті о 11 год 30 хв 03 грудня 2025 року (а.с.241-242 т.1).

Судове засідання, що було призначено о 11 год 30 хв 03 грудня 2025 року, не відбулося у зв`язку з припиненням роботи ВКЗ в залах судових засідань Придніпровського районного суду м. Черкаси, що підтверджується однойменним актом, копія якого міститься на а.с.278 т.1. Розгляд справи відкладений до 09 год 00 хв 08 січня 2026 року.

Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 08.01.2026 відкладено розгляд справи до 11 год 30 хв 02 лютого 2026 року у зв`язку з частковим задоволенням клопотання представника відповідачів адвоката Осадчого О.В. про обов`язкову явку сторін (а.с.3-4 т.2).

Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02.02.2026 відкладено розгляд справи до 14 год 30 хв 25 лютого 2026 року у зв`язку із задоволенням клопотання представника відповідачів адвоката Осадчого О.В. про обов`язкову явку позивача (а.с.33 т.2).

Протокольною ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25.02.2026 оголошено перерву в розгляді справи до 11 год 20 хв 13 березня 2026 року (а.с.60 т.2).

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 адвокат Дмитренко Р.М. позовні вимоги підтримав повністю з підстав, що викладені у позовній заяві. Просив суд визнати квартиру АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя: ОСОБА_2 та ОСОБА_6 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 , видане на 7/16 частин квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 ; скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на 7/16 частин квартири АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 , видане на 7/16 частин квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4 ; скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на 7/16 частин квартири АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 9/16 частин квартири АДРЕСА_1 .

Додатково представник позивача повідомив суд про те, що підставою звернення позивача до суду за захистом своїх майнових та спадкових прав стало те, що приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу Віріч І.П. помилково визначила розмір часток, що належать малолітнім відповідачам, не врахувавши тієї обставини що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю спадкодавця ОСОБА_6 та позивача як його дружини, а також не вірно визначила розмір обов`язкової частки у спадковому майні, що належить позивачу як непрацездатній вдові.

Законний представник малолітніх відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 – ОСОБА_1 , а також їх представник адвокат Осадчий О.В. у судовому засіданні заперечили проти задоволення позову з підстав того, що позовні вимоги є безпідставними адже в нотаріуса було дві перешкоди для визначення розміру часток у спірному спадковому майні, що лишилося після смерті спадкодавця, згідно підрахунків позивача, а саме: помилка у прізвищі позивача, що містилася в свідоцтві про шлюб, а також квартира АДРЕСА_1 є особистою приватною власністю спадкодавця, оскільки пайові внески ним були сплачені за свої особисті кошти. Водночас на питання суду, щодо джерела походження грошових коштів, які були сплачені спадкодавцем у рахунок пайових платежів за кооперативну квартиру, адвокат Осадчий О.В. пояснити не зміг.

У судовому засіданні, що відбулося 13.03.2026, законний представник малолітніх відповідачів ОСОБА_1 додатково пояснила суду, що заперечення проти задоволення позову також сторона відповідача грунтує на тому, що позивач будь-яких заперечень проти такого розподілу спадщини не висловлювала. Також повідомила суду про те, що, на її переконання, позивач навіть не знає про подання від її імені позову до суду.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служби у справах дітей Черкаської міської ради, ОСОБА_11 в судовому засіданні, що відбулося 08.01.2026, повідомила суд, що у вирішенні позову покладається на розсуд суду, проте просить врахувати як найкращі інтереси дітей – малолітніх відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Водночас, у судове засідання 13.03.2026 представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Служби у справах дітей Черкаської міської ради, ОСОБА_11 не з`явилася, проте 13.03.2026, через підсистему «Електронний суд», подала на адресу суду заяву, в якій виявила волю на проведення судового засідання у відсутність представника Служби у справах дітей Черкаської міської ради. У вирішенні спору представник третьої особи поклалась на розсуд суду, ухваливши рішення як в найкращих інтересах дітей (а.с.64 т.1).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу Віріч Інна Петрівна, в жодне судове засідання не з`явилася, однак щоразу була у процесуальний спосіб повідомлена про день, час та місце проведення розгляду справи, а саме: шляхом направлення судових повісток до електронного кабінету у підсистемі «Електронний суд», що були отримані цим учасником справи 21.08.2025 (а.с.63 т.1), 07.10.2025 (а.с.225 зворот т.1), 08.11.2025 (а.с.252 зворот т.1), 03.12.2025 (а.с.277 зворот т.1), 10.01.2026 (а.с.5 зворот т.2), 13.02.2026 (а.с.43 зворот т.2) та 26.02.2026 (а.с.62 зворот т.2).

Проте приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу Віріч І.П. як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, неодноразово подавала до суду заяви про розгляд справи у її відсутність; у вирішенні справи повністю покладалася на компетентність суду (а.с.196 т.1, 279 т.1. та а.с.57 т.2).

Частиною 1 ст.223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Оскільки позивач ОСОБА_2 та треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Черкаської міської ради та приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу Віріч Інна Петрівна, були повідомлені належним чином про проведення судового засідання, що відбулося 13.03.2026, суд, заслухавши думку представника позивача, законного представника малолітніх відповідачів та їх представника за ордером про можливість продовжити розгляд справи у відсутність означених учасників справи, які не заперечували проти цього, керуючись ч.1 ст.223 ЦПК України, постановив протокольну ухвалу про проведення судового засідання в справі №711/6906/25 за даної явки учасників справи.

