Постанова від 17 березня 2026 р. у справі №298/480/25 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 298/480/25

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.03.2026 м. Ужгород

Суддя Закарпатського апеляційного суду Бисага Т.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 25 квітня 2025 р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.204-1 КУпАП,

В С Т А Н О В И В:

Постановою судді Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 25 квітня 2025 року накладено на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Маріуполь Донецької області, мешканця АДРЕСА_1 , непрацюючого,за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 cт. 204-1 КУпАП адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 500 (п`ятсот) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 8500 (вісім тисяч п`ятсот ) гривень.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 605 (шістсот п`ять) гривень 60 копійок.

Відповідно до постанови суду, - 04 березня 2025 року о 14 год. 10 хв. на околиці населеного пункту «Жорнава» (територія Ставнеяської сільської громади Ужгородського району Закарпатської області), в межах контрольованого прикордонного району на відстані близько 5300 метрів до державного кордону України, на напрямку 30 прикордонного знаку Словацької Республіки був затриманий гр. України ОСОБА_1 в складі групи осіб спільно з ОСОБА_2 , під час спроби незаконного перетинання державного кордону в пішому порядку з України в Словацьку Республіку поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон, в умовах воєнного стану.

Своїми діями порушив вимоги ст.ст.9.12 Закону України «Про державний кордон» від 04.11.1991, чим вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч.2 ст.204-1 КУпАП.

Не погоджуючись з даною постановою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. Вважає, що постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що наявні в матеріалах справи докази, на які посилається суд в оскаржуваній постанові, являються недостатніми для обґрунтування вини ОСОБА_1 . Вказує, що висновки викладені в оскаржуваній постанові суду не підтвердженні матеріалами справи та не враховують всі обставини справи для кваліфікації вчиненого правопорушення саме за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП. Зазначає, що не мав наміру в незаконному перетині державного кордону. Вважає, що особами, які складали протокол про адміністративне затримання, було допущено грубих помилок, що призвели до необґрунтованого рішення суду.

В судове засідання апеляційного суду особа, яка притягується до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 не з`явився, хоча належним чином були повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, про причини неявки суду не повідомили.

При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що неявка особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 відповідно до ст. 294 КУпАП, не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, дослідивши мотиви і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП України апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Не дивлячись на наведені в апеляційній скарзі доводи сторони захисту, наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, підтверджується зібраними у справі про адміністративне правопорушення й розглянутими в судовому засідання доказами, яким дана правильна юридична оцінка.

Згідно із даних, які містяться в протоколі про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 145435 від 04 березня 2025 року, вбачається, що 04 березня 2025 року о 14 год. 10 хв. на околиці населеного пункту «Жорнава» (територія Ставнеяської сільської громади Ужгородського району Закарпатської області), в межах контрольованого прикордонного району на відстані близько 5300 метрів до державного кордону України, на напрямку 30 прикордонного знаку Словацької Республіки був затриманий гр. України ОСОБА_1 в складі групи осіб спільно з ОСОБА_2 , під час спроби незаконного перетинання державного кордону в пішому порядку з України в Словацьку Республіку поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон, в умовах воєнного стану.

Своїми діями порушив вимоги ст.ст.9.12 Закону України «Про державний кордон» від 04.11.1991, чим вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачено ч.2 ст.204-1 КУпАП.

Зі змісту протоколу вбачається, що у ньому зазначені всі необхідні й передбачені ст. 256 КУпАП відомості, який підписаний уповноваженою особою. Також, цей протокол про адміністративне правопорушення власноручно без будь-яких зауважень підписаний особою, яка притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , якому було роз`яснено його права та обов`язки, передбачені ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАП і будь-яких фактів невідповідності складеного щодо ОСОБА_1 протоколу вимогам цієї норми права не встановлено.

Поряд з тим, жодного доказу, який би ставив під сумніви правомірність складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 стороною захисту не надано.

Викладені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення підтверджуються:даними вищевказаного протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 145435 від 04 березня 2025 року; протоколом про адміністративне затримання ОСОБА_1 , від 004.03.2025 року, протоколом особистого огляду, огляду речей та вилучення речей і документів від 04.03.2025 року, письмовими поясненнями, витягом з книги прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) в період із 20.00 03.03.2025 по 20.00 04.03.2025 року, довідки про результати проведення фільтраційно-перевірчих заходів, схемою затримання, заявами ОСОБА_1 , та іншими матеріалами справ з яких вбачаються вищевказані обставини, встановлені при розгляді даної справи та іншими зібраними доказами по справі.

