Постанова від 22 березня 2026 р. у справі №442/5057/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 442/5057/25 Головуючий у 1 інстанції: Крамар О.В.

Провадження № 22-ц/811/3389/25 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий – суддя Цяцяк Р.П.,

судді: Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,

за участю секретаря Підлужного В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Матвіїв Єлизавети Ігорівни, представника ОСОБА_1 , на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 вересня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» (в подальшому – «ТзОВ», «позивач») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення зі згаданого відповідачки на користь позивача 29 349 грн. 92 коп. заборгованості за кредитним договором. а також понесених судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 02.02.2019 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено Угоду № С-001-045225-19-980 про відкриття кредитної лінії та обслуговування Кредитної Картки (в подальшому – «Кредитний договір»), відповідно до умов якого Банк відкриває Клієнту поточний рахунок у валюті гривня (надалі Рахунок), операції за яким можуть здійснюватися за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу, що буде використовуватись в рамках Угоди та Договору, у тому числі для розміщення коштів та відображення операцій, здійснених з використанням електронного платіжного засобу, та випускає клієнту міжнародну платіжну картку MasterCard.

Відповідно до умов цього договору банк відкрив клієнту гривневий поточний рахунок з максимальним лімітом кредитної лінії 200 000 грн. Ліміт кредитної лінії доступний клієнту на момент укладання угоди становить 10 000 грн. За користування кредитом позичальник сплачує проценти в розмірі 24 % річних. Банк на виконання умов Договору кредиту надав позичальнику грошові кошти у сумі 10 000 грн. строком до 02.02.2024 року, а позичальник, відповідно, зобов`язався повернути його разом з іншими платежами (відповідно до тарифів Банку, які розміщені на сайті Банку за адресою: www.ideabank.ua). Як йдеться в п. 4 Угоди Клієнт ознайомлений з умовами Угоди, ДКБО, Тарифами Банку та іншими умовами обслуговування, які оприлюднені на інтернет-сторінці Банку www.ideabank.uа та які йому роз`яснені, зрозумілі та з якими він цілком згідний. Банк свої зобов`язання за Договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, відкривши поточний рахунок № НОМЕР_1 та надавши кредитні кошти в розмірі 10 000 грн. Однак, відповідачка взятих на себе зобов`язань належним чином не виконує і станом на 19.12.2023 року загальний розмір її заборгованості за Кредитним договором становив 29 349 грн. 92 коп., з яких: заборгованість за основним боргом – 9 950 грн. 57 коп., заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками – 19 399 грн. 35 коп.

19.12.2023 року між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю (ТОВ) «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» було укладено договір факторингу №19/12-2023, відповідно до якого АТ «Ідея Банк» відступило на користь ТОВ «ОПТІМА ФАКТОРИНГ» за кредитними договорами до позичальників, в тому числі – і за договором № С-001-045225-19-980.

22.12.2023 року між ТОВ «Оптіма Факторинг» та ТОВ «ФК «Профіт Капітал» був укладений Договір факторингу № 22/12-2023, відповідно до умов якого ТОВ «Оптіма Факторинг» передав (відступив) а ТОВ «ФК «Профіт Капітал» прийняв права вимоги за Кредитним договором № С-001-045225-19-980 від 02.02.2019 року.

Звертає увагу, що під час складання реєстру боржників № 22/12-2023 від 22.12.2023 року була допущена технічна помилка, а саме – помилково зазначено номер договору факторингу як №21/12-2023 від 21.12.2023 року, що не впливає на дійсність правочину

За таких умов, до позивача починаючи з 22.12.2023 року відповідно до договору факторингу № 22/12-2023 перейшло право вимоги до відповідачки за Кредитним договором від 02.02.2019 року.

Крім цього, позивач просив стягнути сплачений судовий збір у розмірі 3 028 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 7 000 грн. (том 1, а.с. 1-4).

Оскаржуваним рішенням позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Профіт Капітал» заборгованість за кредитом в сумі 29 349 грн. 92 коп., а також 3 028 грн. сплаченого судового збору та 5 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу (том 1, а.с. 164 – 166).

