Постанова від 22 березня 2026 р. у справі №465/6986/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 465/6986/24 Головуючий у 1 інстанції: Ванівський Ю.М

Провадження № 22-ц/811/3962/25 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий – суддя Цяцяк Р.П.,

судді: Бойко С.М. та Шеремета Н.О.,

за участю: секретаря Підлужного В.І.;

адвоката Шмайхеля А.К.

- представника позивача ОСОБА_1 ;

прокурора Іваськевич Х.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Шмайхеля Анатолія Казмировича, представника ОСОБА_1 , на рішення Франківського районного суду міста Львова від 24 жовтня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Львівської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції у Львівській області про відшкодування моральної (немайнової) шкоди завданої незаконними рішеннями та бездіяльністю службових осіб органу державної влади.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що позивач є власником квартири АДРЕСА_1 . Починаючи з 2010 року поряд з будинком в якому він проживає, по АДРЕСА_2 , було розпочато будівництво групи багатоквартирних житлових будинків з вбудовано-прибудованими офісними приміщеннями та автостоянками зі знесенням старих складських приміщень. Замовником вище вказаного будівництва являлося Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод нестандартного технологічного обладнання», правонаступником якого на даний час є Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислово-Будівельна Група «Моноліт».

Спочатку забудовник та інші інстанції запевняли мешканців сусідніх з будівництвом житлових будинків про те, що мають будуватися чотири п`ятиповерхові житлові будинки, які мали продовжувати їх будинки по довжині, проте пізніше йому та іншим мешканцям будинків АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 стало відомо, що фактично згідно технічної документації планується будівництво 6-8 поверхових житлових будинків. У зв?язку з цим він та інші мешканці АДРЕСА_6 почали скаржитися в різні інстанції щодо недопустимості будівництва житлових будинків такої поверховості поряд з їх будинками, які є 2 - 4 поверховими, дуже старими - побудованими приблизно 150 років тому, фундаменти яких не призначені для близького сусідства з багатоповерховими забудовами, не кажучи вже про інсоляційний режим. Зокрема, впритул до житлового будинку АДРЕСА_2 , в якому він проживає, планувалося будівництво 8-ми поверхової секції будинку.

Незважаючи на порушення за згаданими вище скаргами ряду кримінальних проваджень щодо протиправних дій забудовника, протиправних та недбалих дій контролюючих органів, у 2016 році будівництво групи вище вказаних житлових будинків було фактично завершене. Внаслідок порушення під час будівництва технологічних процесів, техніки безпеки, помилок проектувальників та будівельників, порушення Державних будівельних норм та наданих містобудівних і історико-містобудівних умов, самовільних (без погодження) змін в проектній документації, забудовником було порушено інсоляційні, акустичні, пожежні та інші норми згідно ДБН, що в свою чергу порушило гарантовані йому державою конституційні права на безперешкодне право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

27.12.2018 року позивач звернувся до прокуратури Львівської області з заявою про складення завідомо неправдивого висновку експертом Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі - ЛНДІСЕ) за результатами проведення будівельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні № 12015140060001183 від 07.05.2015 р., в якому він був визнаний потерпілим, де на підставі цього висновку вказане кримінальне провадження було закрите, що потягнуло за собою порушення його прав.

25.01.2019 року на виконання ухвали слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 04.01.2019 р. (справа № 461/7/19) прокуратурою області було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочато досудове розслідування в кримінальному провадженні № 42019140000000023 щодо викладених у його заяві фактів за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 384 КК України, проведення якого було доручено слідчому відділу Шевченківського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області. На даний час досудове розслідування у кримінальному провадженні №42019140000000023 від 25.01.2019 року триває, проте він до цього часу не отримав інформації щодо результатів його розслідування, а також щодо надання йому статусу потерпілого у зазначеному кримінальному провадженні. Бездіяльністю та незаконними рішеннями службових осіб Головного управління Національної поліції у Львівській області та Львівської обласної прокуратури йому було завдано моральної шкоди, яку він оцінює у розмірі 800 000 грн., які і є предметом позовних вимог, оскільки тривала боротьба за свої права виснажує та завдає позивачу душевних страждань. Підставність страхів та переживань підтверджується висновками ряду експертиз щодо технічного стану його квартири. Таким чином позивач вважає, що відшкодування завданої йому матеріальної та моральної шкоди має відбуватись в порядку стягнення на його користь з держави шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку державного бюджету України (том 1, а.с. 1-7).

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено (том 1, а.с. 246-257).

Вищезгадане рішення оскаржив представник позивача.

Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, покликаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.

Вважає помилковими висновки суду стосовно того, що «позивач не вказує, в чому саме виражається завдана йому моральна шкода, не наводить жодних розрахунків або обгрунтування визначеного в позовній заяві розміру відшкодування, не надає жодного доказу на підтвердження існування будь-яких негативних явищ викликаних бездіяльністю органу досудового розслідування», оскільки позивач посилався, крім іншого, на ухвали судів, якими було визнано протиправними бездіяльність відповідачів.

