Постанова від 22 березня 2026 р. у справі №464/9973/14-ц — Львівський апеляційний суд

Справа № 464/9973/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Чорна С.З.

Провадження № 22-ц/811/4137/25 Доповідач в 2 інстанції: Савуляк Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Мікуш Ю.Р., Шандри М.М.

секретаря: Заяць Я.І.

без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2025 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 про звернення стягнення,-

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позов мотивували тим, що 24 січня 2008 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № LVH9G10000002979, за умовами якого позичальник отримала кредит в розмірі 277750.00 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2.50% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 25 січня 2038 року.

Крім того, 24 січня 2008 року між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки №LVH9G10000002979, за умовами якого для забезпечення виконання зобов`язань за вищезазначеним кредитним договором в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 50.10 кв.м., житловою площею 27.70 кв.м.

Внаслідок неналежного виконання зобов`язань за умовами кредитного договору у ОСОБА_2 виникла заборгованість, яка станом на 21 липня 2014 року становить 1 514193.18 грн.

У зв`язку з невиконанням боржником основного зобов`язання у банку як іпотекодержателя виникло право задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

З наведених підстав, враховуючи уточнення позовних вимог, просили в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №LVH9G10000002979 від 24 січня 2008 року в розмірі 1 514 193.18 грн звернути стягнення на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 50.10 кв.м. шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на підставі договору іпотеки №LVH9G10000002979 від 24 січня 2008 року Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2025 рокув задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 про звернення стягнення відмовлено у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 20 000 грн витат на професійну правничу допомогу.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2025 року оскаржило Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк».

В апеляційній скарзі покликається на те, що з травня 2009 року по червень 2012 року тривав розгляд справи № 2-633/11 за позовом банку до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про звернення стягнення на квартиру, а перебування справи в провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій виключає необхідність у поданні нових позовів.

Оскільки вищезазначений позов залишено без розгляду хвалою Апеляційного суду Львівської області від 11 червня 2012 року, лише після 11 червня 2012 року банк дізнався про своє незахищене право на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Висновок суду про те, що банком пропущено строк позовної давності є помилковим, оскільки даний позов пред`явлено 02 вересня 2014 року.

Відсутні підстави для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки подана відповідачкою квитанція не підтверджує, що професійна правнича допомога надавалася саме у справі у даній справі, а вимога про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в інших справах не підлягає до задоволення.

Просить рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В судове засідання сторони не з`явилися, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Враховуючи предмет спору, складність справи, а також необхідність дотримання розумних строків розгляду справи колегія суддів ухвалила проводити розгляд справи без участі сторін.

Згідно з ч. 5 статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення – 23 березня 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частино. 2 статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України у разі, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч.1ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема заставою.

Статтею 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека – це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Судом встановлено, що 24 січня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено договір про іпотечний кредит № LVH9G10000002979, за умовами якого кредитор зобов`язується надати позичальнику на умовах цього договору грошові кошти в сумі 277750.00 грн, а позичальник зобов`язується належним чином використати та повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 15.00 % річних, а також інші платежі в порядку, на умовах та в строки,визначені цим договором.

Кредит надається строком погашення не пізніше 24 січня 2038 року на поліпшення якості окремої квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (п. 1.3 договору про іпотечний кредит № LVH9G10000002979 від 24 січня 2008 року).

Пунктом 2.4 договору про іпотечний кредит № LVH9G10000002979 від 24 січня 2008 року передбачено, що позичальник зобов`язується щомісячно до 24 числа кожного місяця, починаючи з наступного після укладення цього договору, здійснювати погашення кредиту та сплачувати нараховані кредитором відсотки ануїтетними платежами в сумі не менше 3558.31 грн шляхом внесення готівки до каси кредитора або шляхом безготівкових перерахувань на рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у кредитора; останню сплату ануїтетного платежу здійснити не пізніше 24 січня 2038 року.

