Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №730/97/26 — Борзнянський районний суд Чернігівської області

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653) 3-50-01

Справа №730/97/26

Провадження № 2/730/212/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" березня 2026 р. м. Борзна

Борзнянський районний суд Чернігівської області в складі головуючого судді Ріхтера В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу за позовом Акціонерного товариства «Ідея банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство «Ідея банк» (далі – позивач, АТ «Ідея банк») через свого представника Жовтонецького Віктора Миколайовича за допомогою системи «Електронний суд» звернулося до Борзнянського районного суду Чернігівської області (далі – суд) з позовом до ОСОБА_1 (далі – відповідач, ОСОБА_1 ), в якому просить стягнути з неї заборгованість за кредитним договором № М75.00616.009954972 від 08.02.2023 у розмірі 156 490,76 грн, а також судовий збір у сумі 2 662,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08.02.2023 між сторонами було укладено кредитний договір № М75.00616.009954972, згідно умов якого ОСОБА_1 отримала кредитні кошти, проте вчасно їх не повернула, у результаті чого виникла заборгованість.

Згідно ухвали від 28.01.2026 суд постановив прийняти до розгляду дану позовну заяву та відкрити спрощене позовне провадження, здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Позивач у судове засідання не викликався, оскільки розгляд справи проводиться без повідомлення сторін. Від позивача не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідач була повідомлена належним чином про розгляд справи відповідно до положень п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, однак у встановлений законом строк відзиву на позов не подала, а також не скористалася свої правом подання до суду заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.

Розгляд справи проведено у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у відповідності із ч. 5 ст. 279 ЦПК України за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України судове засідання не проводиться.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підтвердження своїх позовних вимог представник позивача додав до позовної заяви копії наказу № Н/2022-1474 від 28.10.2022 АТ «Ідея банк» про самопредставництво в судах України, виписки з ЄДР юридичних осіб АТ «Ідея банк», історії нарахування плати (комісії) за управління кредитом протягом терміну дії договору С-204-0078847-19-980 від 29.01.2019, довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором № С-204-0078847-19-980 від 29.01.2019, розрахунку надлишково нарахованих процентів по договору № С-204-0078847-19-980 від 29.01.2019, підтвердження про відправлення копії позовної заяви з додатками відповідачу та опис вкладення.

Таким чином, у цій справі позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами факту отримання коштів ОСОБА_1 у АТ «Ідея банк»; перерахування відповідачу кредитних коштів, розрахунок заборгованості за кредитним договором взагалі стосується іншої особи.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому, згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у свої сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

На підставі ч. 2 ст. 76 ЦПК України, ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Засобами доказування є письмові, речові і електронні докази; висновки експертів; показання свідків.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторони. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Положеннями ст. 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ч.ч. 1, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У цій же справі представник позивача обрав пасивну поведінку.

Так, після надходження справи до суду представником позивача на адресу суду не було надіслано жодного клопотання чи заяви, не надходило жодних документів. Будь-яких письмових звернень до суду із зазначенням доказів, які бажає долучити позивач, із зазначенням об`єктивних причин неможливості їх надання останній не подавав. Як вбачається з матеріалів справи, позивач просив проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. Про намір брати участь в судових засіданнях не заявляв.

Суд зазначає, що учасники цивільного судочинства зобов`язані сумлінно користуватися належними їм процесуальними правами і виконувати добросовісно процесуальні обов`язки.

У відповідності до вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України, суд сприяв позивачу в реалізації ним прав, передбачених цим Кодексом, але позивач своїм правом не скористався, процесуальна поведінка позивача є пасивною.

Оцінюючи таку поведінку позивача, суд бере також до уваги й те, що справа має бути розглянута у розумні строки.

Обов`язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування, і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини, з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58. постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Розрахунок кредитної заборгованості, наданий АТ «Ідея банк», стосується іншої особи.

Сам розрахунок заборгованості є внутрішнім документом та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися відповідачу кредитні кошти у зазначеному в позові розмірі, а також зробити висновок про те, що ця заборгованість виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов договору.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. Аналогічний правовий висновок навів Верховний Суд у постановах від 16 вересня 2020 у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 у справі № 760/7792/14-ц.

Верховний Суд у постанові від 05 червня 2018 у справі № 338/180/17 виснував, що не можна вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до приписів ч. 1, ч. 6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Ураховуючи вищевикладене, з огляду на ту обставину, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт укладення кредитного договору та перерахування коштів відповідачу згідно цього договору, або, що ОСОБА_1 дійсно отримала кредит від АТ «Ідея банк» в сумі 51 100,00 грн. згідно кредитного договору від 08.02.2023, у позові слід відмовити.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Беручи до уваги те, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 141, 259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Акціонерного товариства «Ідея банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ріхтер В.В.