Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №274/4155/25 — Житомирський районний суд Житомирської області

Справа № 274/4155/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Буткевича М.І., за участі секретаря судового засідання Беляєвої А.М., позивача ОСОБА_1 , представника відповідачки ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих коштів,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідачки грошові кошти у розмірі 1 386 000,00 грн, отримані нею безпідставно.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає наступне.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 14 травня 2024 року по справі № 274/56840/22 апеляційну скаргу представника відповідачки задоволено частково. Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 грудня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Визнано автомобіль «Mercedes-Benz E200», 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , vin код, НОМЕР_2 ; автомобіль «BMW X4», 2020 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , vin код НОМЕР_4 , грошові кошти, внесені ОСОБА_1 на розрахунковий рахунок Акціонерного товариства «Сенс Банк» в розмірі 416 190,56 грн та розрахункові рахунки Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в розмірі 31 868,05 грн спільною сумісною власністю подружжя. Визнано у порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на автомобіль «Mercedes-Benz Е200», 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , vin код, НОМЕР_2 .

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля «Mercedes-Benz E200», 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_5 , vin код, НОМЕР_6 у розмірі 104 334,00 грн.

Стягнуто із ОСОБА_1 користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля «BMW Х4», 2020 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_7 , vin код НОМЕР_8 у розмірі 916 389,50 грн.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1/2 частину грошових коштів, які знаходяться на розрахункових рахунках: Акціонерного товариства «Сенс Банк» в розмірі 208 095,28 грн та Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в розмірі 15 934,03 грн. В решті позову відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 12759,23 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 16 травня 2024 року. Крім того ОСОБА_1 зазначає, що 30.05.2024 та 04.06.2024 приватний виконавець Волкова Є.О. примусово стягнула з нього на користь ОСОБА_4 кошти в розмірі 1 386 063,24 грн. (один мільйон триста вісімдесят шість тисяч шістдесят три гривні, 24 коп.) на підставі виконавчого листа № 274/5840/22, виданого 28.05.2024 Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області, не дотримавшись 30 днів, визначених постановою апеляційного суду на касаційне оскарження. Вважає, що приватний виконавець Волкова Є.О. мала надати йому термін на добровільне виконання рішення суду. Зазначає, що Постановою Верховного Суду від 09 квітня 2025 року у справі № 274/5840/22 (провадження № 61-8677св24) рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 грудня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 травня 2024 року, на підставі якого відбулося стягнення, скасовано. За таких обставин ОСОБА_1 вважає, що отримання відповідачкою ОСОБА_3 вказаних коштів в сумі 1 386 000,00 грн. є безпідставним та просить повернути їх.

Відповідно до ухвали суду 02.09.2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження (а.с. 99).

В судове засідання з`явилися позивач та представник відповідачки. Позивач позов визнав у повному обсязі. Представник відповідачки просив відмовити у задоволенні позову, оскільки вирішення питання про повернення коштів позивачу має відбуватися після розгляду справи Бердичівським міськрайонним судом, яка й досі перебуває на розгляді.

Заслухавши думки учасників та дослідивши надані суду докази, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що у жовтні 2022 року відповідачка звернулася до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області з позовом, в якому просила визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_1 транспортні засоби та грошові кошти, які зберігаються на банківських рахунках.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 грудня 2023 року по справі № 274/5840/22 позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу, визнання майна спільною сумісною власністю, розподіл майна подружжя задоволено частково.

У порядку розподілу майна подружжя визнано за ОСОБА_3 право власності на ідеальну частку автомобіля «Mercedes-BenzE200», 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_9 , залишивши у власності ОСОБА_1 ідеальну частку цього автомобіля. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в рахунок компенсації судових витрат по сплаті судового збору 1043 гривні 34 копійок. У задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовити.

He погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представником відповідачки було подано апеляційну скаргу. Постановою Житомирського апеляційного суду від 14 травня 2024 року по справі № 274/56840/22 апеляційну скаргу задоволено частково. Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 грудня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. Визнано автомобіль «Mercedes-Benz E200», 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; автомобіль «BMW X4», 2020 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , грошові кошти, внесені ОСОБА_1 на розрахунковий рахунок Акціонерного товариства «Сенс Банк» в розмірі 41 6190,56 грн та розрахункові рахунки Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» в розмірі 31 868,05 грн спільною сумісною власністю подружжя.

Визнано у порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на автомобіль «Mercedes-Benz E200», 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_10 . Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля «Mercedes-Benz Е200», 2005 року випуску, у розмірі 104 334,00 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля «BMW X4», 2020 року випуску, у розмірі 916 389,50 грн. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 1/2 частину грошових коштів, які знаходяться на розрахункових рахунках: Акціонерного товариства «Сенс Банк» в розмірі 208 095,28 грн та Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» у розмірі 15 934,03 грн. В решті позову відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судові витрати в розмірі 12759,23 грн.

Не погодившись із рішенням першої та апеляційної інстанції ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 грудня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 травня 2024 року, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд за встановленою підсудністю.

