Постанова від 22 березня 2026 р. у справі №461/3717/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 461/3717/25 Головуючий у 1 інстанції: Мироненко Л.Д.

Провадження № 22-ц/811/3759/25 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий – суддя Цяцяк Р.П.,

судді Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,

за участю: секретаря Костюк С.О.;

Михашули Є.І. – представника АТ «Ідея Банк»,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Полєтаєва Ігоря Олексійовича, представника ОСОБА_1 , на рішення Галицького районного суду міста Львова від 26 серпня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2025 року Акціонерне товариство «Ідея Банк» (в подальшому – «Банк», «позивач») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення зі згаданого відповідача на користь позивача 547 772 грн. 60 коп. заборгованості за кредитним договором, а також 8 216 грн. 59 коп. понесених судових витрат у виді сплаченого судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 29.03.2024 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредиту № М77.00607.010836806 (в подальшому – «Кредитний договір»), згідно якого відповідач отримав кредит в розмірі 400 000 грн. зі сплатою 65 % річних строком на 36 місяців.

Зазначалося, що відповідач не повернув отриманий кредит та інші нараховані платежі у встановлений Кредитним договором термін, однак останній платіж за Кредитним договором здійснив 14.02.2025 року.

Загальний розмір заборгованості відповідача (як позичальника) по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за вищевказаним Кредитним договором станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості становить 547 772 грн. 60 коп. з яких: 391 673 грн. 72 коп. прострочений борг, а 156 098 грн. 88 коп. - прострочені проценти (а.с. 1-2).

Оскаржуваним рішенням позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Ідея Банк» заборгованість за кредитним договором № М77.00607.010836806 від 29.03.2024 року в розмірі 547 772 грн. 60 коп., а також 8 216 грн. 59 коп. сплаченого судового збору (а.с. 138 – 141).

Дане рішення оскаржив представник відповідача.

Апелянт просить рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 серпня 2025 року скасувати «та закрити провадження у справі», покликаючись на порушення норм процесуального права, «а саме статей 19, 27 ЦПК України, що на думку представника відповідача є підставою для скасування судового рішення і закриття провадження у справі».

Вважає, що «підставою апеляційного оскарження є порушення судом першої інстанції цивільної юрисдикції, порушення судом першої інстанції територіальної підсудності, тобто порушення норм процесуального права (пункт 4 частини 1 статті 376, частина 2 статті 377, частина 1 статті 378 ЦПК України)».

Звертає увагу, що «кредит був отриманий відповідачем як фізичною особою — підприємцем, що було відомо позивачу, виходячи з положень пункту 2.2. Кредитного договору», а тому вважає, що справа відповідно до пункту 1 частини 1 статті 20 ГПК України відноситься до юрисдикції господарських судів (а.с. 145-154).

02 грудня 2025 року представниця позивача подала до суду Відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін (а.с. 191-192).

05 січня 2026 року ухвалою Львівського апеляційного суду апеляційний розгляд справи було призначено на 09-30 год. 02 березня 2026 року.

Апелянт та його представник, будучи 12-14 січня 2026 року належним чином повідомленими про призначення апеляційного розгляду справи на 02 березня 2026 року (а.с. 201-206), в день судового засідання (02 березня 2026 року) надіслали до суду клопотання про відкладення апеляційного розгляду справи – з посиланням на те, що відповідач ОСОБА_1 на підставі його ж наказу (як директора ТзОВ) від 20 лютого 2026 року (зі змінами, які були внесеними до цього наказу наказом від 26 лютого 2026 року) «з 01.03.2026 року вибуває у службове відрядження до міста Івано-Франківськ», а його представник (адвокат Полєтаєв І.О.) приймає участь «у невідкладних процесуальних діях в кримінальному провадженні» (а.с. 207-221).

Розглянувши вищезгадане Клопотання про відкладення апеляційного розгляду справи, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення цього клопотання, з огляну на наступне.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1), досліджуючи при цьому докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2), а частиною 2 статті 372 цього Кодексу встановлено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Як вбачається зі змісту наведених у апеляційній скарзі доводів, в ході апеляційного розгляду справи підлягає дослідженню та з`ясуванню наступне питання: чи відноситься дана справа до юрисдикції загальних судів та чи підсудна вона Галицькому районному суду міста Львова.

Тобто, з`ясуванню підлягають процесуальні питання, які регламентовані ЦПК України і не потребують особистих пояснень учасників справи чи їхніх представників, оскільки повинні обґрунтовуватися письмовими доказами, які на час апеляційного розгляду вже мали б бути наявними у матеріалах справи.

Представниця позивача (Банку)в судовому засіданні категорично заперечила можливість відкладення апеляційного розгляду справи, вважаючи заявлене представником апелянта клопотання зловживанням процесуальними правами з ціллю штучного затягування розгляду справи.