13 березня 2026 року суд, після оголошення про перехід до стадії ухвалення судового рішення, у зв`язку зі складністю справи, керуючись положеннями ч.1 ст.244 ЦПК України, відклав ухвалення та проголошення судового рішення до 08 год 20 хв 23 березня 2026 року.

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши процесуальну позицію представника позивача, висловлену як письмово, так і під час проголошення вступного слова, а також процесуальні позиції як законного представника малолітніх відповідачів, так і їх представника за ордером, що проголошені під час вступного слова, та процесуальні позиції третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що 12 вересня 1970 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 був укладений шлюб, який зареєстрований виконавчим комітетом Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , що видане повторно 15.04.2025 Черкаським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), у взаємозв`язку з рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 травня 2025 року у цивільній справі №711/3594/25, що набрало законної сили 01.07.2025 і згідно резолютивної частини якого встановлено факт належності ОСОБА_2 свідоцтва про її шлюб (повторне) серії НОМЕР_1 (дата видачі 15 квітня 2025 року) з ОСОБА_6 , виданого Черкаським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а.с.18 т.1, 210-213 т.1).

Частиною 3 ст.6 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262-IV передбачено, що суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. Частиною 2 ст.3 означеного Закону встановлено, що Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Суд перевірив факт набрання рішенням Придніпровського районного суду м.Черкаси від 22.05.2025 у справі №711/3594/25 законної сили шляхом використання даних Єдиного державного реєстру судових рішень і встановив, що означене судове рішення набрало законної сили 01 липня 2025 року (реєстраційний номер рішення: 127707957).

Частиною 4, 5 ст.82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Із копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , що видане повторно 15.04.2025 Черкаським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Черкаському районі Черкаської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), суд встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Білозір`я Черкаського району Черкаської області помер ОСОБА_6 (а.с.22 т.1).

Таким чином, суд дійшов висновку, що обставина перебування позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_6 у зареєстрованому шлюбі, починаючи з 12 вересня 1970 року до 08 вересня 2021 року, тобто до припинення шлюбу внаслідок смерті одного з подружжя, підтверджується матеріалами цивільної справи №711/6906/25.

Також у судовому засіданні було досліджене свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 16.06.2007, що видане виконавчим комітетом Черкаської міської ради, зі змісту якого суд встановив, що ОСОБА_6 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 ; підставою для видачі означеного правовстановлюючого документа стало рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради №677 від 13.06.2007 (а.с.25 т.1).

Із витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №16288131, що видане 15.10.2007 комунальним підприємством «Черкаське обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації», суд встановив, що за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , що набуте останнім на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16.06.2007, що видане виконавчим комітетом Черкаської міської ради (а.с.26 т.1).

Крім того в судовому засіданні суд безпосередньо дослідив довідку Черкаського ЖБК №109 від 14.03.2007 №23, зі змісту якої встановив, що означений документ виданий ОСОБА_6 про те, що на підставі рішення міськвиконкому м. Черкаси №404 від 24.12.1992 він є членом ЖБК №109 за адресою: АДРЕСА_2 ; вартість квартири АДРЕСА_3 ; квартира загальною площею 66,3 кв.м, житловою площею 38,7 кв.м., кількість кімнат – 3, що знаходиться на 8 поверсі 10 поверхового будинку. Також з означеного засобу доказування суд встановив, що заборгованості ОСОБА_6 зі сплати пайових внесків немає, пайовий внесок сплачено повністю, сума паєнакоплення 500 000 карбованців (а.с.29 т.1).

Із рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради №404 від 24.12.1992 «Про затвердження рішення загальних зборів членів житлово-будівельного кооперативу №109» суд встановив, що цим рішенням орган місцевого самоврядування затвердив рішення загальних зборів ЖБК-109 від 25.10.1992 про розподіл 160 квартир в будинку АДРЕСА_4 і список членів ЖБК-109 на заселення 160-квартирного будинку, зокрема, серед списку членів ЖБК-109 під №142 зазначено ім`я ОСОБА_6 (а.с.30-32 т.1).

Також суд, безпосередньо дослідивши рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради №677 від 13.06.2007 «Про оформлення права власності на квартири», встановив, що означений орган місцевого самоврядування, розглянувши пред`явлені матеріали на право власності, а саме: довідки кооперативів про членство і виплату пайового внеску у повному обсязі, вирішив дозволити оформити право власності, зокрема, ОСОБА_6 на трикімнатну квартиру АДРЕСА_5 (а.с.33 т.1).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №422940265 від 16.04.2025, суд встановив, у реєстрі прав власності на нерухоме, у розділі «Відомості про об`єкт нерухомого майна» міститься інформація про те, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності від 16.06.2007, що видане виконавчим комітетом Черкаської міської ради (а.с.24 зворот).

Отже, суд встановив, що ОСОБА_6 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 16.06.2007, що видане виконавчим комітетом Черкаської міської ради у зв`язку зі сплатою ним пайових внесків ЖБК-109 у повному розмірі.

Із копії свідоцтва про народження ОСОБА_12 , що видане 19.06.1971 Білозірською сільською радою Черкаського району, суд встановив, що її батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (а.с.36 т.1). Водночас, із копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_4 , що видане 10.10.1992 міським відділом РАЦС м.Черкаси, суд встановив, що в зв`язку з укладенням шлюбу з ОСОБА_13 , ОСОБА_12 змінила прізвище на « ОСОБА_14 » (а.с.37 т.1).