Дане рішення оскаржила представниця відповідачки.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове яким відмовити в задоволенні позову, покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Вважає, що:

-позивач не подав до суду документів, які б підтверджували видачу кредиту в розмірі 10 000 грн., а також документів, що підтверджують перехід права вимоги;

-з «поданих позивачем до суду документів неможливо з`ясувати факт укладення кредитного договору, його умов, виконання чи невиконання сторонами зобов`язань», а перехід права вимоги за договором факторингу №19/12-2023 від 19.12.2023 р. не підтверджено доказами;

-оскільки «позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором на першому етапі - від первісного кредитора АТ "Ідея Банк" до ТОВ «Оптіма Факторинг», наступний перехід прав вимоги, який є похідним, не може підтвердити передання вказаного права вимоги до останнього фактора - ТОВ «Профіт Капітал»;

-Угода про відкриття кредитної лінії № С-001- 045225-19-980 від 02.02.2019 року не може вважатися належним і достовірним доказом, оскільки вона містить посилання на відсутні документи, має невстановлені підписи та нечітку печатку, не підтверджена паспортом споживчого кредиту чи додатковими угодами, а також подана як неналежно засвідчена копія. Крім того, відсутні докази її пролонгації, а сам пункт 7 цієї Угоди суперечить вимогам ч.7 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування»;

-згідно наданої позивачем виписки ( арк. 10-18 справи), і дебет, і кредит складає однакову суму коштів 44 816 грн. 20 коп., а вхідний і вихідний залишок - "0", а тому вважає, що «ніякої заборгованості немає».

Зазначає, що договором факторингу №22/12-2023 від 22.12.2023 р. передбачено складання акту приймання-передачі реєстру боржників, який до суду не надано, і відповідно до п. 5.3. Договору факторингу №22/12-2023 від 22.12.23 р. ТОВ "Оптіма факторинг" не надіслав ОСОБА_1 повідомлення про відступлення права вимоги, що мало б зробити, «якби відповідач ОСОБА_1 була боржником за договором, права вимоги за яким відступалися».

Зазначає, що судові витрати відповідача в ході апеляційного провадження у справі складають 14 623 грн. 76 коп. (з яких 4 623 грн. 76 коп. – судовий збір).

Апеляційна скарга містить вимогу розгляд справи здійснювати з повідомленням сторін (том 2, а.с. 2-53).

24.10.2025 року через систему Електронний суд від представниці відповідачки (апелянта) до суду поступило Клопотання про долучення доказів понесених скаржником (відповідачем) судових витрат, у якому прохання про стягнення з позивача на користь відповідача/апелянта 12 123 грн. 76 коп. судових витрат (том 2, а.с. 98-105).

14.11.2025 року через систему Електронний суд представниця позивача подала до Львівського апеляційного суду Додаткові пояснення у справі, у яких просить залишити в силі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05.09.2025 року по цивільній справі № 442/5057/25 та відмовити ОСОБА_1 у стягненні з позивача судових витрат (том 2, а.с.125-152).

29.12.2025 року ухвалою Львівського апеляційного суду на вимогу сторони апелянта було ухвалено розгляд справи проводити з викликом її учасників, у зв`язку з чим апеляційний розгляд справи було відкладено на 16 лютого 2026 року (том 2, а.с. 177-178).

За змістом частини 7 статті 227 ЦПК України суду надано право зажадати від учасників судового процесу, які висловлюються нечітко або з їхніх слів не можна дійти висновку про те, визнають вони обставини чи заперечують проти них, конкретної відповіді на поставлені судом питання – «так» чи «ні».

Колегія суддів прийшла до висновку про те що, як зі змісту Відзиву на позов (том 1, а.с. 79-97), так зі змісту апеляційної скарги є незрозумілим те, чи визнає відповідачка укладення нею 02.02.2019 року з ПАТ «Ідея Банк» Кредитного договору, копія якого з додатками до нього (які також містять підписи ОСОБА_1 (відповідачки), є долученими позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог до позовної заяви.

Також є незрозумілим, чи визнає ОСОБА_1 (у випадку визнання нею укладення 02.02.2019 року Кредитного договору) отримання від ПАТ «Ідея Банк» на виконання умов цього Кредитного договору кредитних коштів і у якому розмірі.

На переконання колегії суддів, безспірним є те, що суд – з урахуванням предмета спору – просто зобов`язаний з`ясувати наведені вище обставини, оскільки ці обставини є визначальними і саме від них залежить предмет доказування в даному судовому спорі. Зокрема, заперечення відповідачкою укладення нею Кредитного договору і недоведення позивачем факту такого укладення належними та допустимими доказами звільняє, як сторони спору, так і суд, від необхідності дослідження та з`ясування всього «ланцюжка» документів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

16 лютого 2026 року в судовому засіданні представник апелянта (відповідачки), адвокат Матвіїв Є.І., так і не змогла відповісти на згадані вище питання, пояснивши це тим, що їй «не вдалося» з`ясувати їх з відповідачкою.