Постановою Верховного Суду від 09 квітня 2025 року у справі 274/5840/22 (провадження № 61-8677св24) касаційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено. Рішення Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 грудня 2023 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 14 травня 2024 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Правовідносини між сторонами врегульовані та відповідають наступним нормам права.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

В абзаці п`ятому підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 26.06.2013 № 5-pп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 23.11.2018 № 10-p/2018); невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012). Отже, саме набрання судовим рішенням законної сили є моментом виникнення обов`язку його виконання. Вказаний висновок зроблено в постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/10616/24 від 20 серпня 2025 року.

Відповідно до ст. 384 ЦПК України, постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Крім того в постанові Житомирського апеляційного суду від 14 травня 2024 року по справі № 274/56840/22 чітко зазначено, що постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Тому з 14 травня 2024 року у ОСОБА_1 виник обов`язок по виконанню постанови Житомирського апеляційного суду від 14 травня 2024 року по справі № 274/56840/22, оскільки вказане рішення набрало законної сили з дня його ухвалення.

Виконання рішення суду є завершальною стадією процесу, що забезпечує реалізацію права на справедливий суд. Реальний захист відновлення порушених суб`єктивних прав позивача може бути забезпечений лише тоді, коли боржник добровільно виконує рішення суду або буде примушений до цього компетентними органами. У національному законодавстві зазначені тези відображені у тому числі в статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», де зазначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, як, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Отже, Закон «Про виконавче провадження» регламентує правовідносини, що виникають в межах примусового виконання рішення, коли боржник відмовився від добровільного виконання рішення суду, порушуючи тим самим приписи Конституції України та процесуального законодавства. Саме для примусового виконання рішення має бути отримано виконавчий лист, який звертається до примусового виконання у визначений спосіб.

Однак, з цього не випливає, що обов`язок виконання рішення суду для зобов`язаної сторони виникає виключно після отримання виконавчого документу, або пред`явлення його до примусового виконання. Більше того, в разі ухилення від добровільного виконання рішення, законом передбачена відповідальність, яка полягає у тому числі у збільшені витрат боржника на сплату виконавчого збору та інших негативних для боржника наслідках. Таким чином, держава стимулює виконання рішення суду в добровільному порядку.

Отже, системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що моментом виникнення обов`язку зобов`язаної сторони виконати рішення суду є саме набрання таким рішенням законної сили, а не відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 1 ст.431 ЦПК України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Оскільки ОСОБА_1 добровільно не виконував постанову Житомирського апеляційного суду від 14 травня 2024 року по справі № 274/56840/22, а тому ОСОБА_3 звернулась до суду про отримання виконавчих листів, які в подальшому були звернені до виконання. За таких обставин твердження позивача, що ОСОБА_3 безпідставно заволоділа його коштами не відповідає дійсності, оскільки дані кошти були стягнені на підставі виконавчих листів, виданих на виконання вищезгаданої постанови Житомирського апеляційного суду.

Позивач стверджує, що кошти стягнені безпідставно на користь відповідачки згідно рішення суду та вимагає їх повернення. Однак, суд вважає, що вирішення даного спору неможливе, доки не буде винесено остаточного рішення Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області по справі № 274/56840/22. Оскільки питання про повернення коштів має вирішуватись в порядку повороту виконання даного рішення суду.

Поворот виконання рішення це процесуальна форма захисту прав боржника. Воно можливе лише після набрання судовим рішенням законної сили. Його суть у поверненні стягувачем боржнику всього одержаного за скасованим рішенням.

За приписами ч. 2 ст. 444 ЦПК України, якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо під час нового розгляду справи він:

1) закриває провадження у справі;

2) залишає позов без розгляду;

3) відмовляє в позові повністю;

4) або задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах, вирішуються судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, якщо інше не визначено цим розділом (частина перша статті 446 ЦПК України).

Мета повороту виконання рішення спрямована на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала.

Статтею 444 ЦПК України чітко визначено, що заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Оскільки розгляд справи 274/56840/22 не закінчений, справа передана для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, судове рішення по суті не ухвалено, а отже підстава для здійснення повороту виконання рішення іще не наступила.

За таких обставин, суд вважає, позовну заяву ОСОБА_1 безпідставною та необґрунтованою, у задоволенні якої слід відмовити.

Щодо стягнення з позивача на користь відповідачки витрат на правничу допомогу у розмірі 50 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 Цивільного процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК).

Відповідно до ч. 3 ст.141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною четвертою, п`ятою статті 137 ЦПК визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Заявляючи вимоги про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, відповідачем та його представником не було подано до суду детального опису робіт та наданих послуг, які здійснювались адвокатом в процесі розгляду даної справи.

Тому, надаючи оцінку наведеним доказам, враховуючи участь представника відповідачки у судових засіданнях, суд звертає увагу, що зазначена на виконання правничих послуг вартість робіт є завищеною з огляду на складність справи, виявляє непропорційність з врахуванням необхідного часу для захисту прав особи.

З огляду на викладене, суд, керуючись принципом доцільності та справедливості, вважає необхідним стягнути з позивача на користь відповідачки відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 384 ЦПК України,-

УХВАЛИВ

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманих коштів – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на правову допомогу у розмірі 8 000,00 грн.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_11 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; адреса: АДРЕСА_2 ; РНОКПП: НОМЕР_12 .

Суддя М.І.Буткевич