Також із копії свідоцтва про народження ОСОБА_9 , що видане 16.12.1976 Придніпровським районним відділом РАЦС м. Черкаси, суд встановив, що її батьками є ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (а.с.38 т.1).

Крім того в судовому засіданні суд безпосередньо дослідив копію свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 , що видане 16.10.2023 Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), зі змісту якого встановив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Києві помер ОСОБА_7 , який є батьком малолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження останніх відповідно серії НОМЕР_6 та серії НОМЕР_7 , що видані 18.04.2012 відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Придніпровському району міста Черкаси Черкаського міського управління юстиції (а.с.23 т.1, 124-125 т.1).

Не зважаючи на те, що стороною позивача не долучено до матеріалів позовної заяви свідоцтва про народження ОСОБА_7 , проте у судовому засіданні сторона відповідача не заперечила того юридичного факту, що батьками ОСОБА_7 (який у свою чергу є батьком малолітніх відповідачів) є ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .

З огляду на викладене, суд не вбачає підстав ставити під сумнів існування того юридичного факту, що ОСОБА_6 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Таким чином, суд встановив, що ОСОБА_6 (спадкодавець) та ОСОБА_2 (позивач) є батьками ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

У судовому засіданні суд також безпосередньо дослідив заповіт, що складений спадкодавцем ОСОБА_6 і який посвідчений 27.10.2015 секретарем Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області, зі змісту якого встановив, що ОСОБА_7 все своє майно, що буде йому належати на день смерті, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося, а також все те, на що він за законом буде мати право, заповів ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с.21 т.1).

Із заяви ОСОБА_2 від 28.09.2021, що адресована приватному нотаріусу Черкаського районного нотаріального округу Віріч І.П., суд встановив, що позивач прийняла спадщину після смерті ОСОБА_6 (а.с.117 т.1) у зв`язку з чим була заведена спадкова справа №110/2021, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №66617424 від 28.09.2021 (а.с.120 т.1).

Із довідки виконавчого комітету Білозірської сільської ради Черкаського район Черкаської області №3909 від 27.09.2021 суд встановив, що за адресою: АДРЕСА_6 , станом на час відкриття спадщини, крім ОСОБА_6 ніхто інший не зареєстрований (а.с.129 т.1).

Також із заяви ОСОБА_2 від 15.12.2023, що адресована приватному нотаріусу Черкаського районного нотаріального округу Віріч І.П., суд встановив, що позивач повідомила нотаріусу, що їй відомо про наявність заповіту, що складений її чоловіком ОСОБА_6 ; не заперечила проти оформлення спадщини за заповітом, однак, оскільки вона є особою з інвалідність І групи, то просить залишити відкритою її обов`язкову частку у спадщині, що лишилася після смерті чоловіка (а.с.131 т.1).

Із заяви законного представника малолітніх спадкоємців ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ОСОБА_1 від 06.03.2024, що адресована приватному нотаріусу Черкаського міського нотаріального округу Віріч І.П., суд встановив, що ОСОБА_1 просить нотаріуса видати на ім`я малолітніх спадкоємців свідоцтва про право власності на спадщину, що лишилася після смерті їх діда ОСОБА_6 , у розмірі, який сукупно складає 7/8 частин (а.с.133 т.1).

Зі свідоцтва про право на спадщину за заповітом №168, що видане 06.03.2024 приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Віріч І.П. на ім`я ОСОБА_4 , суд встановив, що на підставі заповіту, посвідченого секретарем Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області 27.10.2015 і зареєстрованого в реєстрі за №491, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_6 , 1948 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є, зокрема, ОСОБА_4 ; спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з 7/16 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 . Також згідно означеного засобу доказування суд встановив, що він містить інформацію про те, що свідоцтво про право на обов`язкову частку у спадщині на підставі ст.1241 ЦК України на 1/8 частку ще не видано (а.с.160 т.1.).

Юридичний факт реєстрації на ім`я ОСОБА_4 права власності на 7/16 частин квартиру АДРЕСА_1 , судом встановлений на підставі витягу з Державного реєстру речових прав №368793524 від 06.03.2024. Також із означеного засобу доказування суд встановив, що підставою внесення запису стало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 71940425 від 06.03.2024, що прийняте приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Віріч І.П. (а.с.168 т.1).

Крім того зі свідоцтва про право на спадщину за заповітом №172, що видане 06.03.2024 приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Віріч І.П. на ім`я ОСОБА_3 , суд встановив, що на підставі заповіту, посвідченого секретарем Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області 27.10.2015 і зареєстрованого в реєстрі за №491, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_6 , 1948 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , є, зокрема, ОСОБА_3 ; спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з 7/16 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 . Також згідно означеного засобу доказування суд встановив, що він містить інформацію про те, що свідоцтво про право на обов`язкову частку у спадщині на підставі ст.1241 ЦК України на 1/8 частку ще не видано (а.с.162 т.1.).

Юридичний факт реєстрації на ім`я ОСОБА_3 права власності на 7/16 частин квартиру АДРЕСА_1 , судом встановлений на підставі витягу з Державного реєстру речових прав №368793565 від 06.03.2024. Також із означеного засобу доказування суд встановив, що підставою внесення запису стало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 71940425 від 06.03.2024, що прийняте приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Віріч І.П. (а.с.170 т.1).