З урахуванням наведених вище обставин (зокрема – відсутності чіткої позиції відповідачки (апелянта) стосовно того, чи укладала вона Кредитний договір чи вона заперечує укладання такого, а також її позиції стосовно отримання кредитних коштів за цим договором і їх розміру, чи категоричне заперечення нею отримання кредитних коштів), а також положень, які встановлені пунктами 3 і 4 частини 5 статті 12 ЦПК України, суд запропонував представнику відповідачки (апелянта) подати до суду конкретні відповіді – у формі «так» чи «ні» - на наступні питання:

1)Чи укладала відповідачка 02.02.2019 року Кредитний договір, фотокопія якого є наявною у матеріалах справи (том 1, а.с. 6-9) ?

2)Якщо відповідачка (апелянт) визнає укладення нею 02.02.2019 року Кредитного договору, фотокопія якого є наявною у матеріалах справи, то чи визнає вона отримання на виконання умов цього Кредитного договору кредитних коштів і у якому розмірі ?

3)Якщо відповідачка (апелянт) визнає отримання нею на виконання умов цього Кредитного договору кредитних коштів, то чи вчинялися нею дії по погашенню взятих на себе зобов`язань за Кредитним договором і докази таких погашень ?

Також було роз`яснено те, що відповідь відповідачки на перше з наведених вище питань у формі «ні, я не укладала 02.02.2019 року Кредитний договір» звільняє її від необхідності давати відповіді на наступні два питання. Також було роз`яснено те, що будь-яка інша відповідь на поставлені питання, відмінна від «так» чи «ні», буде розцінюватися судом, як зловживання правом з метою уникнення цивільно-правової відповідальності за невиконання взятих на себе зобов`язань (том 2, а.с. 198-200).

20 лютого 2026 року на адресу суду від представниці відповідачки (апелянта), адвоката Матвіїв Є.І., поступила Заява, у якій повторюється багато доводів з тих, які вже наведені у апеляційній скарзі. Зокрема, звертається увага на ту обставину, що у відповідачки ОСОБА_1 є вже значний досвід судових спорів за позовами до неї «про стягнення заборгованості за кредитними договорами так званих фінансових установ».

Також зазначається, що представником відповідачки (апелянта) було надіслано електронного листа відповідачці ОСОБА_1 , у якому «процитовано питання головуючого судді у справі № 442/5057/25, на які Михайлюк Л.Р. повинна була надати відповідь», та отримано відповідь ОСОБА_1 , у якій (зокрема) написано: “Я прослухала запис і питання так виглядає що відповідь маю надавати лише на перше питання, бо я не пам`ятаю, що було сім років тому 2 лютого 2019 року, наскільки пригадую, кредитного договору не укладала. Тому відповідь на перше питання “"Укладався чи не укладався довірителькою кредитний договір другого лютого дев?ятнадцятого року? Якщо буде відповідь "ні, не укладався", інших питань немає взагалі, від слова взагалі"

- Ні, не пригадую такого.

Якщо чесно, я не пам`ятаю, що було 2 лютого минулого року”.

Як зрозуміло із заданого питання, в разі негативної відповіді на це перше питання, на інші можна не відповідати, бо “інших питань немає взагалі, від слова взагалі”, в такому випадку».

При цьому зазначається, що «відповідач не заперечуватиме щодо проведення почеркознавчої експертизи так званого кредитного договору, в разі якщо суд вирішить таку проводити».

Також Заява містить клопотання про розгляд апеляційної скарги вже без участі відповідачки та її представниці (том 2, а.с. 205-217).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги в судовому засіданні 16 лютого 2026 року, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82).

Статтею 13 ЦК України встановлено, що (зокрема) при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб (частина 2), а також що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина 3).

А частиною 3 статті 16 ЦК України встановлено, що суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої–п`ятої статті 13 цього Кодексу.

Аналіз частини другої статті 13 ЦК України дає підстави для висновку, що недобросовісна поведінка особи, яка полягає у вчиненні дій, які можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти, як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права, «injuria». Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Заборона зловживання правом по суті випливає з якості рівнозваженості, закладеної такою засадою, як юридична рівність учасників цивільних правовідносин. Ця формула виражає втілення в цивільному праві принципів пропорційності, співмірності, справедливості під час реалізації суб`єктивних цивільних прав і виконання юридичних обов`язків.

Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності до принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав.

Розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність, а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними.

Дослідження питання про здійснення особою належного їй суб`єктивного матеріального права відповідно до його мети тісно пов`язане з аналізом фактичних дій суб`єкта на предмет дотримання вимоги добросовісності.

В задоволенні позовних вимог може бути відмовлено, як з однієї, так і з декількох підстав.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Позивачем в обґрунтування заявлених ним позовних вимог до відповідачки до позовної заяви долучено Кредитний договір, який (по версії позивача) 02.02.2019 року було укладено між АТ «Ідея Банк» та відповідачкою ОСОБА_1 , відповідно до умов якого банк відкрив клієнту (відповідачці) гривневий поточний рахунок з максимальним лімітом кредитної лінії 200 000 грн. під 24 % річних.