З метою забезпечення виконання умов кредитного договору між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки №LVH9G10000002979 від 24 січня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Журомською М.В., зареєстрований в реєстрі за № 132, за умовами якого передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

Заставна вартість предмету іпотеки на день укладення цього договору становить 373700 грн (п. 1.3.1 договору іпотеки №LVH9G10000002979 від 24 січня 2008 року).

Згідно з п. 2.1.5. договору іпотеки №LVH9G10000002979 від 24 січня 2008 року іпотекодержатель має право у випадку невиконання іпотекодавцем зобов`язань, а також в інших випадках, передбачених цим договором, задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Пунктом 4.1 договору іпотеки №LVH9G10000002979 від 24 січня 2008 року передбачено, що іпотекодержатель набуває право на задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у випадку, якщо у момент настання строку виконання зобов`язань вони не будуть виконані (виконані неналежним чином) та у випадку, якщо інформація або документи, надані іпотекодавцем при укладенні цього договору, виявляться недостовірними та/або недійсними, а також у випадках, передбачених п. 5.2.4 договору про іпотечний кредит.

Відповідно до п. 4.2. договору іпотеки №LVH9G10000002979 від 24 січня 2008 року звернення стягнення за цим договором здійснюється на підставі цього договору, виконавчого напису нотаріуса або за рішенням суду.

Згідно з п. 4.3. договору іпотеки №LVH9G10000002979 від 24 січня 2008 року даний пункт цього договору є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, яке надає право іпотекодержателю звернути стягнення на предмет іпотеки, на підставі цього договору шляхом:

-продажу від свого імені предмета іпотеки будь-які особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку»;

-прийняття предмета іпотеки у власність в порядку, визначеному статтею 37 Закону України «Про іпотеку». При цьому це застереження визначається сторонами як договір про задоволення вимог іпотеко держателя.

Згідно з розрахунком заборгованості за договором про іпотечний кредит №LVH9G10000002979 від 24 січня 2008 року, така станом на 21 липня 2014 року становить 1 514 193.18 грн (т. 1 а.с.4-6 ).

07 лютого 2014 року Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» надіслано ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вимогу № 30.1.0.0/2-WW9 про повернення суми кредиту в повному обсязі, а також процентів, комісії та штрафних санкцій, нарахованих на день повернення кредит, в тридцятиденний строк з дня отримання цієї вимоги (т. 1 а.с. 7).

Вимогу № 30.1.0.0/2-WW9 від 07 лютого 2014 року ОСОБА_1 отримала 26 лютого 2014 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (т. 1 а.с. 9).

Однак, вищезазначена вимога банку залишилася без виконання іпотекодавцем.

Оскільки боржник ОСОБА_2 належним чином не виконала своїх зобов`язань за договором про іпотечний кредит №LVH9G10000002979 від 24 січня 2008 року щодо повернення кредиту та сплати відсотків, банк набув право на вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки.

В суді першої інстанції у відзиві на позовну заяву представник відповідача заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про те, що вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки подана в межах строку позовної давності, оскільки строк виконання зобов`язання за кредитним договором спливає 24 січня 2038 року.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно зі статтею 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Відповідно до статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Згідно з частинами третьою та четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В умовах договору про іпотечний кредит № LVH9G10000002979 від 24 січня 2008 року сторони погодили, що погашення кредиту здійснюється щомісячними ануїтетними платежами, останній з яких слід здійснити не пізніше 24 січня 2038 року.

Однак така умова не обмежує право банку на дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитним договором незалежно від способу такого стягнення, яке змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору.

Разом з тим, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Як вбачається з матеріалів справи, 06 травня 2009 року Закрите акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа: сектор у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Сихівського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області, про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором про іпотечний кредит.

Заочним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 24 листопада 2010 року у справі № 2-108/10 позов задоволено частково.

Звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1 шляхом продажу предмету іпотеки ЗАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою – покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також з наданням ЗАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу, в рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит № LVH9G10000002979 від 24 січня 2008 року в розмірі 290041.16 грн.

Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання їй іншого житлового приміщення.

В решті позовних вимог відмовлено.

Листом Сихівського районного суду м. Львова від 04 липня 2024 року № 04/19/2024 повідомлено, що заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 24 листопада 2010 року у справі № 2-108/10 за заявою ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення скасовано, справу перереєстровано за № 2-633/11.

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 12 грудня 2011 року у справі №2-633/11, у задоволенні позовних вимог за первісним позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_1 , за іпотечним договором № LVH9G10000002979 від 24 січня 2008 року в рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит № LVH9G10000002979 від 24 січня 2008 року, виселення з квартири АДРЕСА_1 осіб, які там проживають, та зняття їх з реєстраційного обліку в СГІРФО Сихівського ЛМУ ГУ МВСУ у Львівській області – відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 про визнання недійсним іпотечного договору № LVH9G10000002979 від 24 січня 2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Журомською М.В., зареєстрованого в реєстрі за № 132, – відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 11 червня 2012 року заяву Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» – задоволено.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 12 грудня 2011 року в частині відмови у задоволенні вимог за первісним позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи: орган опіки і піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради, сектор у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Сихівського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області, про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором про іпотечний кредит – скасувати і в цій частині позовні вимог за первісним позовом залишити без розгляду.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 відхилено.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 12 грудня 2011 року за зустрічним позовом ОСОБА_1 залишено без змін.

Як вбачається з мотивувальної частини ухвали Апеляційного суду Львівської області від 11 червня 2012 року у справі № 2-633/11, 19 квітня 2012 року Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» подано заяву про залишення позову без розгляду, що свідчить про те, що банк самостійно відмовився від реалізації свого права на звернення стягнення на предмет іпотеки в межах справи № 2-633/11.

Отже, звернувшись 06 травня 2009 року з позовними вимогами до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за договором про іпотечний кредит № LVH9G10000002979 від 24 січня 2008 року, банк скористався своїм правом вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, відтак на підставі частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк кредитування.

Таким чином, 06 травня 2009 року сплив строк користування кредитом і починаючи з цієї дати банк мав право звернутися з вимогою до іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Однак, з такою вимогою ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду лише 03 жовтня 2014 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції Сихівського районного суду м. Львова, тобто з пропуском позовної давності.

Враховуючи те, що в суді першої інстанції представник відповідача заявив про застосування позовної давності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв`язку зі спливом позовної давності.

Доводи апеляційної скарги щодо помилковості висновку суду про сплив строку позовної давності не знайшли свого підтвердження матеріалами справи.

Оскільки позовна давність застосовується до вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки з врахуванням умов кредитного договору, позивач міг пред`явити вимогу до іпотекодавця про звернення стягнення на предмет іпотеки протягом трьох років з дати спливу строку користування кредитом, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 24 січня 2025 року у справі № 755/2598/22.

Покликання апелянта на відсутність підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, є необґрунтованими, оскільки відповідачем надано належні та допустимі докази, які підтверджують такі витрати, а саме, договір про надання професійної правничої допомоги № 31/01-24 від 31 січня 2024 року, акт прийому-передачі наданих послуг до цього договору, підписаний сторонами 10 вересня 2025 року, та квитанцію про оплату наданих послуг № 2570478836 від 18 серпня 2024 року (т. 2 а.с. 222-224).

При цьому, в пункті 2.2 договору про надання професійної правничої допомоги №31/01-24 від 31 січня 2024 року зазначено, що правнича допомога полягає у наданні клієнту юридичних послуг щодо представництва у спорі з Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки, а в квитанції № 2570478836 від 18 серпня 2024 року зазначено, що призначенням платежу є адвокатський гонорар за договором №31/01-24 від 31 січня 2024 року, що свідчить про те, що професійна правнича допомога надавалася саме у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Згідно норм ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, постановлено справедливе судове рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не убачає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»– залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 27 жовтня 2025 року– залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 23 березня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Мікуш Ю.Р.

Шандра М.М.