Рішення від 22 березня 2026 р. у справі №201/7920/25 — Соборний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/7920/25

Провадження № 2/201/626/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого - судді Куць О.О.,

за участю секретаря судового засідання — Піняєва В.Д.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу.

Позовна заява мотивована тим, що 09 вересня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений договір позики, за умовами якого відповідач отримала від позивача грошові кошти у сумі 8000 доларів США, що станом на день укладання договору згідно офіційного курсу НБУ становило 225000 грн., які позичальник зобов`язалась повернути не пізніше 09 вересня 2021 року. Крім того, в якості забезпечення виконання своїх зобов`язань за договором позики відповідач зобов`язалась передати у заставу належну їй на праві власності земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Також на підтвердження наміру передати у заставу земельну ділянку, ОСОБА_3 , чоловіком відповідача, була складена розписка, згідно якої останній зобов`язався повернути документи на земельну ділянку позивачу після перевірки у приватного нотаріуса 01 грудня 2020 року. Однак, не зважаючи на отримання 05 серпня 2024 року претензії щодо повернення коштів, ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором позики не виконала, а тому станом на день звернення до суду утворилась заборгованість у сумі 8000 грн., яку позивач просив стягнути за відповідача та судові витрати.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Соборного районного суду міста Дніпра Куць О.О.

Ухвалою судді Соборного районного суду міста Дніпра Куць О.О. від 19 серпня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказувала, що не заперечує проти укладання договору позики на суму 8000 доларів США з вказаним строком повернення відповідної суми позивачу, як і не заперечується нею факт того, що вона є власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Однак вказувала, що у період з 30 грудня 2022 року по 20 травня 2024 року нею повернуті позивачеві грошові кошти на загальну суму 238700 грн., що на момент здійснення відповідних платежів у еквіваленті долар США за офіційним курсом НБУ становить 6418,09 доларів США. Таким чином залишок грошових коштів за договором позики, який підлягає поверненню ОСОБА_1 , становить 1581,91 дол. США. З наведених підстав ОСОБА_2 просила задовольнити позов частково.

У додаткових поясненнях від 08 грудня 2025 року ОСОБА_1 вказував, що дійсно протягом зазначеного ОСОБА_2 строку протягом 2023-2024 років остання перераховувала йому грошові кошти на банківську картку. Однак, жодних домовленостей щодо повернення позичених грошей у такий спосіб (на банківську картку), тим паче у національній валюті, між сторонами не було. Грошові кошти, які перераховувала відповідач – це були грошові кошти за надання позивачем металоконструкцій (металевих кутів та швелерів), що необхідні були для побудови господарських споруд та навісу, в якому чоловік відповідача ремонтував автомобілі, про що йому відомо було безпосередньо від чоловіка відповідача - ОСОБА_3 . Окрім цього, відповідач перераховувала грошові кошти за надання автозапчастин для автомобілей, оскільки основна діяльність ОСОБА_3 – це ремонт транспортних засобів на території домоволодіння за адресою фактичного проживання відповідача та її сім`ї у АДРЕСА_2 . Оскільки ОСОБА_3 займається своєю діяльністю нелегально, не має відкритих рахунків у жодній банківській установі, всі розрахунки проводились через його дружину ОСОБА_2 , яка мала відкритий банківський рахунок в АТ «Приватбанк», за яким отримувала соціальні виплати на дітей. Отже, відповідач свої зобов`язання щодо повернення боргу не виконала, про що також свідчить відсутність у неї будь-яких розписок щодо отримання позивачем грошових коштів у національній чи іноземній валюті від ОСОБА_2 в погашення боргу.

Ухвалою суду від 19 грудня 2025 року було закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача — адвокат Юрко О.С. просила задовольнити позовну заяву у повному обсязі.

Представник відповідача - адвокат Непочатих В.В. просила позовну заяву задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача грошові кошти у сумі 1581,91 дол. США.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 09 вересня 2020 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 укладений договір позики у виді розписки, за умовами якого відповідач отримала від позивача у борг грошові кошти у сумі 8000 доларів США, що еквівалентно 225000 грн.

У розписці також зазначено: «у якості забезпечення в заставу лишаю земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , видана 30 травня 2018 року, № 26478219».

Грошові кошти відповідач зобов`язалась повернути у строк до 09 вересня 2021 року (а.с.11).

Оригінал вказаної розписки знаходиться у позивача та був оглянутий судом у судовому засіданні.

01 грудня 2020 року ОСОБА_3 (мешкає з ОСОБА_2 однією сім`єю) склав розписку, в якій зазначив, що отримав документи на земельну ділянку по АДРЕСА_3 на ім`я ОСОБА_2 . Документи отримав у ОСОБА_1 , які є забезпеченням застави на суму 8000 доларів США. Вказані документи отримав для подання у нотаріальну контору для перевірки. Даний пакет документів зобов`язався повернути в цілості та безпеці на суму застави протягом доби (а.с.12).

31 липня 2024 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 претензію, в якій просив виконати свої зобов`язання за договором позики від 09 вересня 2020 року шляхом перерахування на картковий рахунок НОМЕР_1 в АТ КБ «Приватбанк» протягом 3-х календарних днів з моменту отримання даної претензії у розмірі 8000 доларів США (а.с.13).

05 серпня 2024 року вказана претензія була отримана ОСОБА_2 , що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.14).

