Постанова від 22 березня 2026 р. у справі №463/2421/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 463/2421/25 Головуючий у 1 інстанції: Стрепко Н.Л.

Провадження № 22-ц/811/2830/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Шеремети Н.О.

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.

секретаря: Костюк С.О.

з участю: ОСОБА_1 , її представника Цап О.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 09 липня 2025 року,-

ВСТАНОВИВ:

в березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 20 червня 2019 року з ОСОБА_2 стягуються на її користь аліменти на малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 3200 гривень, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 16 квітня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Також цим рішенням стягувались аліменти з відповідача на користь позивача в розмірі 3200 гривень починаючи з 16 квітня 2019 року та до досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років. На підставі рішення суду видано виконавчі листи і відкрито виконавчі провадження №573282931 та №73282918. Оскільки відповідач ухиляється від сплати аліментів, у нього виникла заборгованість по сплаті таких, що дає право стягувачу аліментів на стягнення неустойки (пені)

З наведених підстав просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за невиплату аліментів в сумі 219 584 гривень по виконавчому провадженню №73282931, неустойку (пеню) за невиплату аліментів в сумі 35200 гривень по виконавчому провадженню №73282918, а також судові витрати – витрати на правничу допомогу, що становлять 30 000 гривень.

Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 09 липня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за несвоєчасну сплату аліментів по виконавчому провадженні №73282931 в розмірі 166 860 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за несвоєчасну сплату аліментів по виконавчому провадженні №73282918 в розмірі 35 200 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15 000 гривень витрат на правничу допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 2020, 60 гривень судового збору.

В задоволені решти вимог – відмовлено.

Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_2 – ОСОБА_3 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

В апеляційній скарзі зазначає, що заборгованість по сплаті аліментів виникла через нестабільні доходи відповідача, який не отримував офіційного доходу, та погіршення стану здоров`я, у зв`язку з чим погіршився його майновий стан через необхідність витрат на лікування. Крім того, у нього відсутній постійний дохід за кордоном, а лише тимчасові заробітки. Зазначені обставини свідчать про недоведеність його вини у несплаті аліментів за виконавчим провадженням №73282931, починаючи з 1 січня 2023 року. Розмір нарахованої позивачем неустойки становить 219 584 грн., що перевищує розмір заборгованості по сплаті аліментів в сумуі 194760 грн., і оскільки неустойка не повинна перевищувати суму боргу, тому підлягає зменшенню. Щодо стягнення неустойки у виконавчому провадженні №73282931 зазначає, що сума в розмірі 67 200 грн. підлягає зменшенню, оскільки відповідач частково сплатив аліменти та вважає, що справедливим буде половина суми від загальної заборгованості. Вважає понесені позивачем витрати на правову допомогу завищеними та недоведеними, справедливою сумою компенсації витрат на правничу допомогу є 5000.00 грн. З наведених підстав просить скасувати рішення Личаківського районного суд міста Львова від 09 липня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги позивача задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму простроченої заборгованості за виконавчим провадженням №73282931 у розмірі 67 200 грн., а також суму простроченої заборгованості за виконавчим провадженням №73282918 у розмірі 17 600 грн. та компенсацію за надання професійної правничої допомоги у розмірі 5000.00 грн.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення ОСОБА_1 та її представника Цап О.Р. щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції врахував те, що заборгованість ОСОБА_2 , який зобов`язаний сплачувати аліменти за рішенням суду, виникла саме з його вини, а тому беручи до уваги наданий позивачкою розрахунок пені, який відповідачем не спростовано, та з урахуванням обмеження, встановленого частиною 1 ст.196 СК України, дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача у зв`язку з несвоєчасною сплатою аліментів підлягає стягненню пеня у виконавчому провадженні №73282931 в розмірі 166 860 грн., та 32 500 грн. у виконавчому провадженні №73282918.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Статтею 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Відповідно до ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку зі сплати аліментів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25.04.2018 року у справі № 572/1762/15-ц прийшла до висновку, що правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилось стягнення. Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Судом встановлено, що сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 12 квітня 2019 року.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 20 червня 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 3200 гривень, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 16 квітня 2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання ОСОБА_1 в розмірі 3200 гривень щомісячно, починаючи з 16 квітня 2019 року та до досягнення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трьох років.