Відповідно до практики Великої Палати Верховного Суду, відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (провадження № 12-14звг19), пункт 4.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), пункт 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).

Також у судовому засіданні суд безпосередньо дослідив довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ №639299 від 20.09.2022 та пенсійне посвідчення серії НОМЕР_8 від 14.10.2022 і встановив, що 20.09.2022 позивачу ОСОБА_2 безтерміново встановлена І група інвалідності у зв`язку з чим їй призначена пенсія за віком як особі з інвалідністю І групи, підгрупа «Б», загальне захворювання (а.с.19,20 т.1).

Суд, безпосередньо дослідивши усі засоби доказування, що подані сторонами як на підтвердження своїх позовних вимог, так і заперечень проти них, дійшов таких висновків.

Оскільки, із досліджених у судовому засіданні засобів доказування, судом встановлено, що спірне нерухоме майно – квартира АДРЕСА_1 , набуте у власність спадкодавцем ОСОБА_6 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 , у наслідок сплати пайових внесків у період часу з 1992 року до 2007 року, тобто як до, так і після набрання 01.01.2004 чинності Сімейним кодексом України (далі – СК України), тому до правовідносин з приводу правового статусу цього майна слід застосовувати, крім СК України, також і положення Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі – КпШС України).

Згідно ст. 22 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Статтею 28 КпШС України передбачалось, що в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, їх частки є рівними. Аналогічне положення закону закріплено і у діючому СК України, зокрема у ст. 70 СК України.

Тобто, за змістом вказаних норм матеріального права належність подружжю майна, нажитого подружжям за час шлюбу, на праві спільної сумісної власності як тодішнім, так і сьогоденним законодавством презюмується.

Аналогічний висновок щодо застосування положень ст.22 КпШС України викладено у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 травня 2020 року у справі № 375/1429/17 (провадження № 61-34471св18), що застосовується судом з метою виконання положень ч.4 ст.263 ЦПК України.

Відповідно до пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Частиною 1 статті 15 Закону України «Про власність» № 697-ХІІ від 07 лютого 1991 року в редакції, чинній на день набуття спадкодавцем ОСОБА_6 статусу члена ЖБК-109 (24.12.1992, а.с.29 т.1) передбачено, що член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий

внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно..

Відповідно до частини 3 статті 384 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), у разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

Згідно керівних роз`яснень, що викладені у п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у судових справах про спадкування» №7 від 30 травня 2008 року, у разі смерті члена житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного кооперативу, члена садівницького товариства, яким до дня смерті не були внесені повністю пайові внески, до складу спадщини входять частина внесеного паю та інші суми, які підлягають поверненню, а не квартира, дача, гараж, садовий будинок. Частка пайового внеску, що належала померлому, входить до складу спадщини на загальних підставах. Якщо спадкодавець повністю вніс пайовий внесок, то до складу спадщини включається відповідно квартира, дача, гараж, садовий будинок, інші будівлі та споруди.

Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Слід зазначити, що ст. 60 СК України встановлено, що право на майно виникає в обох із подружжя одночасно, у момент набуття його хоча б одним із них, і оформлення права власності на ім`я другого з подружжя юридичного значення не має, оскільки майно знаходиться у спільній сумісній власності подружжя без визначення часток.

Тобто, на законодавчому рівні закріплена презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у п. 47 постанови від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження №14-712цс19).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 70 СК України, розмір часток майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що спірне нерухоме майно – квартира АДРЕСА_1 , що набута ОСОБА_6 у період перебування у шлюбі з ОСОБА_2 за рахунок сплачених пайових внесків, є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , розмір часток дружини та чоловіка в якій є рівними, тобто по частині.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина друга статті 13 ЦПК України).

Частинами першою - другою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша – друга статті 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України).

Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви (частина друга статті 83 ЦПК України). Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу (частина перша статті 84 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

З аналізу означених норм процесуального права суд зробив висновок, що презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, має довести сторона, що заперечує означену презумпцію, тобто у конкретному випадку малолітні відповідачі, в інтересах яких діє їх законний представник ОСОБА_1 та представник за ордером адвокат Осадчий О.В.

Проте суд враховує, що стороною відповідачів не надано належних та допустимих доказів на підтвердження спростування у процесуальний спосіб презумпції спільності права власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 . У цьому контексті суд звертає увагу учасників справи, що у судовому засіданні, що відбулося 08.01.2026, представник відповідачів за ордером адвокат Осадчий О.В. не зміг повідомити суду джерело походження грошових коштів, що були сплачені спадкодавцем ОСОБА_6 ЖБК-109 у рахунок погашення пайових внесків.

У зв`язку з викладеним, суд дійшов висновку, що квартира АДРЕСА_1 , яка набута ОСОБА_6 у період перебування в шлюбі з ОСОБА_2 за рахунок сплачених пайових внесків, є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , розмір часток дружини та чоловіка в якій є рівними, тобто по частині.

Водночас, суд дійшов висновку, що при розгляді справ про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину як за законом, так і за заповітом, предметом якого є нерухоме майно нажите подружжям, визначальним є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Більше того, відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 54), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 99), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (пункт 76), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 155) зроблено правовий висновок, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин.