Зустрічного позову про визнання цього Кредитного договору недійсним відповідачка до суду не подавала.

Ні Відзив відповідачки на позовну заяву, ні апеляційна скарга не містять доводів про недійсність згаданого Кредитного договору з підстав, що прямо встановлені законом, або про те, що цей Кредитний договір (окремі його положення) в судовому порядку визнаний недійсним. Відтак, цей Кредитний договір є правомірним та підлягає виконанню.

Апеляційна скарга також не містить доводів про те, що відповідачка оспорювала Кредитний договір від 02.02.2019 року з тих підстав, що АТ «ІдеяБанк» (первісний кредитор) на виконання положень цього договору не перерахував передбачених ним кредитних коштів.

Відповідач вправі визнати обставини та їх правову оцінку позивачем у повному обсязі або лише частково, а також вправі заперечувати наведені позивачем обставини у повному обсязі або лише частково (статті 178 ЦПК України).

Кредитний договір від 02.02.2019 року є першою «ланкою» в цілому «ланцюжку» правочинів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги до відповідачки.

Невизнання (заперечення) цієї «першої ланки» (зокрема: заперечення укладення Кредитного договору відповідачкою) і доведення цього належними та допустимими доказами з самого початку руйнує «ланцюжок» доказів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

Як вже зазначалося вище, з урахуванням предмета спору – стягнення заборгованості за Кредитним договором, суд зобов`язаний з`ясувати таку обставину, як визнання/невизнання відповідачкою обставини укладення нею Кредитного договору.

На стадії апеляційного розгляду справи відповідачка (апелянт) заперечила укладення нею Кредитного договору.

Кредитний договір та додатки до нього містять щонайменше 6 (шість) власноручних (на твердження позивача) підписів відповідачки: ця обставина відповідачкою належними та допустимими доказами не спростована. Так, ні Відзив відповідачки на позов, ні її апеляційна скарга не містять клопотань про призначення по справі почеркознавчої експертизи, які б містили зобов`язання відповідачки оплатити проведення такої експертизи, а також зобов`язання надати свої зразки підписів, що можливо лише в разі особистої явки відповідачки до суду.

Саме позицію сторони відповідачки (апелянта) про те, що «я нічого не повинна доводити, оскільки все повинен довести позивач», колегія суддів розцінює, як зловживання правом, оскільки така суперечить основним засадам цивільного судочинства про змагальність сторін (стаття 2 ЦПК України), їх рівності у всіх процесуальних правах та обов`язках, передбачених законом (стаття 12 ЦПК України), а також загальним засадам цивільного законодавства, якими передбачено справедливість, добросовісність та розумність (стаття 3 ЦК України), з наміром завдати шкоди позивачу шляхом уникнення цивільно-правової відповідальності за невиконання умов Кредитного договору, що є правовою підставою для відмови відповідачці у задоволенні вимог поданої нею апеляційної скарги на оскаржуване рішення.

Законодавством України не передбачено обов`язку нового кредитора мати письмове підтвердження відправлення чи отримання боржником повідомлення про відступлення права вимоги.

Статтею 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

При умові, що відповідачка з будь-яких підстав не отримала повідомлення про відступлення права вимоги, то остання не мала жодних перешкод для реалізації свого зобов`язання по сплаті заборгованості на рахунки первісного позикодавця (зокрема – АТ «ІдеяБанк») і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.

Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 "... боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. ... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі".

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд в постанові від 06.02.2018 року у справі № 278/1679/13-ц, який зауважив, що неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язань.

Неотримання боржником письмового повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові не є перешкодою для реалізації права фактора звернутись у будь- який час за захистом своїх порушених прав до суду, а боржник у судовому засіданні має можливість заперечувати проти вимог фактора, що відповідає положенням статті 124 Конституції України.

За наведених обставин доводи апеляційної скарги, які ставлять під сумнів правомірність набуття позивачем права вимоги по відповідачки за Кредитним договором від 02.02.2019 року також до уваги прийматися не можуть.

Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, що судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають.

Згідно з частиною дев`ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2026 року – 3 328 грн. 00 коп.

Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення з відповідачки 29 349 грн. 92 коп. заборгованості за Кредитним договором.

Відтак, ціна позову у цій справі складає 29 349 грн. 92 коп., що станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн. 00 коп. х 250 = 832 000, 00 грн).

Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 29 349 грн. 92 коп., судові рішення, ухвалені у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384, 389 частина 3 пункт 2 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 05 вересня 2025 року - без змін.

Постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає.

Повну постанову складено 23 березня 2026 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Шеремета Н.О.