Зокрема, ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Львова від 17.08.2021 року у справі № 466/332/21 за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на постанову дізнавача сектору дізнання ВП № 4 Львівського районного управління поліції ГУНП у Львівській області старшого лейтенанта поліції Файтельсон А. А. від 19.05.2021 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні №42019140000000023 від 25.01.2019 року було визнано протиправними бездіяльність згаданого дізнавача та наглядового прокурора у цьому кримінальному провадженні.

В ухвалі Львівського апеляційного суду від 16.05.2023 у справі № 466/10031/22, якою скасовано ухвалу Личаківського районного суду м. Львова про закриття кримінального провадження № 42019140000000023 від 23.01.2019, зазначається, що «колегія суддів вважає, що в даному кримінальному провадженні досудовим розслідуванням не застосовано всі передбачені законом заходи для забезпечення ефективності досудового розслідування, не здійснювались дїї на виконання обов`язку, встановленого ст. 92 КПК України, зокрема, слідчий під час досудового розслідування обмежився лише допитом заявника ОСОБА_1 та експерта Годлевського Д.О.».

Вважає, що «надмірна тривалість здійснення кримінального провадження зумовлена, зокрема, і тим, що посадові особи слідства, дізнання та прокуратури, як це видно з досліджених в судовому засіданні доказів, до цього часу так і не визнали ОСОБА_1 потерпілим, позбавивши його таким чином процесуальної можливості сприяти досудовому розслідуванню кримінального провадження шляхом подання доказів, які могли сприяти встановленню обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, в чому, в тому числі, полягають протиправність діяння (дій чи бездіяльності) відповідачів».

Посилається на те, що «Верховний Суд у своїх постановах неодноразово виснував про те, що надмірна тривалість кримінального провадження здатна завдати фізичній особі моральної шкоди» (том 2, а.с. 2-4).

Прокурор та Головне управління Національної поліції у Львівській області подали до суду свої Відзиви на апеляційну скаргу, у яких просять апеляційну скаргу представника позивача залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін (том 2, а.с. 25-31; 44-59).

Державна казначейська служба України та Головне управління Національної поліції у Львівській області, будучи своєчасно (30-31 січня 2026 року) належним чином повідомленими про час та місце апеляційного розгляду справи (том 2, а.с. 74-81), явку своїх представників в судове засідання не забезпечили і про причини такої неявки суд не повідомили, що (у відповідності до частини 2 статті 372 ЦПК України) не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника апелянта на підтримання доводів апеляційної скарги та заперечення цих доводів зі сторони прокурора, перевіривши матеріали справи, а також законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі суд мотивував недоведеністю стороною позивача належними та допустимими доказами заподіяння шкоди та протиправності діянь та (чи) бездіяльності відповідачів.

Колегія суддів вважає, що вищенаведені мотиви не зовсім відповідають фактичним обставинам справи, виходячи з наступного.

ЦПК України встановлено, що:

- кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 статті 4);

- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (статті 12 і 81);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (стаття 77).

- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);

- жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина 2 статті 89);

- при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263).

Судом встановлено, стверджується матеріалами справи та визнається всіма її учасниками те, що:

-25.01.2019 року на виконання ухвали слідчого судді від 04.01.2019 року у справі №461/7/19 за скаргою ОСОБА_1 (позивача) Шевченківським ВП ГУНП у Львівській області зареєстровано кримінальне провадження № 42019140000000023 за частиною 1 статті 384 КК України 2001 року (а.с. 8);

-01.11.2019 року постановою слідчого Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області кримінальне провадження № 42019140000000023 закрито (а.с. 18-28);

-12.05.2020 року ухвалою слідчої судді згадану вище постанову слідчого від 01.11.2019 року про закриття кримінального провадження № 42019140000000023 було скасовано (а.с. 31-33);

-11.06.2020 року постановою слідчого Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області Грабарєву О.Б. (позивачу) відмовлено у задоволенні клопотання про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні № 42019140000000023 (а.с. 38);

-08.07.2020 року ухвалою слідчої судді згадану вище постанову слідчого від 11.06.2020 року скасовано та зобов`язано слідчого клопотання ОСОБА_1 розглянути повторно (а.с. 41-43);

-07.09.2020 року постановою старшого інспектора СД Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області Грабарєву О.Б. повторно відмовлено у задоволенні клопотання про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні № 42019140000000023 (а.с. 46-48);

-25.09.2020 року ухвалою слідчого судді згадану вище постанову старшого інспектора від 07.09.2020 року скасовано (а.с. 51-53);

-29.12.2020 року постановою старшого інспектора СД Шевченківського ВП ГУНП у Львівській області Грабарєву О.Б. втретє відмовлено у задоволенні клопотання про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні № 42019140000000023 (а.с. 55-58);

-21.01.2021 року ухвалою слідчого судді згадану вище постанову старшого інспектора від 29.12.2020 року скасовано та зобов`язано слідчого клопотання ОСОБА_1 розглянути повторно (а.с. 61-64);