З огляду на викладене, беручи до уваги, що позовна вимога про визнання квартири АДРЕСА_1 об`єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_2 є неефективним способом захисту порушеного права у цивільній справі про визнання недійсними свідоцтв про право власності на спадщину, тому суд дійшов висновку про відмову в задоволенні означеної позовної вимоги.

Водночас суд наголошує на тому, що в мотивувальній частині судового рішення, на виконання п.1 ч.4 ст.265 ЦПК України, суд встановив ту фактичну обставину, що квартира АДРЕСА_1 , яка набута ОСОБА_6 у період перебування в шлюбі з ОСОБА_2 за рахунок сплачених пайових внесків, є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , розмір часток дружини та чоловіка в якій є рівними, тобто по частині.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 , видане на 7/16 частин квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 ; скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на 7/16 частин квартири АДРЕСА_1 ; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 , видане на 7/16 частин квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4 ; скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на 7/16 частин квартири АДРЕСА_1 , то суд зазначає про таке.

Статтею 1301 ЦК України визначено, що свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

У постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2- 1316/2227/11 (провадження № 61-12290св18), від 14 травня 2018 року у справі № 296/10637/15-ц (провадження № 61-2448св18) та від 23 вересня 2020 року у справі № 742/740/17 (провадження № 61-23св18) викладено правові висновки щодо застосування положень ст.1301 ЦК Украни, відповідно до яких свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв`язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.

Як встановлено судом, після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина, зокрема щодо квартири АДРЕСА_1 , власником якої був спадкодавець на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 16.06.2007, що видане виконавчим комітетом Черкаської міської ради (бланк серії ЯЯЯ №504499) у зв`язку зі сплатою ним пайових платежів у необхідному розмірі. Також судом встановлено, що спадкодавець ОСОБА_6 за життя склав заповіт, що був посвідчений 27.10.2015 секретарем Білозірської сільської ради Черкаського району Черкаської області. Зі змісту означеного заповіту суд встановив, що спадкоємцями після смерті ОСОБА_6 за заповітом є: ОСОБА_7 (син), ОСОБА_4 (внучка) та ОСОБА_3 (внучка). Також із матеріалів спадкової справи №110/2021, що заведена після смерті ОСОБА_6 приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Віріч І.П., суд встановив, що із заявами про прийняття спадщини після смерті спадкодавця звернулися дружина ОСОБА_2 (позивач) (а.с.117 т.1) та законний представник малолітніх спадкоємців ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (відповідачів) – ОСОБА_1 (а.с.133 т.1). Водночас спадкоємець за заповітом ОСОБА_7 у строк, встановлений ч.1 ст.1270 ЦК України, із заявою про прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_6 до нотаріуса не звернувся і разом із спадкодавцем, на час відкриття спадщини, не проживав (а.с.129 т.1).

Отже, з матеріалів цивільної справи, зокрема матеріалів спадкової справи №110/2021, що надійшли до суду від приватного нотаріуса Черкаського районного нотаріального округу Віріч І.П. на виконання ухвали суду від 04.08.2025, суд встановив, що спадкоємцями після смерті спадкодавця ОСОБА_6 є: ОСОБА_2 (спадкоємець на обов`язкову частку у спадщині), а також ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (спадкоємці на спадщину за заповітом).

Також судом встановлено, 06.03.2024 приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Віріч І.П. на ім`я спадкоємців за заповітом після смерті ОСОБА_6 – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом №168 та 172, кожній на 7/16 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 . Також згідно означених засобів доказування суд встановив, що вони містять інформацію про те, що свідоцтво про право на обов`язкову частку у спадщині, на підставі ст.1241 ЦК України, на 1/8 частку ще не видано (а.с.160 т.1, 162 т.1).

Частиною 1 ст.1241 ЦК України передбачено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Із копії витягу з паспорта громадянина України серії НОМЕР_9 , яким документована позивач ОСОБА_2 , суд встановив, що остання народилася ІНФОРМАЦІЯ_8 , тобто на час відкриття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_6 , позивачу виповнилося повних 69 років.

Згідно абз.17 ст.1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі – Закон №1058) у редакції, чинній на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 , передбачено, що непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого статтею 26 цього Закону пенсійного віку, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону.

Частиною 1 ст.26 Закону №1058 у редакції, чинній на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6 , встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Отже, з аналізу положень Закону №1058 суд зробив висновок, що непрацездатним є громадянин, який, зокрема, досяг 60 років.

Оскільки позивач ОСОБА_2 як дружина спадкодавця ОСОБА_6 , на час відкриття спадщини після смерті останнього досягла 60 років, тому є непрацездатною вдовою після смерті ОСОБА_6 у розумінні ст.1241 ЦК України, а відповідно і має право на обов`язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту.

Крім того, як вже встановлено судом у мотивувальній частині рішення, квартира АДРЕСА_1 , яка набута ОСОБА_6 у період перебування у шлюбі з ОСОБА_2 за рахунок сплачених пайових внесків, є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_2 , розмір часток дружини та чоловіка в якій є рівними, тобто по частині.