За вищенаведених обставин колегія суддів вважає можливим апеляційний розгляд справи за відсутності апелянта та його представника – на підставі наявних у справі даних та доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення доводів апеляційної скарги зі сторони представниці позивача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

ЦПК України встановлено, що:

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 12 і 81);

- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77);

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82).

Судами встановлено, стверджує матеріалами справи та визнається всіма учасниками справи (в тому числі – і відповідачем/апелянтом) те, що 29.03.2024 року між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було підписано договір кредиту № М77.00607.010836806, згідно якого відповідач отримав кредит в розмірі 400 000 грн. зі сплатою 65 % річних з поверненням кредитних коштів та інших платежів, у тому числі – і процентів за користування ними, у терміни, передбачені встановленим кредитним договором графіком щомісячних платежів, а відтак ці обставини доказуванню не підлягають.

Частиною 1 статті 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 591/5242/18 вказано, що «критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, с суб`єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов`язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів. До такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20), від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19); від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18); від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-6 (провадження № 12-143гc19)».

Згідно з пунктом 1 Кредитного договору, що був укладений між Банком та ОСОБА_1 (як фізичною особою, що випливає з преамбули, реквізитів сторін та змісту Кредитного договору), Банк надав Клієнту кредит на споживчі цілі.

Відповідно до п.п. 9-11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживач фізична особа, яка уклала або має намір укласти договір про споживчий кредит; споживче кредитування правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту, споживчий кредит (кредит) грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних 3 підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно з п. 22 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У п. 2.2 Кредитного договору Позичальник лише підтвердив своє місце праці – «ФОП ОСОБА_1 », що жодним чином не змінює споживчі цілі укладення Кредитного договору.

За наведених вище обставин в їх сукупності доводи апеляційної скарги з посиланням на те, що «кредит був отриманий відповідачем як фізичною особою — підприємцем, що було відомо позивачу, виходячи з положень пункту 2.2. Кредитного договору», аж ніяк не можуть прийматися до уваги, оскільки такі не відповідають фактичним обставинам справи.

За загальним правилом, визначеним статтею 27 ЦПК України, позов до фізичної особи пред`являється в суд за зареєстрованим у встановленим законом порядку місцем її проживания або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 8 ст. 28 ЦПК України передбачено альтернативне правило підсудності, відповідно до якого позови, що виникають із договорів, у яких зазначено місце виконання або виконувати які через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред`являтися також за місцем виконання цих договорів.

Аналіз статей 27, 28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) це такий вид підсудності, за умовами якої позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох визначених у законі судів. Право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 532 ЦК України місце виконання зобов`язання встановлюється у договорі.

Згідно з пунктом 15 Кредитного договору Сторони підтверджують, що цей Договір виконується за місцем знаходження Банку: 790008, м. Львів, Галицький р-н, вул. Валова, 11 і у випадку спору між Сторонами за цим Договором, позов може пред`являтися також за місцем виконання Кредитного Договору.

Окрім цього, п. 4 ч. 1 ст. 532 ЦК України встановлено, що у випадку, коли місце виконання зобов`язання не встановлено у договорі, виконання за грошовим зобов`язанням провадиться за місцем проживання кредитора, а якщо кредитором є юридична особа - за її місцезнаходженням на момент виникнення зобов`язання.

У Кредитному договорі місцем його укладення зазначено місто Львів, а також вказано місцезнаходження Банку: 79008, м. Львів, Галицький р-н., вул. Валова, 11 та зазначено, то Договір виконується за місцем знаходження Банку: 790008, м. Львів, Галицький р-н, вул. Валова, 11.

Отже, місцем виконання Кредитного договору є місцезнаходження Банку, який знаходиться у Галицькому районі міста Львова.

За наведених вище обставин доводи апеляційної скарги про «порушення судом першої інстанції територіальної підсудності» є надуманими, а тому також не можуть прийматися до уваги.

Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, що судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають.

Згідно з частиною дев`ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2026 року – 3 328 грн. 00 коп.

Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення з відповідача 547 772 грн. 60 коп. заборгованості за Кредитним договором.

Відтак, ціна позову у цій справі складає 547 772 грн. 60 коп., що станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328 грн. 00 коп. х 250 = 832 000, 00 грн).

Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 547 772 грн. 60 коп., судові рішення, ухвалені у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384, 389 частина 3 пункт 2 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 , залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду міста Львова від 26 серпня 2025 року - без змін.

Постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає.

Повну постанову у зв`язку з перебуванням одного з членів колегії суддів на лікарняному складено 23 березня 2026 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Ванівський О.М.

Шеремета Н.О.