-19.04.2021 року ухвалою слідчого судді зобов`язано дізнавача сектору дізнання ВП № 4 Львівського районного управління поліції ГУНП у Львівській області розглянути клопотання ОСОБА_1 визнати його потерпілим у кримінальному провадженні №42019140000000023 (а.с. 72-74);

-19.05.2021 року постановою дізнавача сектору дізнання ВП № 4 Львівського районного управління поліції ГУНП у Львівській області Грабарєву О.Б. вчетверте відмовлено у задоволенні клопотання про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні № 42019140000000023 (а.с. 78-81);

-17.08.2021 року ухвалою слідчого судді згадану вище постанову дізнавача сектору дізнання ВП № 4 від 19.05.2021 року скасовано. Визнано бездіяльність згаданого дізнавача протиправною. Визнано бездіяльність наглядового прокурора у кримінальному провадженні № 42019140000000023 протиправною (а.с. 85-89);

-20.12.2022 року ухвалою Шевченківського районного суду міста Львова задоволено клопотання прокурора за закрито кримінальне провадження № 42019140000000023: «у зв`язку із не встановленням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення та закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності» (а.с.97-99);

-16.05.2023 року ухвалою Львівського апеляційного суду згадану вище ухвалу Шевченківського районного суду міста Львова від 20.12.2022 року скасовано та відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про закриття кримінального провадження № 42019140000000023. Як вбачається з мотивувальної частини згаданої ухвали суду, за наслідками перевірки судом матеріалів кримінального провадження було встановлено, що «слідчий під час досудового розслідування (тобто – за більш, ніж 4 роки) обмежився лише допитом заявника ОСОБА_1 та експерта Годлевського Д.О.» (а.с. 100-101);

-станом на час апеляційного розгляду даної справи (тобто – 8 рік) досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42019140000000023 триває.

Таким чином, колегія суддів вважає доведеним (в тому числі – і згаданими вище судовими рішеннями, які залишаються в законній силі) факт тривалої протиправної бездіяльності органів досудового розслідування та прокуратури в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42019140000000023, що призвело до надмірної тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні за заявою ОСОБА_1 (позивача). Відтак, безспірним є те, що такою бездіяльністю цивільні права та інтереси позивача було порушено.

При цьому не можуть прийматися до уваги доводи відповідачів про те, що скасування судом процесуальних рішень слідчого (в тому числі – і про закриття кримінального провадження) не є безумовною підставою для висновку про порушенням прав позивача та не свідчить про протиправність дій або бездіяльність органу досудового розслідування та (або) прокуратури, оскільки у даній справі підставою відшкодування моральної шкоди є не сам факт чисельних скасувань судом процесуальних рішень дізнавачів і слідчих та встановлення чисельних фактів їх бездіяльності в ході досудового розслідування, а саме протиправна бездіяльність посадових осіб відповідачів, що стало причиною надмірної тривалості досудового розслідування без жодних результатів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборіі застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

Згідно із статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої тау зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Другої палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2018 року у справі № 522/22008/15-ц (провадження № 61-3462св18) зроблено висновок, що «як свідчить тлумачення статей 23, 1174 ЦК моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості».

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.

З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права. Водночас усвідомлення взаємозв`язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.

У переважній більшості випадків ЄСПЛ: а) наголошує на розумно очікуваних, передбачуваних або звичайних за подібних обставин негативних наслідках, що мали б виникнути у немайновій сфері потерпілої особи; б) виходить з розумного врахування суті порушеного права, особливостей вчинення конкретного правопорушення та характерного для останнього негативного впливу на стан потерпілого; в) при визначенні розміру моральної шкоди керується власною практикою в аналогічних справах.

Вищенаведена правова позиція знайшла своє відображення у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 372/4412/15.

За наведених вище обставин в їх сукупності, а також з урахуванням практики Верховного Суду (зокрема - постанов від 21 лютого 2018 року у справі № 522/22008/15-ц, від 08 квітня 2020 року у справі № 638/14009/17, від 21 вересня 2020 року у справі №638/14007/17 тощо), колегія суддів вважає за необхідне присудити до стягнення на користь позивача моральну шкоду у розмірі 10 000 грн., що (на переконання колегії суддів) буде відповідати засадам справедливості, добросовісності та розумності (стаття 3 ЦК України).

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.2, 376 ч.1 п.п. 1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 ,частково задовольнити.

Рішення Франківського районного суду міста Львова від 24 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 доДержавної казначейської служби України, Львівської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції у Львівській областізадовольнити частково.

Стягнути з держави Україна за рахунок Державного бюджету на користь ОСОБА_1 10 000 (десять тисяч) грн. на відшкодування моральної шкоди.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повну постанову у зв`язку з перебуванням одного з членів колегії суддів на лікарняному складено 23 березня 2026 року.

Головуючий: Цяцяк Р.П.

Судді: Бойко С.М.

Шеремета Н.О.