Підпунктом 4.22 пункту 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 №296/5 (далі – Порядок №296/5), у редакції, чинній на час видачі приватним нотаріусом ЧРНО Віріч І.П. оскаржуваних свідоцтв, передбачено було, що при оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом нотаріус у випадках, коли із документа, що посвідчує право власності, вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, повинен з`ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і який має право на 1/2 частку в спільному майні подружжя. За наявності другого з подружжя нотаріус видає йому свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя. Видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, строком не обмежена. Якщо спадкоємців декілька, то кожному із них видається окреме свідоцтво про право на спадщину із зазначенням його частки. Свідоцтво про право на спадщину оформляється в двох примірниках, один з яких залишається в матеріалах спадкової справи.

Підпунктом 1.1 пункту 1 глави 11 розділу II Порядку №296/5 у редакції, чинній на час видачі приватним нотаріусом ЧРНО Віріч І.П. оскаржуваних свідоцтв, передбачено, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з подальшим повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

З аналізу Порядку №296/5 суд встановив, що при оформленні спадщини як за законом, так і за заповітом у випадку, коли із документа, що посвідчує право власності, вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя, нотаріус повинен з`ясувати, чи є у спадкодавця той з подружжя, який його пережив і який має право на 1/2 частку в спільному майні подружжя; якщо такий з подружжя є, то за його заявою нотаріусом видається свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні, а інша частка спадкового майна підлягає спадкуванню спадкоємцями чи в порядку спадкування за законом, чи в порядку спадкування за заповітом.

Із належним чином засвідчених матеріалів спадкової справи №110/2021, що направлена приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Віріч І.П. до суду з метою виконання ухвали від 04.08.2025, суд встановив, що вони містять документ, який посвідчує право власності спадкодавця на спадкове майно, з якого вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя: ОСОБА_6 та ОСОБА_2 . Мова йде про свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 16.06.2007 (а.с.136 т.1 (аркуш 20 спадкової справи)), витяг про реєстрацію права власності №16288131 від 15.10.2007 (а.с.137 т.1 (аркуш 21 спадкової справи)) та інформація про зареєстроване право власності №47126 від 28.12.2023, що сформована КП «ЧООБТІ» (а.с.138 т.1 (аркуш 22 спадкової справи)). Крім того матеріали спадкової справи містили копію свідоцтва про одруження серії НОМЕР_10 , згідно якого спадкодавець уклав 29.08.1970 шлюб із позивачем (а.с.123 т.1 (аркуш 7 спадкової справи)). Водночас, матеріали спадкової справи не містять доказів припинення означеного шлюбу станом на день відкриття спадщини.

При цьому заява спадкоємця ОСОБА_2 (позивача) від 15.12.2023, що адресована приватному нотаріусу ЧРНО Віріч І.П. (а.с.131 т.1), не містить волі ОСОБА_2 щодо відмови від видачі на її ім`я свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя: квартирі АДРЕСА_1 , як і в цілому такої відмови не містять матеріали спадкової справи №110/2021 (а.с.117-195 т.1).

У зв`язку з цим, суд дійшов висновку, що оскаржувані відповідачем свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 , видані на 7/16 частин квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оформлені без урахування тієї обставини, що той з подружжя, який пережив спадкодавця, тобто ОСОБА_2 , має право, зокрема у спірному спадковому майні, на 1/2 частку як у спільному сумісному майні подружжя.

Що стосується розміру обов`язкової частки непрацездатної вдови спадкодавця, тобто позивача ОСОБА_2 , то суд звертає увагу учасників справи, що станом на день відкриття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_6 , спадкоємцями першої черги (ст.1261 ЦК України) були: ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_7 (син), ОСОБА_8 та ОСОБА_15 .

Таким чином, частка кожного із спадкоємців першої черги у спадковому майні, що лишилося після смерті спадкодавця ОСОБА_7 , зокрема і в спірній квартирі, складає по 1/8 частині (1/2 частина (розмір частки спадкодавця у спірному спадковому майні за умови, що воно перебуває у спільній сумісній власності подружжя) / 4 спадкоємці першої черги спадкування)). У зв`язку з цим, половина частки, яка належить ОСОБА_2 як непрацездатній вдові (обов`язкова частка), складає 1/16 частину (1/8 / 2).

Отже, суд дійшов висновку, що після відкриття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_6 , частки у квартирі АДРЕСА_1 як спадковому майні мали бути наступними:

1. ОСОБА_2 – 1/2 (частка в спільному майні подружжя) та 1/16 (обов`язкова частка згідно положень ч.1 ст.1241 ЦК України);

2. ОСОБА_4 – 7/32 (1/2 частка в спадковому майні, що належала спадкодавцю як його частка у спільній сумісній власності) – 1/16 (обов`язкова частка ОСОБА_2 згідно положень ч.1 ст.1241 ЦК України) = 7/16 (частка у спадковому майні, що підлягала спадкуванню згідно заповіту від 27.10.2015 спадкоємцями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ); 7/16 / 2 = 7/32));

3. ОСОБА_3 – 7/32 (1/2 частка в спадковому майні, що належала спадкодавцю як його частка у спільній сумісній власності) – 1/16 (обов`язкова частка ОСОБА_2 згідно положень ч.1 ст.1241 ЦК України) = 7/16 (частка у спадковому майні, що підлягала спадкуванню згідно заповіту від 27.10.2015 спадкоємцями ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ); 7/16 / 2 = 7/32)).

Проте приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Віріч І.П. помилково, без врахування тієї обставини, що ОСОБА_2 має право на частку в спадковому майні – квартирі АДРЕСА_1 , як частку в спільному майні подружжя, видала на ім`я малолітніх спадкоємців після смерті ОСОБА_6 – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскаржувані позивачем свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом №168 та №172 від 06.03.2024, в яких частка в праві власності на спадкове майно складає по 7/16 частин замість правильних по 7/32 частин.