За приписами ч. 1 ст. 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежене.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 року №21-1465а15.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Згідно вимог ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Так, в постанові Верховного Суду України від 02.07.2014р. у справі №6-79цс14 зазначено, що відповідно до норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013р. № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладання договору, але й факту передачі грошей.

Звертаючись із позовною заявою, позивач вказував, що відповідач не виконала умови договору позики і не повернула йому грошового боргу у сумі 8000 доларів США, а тому просив стягнути з відповідача на свою користь вказану суму заборгованості.

У даній цивільній справі відповідач не заперечувала, що складала власноручно розписку та отримала у борг від позивача 8000 доларів США.

Згідно ч.1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

Між тим, у відзиві на позовну заяву відповідач вказувала, що у період з 30 грудня 2022 року по 20 травня 2024 року нею повернуті позивачеві грошові кошти на загальну суму 238700 грн., що на момент здійснення відповідних платежів еквівалентно 6418,09 доларів США. Таким чином залишок грошових коштів за договором позики, який підлягає поверненню ОСОБА_1 , становить 1581,91 дол. США.

У відповідності до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

На відповідача покладений обов`язок з врахуванням предмету і підстав позову довести відповідно до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст.ст. 78 - 80 ЦПК України, протилежне, на що позивач посилається як на підставу своїх вимог.

На підставі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч.1. ст.4 ЦПК України).

На підтвердження перерахування грошових коштів на картковий рахунок позивача відповідач надала банківську виписку по своєму картковому рахунку у АТ КБ «ПРИВАТБАНК», якою підтверджується зарахування грошових коштів на рахунок ОСОБА_1 у період з 30 грудня 2022 року по 20 травня 2024 року на загальну суму 238700 грн. (а.с. 74-76). На момент здійснення відповідних платежів вказана сума еквівалентна 6418,09 доларам США (а.с. 72, 73).

У додаткових поясненнях від 08 грудня 2025 року та у судовому засіданні представник позивача зазначила, що грошові кошти, які перераховувала відповідач – це були кошти за надання позивачем металоконструкцій (металевих кутів та швелерів), які необхідні були для побудови господарських споруд та навісу, в якому чоловік відповідача ремонтував автомобілі, про що позивачеві відомо було безпосередньо від чоловіка відповідача - ОСОБА_3 .

Зазначала, що відповідач також перераховувала грошові кошти за надання автозапчастин для автомобілей, оскільки основна діяльність ОСОБА_3 – це ремонт транспортних засобів на території домоволодіння за адресою фактичного проживання відповідача та її сім`ї у АДРЕСА_2 . Оскільки ОСОБА_3 займається своєю діяльністю нелегально, не має відкритих рахунків у жодній банківській установі, всі розрахунки проводились через його дружину ОСОБА_2 , яка мала відкритий банківський рахунок в АТ «Приватбанк», за яким отримувала соціальні виплати на дітей.

Між тим, стороною позивача не надано суду жодних доказів на підтвердження вищевикладених обставин, а саме: здійснення позивачем продажу ОСОБА_3 металоконструкції, автозапчастин, не надано довідок про відсутність у ОСОБА_3 банківських рахунків, доказів наявності між сторонами відповідних домовленостей, тощо. Не містять матеріали справи і доказів на підтвердження того, що позивач здійснює торгівлю автозапчастинами, металоконструкціями, або здійснював їх продаж як посередник, за замовленням позивача.

Посилання представника позивача стосовно того, що ОСОБА_2 не надано розписок щодо отримання позивачем грошових коштів в рахунок погашення позики суд не приймає до уваги, оскільки кошти перераховувались на банківський рахунок позивача, а не сплачувались готівкою, відтак виписка по рахунку є належним доказом отримання позивачем цих коштів.

Крім того, грошові кошти ОСОБА_2 почала перераховувати саме після укладання договору позики.

Аргументи сторони позивача стосовного того, що у банківській виписці не вказано призначення платежу, а тому відповідачем не доведено, що ці кошти перераховувались з метою погашення заборгованості за договором позики, суд відхиляє, зокрема, у виписці також не зазначено, що кошти перераховано на оплату запчастин, металоконструкцій.

Будь-яких інших підстав для перерахування ОСОБА_2 коштів ОСОБА_4 , аніж погашення боргу за договором позики, судом не встановлено в ході розгляду справи по суті.

У судовому засіданні представник позивача вказувала, що грошові кошти перераховувались ОСОБА_2 у гривні, а позика була отримана в доларах, що є додатковим підтвердженням того, що грошові кошти не були спрямовані на погашення договору позики. Між тим, відповідач не позбавлена права повернення грошових коштів у гривневому еквіваленті, відтак вказані аргументи сторони позивача є безпідставними.

Що стосується земельної ділянки, суд зауважує, що позивач не був позбавлений права укласти з відповідачем договір застави у встановленій Законом формі в день укладання договору позики, будь-яких письмових вимог щодо його укладання відповідачеві не надсилалось.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу за договором позики у розмірі еквівалентній 1581,91 доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення, яка є різницею між отриманою сумою позики у розмірі 8000 доларів США та сплаченими 6418,09 доларами США.

Щодо правомірності стягнення судом грошових коштів у доларах США за курсом НБУ на день виконання рішення дійшов висновку і Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16.

Відтак позовна заява підлягає частковому задоволенню.

В силу ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у сумі 658,54 грн.

Керуючись ст. ст. 81, 89, 141, 259, 263, 265, 274-279, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 09 вересня 2020 року у розмірі еквівалентній 1581,91 доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення.

В решті позову відмовити.

Стягнути ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 658,54 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя О.О. Куць