Всупереч доводам апеляційної скарги, вищенаведені докази, є належними й допустимими, зібрані відповідно до вимог КУпАП, оскільки порушень при їх збиранні під час розгляду справи апеляційним судом не виявлено, у своїй сукупності підтверджують порушення ОСОБА_1 , вимог ст. 9, 12 Закону України «Про державний кордон України від 04.11.1991, та його винуватість у вчиненні, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП адміністративного правопорушення.

Під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено яких-небудь даних, які би давали підстави вважати, що інспектор прикордонної служби 1-ї категорії відділення моніторингу обставин відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) ОСОБА_3 був упередженим при складанні щодо ОСОБА_1 , протоколу за ознаками передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП адміністративного правопорушення, що в нього були підстави для фальсифікації протоколу чи обмови останнього у вчиненні адміністративного правопорушення, а також про його зацікавленість у результатах розгляду справи, – у підтвердження таких даних відсутні які-небудь належні докази як у матеріалах справи, так їх і не додано до апеляційної скарги й на такі не посилався ОСОБА_1 .

Тому, апеляційний суд приходить до висновку, що інспектор прикордонної служби ОСОБА_3 , діяв у межах наданих йому повноважень.

Разом з тим, під час розгляду апеляційної скарги, не встановлено й будь-яких даних про застосування щодо ОСОБА_1 незаконних методів, примусу чи інших дій, які призвели до примусового підписання протоколу та інших наявних у матеріалах справи документів.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи відсутні переконливі відомості, які дають суду підстави вважати, що громадянин України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживає у м. Львові, знаходився в межах прикордонної смуги на напрямку 30 прикордонного знаку Словацької Республіки під час дії воєнного стану та тимчасової заборони чоловікам у віці від 18 до 60 років перетину державного кордону України, з іншою метою, а ніж спроба перетину державного кордону.

Твердження ОСОБА_1 про те, що він був зупинений на відстані 5300 м. від лінії державного кордону України, що свідчить, що він не мав наміру незаконно перетнути кордон, суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки відповідальність за ст. 204-1 КУпАП настає за незаконний перетин або спробу незаконного перетинання державного кордону України, а для кваліфікації дій за вказаною статтею не вимагається наближення до державного кордону на певну визначену відстань.

Заперечення сторони захисту вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, не спростовує правильних висновків суду першої інстанції про доведеність його вини у скоєному, і апеляційним судом оцінюються як форма захисту.

Отже, суддею першої інстанції досліджені та перевірені доказами обставини, які поза розумним сумнівом свідчать про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, що ставилось йому за провину.

Що стосується інших посилань в апеляційній скарзі, то вони мають формальний характер, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції доходить висновку, що немає необхідності наводити спростування на кожен аргумент апелянта, викладений ним у поданій апеляційній скарзі.

При цьому, апеляційний суд керується висновком Європейського суду з прав людини, зробленим ним у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, де в п.58 Суд вказав, що хоча пункт 1 статті Конвенції (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

З огляду на наведене вище, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції, ОСОБА_1 обґрунтовано визнаний винуватим у вчиненні передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП адміністративного правопорушення, а адміністративне стягнення, яке накладено на нього у межах санкції ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, відповідає як характеру та ступеню адміністративного правопорушення, так і особі правопорушника, а також передбаченій ст. 23 КУпАП меті адміністративного стягнення, і в свою чергу є необхідним і достатнім для виправлення і виховання ОСОБА_1 у дусі точного та неухильного додержання законів та запобігання новим правопорушенням.

Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування постанови судді, при апеляційному перегляді не встановлено.

На які-небудь інші доводи, які би давали підстави для скасування чи зміни судового рішення в апеляційній скарзі сторони захисту не вказується й під час перевірки справи в апеляційному суді такі не виявлені.

Тому, на переконання апеляційного суду, оскаржувана постанова, як законна та обґрунтована, підлягає залишенню без зміни, а подана апеляційна скарга ОСОБА_1 без задоволення.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Постанову судді Великоберезнянського районного суду Закарпатської області від 25 квітня 2025 р. про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.204-1 КУпАП, - залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т.Ю. Бисага