Отже, суд дійшов висновку, що у зв`язку з видачею оскаржуваних позивачем свідоцтв про право на спадщину за заповітом, що видані на ім`я малолітніх відповідачів, розмір частки в яких у двічі перевищує розмір частки у спірному спадковому майні, на який підлягали видачі на їх ім`я свідоцтва про право на спадщину за заповітом, порушено право позивача на отримання свідоцтва на 1/2 частку в спільному майні подружжя, а також на правильне визначення розміру обов`язкової частки ОСОБА_2 згідно положень ч.1 ст.1241 ЦК України, тому позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 , видане на 7/16 частин квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 , а також про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 , видане на 7/16 частин квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4 , є обгрунтованими і вмотивованими, а тому такими, що підлягають до задоволення.

Оскільки суд дійшов висновку, про обгрунтованість позовних вимог позивача про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 , що видане на 7/16 частин квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 , та про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 , що видане на 7/16 частин квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4 , тому задоволенню підлягають і похідні позовні вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на 7/16 частин квартири АДРЕСА_1 та про скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на 7/16 частин квартири АДРЕСА_1 .

Задовольняючи похідні позовні вимоги суд звертає увагу учасників справи, що такий спосіб захисту як скасування рішення про державну реєстрацію права власності у випадку визнання недійсним свідоцтва про право власності на спадщину є ефективним, що узгоджується із висновками Верховного Суду в означеній категорії цивільних справ, що викладені у постановах від 03 квітня 2019 року у справі № 154/1668/18 (провадження № 61-2510св19) та від 29 червня 2022 року у справі № 383/258/21 (провадження № 61-18173св21), які суд застосовує з метою виконання положень ч.4 ст.263 ЦПК України.

Також суд дійшов висновку про необхідність звернути увагу учасників справи, що відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній станом на час прийняття рішення про державну реєстрацію права власності, тобто станом на 06.03.2024) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Міністерства юстиції України, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Міністерства юстиції України.

Державна реєстрація прав у випадках, передбачених цією частиною, проводиться у порядку, визначеному цим Законом, крім випадку визнання її вчиненою з порушенням цього Закону та анулювання рішення державного реєстратора про державну реєстрацію на підставі рішення Міністерства юстиції України, що виконується посадовою особою Міністерства юстиції України відповідно до статті 37 цього Закону.

Отже, у розумінні положень наведеної норми права у чинній редакції, належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є саме скасування рішення державного реєстратора щодо державної реєстрації прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, обраний позивачем спосіб судового захисту щодо скасування рішення про державну реєстрацію права власності за відповідачами на 7/16 частин за кожною у праві власності на спірний об`єкт нерухомості, у практичному аспекті забезпечить і гарантує позивачу відновлення порушеного права.

Такий висновок суду узгоджується із висновком Верховного Суду щодо застосування положень ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», що викладений у постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 450/441/19 (провадження № 61-691св22).

Що стосується позовної вимоги про визнання за позивачем права власності на 9/16 частин квартири АДРЕСА_1 , то суд зазначає про таке.

Підпунктами 1.1, 1.5 пункту 1 глави 11 розділу II Порядку №296/5 у редакції, чинній на час видачі приватним нотаріусом ЧРНО Віріч І.П. оскаржуваних свідоцтв, передбачено, що у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з подальшим повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з них видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

Частиною 5 ст.1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Частиною 1 ст.1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7, свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому чинним на момент такої нотаріальної дії законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину та можливості подальшого оформлення своїх спадкових прав у порядку, передбаченому законом, вимоги про визнання права на спадщину в судовому порядку задоволенню не підлягають у зв`язку з відсутністю порушених прав спадкоємців, щодо захисту яких вони звернулися до суду. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду по захист своїх спадкових прав за правилами позовного провадження.

З аналізу означених норм матеріального та процесуального права, а також керівних роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, суд встановив, що зверненню позивача як спадкоємця на обов`язкову частку, а також частку в спільному майні подружжя, до суду з вимогою про визнання права власності на спадкове майно мало б передувати вирішення даного питання в позасудовому порядку шляхом звернення позивача із заявами до приватного нотаріуса Черкаського районного нотаріального округу Віріч І.П. про видачу свідоцтва про право на обов`язкову частку у спадщині та про видачу свідоцтва на частку в спільному майні подружжя.

Установивши, що позивач не надала суду доказів того, що вона в установленому законом порядку подала нотаріусу заяви про видачу свідоцтва про право на обов`язкову частку у спадщині та на видачу свідоцтва на частку в спільному майні подружжя на спадкове майно – квартиру АДРЕСА_1 , та що нотаріус відмовила їй у видачі вказаних свідоцтв, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання за позивачам права власності на 9/16 частин означеного нерухомого майна, оскільки така позовна вимога є передчасною.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 16 січня 2019 року в справі № 2-390/2006, від 21 лютого 2021 року в справі № 392/1213/17 та від 12 січня 2023 року в справі №299/2447/21 (провадження № 61-5772св22).