Відповідно до вимог ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами.

Державним виконавцем Городоцького відділу державної виконавчої служби у Львівському районі Львівської області ЗМУМЮ відкрито виконавчі провадження №73282918 і №73282931 з виконання вищезазначеного рішення суду.

З розрахунків заборгованості по аліментах від 24 лютого 2025 року, складених заступником начальника Городоцького ВДВС Миколайчук Б.В., вбачається, що заборгованість по сплаті аліментів станом на 24 лютого 2025 року у виконавчому провадженні №73282931 становить 194760 гривень, у виконавчому провадженні №73282918 становить 35200 гривень.

З жовтня 2024 року по квітень 2025 року ОСОБА_2 сплатив 27900 гривень аліментів у виконавчому провадженні №73282931, що підтверджується наданими відповідачем платіжними інструкціями та квитнаціями.

Вищезазначені платежі враховано судом першої інстанції при ухваленні рішення суду про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1

ОСОБА_2 покликається на неможливість сплати аліментів у визначеному рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 20 червня 2019 року розмірі, з тих підстав, що він не придатний до військової служби та знятий з військового обліку, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії №30-155 від 30 лютого 2018 року.

ОСОБА_2 присвоєно номер у загальній електронній системі реєстрації населення у зв`язку з конфліктом на території України, про що свідчить довідки з реєстру номерів у загальній електронній системі реєстрації населення від 21 грудня 2022 року Республіки Польща.

З матеріалів справи вбачається, що на момент ухвалення рішення про стягнення аліментів відповідач був знятий з військового обліку по стану здоров`я; на даний час перебуває у Республіці Польща, де працює водієм.

В той же час, ОСОБА_2 , всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надав суду доказів на підтвердження погіршення стану його здоров`я чи погіршення матеріального стану, які б унеможливлювали сплату аліментів у розмірі, визначеному судом.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 було відомо про стягнення з нього аліментів на дитину та матір дитини, які він періодично, а не постійно сплачував, внаслідок чого утворилася заборгованість зі сплати аліментів, поважних, незалежних від нього причин несплати аліментів відповідач суду не навів, а відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що заборгованість зі сплати аліментів виникла саме з його вини, в зв`язку із чим позивач має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення.

Матеріальне забезпечення дитини до досягнення нею повноліття є обов`язком батьків, а належних та допустимих доказів на підтвердження того, що заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, відповідач суду не надав.

З договору купівлі продажу від 09.02.2018 року, який міститься в матеріалах справи, вбачається, що ОСОБА_2 передав ОСОБА_5 у власність належну відповідачу на праві особистої приватної власності квартиру АДРЕСА_1 , продаж зазначеної квартири вчинено за 440 000 грн., яку покупець сплатив продавцю повністю до підписання цього договору.

Однак незважаючи ан те, що у 2019 році ОСОБА_2 володів грошовими коштами, отриманими внаслідок продажу належного йому нерухомого майна, проте аліментів не сплачував у повному розмірі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість по аліментах.

Покликання апелянта на погіршення стану здоров`я та матеріального стану не спростовують висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача неустойки (пені), оскільки така нарахована за несвоєчасну сплату аліментів за період з1 травня 2019 року до 1 березня 2025 року, а несвоєчасна сплата відповідачем аліментів підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем розраховано розмір (неустойки) пені у ВП №73282931 і такий становить 219584.00 грн., у ВП №73282918 становить 35200.00 грн.

Заперечуючи щодо позовних вимог, відповідач не надав іншого розрахунку на спростування розрахунку неустойки (пені), зазначеного ОСОБА_1 в позовній заяві.

Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 надала розрахунок по аліментах у ВП №73282931, відповідно до якого станом на 24.02.2025 року загальна сума заборгованості по аліментах становить 194 760 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 196 СК України розмір пені, що підлягає стягненню з боржника, не може перевищувати 100 відсотків заборгованості аліментів.

При застосуванні формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» в абзаці 1 частини 1 статті 196 СК України якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред`явлення позову чи на інший момент), то при пред`явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред`явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня. Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред`явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується (правова позиції Верховного Суду у постанові від 19.01.2022 року у справі № 711/679/21).