У зв`язку з цим, суд констатує, що твердження представника відповідачів за ордером адвоката Осадчого О.В., проголошене ним у судових дебатах, що відбулися 13.03.2026, про те, що позовна вимога позивача про визнання права власності на 9/16 частин спірного нерухомого майна є передчасною, є обгрунтованим і вмотивованим, а тому таким, що підлягає врахуванню під час ухвалення судового рішення.

Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, а саме: задоволенню підлягають позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 , видане на 7/16 частин квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 ; скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на 7/16 частин квартири АДРЕСА_1 ; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 , видане на 7/16 частин квартири АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_4 ; скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на 7/16 частин квартири АДРЕСА_1 . У іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають з підстав, викладених у мотивувальній частині рішення.

Щодо розподілу судових витрат, то суд зазначає про таке.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Довідкою до акту огляду МСЕК серії 12 ААВ №639299 від 26.09.2022, що в копії додана позивачем до позову від 28.07.2025, підтверджується, що остання є особою з інвалідністю І групи. Отже, позивач звільнена від сплати судового збору за подачу цього позову відповідно до вказаного вище закону.

Частиною 1 ст.133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 1 ст.141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.6 ст.141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 3 ст.6 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

З огляду на означені норми права, приймаючи до уваги, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, тому, керуючись ч.1 ст.141 ЦПК України у взаємозв`язку із положеннями ч.6 ст.141 того ж Кодексу та п.п.2 п.1 ч.2 ст.4, ч.3 ст.6 Закону України «Про судовий збір», з відповідачів на користь держави у рівних частках підлягає стягненню судовий збір, який мав бути сплачений, однак не був сплачений у відповідності до вимог Закону України «Про судовий збір», позивачем ОСОБА_2 при зверненні до суду з даним позовом в сумі 2422,40 грн як за дві позовні вимоги немайнового характеру, тобто з кожного по 1211,20 грн.

Водночас суд здійснює стягнення розміру судового збору з відповідачів у рівних частках, оскільки стягнення з відповідачів означеного виду судових витрат у солідарному порядку законом не передбачено.

Аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 24.01.2018 у справі № 907/425/16, від 16.01.2024 у справі №903/87/23, а також у постановах Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 17.05.2023 у справі № 522/5582/16-ц, від 17.08.2022 у справі № 745/342/19 та від 24.03.2021 у справі № 462/2077/17.

Крім того, оскільки відповідачі не досягли повноліття, а відповідно і не мають цивільної процесуальної дієздатності, беручи до уваги, що їх інтереси представляє законний представник ОСОБА_1 (мати), тому, керуючись ст.47, 59, 64 ЦПК України, стягнення судових витрат слід здіснити із законного представника малолітніх відповідачів.

Водночас, питання розподілу витрат позивача на надання професійної правничої допомоги суд не здійснює, оскільки крім попередньо (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат (а.с.47 т.1), де міститься інформація про розмір означених витрат, матеріали справи не містить доказів, перелік яких викладений у ст.137 ЦПК України. Вказані обставини є процесуальною перешкодою у розподілі витрат позивача на надання професійної правничої допомоги безпосередньо цим судовим рішенням.

Керуючись ст. 1216, 1217, 1218, 1222, 1223, 1241, 1261, 1268, 1269, 1270, 1298 ЦК України, ст. 2, 4, 12, 13, 47, 59, 64, 76, 77, 80, 81, 82, 83, 89, 95, 133, 141, 244, 264, 265, 354, 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

позовну заяву ОСОБА_2 до малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , в інтересах яких діє законний представник ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Черкаської міської ради та приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу Віріч Інна Петрівна, про скасування свідоцтва про право на спадщину, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та про визнання права власності на майно задовольнити частково.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 06 березня 2024 року, видане приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Віріч Інною Петрівною, зареєстроване в реєстрі за № 168, відповідно до якого спадкоємцем після смерті ОСОБА_6 на 7/16 часток у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , є ОСОБА_4 .

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 71940425 від 06 березня 2024 року, щодо реєстрації права власності за ОСОБА_4 на 7/16 часток квартири АДРЕСА_1 , що прийняте приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Віріч Інною Петрівною.

Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 06 березня 2024 року, видане приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Віріч Інною Петрівною, зареєстроване в реєстрі за № 172, відповідно до якого спадкоємцем після смерті ОСОБА_6 на 7/16 часток у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 .

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 71940425 від 06 березня 2024 року, щодо реєстрації права власності за ОСОБА_3 на 7/16 часток квартири АДРЕСА_1 , що прийняте приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Віріч Інною Петрівною.

У іншій частині позовні вимоги залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього відповідача ОСОБА_4 , на користь держави судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього відповідача ОСОБА_3 , на користь держави судовий збір у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 (двадцять) копійок.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене 23 березня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП: НОМЕР_11 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідачі: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП: НОМЕР_12 , місце проживання: АДРЕСА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП: НОМЕР_13 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , РНОКПП: НОМЕР_14 , місце проживання: АДРЕСА_2 , в інтересах якої діє законний представник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП: НОМЕР_13 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Служба у справах дітей Черкаської міської ради, код ЄДРПУО: 37853141, місцезнаходження: м.Черкаси, вул. Благовісна, 170.

Приватний нотаріус Черкаського районного нотаріального округу Віріч Інна Петрівна, РНОКПП: НОМЕР_15 , місце здійснення приватної нотаріальної діяльності: м.Черкаси, вул. Благовісна, 180, к.39.

Головуючий: О. В. Петренко