Аналізуючи наявні в матеріалах справи розрахунки заборгованості по аліментах, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що при проведенні розрахунків стороною позивача не враховано вимогу закону, що розмір пені може бути не більше 100 відсотків заборгованості.

Оскільки розмір пені, яка підлягає стягненню з платника аліментів, не може перевищувати 100 % розміру заборгованості по аліментах, суд дійшов вірного висновку про те що, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів в межах 100 відсотків заборгованості по аліментах, що становить 166 860 гривень у виконавчому провадженні №73282931 та 35200 грн у виконавчому провадженні №73282918.

Враховуючи те, що відповідач допустив прострочення сплати аліментів на дитину та ОСОБА_1 , і таке просторочення сплати аліментів склалося з його вини, беручи до уваги те, що відповідач сплатив 27900 гривень аліментів у виконавчому провадженні №73282931, сума неустойки (пені) у розмірі 166860 грн. та 35200 грн. не перевищує суму заборгованості, колегія суддів погоджується з висновкому суду першої інстанції про те, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню неустойка (пеня) за прострочення сплати аліментів у виконавчому провадженні №73282931 в розмірі 166860 гривень та у виконавчому провадженні №73282918 в розмірі 35200 гривень, тобто у межах 100 відсотків заборгованості по аліментах.

Вважаючи рішення суду незаконним та необгрунтованим, апелянт зазначає про неправильність наданого позивачем розрахунку неустойки (пені), та погоджується на стягнення з нього 50 % від суми заборгованості, а саме 67200 грн. та 17600 грн., тобто ОСОБА_2 визнає вину у простроченні сплати аліментів з квітня 2019 року по грудень 2022 року, однак не погоджується з її розміром, не надавши на спростування іншого розрахунку неустойки (пені).

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суд першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 09 липня 2025 року вирішено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Апелянт не погоджується із сумою стягнутих з нього оскаржуваним судовим рішенням 15000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, просить зменшити розмір витрат на професійну правничу до 5000 грн.

Крім цього, 28 січня 2026 року представник ОСОБА_1 – Цап О.Р. подала до Львівського апеляційного суду заяву про стягнення з відповідача на її користь 15 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Згідно із ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги – це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З матеріалів справи вбачається, що 16 січня 2026 року між Адвокатським об`єднанням «Фартушок і партнери» та ОСОБА_1 укладено договір про надання правничої допомоги № ГА16/01/2026, за умовами якого клієнт доручає, а Адвокатське бюро приймає на себе виконавець зобов`язується надати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до додатку №1 до договору договір про надання правничої допомоги № ГА16/01/2026 від 16 січня 2026 року гонорар може встановлюватись у вигляді фіксованого розміру, погодинної оплати та відсотковому розмірі.

Відповідно до акту про надання послуг №1 від 19.01.2016 року Адвокатським об`єднанням «Фартушок і партнери» надано ОСОБА_1 послуги на загальну суму 15 000 грн., без ПДВ.

Надання правової допомоги у згаданому розмірі підтверджується також рахунком №1 від 19.01.2026 року.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Разом з тим, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на правничу допомогу або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені нормами процесуального законодавства, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Подібний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду від 19 січня 2023 року у справі № 345/136/18.

Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, колегія суддів приходить до висновку, що наявні в матеріалах справи докази, подані представником позивача є підставою для відшкодування таких витрат.

Визначаючи розмір витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів враховує перелік наданих адвокатом послуг у відповідності до акту про надані послуги, складність справи, поширену категорію таких справ, сталу судову практику, вважає, що розмір гонорару, визначений позивачем та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони, їх стягнення становитиме для відповідача надмірний тягар, що суперечить принципу розподілу таких витрат, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції в розмірі 5000.00 грн. та 3000.00 грн. в суді апеляційної інстанції, який буде достатнім, співмірним і справедливим.

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 – задовольнити частково.

Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 09 липня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 15000.00 гривень витрат на професійну правничу допомогу – змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 5000.00 гривень витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3000.00 гривень витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.

У зв`язку з тимчаосовю непрацездатністю судді – члена колегії суддів повна постанова складена 23.03.2026 року

Головуючий: Н.О. Шеремета

Судді: О.М. Ванівський

Р.П. Цяцяк